КЛІФФ КЛІНГЕНХАГЕН

До себе на обід одного дня
Мене Кліфф Клінгенхаген запросив
І, стіл накривши, щедро пригостив.
Коли ж ми вже наситились сповна,
Він взяв бокали два й в один вина
Солодкого налив мені, а в свій
Гіркого полину густий настій
Й одразу ж осушив його до дна.

Й коли я, вкрай збентежений, його
Спитав, що все це значить, -- відповів,
Всміхнувшись, що давно до цього звик.
Й тоді я, хоч набачивсь вже всього,
Й себе з ним порівнявши, зрозумів:
Який же Кліфф щасливий чоловік!

БОСТОН

Достатньо й сосен півночі мені, --
Все ж місто в моїй пам'яті спливає,
Що завжди, наче друг, мене стрічає,
Як сходить сонце й море у вогні.
Й там завжди щось, де води осяйні,
Нове й бентежне, й бунтівне чигає,
Що прояснити хоче й не встигає
Античні чари, тьмяні їх тони.

Я знаю: Бостон мій -- він лиш в уяві,
Підробка й імітація у всім
Без руху, сценок, голосів своїх;
Та радий все ж я кожній його з'яві,
Ясній такій, мов імені, що в нім
Тепло тих рук, що не потиснуть їх.

НОВА АНГЛІЯ

Тут, де вітри завжди північно-східні
Й мороз азарту дітям додає,
Й де здивування заздрістю стає
Для тих, хто навіть речі очевидні
Вкривать туманом ейфорії згідні
Й у спорі горло надривать своє;
Що в них на довід чийсь своїх п'ять є,
Й хто, випивши найменш, найбільш набридлі, --

Тут Пристрасть -- муть, що Розум враз затьмить,
Любов же -- хрест, який нести обом;
Й ляклива Радість у кутку тремтить,
Сумління ж в кріслі-гойдалці й цілком
Безжурне, бо й воно тих не щадить,
Що їх Турбота обсіда кругом.