ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.07.19 02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.

Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,

Борис Костиря
2025.07.18 22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне

Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.

Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить

М Менянин
2025.07.18 21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.

Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,

С М
2025.07.18 17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?

Артур Сіренко
2025.07.18 16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –

Іван Потьомкін
2025.07.18 13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник. Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент

Ігор Шоха
2025.07.18 10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.

***
А косолапе рижого не чує.

Віктор Кучерук
2025.07.18 05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.

Олександр Буй
2025.07.17 22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.

З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,

Борис Костиря
2025.07.17 21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.

Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу

Євген Федчук
2025.07.17 20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги

Ігор Герасименко
2025.07.17 18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.

Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки

Вячеслав Руденко
2025.07.17 11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,

Віктор Кучерук
2025.07.17 06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.

Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас

Юрій Лазірко
2025.07.16 23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.

Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вікторія Торон / Проза

 Окольцованная птица
( із старого щоденника радянських часів)
Він звернувся до мене, коли я виходила з вагону метро. Здається, він запитав мене, куди я так поспішаю. Пора була пізня, на пероні майже нікого не було. Не відповісти було неввічливо. Тим більше, що він... Молодий, гарний, чорнявий, він ішов на двох милицях, із зусиллям підтягуючи неживі, стулені разом ноги. Дивитись на нього було боляче. Нам виявилось по дорозі, і ми пішли разом—надто-надто повільно. Мені хотілося бігти вперед, але я стримувала крок, тому що не могла залишити його самого. Ми йшли нічними вулицями Подолу, і він роповідав мені про себе. Здається, він хотів говорити без упину, або тільки зустріч наша не закінчилась.
У дитинстві він переніс поліомієліт, що й спричинило параліч ніг. Це вже було трагічно саме по собі, але в його житті було щось страшніше. Батько його був узбек, мати--росіянка. Полум’яна комсомолка, вона переїхала в Узбекистан, і, очевидно, натхненна передовими ідеями боротьби із реакційними пережитками, за жіноче рівноправ’я, недооцінила силу місцевих звичаїв та заборон і в результаті була застрелена власним чоловіком. Цього для мене було забагато. Я вперше зустрілась із таким згустком трагедій в житті однієї людини і навіть не стала розпитувати, що було далі і як він опинився у Києві. Мені просто хотілось втекти. Він попросив у мене номер телефону, і я не в змозі була йому відмовити.
Якщо я й згадувала про цю зустріч, то як про щось напівреальне, із фільму жахів, і всім серцем бажала, щоб він ніколи мені не подзвонив. Та він подзвонив. Він запросив мене у Будинок кіно на прем’єру якогось фільму (у нього був абонемент чи ще якась рідкісна можливість доступу до прем’єр), і я, як не намагалась, не могла знайти приводу відмовитись. Якось це виглядало би не по-людськи.
На той час я працювала у лікарні, де серед пацієнтів було багато молодих інвалідів. Серед них були ті, хто перебував у стаціонарі, на реабілітації, місяцями. Часто, вискакуючи на обідню перерву, я бачила дівчат в інвалідних кріслах, які виїжджали на вулицю. Їхня краса вражала мене. По-королівськи статечні, із вміло нанесеним макіяжем, із пишним, гарно укладеним волоссям, вони їхали поміж людьми—невидимі... Їх обминали, не глянувши. Очі пересічного перехожого ледь фіксували обриси інвалідного крісла, тіло його автоматично робило запобігливе півколо, щоб не зіткнутись, і він біг далі у своїх справах, ні разу не ковзнувши очима по обличчю тієї, яка рухалась йому назустріч, обертаючи громіздкі колеса. Я знала, скільки часу проводили ці дівчата у палаті перед своїм «виїздом», продумуючи кожну деталь свого вигляду, скільки обговорень із подругами йшло на те, щоб, можливо, привернути чиюсь увагу і якимось чудом піймати за хвіст міфічного птаха не доступного їм щастя... І в той час, як вони їхали, ні на кого не дивлячись, здавалося б, зосереджені тільки на собі, серце їхнє стискалось перед кожним зустрічним, і очі їхні крадькома ще якийсь час проводжали його—чи не затримається його погляд, чи не обернеться він, чи не заговорить із нею? Більш люблячих, вірних і мудрих жінок, ніж вони, годі було б знайти, і як же мало шансів у них було на те, що хтось їх оцінить!
Мій знайомий чекав мене біля Будинку кіно. Він ледве стримував свою радість. Ми повільно йшли до своїх місць ((він рвучко ставив перед собою милиці і напруженим зусиллям виносив вперед ноги), і краєм ока я бачила, як усі голови повертались у наш бік. Я чула, як розмови переривались на пів-слові і западала багатозначна мовчанка. Найгірше було у перерві, коли ми пішли в буфет. Він, звичайно, мав право на обслуговуваня поза чергою, і з радісним поспіхом попрямував на початок черги, ведучи мене за собою, ніби намагаючись показати, що його становище не без плюсів, що воно може дати йому (і мені) певні переваги—на очах у всієї черги, яка повинна стояти й чекати, доки він замовляє дві порції солоного арахісу—для себе й своєї дами. Десятки поглядів були спрямовані на нас, сотні чужих думок—цікавих, насмішкуватих, непристойних, «знаючих»—пронизували мене, доки я мужньо, заціпенівши ізсередини, дивилась прямо перед собою, намагаючись невимушено усміхатись...
Коли мені було 15 років, до нас у гості прийшов араб із Морокко. Риси обличчя його були гарними, навіть витонченими, але він був настільки чорним, що мій молодший брат сахнувся. Він був студентом медінституту, якого моя мама вчила на практиці, за що він був їй вдячним, і, їдучи на канікули в Європу, заскочив до нас запитати, який подарунок нам звідти привезти. Району нашого він не знав, тому, коли він прощався, мама попросила мене провести його до тролейбусної зупинки. Я пам’ятаю, як ми йшли малолюдною вуличкою, і він намагався про щось зі мною говорити, але я ледве відповідала...Не знаю, чи помічав він те, що бачила я. Жінка, що йшла нам назустріч, широко розплющила очі і зупинилась обабіч, як вкопана. Вона почала шукати очима ще когось, і ось уже друга жінка зупинилась, і вони обоє значущо подивились одна на одну, похитуючи головами і ніби вирішуючи, чи сказати вголос те, що вони думають, чи ні. На протилежній стороні вулиці хтось також сповільнив крок... Я йшла, немов під перехресним обстрілом. Єдине втішало—на цій глухій, далекій від центру вуличці, було мало людей, які б також (я не сумніваюсь) зупинялись, не змовляючись, і – хто з докором, хто з обуренням-- дивилися б на мене...(Пройде багато років, і я з відчуттям пекучого сорому буду спостерігати, як спортивні фанати моєї країни будуть освистувати з трибун чорношкірих атлетів, які щойно вийшли на поле).
Яке це мало відношення до мого теперішнього перебування із випадковим знайомим-інвалідом у столичному закладі, серед безлічі молодих людей—здорових, освічених, прогресивних у багатьох питаннях, окрім...людяності? широти поглядів? Не знаю. Все ж я мала дивне відчуття, що зв’язок є.
Коли ми з ним поверталися назад, він, стоячи на ескалаторі метро на сходинку нижче від мене, поклав свою руку на мою, і, розглядаючи на ній перстень із жовтим топазом (не любила я цей перстень), сказав із почуттям, російською : «Окольцованная птица». Я промовчала.
Більше ми не зустрічались. Він чекав дзвінка від мене, але моєї мужності на це не вистачило. Її вистачило тільки на один раз, на одну зустріч. Це трохи більше, ніж у тих, хто байдуже обходив чепурних дівчат в інвалідних кріслах, це трохи більше, ніж було у мене, 15-річної, коли я з примусу йшла по вулиці з чорношкірим студентом. Більше, але чи набагато?
Я часом згадую про нього, його ненав’язливість, готовність прийняти будь-який поворот подій, ні з ким не розділений трагізм його життя, і у вухах звучить «окольцованная птица» --так мало і так неповторно.

2015




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2016-01-31 13:20:13
Переглядів сторінки твору 1447
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.834 / 5.46)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.839 / 5.5)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Денники
Автор востаннє на сайті 2025.02.14 09:43
Автор у цю хвилину відсутній