Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нінель Новікова (1949) /
Проза
Валентинка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Валентинка
Перед школою я потоваришувала з дівчинкою Валею, яка стала моєю улюбленою подружкою на всі юні роки. Народившись в один рік і майже в один день, ми виявились на диво рідними душами.
Жили вони недалеко і я стала частим гостем у цій привітній і цікавій родині.
На той час, мій брат завербувався на Донбас, матуся була вічно заклопотана своїми справами, а у великій сім’ї моєї нової подружки було троє дітей і всі такі різні та гарні!
Валентинка була найстаршою – шатенка з пухнастим волоссям, великими, теплими карими очима під надзвичайно довгими віями – вся така маленька, кругленька, дуже мила та розумна дівчинка.
Менший брат Вітя мав яскраве руде волосся, правильні риси обличчя та добру вдачу.
Найменший братик Вовчик, якого Вітя називав «Чок», був смаглявий і чорнявий з великими майже чорними очими на дивовижно гарненькому личку і нагадував чорненького жучка. Був надзвичайно вразливим, тому часто плакав, і мені було жаль цю дитину.
Тьотя Віра, їхня матуся, змучена тяжким життям, але добра і лагідна жінка, побувала на каторжних роботах у Німеччині. Батько Григорій – суворий чоловік, який підірвав здоров’я, працюючи після війни в Архангельську, де доводилось харчуватися тільки солоною рибою, приїхавши додому, заявив з порогу:
-Віро! Я приїхав помирати!
І незабаром, дійсно помер, залишивши вдову з трьома малими дітками.
Я помічала, як мужньо вона трималася, сама виснажена роботою і вічними турботами, чим нагодувати малечу. Іноді вона потайки плакала біля порожнього горщика.
Та малі не надто сумували, як і всі сільські діти перейшовши з весни на «підніжний» корм. Із ними мені завжди було затишно і весело. Ми бавилися в різні цікаві ігри, хоч і хлоп’ячі, як «морський бій», шашки та карти, випилювали лобзиком візерунки для поличок із фанери.
Я вже змалку відчувала свою відмінність від місцевих рум’яних та опецькуватих дітлахів. Була худенькою, хворобливою та блідою з вузьким, як потім говорили, аристократичним обличчям, тонкою білою шкірою, через яку просвічувались блакитні судини, зі світлими очима при темному волоссі.
Дорослі помічали мою незвичайну зовнішність і говорили між собою: «Цікава дівчинка у Ганни», але більшість дітей чомусь дратувались і я відчувала себе між ними білою вороною.
Тітонька Віра, Валина мама, говорила своїм дітям:
-Ніла дуже ніжна! Не ображайте її.
Мене не часто хтось захищав, тому я все життя вдячна цій багатодітній жінці, у якої вистачило чуйності та тепла і на чужу дитину.
Із Валею нас особливо поєднувала надзвичайна любов до книг. Ми з нею перечитали всю шкільну бібліотеку і записалися в районну бібліотеку для дорослих, де нам відкрилися скарби світової літератури. Читали запоєм. Особливо швидко вміла читати Валя. Я могла довго перечитувати якесь одне місце, насолоджуючись стилем письма, чи літературною знахідкою автора.
Мабуть, настав час розповісти, де саме нам пощастило народитися та підростати.
2016
Жили вони недалеко і я стала частим гостем у цій привітній і цікавій родині.
На той час, мій брат завербувався на Донбас, матуся була вічно заклопотана своїми справами, а у великій сім’ї моєї нової подружки було троє дітей і всі такі різні та гарні!
Валентинка була найстаршою – шатенка з пухнастим волоссям, великими, теплими карими очима під надзвичайно довгими віями – вся така маленька, кругленька, дуже мила та розумна дівчинка.
Менший брат Вітя мав яскраве руде волосся, правильні риси обличчя та добру вдачу.
Найменший братик Вовчик, якого Вітя називав «Чок», був смаглявий і чорнявий з великими майже чорними очими на дивовижно гарненькому личку і нагадував чорненького жучка. Був надзвичайно вразливим, тому часто плакав, і мені було жаль цю дитину.
Тьотя Віра, їхня матуся, змучена тяжким життям, але добра і лагідна жінка, побувала на каторжних роботах у Німеччині. Батько Григорій – суворий чоловік, який підірвав здоров’я, працюючи після війни в Архангельську, де доводилось харчуватися тільки солоною рибою, приїхавши додому, заявив з порогу:
-Віро! Я приїхав помирати!
І незабаром, дійсно помер, залишивши вдову з трьома малими дітками.
Я помічала, як мужньо вона трималася, сама виснажена роботою і вічними турботами, чим нагодувати малечу. Іноді вона потайки плакала біля порожнього горщика.
Та малі не надто сумували, як і всі сільські діти перейшовши з весни на «підніжний» корм. Із ними мені завжди було затишно і весело. Ми бавилися в різні цікаві ігри, хоч і хлоп’ячі, як «морський бій», шашки та карти, випилювали лобзиком візерунки для поличок із фанери.
Я вже змалку відчувала свою відмінність від місцевих рум’яних та опецькуватих дітлахів. Була худенькою, хворобливою та блідою з вузьким, як потім говорили, аристократичним обличчям, тонкою білою шкірою, через яку просвічувались блакитні судини, зі світлими очима при темному волоссі.
Дорослі помічали мою незвичайну зовнішність і говорили між собою: «Цікава дівчинка у Ганни», але більшість дітей чомусь дратувались і я відчувала себе між ними білою вороною.
Тітонька Віра, Валина мама, говорила своїм дітям:
-Ніла дуже ніжна! Не ображайте її.
Мене не часто хтось захищав, тому я все життя вдячна цій багатодітній жінці, у якої вистачило чуйності та тепла і на чужу дитину.
Із Валею нас особливо поєднувала надзвичайна любов до книг. Ми з нею перечитали всю шкільну бібліотеку і записалися в районну бібліотеку для дорослих, де нам відкрилися скарби світової літератури. Читали запоєм. Особливо швидко вміла читати Валя. Я могла довго перечитувати якесь одне місце, насолоджуючись стилем письма, чи літературною знахідкою автора.
Мабуть, настав час розповісти, де саме нам пощастило народитися та підростати.
2016
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
