Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
2025.11.16
12:42
Розкажи-но нам, Миколо, як там було діло?
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
2025.11.16
11:46
В сфері внутрішніх відносин —
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Летюча Мишка /
Публіцистика
ВІЧНА ПАМЯТЬ ЖИВИМ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВІЧНА ПАМЯТЬ ЖИВИМ
„Затянувшаяся война в конце концов уничтожает и самого победителя”
Пауло Коельо
Скільки їх було – помилок людства? Хрестові походи, завоювання, революції, перша світова війна... Здавалося б люди добре вивчили урок. Проте... проте люди звикли повторювати свої помилки. Скільки їх ще буде? Земля вже втомилася від крові на своєму ґрунті.
Веселий, сонячний день 21 червня 1941 року став останнім днем спокійного життя.
...Вона вдарила як грім. Несподівано і боляче вдарила по життю мільйонів, мільярдів людей. Вона несла з собою Горе, Відчай, Страх, Смерть... Вона безжально розвіяла мрії дітей і розлучила батьків на довгі чотири роки. Правду кажуть, що дитинство вмирає, коли починається війна.
Скільки життів вона забрала з собою і кому вона була потрібна не знає ніхто. Люди йшли на смерть за чужі ідеї і переконання, за чужі амбіції. А що вийшло? Хто переміг? Кому стало краще? – Може тим, хто вже ніколи не повернеться додому, чи тим, хто вже ніколи не зможе спати спокійно? Велика туга в очах людей, що бачили її на сласні очі, що відчули на собі її руйнівну силу, що вже ніколи не забудуть той страх.
Туди, на поля, йшли ще хлопці, а поверталися втомлені, часто сиві чоловіки... Вони йшли, напівголі, голодні, виснажені. Їх зброя була набагато гірша за зброю ворога. Проте, це не давало їм приводу здатися, і вони не втрачали сили волі бо знали, там, у майбутньому, їх будуть знати поіменно.
Ті чотири роки для всього світу йшли мов сторіччя. Тому, ті 60, що пройшли вже після тієї страшної події, ім’я якої – Війна, для них, ветеранів-фронтовиків, здаються не такими довгими. Кожен рік весна змінює зиму. І у це свято, святе свято Перемоги, ми частіше бачимо сльози на очах у наших дідусів та бабусь. Кожного року їх стає все менше, час – єдине, що їм не подолати. Але всі ми знаємо, що джерело безсмертя народу в його історичній пам’яті. Тому, Вони житимуть у нашій пам’яті і кожного року ми віддаватимемо Їм шану і пускатимемо у Їх честь салют.
Для когось вона була загарбницькою, для когось національно-визвольною, але нікому не принесла ні радості ні вдачі. За неповними даними загинуло близько 98 мільйонів чоловік. ...Дивно... але ніхто не рахує тих, хто повернувся.
Пауло Коельо
Скільки їх було – помилок людства? Хрестові походи, завоювання, революції, перша світова війна... Здавалося б люди добре вивчили урок. Проте... проте люди звикли повторювати свої помилки. Скільки їх ще буде? Земля вже втомилася від крові на своєму ґрунті.
Веселий, сонячний день 21 червня 1941 року став останнім днем спокійного життя.
...Вона вдарила як грім. Несподівано і боляче вдарила по життю мільйонів, мільярдів людей. Вона несла з собою Горе, Відчай, Страх, Смерть... Вона безжально розвіяла мрії дітей і розлучила батьків на довгі чотири роки. Правду кажуть, що дитинство вмирає, коли починається війна.
Скільки життів вона забрала з собою і кому вона була потрібна не знає ніхто. Люди йшли на смерть за чужі ідеї і переконання, за чужі амбіції. А що вийшло? Хто переміг? Кому стало краще? – Може тим, хто вже ніколи не повернеться додому, чи тим, хто вже ніколи не зможе спати спокійно? Велика туга в очах людей, що бачили її на сласні очі, що відчули на собі її руйнівну силу, що вже ніколи не забудуть той страх.
Туди, на поля, йшли ще хлопці, а поверталися втомлені, часто сиві чоловіки... Вони йшли, напівголі, голодні, виснажені. Їх зброя була набагато гірша за зброю ворога. Проте, це не давало їм приводу здатися, і вони не втрачали сили волі бо знали, там, у майбутньому, їх будуть знати поіменно.
Ті чотири роки для всього світу йшли мов сторіччя. Тому, ті 60, що пройшли вже після тієї страшної події, ім’я якої – Війна, для них, ветеранів-фронтовиків, здаються не такими довгими. Кожен рік весна змінює зиму. І у це свято, святе свято Перемоги, ми частіше бачимо сльози на очах у наших дідусів та бабусь. Кожного року їх стає все менше, час – єдине, що їм не подолати. Але всі ми знаємо, що джерело безсмертя народу в його історичній пам’яті. Тому, Вони житимуть у нашій пам’яті і кожного року ми віддаватимемо Їм шану і пускатимемо у Їх честь салют.
Для когось вона була загарбницькою, для когось національно-визвольною, але нікому не принесла ні радості ні вдачі. За неповними даними загинуло близько 98 мільйонів чоловік. ...Дивно... але ніхто не рахує тих, хто повернувся.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
