Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.17
09:15
Я не вмію давати життя - вмію лиш забирати.
Без емоцій і слів. Повсякденно. Рутина проста.
Доки можу - лечу, бо коротке життя у пернатих:
перемелює піря та крила смертельний верстат.
Я сьогодні - герой, урочистості, держнагороди.
Побратима плече, П
Без емоцій і слів. Повсякденно. Рутина проста.
Доки можу - лечу, бо коротке життя у пернатих:
перемелює піря та крила смертельний верстат.
Я сьогодні - герой, урочистості, держнагороди.
Побратима плече, П
2026.02.17
07:26
Хоч на гілках сріблястий іній зрана,
Та небосхил уже теплом пропах
І все частіш склубоченим туманом
Сніги куритись стали на полях.
Іде весна і відзначати кличе
Свій кожен крок спрямований до нас,
Але своє усміхнене обличчя,
Не завжди виставляє нап
Та небосхил уже теплом пропах
І все частіш склубоченим туманом
Сніги куритись стали на полях.
Іде весна і відзначати кличе
Свій кожен крок спрямований до нас,
Але своє усміхнене обличчя,
Не завжди виставляє нап
2026.02.16
22:56
Ти поміж мрій застряг навічно
І відмінить ніхто не вправі
Тому, що ти увесь стоїчний.
Отож, гуляй і мрій надалі…
І не забудь про відпочинок,
Про захист власний від пройдохів…
Обзаведись для «клина» клином
Хоча би з кимсь, хоча би трохи.
І відмінить ніхто не вправі
Тому, що ти увесь стоїчний.
Отож, гуляй і мрій надалі…
І не забудь про відпочинок,
Про захист власний від пройдохів…
Обзаведись для «клина» клином
Хоча би з кимсь, хоча би трохи.
2026.02.16
20:51
На зламі долі як і мій народ,
приречений цуратися гордині,
іду у ногу з течією вод
по схиленій до заходу долині.
Минаю нерозведені мости
над рукавами синього Дунаю,
та до кінця ніколи не дійти,
приречений цуратися гордині,
іду у ногу з течією вод
по схиленій до заходу долині.
Минаю нерозведені мости
над рукавами синього Дунаю,
та до кінця ніколи не дійти,
2026.02.16
20:36
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2026.02.16
20:35
Зима тече струмками у весну,
Несе в моря корвети паперові.
Я скоро знов до ранку не засну,
Як соловей співатиме в діброві.
Душа міняє агрегатний стан –
Тече крижинка по щоці сльозою.
Суворішим іще на зиму став,
Несе в моря корвети паперові.
Я скоро знов до ранку не засну,
Як соловей співатиме в діброві.
Душа міняє агрегатний стан –
Тече крижинка по щоці сльозою.
Суворішим іще на зиму став,
2026.02.16
17:42
Стече переболілими обрАзами
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.
Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,
Мій сум про тебе. Звісно, що стече,
Напишеться підранішнім дощем
По склі нічному наостанок сказане.
Й садно, натерте часом, запече.
Спочатку ледве чутно, ледве впізнано.
Беззвучно закричу в ту мить: почуй,
2026.02.16
12:14
Я - контркультура, я хлопець із підворіття
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
З Маркузе й гітарою в грубих руках.
На мене осіло, мов попіл, жорстоке століття.
І падають вірші додолу, як вічності прах.
Сиджу під стіною у рвоті і бруді земному,
Ковтаю ілюзії, ніби торішній портвей
2026.02.16
07:16
Зимові дні, неначе сни,
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
Минають скоро, -
Прояви жданої весни
Щодня надворі.
Водою хутко взявся сніг
І вже струмочки
Бринять і лащаться до ніг,
І тішать очко.
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Летюча Мишка /
Публіцистика
ВІЧНА ПАМЯТЬ ЖИВИМ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВІЧНА ПАМЯТЬ ЖИВИМ
„Затянувшаяся война в конце концов уничтожает и самого победителя”
Пауло Коельо
Скільки їх було – помилок людства? Хрестові походи, завоювання, революції, перша світова війна... Здавалося б люди добре вивчили урок. Проте... проте люди звикли повторювати свої помилки. Скільки їх ще буде? Земля вже втомилася від крові на своєму ґрунті.
Веселий, сонячний день 21 червня 1941 року став останнім днем спокійного життя.
...Вона вдарила як грім. Несподівано і боляче вдарила по життю мільйонів, мільярдів людей. Вона несла з собою Горе, Відчай, Страх, Смерть... Вона безжально розвіяла мрії дітей і розлучила батьків на довгі чотири роки. Правду кажуть, що дитинство вмирає, коли починається війна.
Скільки життів вона забрала з собою і кому вона була потрібна не знає ніхто. Люди йшли на смерть за чужі ідеї і переконання, за чужі амбіції. А що вийшло? Хто переміг? Кому стало краще? – Може тим, хто вже ніколи не повернеться додому, чи тим, хто вже ніколи не зможе спати спокійно? Велика туга в очах людей, що бачили її на сласні очі, що відчули на собі її руйнівну силу, що вже ніколи не забудуть той страх.
Туди, на поля, йшли ще хлопці, а поверталися втомлені, часто сиві чоловіки... Вони йшли, напівголі, голодні, виснажені. Їх зброя була набагато гірша за зброю ворога. Проте, це не давало їм приводу здатися, і вони не втрачали сили волі бо знали, там, у майбутньому, їх будуть знати поіменно.
Ті чотири роки для всього світу йшли мов сторіччя. Тому, ті 60, що пройшли вже після тієї страшної події, ім’я якої – Війна, для них, ветеранів-фронтовиків, здаються не такими довгими. Кожен рік весна змінює зиму. І у це свято, святе свято Перемоги, ми частіше бачимо сльози на очах у наших дідусів та бабусь. Кожного року їх стає все менше, час – єдине, що їм не подолати. Але всі ми знаємо, що джерело безсмертя народу в його історичній пам’яті. Тому, Вони житимуть у нашій пам’яті і кожного року ми віддаватимемо Їм шану і пускатимемо у Їх честь салют.
Для когось вона була загарбницькою, для когось національно-визвольною, але нікому не принесла ні радості ні вдачі. За неповними даними загинуло близько 98 мільйонів чоловік. ...Дивно... але ніхто не рахує тих, хто повернувся.
Пауло Коельо
Скільки їх було – помилок людства? Хрестові походи, завоювання, революції, перша світова війна... Здавалося б люди добре вивчили урок. Проте... проте люди звикли повторювати свої помилки. Скільки їх ще буде? Земля вже втомилася від крові на своєму ґрунті.
Веселий, сонячний день 21 червня 1941 року став останнім днем спокійного життя.
...Вона вдарила як грім. Несподівано і боляче вдарила по життю мільйонів, мільярдів людей. Вона несла з собою Горе, Відчай, Страх, Смерть... Вона безжально розвіяла мрії дітей і розлучила батьків на довгі чотири роки. Правду кажуть, що дитинство вмирає, коли починається війна.
Скільки життів вона забрала з собою і кому вона була потрібна не знає ніхто. Люди йшли на смерть за чужі ідеї і переконання, за чужі амбіції. А що вийшло? Хто переміг? Кому стало краще? – Може тим, хто вже ніколи не повернеться додому, чи тим, хто вже ніколи не зможе спати спокійно? Велика туга в очах людей, що бачили її на сласні очі, що відчули на собі її руйнівну силу, що вже ніколи не забудуть той страх.
Туди, на поля, йшли ще хлопці, а поверталися втомлені, часто сиві чоловіки... Вони йшли, напівголі, голодні, виснажені. Їх зброя була набагато гірша за зброю ворога. Проте, це не давало їм приводу здатися, і вони не втрачали сили волі бо знали, там, у майбутньому, їх будуть знати поіменно.
Ті чотири роки для всього світу йшли мов сторіччя. Тому, ті 60, що пройшли вже після тієї страшної події, ім’я якої – Війна, для них, ветеранів-фронтовиків, здаються не такими довгими. Кожен рік весна змінює зиму. І у це свято, святе свято Перемоги, ми частіше бачимо сльози на очах у наших дідусів та бабусь. Кожного року їх стає все менше, час – єдине, що їм не подолати. Але всі ми знаємо, що джерело безсмертя народу в його історичній пам’яті. Тому, Вони житимуть у нашій пам’яті і кожного року ми віддаватимемо Їм шану і пускатимемо у Їх честь салют.
Для когось вона була загарбницькою, для когось національно-визвольною, але нікому не принесла ні радості ні вдачі. За неповними даними загинуло близько 98 мільйонів чоловік. ...Дивно... але ніхто не рахує тих, хто повернувся.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
