Дякую. Хоча для мене оригінал - як планка, вище якої стрибнути неможливо. Аби не нижче.

Шановеий пане Ігоре! Вдячний за увагу. Дійсно, у моїх перекладах, як і у багатьох інших авторів (задля рими або ж задля досягнення максимальної відповідності оригіналові) трапляються слова, буквально «притягнуті за вуха», які ріжуть слух і навть дратують. Мені навіть у перекладах Єсеніна такого майстра як В.Сосюра, не надто подобаються слова «клюка», «серіжки», «люляючи». У інших – більше. Особливо мене вразив переклад одним добродієм Єсенінських рядків «что ж ищу в очах я этих женщин легкодумных, лживых и пустых?» приблизно так: «що шукаю я в новій корові, легковажній, хтивій і пустій?» (нині у Інтернеті цього перекладу вже немає, очевидно, автор виправив). Після цього в мене з'явилась внутрішня потреба перекладати Єсеніна краще. Хоча у кожному з моїх перекладів є два-три моменти, які хочеться вдосконалити. Але не завжди це вдається.
Щодо «не Єсенінського репертуару», то щодо «сія» погоджуюсь, а от «узголов’я» та «розлюби́ть» - це ж майже дослівний переклад!
Не зовсім погоджуюсь і щодо «неукраїнського репертуару» зазначених слів. Згоден, що на їх місці більш звичні слова «світить», «узголів’я», «розлюбити», «відлюбили» сприймались би краще. Але і вжиті мною слова «сія», «узголов’я», «розлюби́ть», «відлюбились» не вважаю цілковито неукраїнськими, а лишень маловживаними і спробую це аргументувати.
Найлегше із словом «УЗГОЛОВ’Я», бо воно є у Академічному тлумачному словнику української мови: УЗГОЛІ́В'Я, УЗГОЛО́В'Я, я, сер. Місце на постелі, куди лягають головою. Він сягнув рукою на нічний столик, що стояв біля узголов'я його ліжка (Іван Франко, VI, 1951, 245);
Слово «СІЯ», зокрема, є в україномовному перекладі К.М. Зіньківського «Слова о полку ігоревім»: «Бо як сонечко сяє з блакитних небес, то так Ігор сія в землі Руській».
Слово «РОЗЛЮБИТЬ» - це менш вживаний (але таки вживаний) варіант неозначеної форма дієслова. Далі витяг за ukrref.com.ua: «Варіантні форми інфінітива на -ть (співать, стрибать, шукать) вживаються в усному мовленні, фольклорі та в художній літературі, наприклад: Мені шляху не питать: Прямо степом мандрувать, Гей-гей, долю доганять! (Нар. пісня); Іде гроза дзвінка і кучерява садам замлілі руки цілувать (Л. Костенко)». Іще приклад: «Хіба ж нам РОЗЛЮБИТЬ і нені усміх милий, І усміх любої, і шелести дібров?» (М.Рильський, Поеми, 1957) ... А у Ліни Костенко можна зустріти цілі розсипи таких дієслів: «Завмерти, слухати, не дихать, Зненацька думку перервать.Тієї паузі безвихідь Красивим жартом рятувать. Слова натягувать, як луки..»
Щодо слова «ВІДЛЮБИЛИСЬ» аргументи у мене слабші. бо ані у словниках, ані у класиків я його не знайшов, хіба що у поетів Г.Царика та Ю.Кириченка.