ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.29
01:38
Боже, Боже, як це страшно
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
не від раку, а біди
помирати, так завчасно, —
вже летять туди, сюди.
Не війна, а справжнє пекло —
Воланд править, світ мовчить...
В небі від тривоги смеркло...
Між життям і смертю — мить!
2025.11.28
22:16
Коли до срібних передзвонів тягнуться церкви,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
На бистрині Дніпровій спалахує од млості риба,
Достеменно знаю,
Чому це сонце, щебіт і сльоза,
Життя многоголосий хор
Являються щoночі,
Нищать для рівноваги дану тишу.
Достеменно знаю,
2025.11.28
21:41
Кровний брате мій, повір,
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
хоч терпіли до цих пір –
не залишить сам нас звір,
буде нищити без мір.
+ Царице Небесна, в цей час
+ Покровом Своїм храни нас. +
2025.11.28
19:39
ВІДПУСКАЮ (діалог з Лілією Ніколаєнко)
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
***
Я відпускаю. Не тримай, коханий.
Не озирайся, ти мости спалив.
Всі сповіді та спогади, мов рани.
Навколо - воля і гіркий полин…
2025.11.28
17:51
Маленька пташко, диво легкотіле.
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
Непоказна, але чудова. Хто ти?
Ти у вікно до мене залетіла
В оказії нестримного польоту.
І б'єшся у шифонові гардини,
Де кожна складка - пасткою для тебе.
Маленька сірокрила пташко дивна!
2025.11.28
10:02
Журбою пахне жінка —
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
У щастя куций вік.
Дістав вже до печінки
Цивільний чоловік.
Від сорому згораєш,
Бо на твоїй руці
Тату — тавро моралі
2025.11.28
06:14
Таїться тиша в темряві кромішній
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
І чимось марить напівсонний двір,
А я римую безнадійно вірші,
Написаним дивуючи папір.
Допоки тиша вкутана пітьмою
За вікнами дрімає залюбки, -
Я душу мучу працею нічною,
Верзіннями утомлюю думки.
2025.11.28
03:57
І Юда сіль розсипавши по столу
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
узяв той хліба зболений шматок
і вийшов геть і ніч така вже тепла
така вже зоряна була остання ніч
і йшов гнівливо машучи рукою
і згадував той тон і ті слова
не чуючи спішить він мимоволі
2025.11.27
19:09
В білих смужках, в смужках чорних,
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
Скаче, скаче, ще й проворна.
Схожа трохи на коня,
Бо вона йому рідня.
Полюбляє зебра трави,
І швидка - це вам не равлик.
Хижаки не доженуть,
Сонце вказує їй путь.
2025.11.27
18:12
Поляки – нація страшенно гонорова.
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
То в них сидить іще, напевно, од віків.
Хоч мати гонор – то є, начебто чудово.
Та, як його занадто дуже?! А такі
Уже поляки… Щоб не надто гонорились
Та спільну мову з українцями знайшли,
Таку б державу сильну сотво
2025.11.27
12:41
Він вискакує з двору
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
і бігає вулицею
невідомо чого.
Чумазий, у лахмітті,
ледве одягнутий.
Викрикує незрозумілі слова.
Радше, їх і словами
не можна назвати.
2025.11.27
10:13
Я у душі, мов Іов серед гною,
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
сиджу паршивий, у коростах весь.
На себе сам збираюся війною,
і правда це, хоча й брехав я десь.
Колись брехав я, мов отой собака,
що брязка на подвір’ї ланцюгом.
Ця книга скарг складе грубезний том,
вмережаний дрібнен
2025.11.27
09:21
Профан профан і ще профан
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
На полі радісних взаємин
На день народження - диван
Аж пам’ять скорчилась… дилеми
Дзвінок дзвінок і ще дзвінок
Приліг проспав ну вибачайте
Бо притомило від пліток
А про народження подбайте…
2025.11.27
09:21
Не спи, мій друже, світ проспиш,
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
бери перо, твори шедеври!
Та не шукай тієї стерви,
що вимагає з тебе лиш
смарагди, перла чарівні,
речей коштовних подарунки.
Хай жадібно скуштує трунку,
що наслідований мені!
2025.11.27
07:03
Студеніє листопад
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
Ув обіймах грудня, -
Засніжило невпопад
Знову пополудні.
Доокола вихорці
Білі зав'юнились, -
В льодом заскленій ріці
Зникнув сонця вилиск.
2025.11.27
06:05
Не зможу я для тебе стати принцом -
За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За віком я давно вже не юнак.
Але, можливо, ще на цій сторінці
Ти прочитаєш мій таємний знак.
Кому потрібна сповідь альтруїста,
Коли тепер цінується брехня?
Ніколи я не мав пів королівства,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Серго Сокольник /
Поеми
ОРФЕЙ І ЕВРІДІКА. Маленька поема-діалог
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ОРФЕЙ І ЕВРІДІКА. Маленька поема-діалог
Поема створена у співавторстві з поетесою Тетяною Череп-Пероганич
У людства далеко не кращі часи...
Спинись і послухай оті голоси,
Що чути, неначе потік джерела...
Немов поцілунок, торкнеться чола
Кохання одвічного спомин віків...
І кожен шукає до нього шляхів...
Та, хоч буревієм шляхи замело,
Кохання надія вінчає чоло.
..........................................
… Моя Еврідіко, чому я не зміг
Дотриматись слова –
Ще крок – і поріг…
Ступили би з мороку в царство любові.
Як жаль, що розтануло все на пів-слові…
На ложе любові поклав би тебе…
Та де ти, кохана, тепер? Де ти? Де?
А тілу так хочеться втіху відчути…
Із Царства ж Аїда назад не вернути…
Ти там, а я тут. Тішу спомином серце:
Коли ми удвох… Щастя дощиком ллється…
Як хвилі на морі – одна до одної -
Отак ти і я…
Двоєднання з тобою…
Цілунками пестив би знов твої груди…
Тепер тільки спогадів музика всюди…
....................................................
І спомином, повним п’янких протиріч,
Відлунням у горах нашіптує ніч...
....................................................
- О ні... Ну не міг ти, Орфею, чекати,
Допоки ми вийдемо з царства пітьми...
Твій розум, затьмарений місяць Гекати,
Накази Аїда здолати посмів...
Нездійснена мрія...
Та я розумію...
А як ми кохалися... Вуглики жару-
Твої поцілунки на тілі рясні...
Як, втомлений шалом, ти грав на кіфарі,
А я танцювала в оголенні снів...
І дихали груди...
Цього вже не буде...
П”янкий, наче ночі царя Валтасара,
Твій погляд востаннє пекельним вогнем
Обпік мене всю, спопеляючи жаром...
О, як же ти прагнув... Ти прагнув мене...
Мене вже немає...
Та я вибачаю...
Немає... І лиха я шепіт сприймаю...
Глумління розпусти... Йому залюбки
Приниження гідності... Знаю... Я знаю-
Вакханки розірвуть тебе на шматки,
О мій кіфареде,
Мій мащений медом...
.............................................
Розлука приходить, коли не чекаєш.
Спочатку знаходиш – а потім втрачаєш.
Печальні минулі історії вчать
Нас слово тримати, аби не втрачать…
Аби не губили ніколи повік
Орфеї коханих своїх Еврідік.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116121703487
У людства далеко не кращі часи...
Спинись і послухай оті голоси,
Що чути, неначе потік джерела...
Немов поцілунок, торкнеться чола
Кохання одвічного спомин віків...
І кожен шукає до нього шляхів...
Та, хоч буревієм шляхи замело,
Кохання надія вінчає чоло.
..........................................
… Моя Еврідіко, чому я не зміг
Дотриматись слова –
Ще крок – і поріг…
Ступили би з мороку в царство любові.
Як жаль, що розтануло все на пів-слові…
На ложе любові поклав би тебе…
Та де ти, кохана, тепер? Де ти? Де?
А тілу так хочеться втіху відчути…
Із Царства ж Аїда назад не вернути…
Ти там, а я тут. Тішу спомином серце:
Коли ми удвох… Щастя дощиком ллється…
Як хвилі на морі – одна до одної -
Отак ти і я…
Двоєднання з тобою…
Цілунками пестив би знов твої груди…
Тепер тільки спогадів музика всюди…
....................................................
І спомином, повним п’янких протиріч,
Відлунням у горах нашіптує ніч...
....................................................
- О ні... Ну не міг ти, Орфею, чекати,
Допоки ми вийдемо з царства пітьми...
Твій розум, затьмарений місяць Гекати,
Накази Аїда здолати посмів...
Нездійснена мрія...
Та я розумію...
А як ми кохалися... Вуглики жару-
Твої поцілунки на тілі рясні...
Як, втомлений шалом, ти грав на кіфарі,
А я танцювала в оголенні снів...
І дихали груди...
Цього вже не буде...
П”янкий, наче ночі царя Валтасара,
Твій погляд востаннє пекельним вогнем
Обпік мене всю, спопеляючи жаром...
О, як же ти прагнув... Ти прагнув мене...
Мене вже немає...
Та я вибачаю...
Немає... І лиха я шепіт сприймаю...
Глумління розпусти... Йому залюбки
Приниження гідності... Знаю... Я знаю-
Вакханки розірвуть тебе на шматки,
О мій кіфареде,
Мій мащений медом...
.............................................
Розлука приходить, коли не чекаєш.
Спочатку знаходиш – а потім втрачаєш.
Печальні минулі історії вчать
Нас слово тримати, аби не втрачать…
Аби не губили ніколи повік
Орфеї коханих своїх Еврідік.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116121703487
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1732 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1732 seconds