
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.02.01
18:47
ІНастає глобальне потепління,
тонуть у морях материки,
люди захищають володіння
і... воюють. Людям невтямки,
що потоп великої ріки
буде не по щучому велінню.
Це сама земля уже віки,
поки гавкотіли пустомелі,
тонуть у морях материки,
люди захищають володіння
і... воюють. Людям невтямки,
що потоп великої ріки
буде не по щучому велінню.
Це сама земля уже віки,
поки гавкотіли пустомелі,
2023.02.01
17:31
Левандівка
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн
2023.02.01
17:29
вітер гілочкою вишеньки
розгойдав колиску-віршенька
поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою
ті літали і втішалися
небо в римах колисалося
розгойдав колиску-віршенька
поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою
ті літали і втішалися
небо в римах колисалося
2023.02.01
17:27
ця історія
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі
2023.02.01
16:53
Приходь в мій дім біду заколихати.
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.
Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.
Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,
2023.02.01
12:50
Ти мрієш про квиток у невагомість.
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути
2023.02.01
10:11
Грішу щоночі. А уранці каюсь,
Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.
Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.
Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
2023.02.01
00:14
Життя завмерло, хоч іще не осінь.
Колись гуляла пристрасна жара,
Палка, жагуча, змінюючись зливою.
Тепер нудьга спішить до мене в гості.
Момент прощання... а мої слова
Тремтять ледь чутно нотами тужливими.
Сумую, сам на себе я сердитий,
Колись гуляла пристрасна жара,
Палка, жагуча, змінюючись зливою.
Тепер нудьга спішить до мене в гості.
Момент прощання... а мої слова
Тремтять ледь чутно нотами тужливими.
Сумую, сам на себе я сердитий,
2023.01.31
21:29
Так густо, гучно
До сліз і крику,
До гупоту тисяч що кинулись в танець,
"Скажи мені люба, чому не танцюєш,
Скажи, мені люба, що з голосом сталось?"
Так густо і гучно,
До темного крику,
До гупоту тисяч підкинутих грудок,
До сліз і крику,
До гупоту тисяч що кинулись в танець,
"Скажи мені люба, чому не танцюєш,
Скажи, мені люба, що з голосом сталось?"
Так густо і гучно,
До темного крику,
До гупоту тисяч підкинутих грудок,
2023.01.31
20:26
Дихає темрява вогкою довгою піснею.
Слів не розчути, бубніння лірично сумне.
Шепче у вухо, стискає виски доброзичливо.
Все це мине, ось подивишся, все це мине.
Чому ти, темряво, лізеш до мене в розрадниці?
Чому вважаєш минання доречним кінцем?
Чут
Слів не розчути, бубніння лірично сумне.
Шепче у вухо, стискає виски доброзичливо.
Все це мине, ось подивишся, все це мине.
Чому ти, темряво, лізеш до мене в розрадниці?
Чому вважаєш минання доречним кінцем?
Чут
2023.01.31
17:10
Жили ми у союзі як брати,
а от окремо... кожне пам’ятає,
як партія вела до висоти
із низини болотяного краю.
Тоді ділив усе великий брат –
і їжу, і продукцію – пайками...
а нині лиш народний депутат
а от окремо... кожне пам’ятає,
як партія вела до висоти
із низини болотяного краю.
Тоді ділив усе великий брат –
і їжу, і продукцію – пайками...
а нині лиш народний депутат
2023.01.31
17:03
Усе, необхідне сьогодні – на часі,
та обрана каста одне визнає –
украдене – це уже їхнє наразі,
допоки керують лакеї-рантьє.
Минули майдани, настала розруха
у серці держави, в її голові...
Феміда клепає(ні слуху, ні духу
та обрана каста одне визнає –
украдене – це уже їхнє наразі,
допоки керують лакеї-рантьє.
Минули майдани, настала розруха
у серці держави, в її голові...
Феміда клепає(ні слуху, ні духу
2023.01.31
15:35
Ми – нація. Нам слід добре пам’ятати все минуле.
Нам слід читати себе без помилок.
Людина, будь-яка, повинна жити з собою в майбутньому прогресі
цілої нації і зараз з усієї глибини свого невеличкого людського серця –
я повертаю до Вас усіх, мої лю
2023.01.31
14:49
Прощай, убитая россия,
Страна запуганных рабов.
Ты бредишь манией мессии,
Ты вечно в поиске врагов.
Прощайте, дикие уроды,
Исчадья дьявольских болот.
Исконно мерзкому народу
Страна запуганных рабов.
Ты бредишь манией мессии,
Ты вечно в поиске врагов.
Прощайте, дикие уроды,
Исчадья дьявольских болот.
Исконно мерзкому народу
2023.01.31
11:48
Де дві дороги сходяться в одну,
Щоби з'єднати заблукалі долі,
Де вічність і буття настільки кволі,
Що і найменший подих вітру руйнує їхні мури –
Туди злітаються прокинувшись Амури,
Проспавши і сніданки, і полуденки, й вечері,
Вистежують народжен
Щоби з'єднати заблукалі долі,
Де вічність і буття настільки кволі,
Що і найменший подих вітру руйнує їхні мури –
Туди злітаються прокинувшись Амури,
Проспавши і сніданки, і полуденки, й вечері,
Вистежують народжен
2023.01.31
11:36
В каждом старом городе есть несколько мест, без которых просто немыслим сам его образ.
В Иерусалиме – это Стена плача и шук Махане Егуда. Как ни парадоксально прозвучит, но обе эти достопримечательности эмоционально как бы дополняют одна другую.
Стена
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.02.03
2020.01.12
2019.11.07
2019.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Серго Сокольник /
Поеми
ОРФЕЙ І ЕВРІДІКА. Маленька поема-діалог
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ОРФЕЙ І ЕВРІДІКА. Маленька поема-діалог
Поема створена у співавторстві з поетесою Тетяною Череп-Пероганич
У людства далеко не кращі часи...
Спинись і послухай оті голоси,
Що чути, неначе потік джерела...
Немов поцілунок, торкнеться чола
Кохання одвічного спомин віків...
І кожен шукає до нього шляхів...
Та, хоч буревієм шляхи замело,
Кохання надія вінчає чоло.
..........................................
… Моя Еврідіко, чому я не зміг
Дотриматись слова –
Ще крок – і поріг…
Ступили би з мороку в царство любові.
Як жаль, що розтануло все на пів-слові…
На ложе любові поклав би тебе…
Та де ти, кохана, тепер? Де ти? Де?
А тілу так хочеться втіху відчути…
Із Царства ж Аїда назад не вернути…
Ти там, а я тут. Тішу спомином серце:
Коли ми удвох… Щастя дощиком ллється…
Як хвилі на морі – одна до одної -
Отак ти і я…
Двоєднання з тобою…
Цілунками пестив би знов твої груди…
Тепер тільки спогадів музика всюди…
....................................................
І спомином, повним п’янких протиріч,
Відлунням у горах нашіптує ніч...
....................................................
- О ні... Ну не міг ти, Орфею, чекати,
Допоки ми вийдемо з царства пітьми...
Твій розум, затьмарений місяць Гекати,
Накази Аїда здолати посмів...
Нездійснена мрія...
Та я розумію...
А як ми кохалися... Вуглики жару-
Твої поцілунки на тілі рясні...
Як, втомлений шалом, ти грав на кіфарі,
А я танцювала в оголенні снів...
І дихали груди...
Цього вже не буде...
П”янкий, наче ночі царя Валтасара,
Твій погляд востаннє пекельним вогнем
Обпік мене всю, спопеляючи жаром...
О, як же ти прагнув... Ти прагнув мене...
Мене вже немає...
Та я вибачаю...
Немає... І лиха я шепіт сприймаю...
Глумління розпусти... Йому залюбки
Приниження гідності... Знаю... Я знаю-
Вакханки розірвуть тебе на шматки,
О мій кіфареде,
Мій мащений медом...
.............................................
Розлука приходить, коли не чекаєш.
Спочатку знаходиш – а потім втрачаєш.
Печальні минулі історії вчать
Нас слово тримати, аби не втрачать…
Аби не губили ніколи повік
Орфеї коханих своїх Еврідік.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116121703487
У людства далеко не кращі часи...
Спинись і послухай оті голоси,
Що чути, неначе потік джерела...
Немов поцілунок, торкнеться чола
Кохання одвічного спомин віків...
І кожен шукає до нього шляхів...
Та, хоч буревієм шляхи замело,
Кохання надія вінчає чоло.
..........................................
… Моя Еврідіко, чому я не зміг
Дотриматись слова –
Ще крок – і поріг…
Ступили би з мороку в царство любові.
Як жаль, що розтануло все на пів-слові…
На ложе любові поклав би тебе…
Та де ти, кохана, тепер? Де ти? Де?
А тілу так хочеться втіху відчути…
Із Царства ж Аїда назад не вернути…
Ти там, а я тут. Тішу спомином серце:
Коли ми удвох… Щастя дощиком ллється…
Як хвилі на морі – одна до одної -
Отак ти і я…
Двоєднання з тобою…
Цілунками пестив би знов твої груди…
Тепер тільки спогадів музика всюди…
....................................................
І спомином, повним п’янких протиріч,
Відлунням у горах нашіптує ніч...
....................................................
- О ні... Ну не міг ти, Орфею, чекати,
Допоки ми вийдемо з царства пітьми...
Твій розум, затьмарений місяць Гекати,
Накази Аїда здолати посмів...
Нездійснена мрія...
Та я розумію...
А як ми кохалися... Вуглики жару-
Твої поцілунки на тілі рясні...
Як, втомлений шалом, ти грав на кіфарі,
А я танцювала в оголенні снів...
І дихали груди...
Цього вже не буде...
П”янкий, наче ночі царя Валтасара,
Твій погляд востаннє пекельним вогнем
Обпік мене всю, спопеляючи жаром...
О, як же ти прагнув... Ти прагнув мене...
Мене вже немає...
Та я вибачаю...
Немає... І лиха я шепіт сприймаю...
Глумління розпусти... Йому залюбки
Приниження гідності... Знаю... Я знаю-
Вакханки розірвуть тебе на шматки,
О мій кіфареде,
Мій мащений медом...
.............................................
Розлука приходить, коли не чекаєш.
Спочатку знаходиш – а потім втрачаєш.
Печальні минулі історії вчать
Нас слово тримати, аби не втрачать…
Аби не губили ніколи повік
Орфеї коханих своїх Еврідік.
© Copyright: Серго Сокольник, 2016
Свидетельство о публикации №116121703487
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію