33
Я міг би... Не вернуть вже! О, я б міг!
Не зваживсь, не спромігсь, часу не квапив...
Й тепер лиш, коли морок вже обліг,
Став розуміть, який же день я втратив.
Що ж, серце, розривайся!.. Не вберіг!
Паріс твою Єлену й без піратів
Здобув -- я сам йому в цім допоміг;
Що дала доля -- все уже розтратив.
В собі самім змагавсь я із собою,
Щоб примирить із втіхами жалі
І поєднати радість із журбою;
День не розгледів я в світанку млі,
Що поряд був із осяйним лицем.
Ах, бути б дурнем! Або -- мудрецем!

56
Мовчи, Терпіння, досить! Твій урок
Занадто довгий -- сил моїх не стачить:
Весь тиждень личка милого не бачить
Й твій припис пам'ятать увесь цей строк!
Якби ж то прочитать міг хоч рядок
В тій книзі, що для мене стільки значить,
Щоб знать, чим Цнота і Краса віддячать, --
Ще дослухавсь би до твоїх думок!
Тепер, як хочу зріть його так спрагло,
Коли жар в серці, ти для голови
Компрес холодний пропонуєш нагло.
Ні, ситий цим вже! Стеллу ти яви!
Терпляче остуди її промінням
Мій жар -- й тоді вже муч своїм терпінням.

59
Чому для тебе, люба, менш я значу,
Ніж песик твій? Чи ж можна в нім знайти
Любові більш, ніж мала б в мені ти?
Яку завгодно дай мені задачу,
Щоб міг явить я відданість собачу:
Дай знак -- й мені вже з місця не зійти;
Він рукавичку може принести --
Я ж разом з нею й душу ще в додачу.
Мені -- байдужість, ніжність вся -- йому;
Цілуєш в ніс у пестощах бездумних.
Ти -- ах, нічим вже, мабуть, не пройму! --
Прихильна до істот лиш нерозумних.
Все ж тішусь, що тоді хоч ласка жде,
Як з розуму й мене любов зведе.