ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
2025.10.22
12:10
Ну як перекричать тисячоліття?
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
2025.10.22
09:35
Замовкло все поволі і повсюди, -
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
2025.10.21
22:02
Наш вигнанець поїхав в далеку дорогу,
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
2025.10.21
21:58
Те, що в рядок упало
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
2025.10.21
21:37
Страждає небо, згадуючи літо,
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
Ховаючи в імлу скорботний абрис.
Не в змозі незворотнє зрозуміти –
Не здатне зараз.
Я згоден з ним, ми з небом однодумці.
У краплях з неба потопають мрії,
У рими не шикуються по струнці –
2025.10.21
21:01
Сценка із життя
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
(Гола сцена. Біля правої куліси стирчить прапорець для гольфу з прапором США.
Поряд – приміряється клюшкою до удару (у бік залу) Великий Американський Президент. Він у туфлях, костюмі, сорочці та краватці.
З лівої куліси виходить Верх
2025.10.21
19:36
Не знаю чому? —
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
Здогадуюсь,
що любить пітьму
і райдугу,
старенький трамвай
на милицях,
смарагдовий рай
у китицях.
2025.10.21
11:40
Якже я зміг без Псалмів прожить
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
Мало не півстоліття?
А там же долі людські,
Наче віти сплелись,
Як і шляхи в дивовижному світі.
Байдуже, хто їх там пройшов:
Давид, Соломон, Асаф чи Кораха діти...
Шукаємо ж не сліди підошов,
2025.10.21
06:46
Яскраве, шершаве і чисте,
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
Природою різьблене листя
Спадає на трави вологі
Уздовж грунтової дороги,
Яку, мов свою полонену,
Вартують лисіючі клени...
21.10.25
2025.10.21
00:08
Підшаманив, оновив
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
І приліг спочити
До якоїсь там пори,
Бо хотілось жити.
Раптом стукіт у вікно…
Уяви, ритмічно:
Він - вона - вони - воно —
З вироком: довічно!
2025.10.20
22:13
Іржаве листя, як іржаві ґрати.
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
Іржаве листя падає униз.
Іржаве листя хоче поховати
Мене під латами брудних завіс.
Іржаве листя передчасно лине,
Як подих вічності, як лютий сплав.
Між поколіннями ніякий лірник
2025.10.20
15:07
Вуальна осінь небо сумом прикривала,
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
І таємниць прихованих лягло чимало.
Але одна бентежить, незабутня досі,
Коли душа була оголена і боса,
Коли при зустрічі світи перевертались.
До ніг ти сипав зоряні корали.
Слова лились...Поезії прозорі роси...
2025.10.20
11:48
У водограї бавились веселки:
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
Зелені, жовті, сині кольори,
І фіолетово всміхались, і рожево,
Фонтан сміявся, прагнув догори,
Дістати неба, хоча б на секунду,
Торкнутись хмари, обійняти сонце,
Фонтан стрибав, а сонценята в хвильках
Ясніли наче сяєво
2025.10.20
11:20
Не бачив ще, ні Риму я, ні Лондона,
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
Варшави навіть, хоч І поруч – он вона!
Та головне – не бачив я Чугуєва!
Відвідати повинен я чому його?
Бо Репін народився тут, Ілля
– Художник видатний, чиє ім'я,
Чиї натхненні, пристрасні картини –
Чугуєва окр
2025.10.20
09:31
Хто ізлякав тебе? Родилась на що, бейбі?
Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Обійма подвійні, чари твої, кохана
Родилась ти нащо, хіба не для гри?
Чи у екстазі, або у красі собі
Що в думках ~
Відпускай
Добре є, бейбі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Натюрморт
Речі та люди нам
застять світу. Що ті,
що ці узнаки очам.
Ліпше жить в темноті.
Я усівся собі
в парку, дивлюсь услід
несусвітній товпі.
Світ мені остогид.
Місяць січень. Зима.
Усе по календарю.
Коли остогидне тьма,
тоді я заговорю.
2
Пора і почать. Незле б
уникнути свербежу
губ. Не мати халеп.
І ліпше, коли скажу.
За що? За день, або ніч
тощо. Або за ні-
що. Чи осяжну річ.
Ліпше речі, аніж
люд. Ці істоти мруть.
Всі ми. Така яса.
Суто пропащий труд.
Як на вітрі роса.
3
Кров моя льодяна.
Вистиг я до костей,
як ріки які, до дна.
Я не люблю людей.
Дуже млоять мене
їх житія, і квит.
Лиця їх мають зне-
пліднений ніби вид.
Є у гримасах лиць
щось, огидне уму.
Що їх пластає ниць
невідомо кому.
4
Речі миліш. У них
ані зла, ні добра
зовні. А щойно вник
вглиб – у нутрі нутра.
У нім порядкує пил.
Порох і шашіль-жук
стінок. Сухий мотиль.
Жадних відбитків рук.
Пил. Позір наугад
вихопить пил полиць,
як і чим об заклад
з темрявою не бийсь.
5
Зовні старий буфет,
сховків його попри,
видається на мент
Нотр-Дам де Парі.
В надрах буфету тьма.
Швабра, епітрахіль
пил не зітре. Сама
річ, що властиво, пил
не дужає побороть,
відрухом брів немов.
Іменно пил є плоть
часу; і плоть, і кров.
6
Оце віднедавна я
сплю удень взагалі.
Буцім і смерть моя
мені відмовля у млі,
дзеркальцем біля уст
спитує, чи зітхну
засвітла, після трут,
чи виборсаюсь зі сну.
Я мов укляк. Взамін
остуда бере своє.
Кінцівок венозна синь
мармуром віддає.
7
Витіявши сюрприз
складчиною кутів,
річ випадає із
світобудови слів.
Річ вовтузню словес
нехтує, пак німа.
Річ суто обшир, без
якого її нема.
Річ можна пхати в піч,
нівечити, ламать.
Знищити. Жадна річ
не крикне: "Ї…на мать!"
8
Дерево. Тінь. Земля
під деревом. Корінні
вензелі, пліть, петля.
Глина. Ряд валунів.
Корені. Їх вузли.
Камінь, який угруз
в землю, спитує глиб
дії системи уз.
Він нерухомий. Ні
пут попустити й скріп.
Тінь його наші дні
манять, як сіті – риб.
9
Річ. Коричневий грим
речі. Її погорд.
Сутінь. Імли окрім
стерте все. Натюрморт.
Смерть угледить умить
тіло, що і візит
смерти, немов прихід
жінки, відобразить.
Все це абсурд, брехня:
череп, скелет й т.і.
Смерть увійде, і я
очі вбачу твої.
10
Матір пита Христа:
син ти мені, чи мій
Бог? Ти поніс хреста.
Як мені тут, самій?
Вічі б мої немог
збавив, урозумив:
син ти мені, чи бог?
Мертвий ти, а чи жив?
Він їй рече: жоно,
мертвий я, чи живий,
буде усе одно.
Син, або Бог, я твій.
«1971»
* Прийде смерть, і у неї будуть твої очі (іт.). Ч. Павезе.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Натюрморт
"Verrà la morte e avrà tuoi occhi" (C. Pavese)*
1
Речі та люди нам
застять світу. Що ті,
що ці узнаки очам.
Ліпше жить в темноті.
Я усівся собі
в парку, дивлюсь услід
несусвітній товпі.
Світ мені остогид.
Місяць січень. Зима.
Усе по календарю.
Коли остогидне тьма,
тоді я заговорю.
2
Пора і почать. Незле б
уникнути свербежу
губ. Не мати халеп.
І ліпше, коли скажу.
За що? За день, або ніч
тощо. Або за ні-
що. Чи осяжну річ.
Ліпше речі, аніж
люд. Ці істоти мруть.
Всі ми. Така яса.
Суто пропащий труд.
Як на вітрі роса.
3
Кров моя льодяна.
Вистиг я до костей,
як ріки які, до дна.
Я не люблю людей.
Дуже млоять мене
їх житія, і квит.
Лиця їх мають зне-
пліднений ніби вид.
Є у гримасах лиць
щось, огидне уму.
Що їх пластає ниць
невідомо кому.
4
Речі миліш. У них
ані зла, ні добра
зовні. А щойно вник
вглиб – у нутрі нутра.
У нім порядкує пил.
Порох і шашіль-жук
стінок. Сухий мотиль.
Жадних відбитків рук.
Пил. Позір наугад
вихопить пил полиць,
як і чим об заклад
з темрявою не бийсь.
5
Зовні старий буфет,
сховків його попри,
видається на мент
Нотр-Дам де Парі.
В надрах буфету тьма.
Швабра, епітрахіль
пил не зітре. Сама
річ, що властиво, пил
не дужає побороть,
відрухом брів немов.
Іменно пил є плоть
часу; і плоть, і кров.
6
Оце віднедавна я
сплю удень взагалі.
Буцім і смерть моя
мені відмовля у млі,
дзеркальцем біля уст
спитує, чи зітхну
засвітла, після трут,
чи виборсаюсь зі сну.
Я мов укляк. Взамін
остуда бере своє.
Кінцівок венозна синь
мармуром віддає.
7
Витіявши сюрприз
складчиною кутів,
річ випадає із
світобудови слів.
Річ вовтузню словес
нехтує, пак німа.
Річ суто обшир, без
якого її нема.
Річ можна пхати в піч,
нівечити, ламать.
Знищити. Жадна річ
не крикне: "Ї…на мать!"
8
Дерево. Тінь. Земля
під деревом. Корінні
вензелі, пліть, петля.
Глина. Ряд валунів.
Корені. Їх вузли.
Камінь, який угруз
в землю, спитує глиб
дії системи уз.
Він нерухомий. Ні
пут попустити й скріп.
Тінь його наші дні
манять, як сіті – риб.
9
Річ. Коричневий грим
речі. Її погорд.
Сутінь. Імли окрім
стерте все. Натюрморт.
Смерть угледить умить
тіло, що і візит
смерти, немов прихід
жінки, відобразить.
Все це абсурд, брехня:
череп, скелет й т.і.
Смерть увійде, і я
очі вбачу твої.
10
Матір пита Христа:
син ти мені, чи мій
Бог? Ти поніс хреста.
Як мені тут, самій?
Вічі б мої немог
збавив, урозумив:
син ти мені, чи бог?
Мертвий ти, а чи жив?
Він їй рече: жоно,
мертвий я, чи живий,
буде усе одно.
Син, або Бог, я твій.
«1971»
* Прийде смерть, і у неї будуть твої очі (іт.). Ч. Павезе.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"З Іосіфа Бродського. Двадцять сонетів до Марії Стюарт "
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Ріки"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Ріки"
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0914 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0914 seconds