- Мамо, мамо! Наш Микола вулицею йде! Тату, Микола з фронту вернувсі! - Стефка кричала на ціле подвір’я аж було чути по всіх сусідах.
Пес загавкав, замахав хвостом, а потім аж підспівував. Кури закудкудакали, а когут так голосно запіяв, ніби і він знав про те, що Микола з війни прийшов!
Микола ступив на поріг стомленим. Обнімав рідних йому людей. Мама впала йому на груди і плакала від радості. Радість розпирала їй груди, якими вона викормила-випестила аж сімох дітей. Посеред хати стояли усі і не вірили, що Бог послав їм таку радість – повернув Миколу живим-здоровим! Прибігла сестра Ольга:
- Микольцю наш рідний! Йой як ми тебе чекали-виглядали! Як добре, що ти живий-здоровий! Мама всі очі виплакала і видивилась! Та треба якось Касі передати, що ти вже є. Бо як йно приходить додому, то за тебе питає. Наша Касі має мале, ще з не видів!
Зготували обід і сіли до столу. Мама з татом не могли на сина надивитись. І все йому накладали на тарілку більше страви, бо став високим та худим…
Микола понад усе любив поле! Робота в полі приносила йому неабияке задоволення. Ще малим і бульбу садив, і буряки копав, і жито жав…Поле було йому рідним. А ще у полі можна було високо задирати голову і дивитись в небо! В небо – до самого Бога! І здавалось йому тоді, що ото блакитне небо та золоте поле і є раєм! І треба то небо і поле берегти, шанувати, бо Бог посилає людям таку красу…А не вміє людина того цінити. Не хоче. І нащо ж та війна? Чи не можуть ті люди в мирі жити? Чи не можуть поле обробляти, дітей ростити?
- Мамо, а підемо після обіду в поле! Підемо всі! Як я сумував за нашим полем. Воно мені снилося там…Снилося таким живим і гарним, то зеленим, то жовтим, а інколи чорним – зораним!
- Підемо, синку! Діти, збирайтесь усі в поле!
Сім’я ішла польовими стежками і милувалась полем. Зелене жито хвилювалось не менше за усю родину. Микола гладив його руками. Вдихав запах рідної йому землі…
- Мамо, тату! Подивіться, наш Славко йде! – кричала Стефка вже тепер на ціле поле.
Другий син вернувся з фронту і йшов полем до них. Два сини – в один день прийшли додому! Поле захвилювалось ще більше! Мама зводила руки до неба! Господи милосердний, чи буває ще більше щастя у житті?