
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.23
22:47
Парк перебудовують,
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
2025.10.23
21:56
Я звертаюсь до спільноти:
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
2025.10.23
20:59
У вербові коси заплітав волошки.
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
2025.10.23
20:53
Лежав дідусь з відкритими очима,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
2025.10.23
20:14
Від гір Алтайських тягнуться степи
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
2025.10.23
17:49
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подві
2025.10.23
13:27
Ну нащо їм ділити простір?
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
2025.10.23
10:29
Хімія змін – променем лазера –
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
2025.10.23
10:20
П’ять відсотків позитиву…
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
2025.10.23
09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
2025.10.23
06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
2025.10.22
22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
2025.10.22
21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
2025.10.22
17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Наталія Ярема Стисло (2017) /
Проза
З фронту
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З фронту
- Мамо, мамо! Наш Микола вулицею йде! Тату, Микола з фронту вернувсі! - Стефка кричала на ціле подвір’я аж було чути по всіх сусідах.
Пес загавкав, замахав хвостом, а потім аж підспівував. Кури закудкудакали, а когут так голосно запіяв, ніби і він знав про те, що Микола з війни прийшов!
Микола ступив на поріг стомленим. Обнімав рідних йому людей. Мама впала йому на груди і плакала від радості. Радість розпирала їй груди, якими вона викормила-випестила аж сімох дітей. Посеред хати стояли усі і не вірили, що Бог послав їм таку радість – повернув Миколу живим-здоровим! Прибігла сестра Ольга:
- Микольцю наш рідний! Йой як ми тебе чекали-виглядали! Як добре, що ти живий-здоровий! Мама всі очі виплакала і видивилась! Та треба якось Касі передати, що ти вже є. Бо як йно приходить додому, то за тебе питає. Наша Касі має мале, ще з не видів!
Зготували обід і сіли до столу. Мама з татом не могли на сина надивитись. І все йому накладали на тарілку більше страви, бо став високим та худим…
Микола понад усе любив поле! Робота в полі приносила йому неабияке задоволення. Ще малим і бульбу садив, і буряки копав, і жито жав…Поле було йому рідним. А ще у полі можна було високо задирати голову і дивитись в небо! В небо – до самого Бога! І здавалось йому тоді, що ото блакитне небо та золоте поле і є раєм! І треба то небо і поле берегти, шанувати, бо Бог посилає людям таку красу…А не вміє людина того цінити. Не хоче. І нащо ж та війна? Чи не можуть ті люди в мирі жити? Чи не можуть поле обробляти, дітей ростити?
- Мамо, а підемо після обіду в поле! Підемо всі! Як я сумував за нашим полем. Воно мені снилося там…Снилося таким живим і гарним, то зеленим, то жовтим, а інколи чорним – зораним!
- Підемо, синку! Діти, збирайтесь усі в поле!
Сім’я ішла польовими стежками і милувалась полем. Зелене жито хвилювалось не менше за усю родину. Микола гладив його руками. Вдихав запах рідної йому землі…
- Мамо, тату! Подивіться, наш Славко йде! – кричала Стефка вже тепер на ціле поле.
Другий син вернувся з фронту і йшов полем до них. Два сини – в один день прийшли додому! Поле захвилювалось ще більше! Мама зводила руки до неба! Господи милосердний, чи буває ще більше щастя у житті?
Пес загавкав, замахав хвостом, а потім аж підспівував. Кури закудкудакали, а когут так голосно запіяв, ніби і він знав про те, що Микола з війни прийшов!
Микола ступив на поріг стомленим. Обнімав рідних йому людей. Мама впала йому на груди і плакала від радості. Радість розпирала їй груди, якими вона викормила-випестила аж сімох дітей. Посеред хати стояли усі і не вірили, що Бог послав їм таку радість – повернув Миколу живим-здоровим! Прибігла сестра Ольга:
- Микольцю наш рідний! Йой як ми тебе чекали-виглядали! Як добре, що ти живий-здоровий! Мама всі очі виплакала і видивилась! Та треба якось Касі передати, що ти вже є. Бо як йно приходить додому, то за тебе питає. Наша Касі має мале, ще з не видів!
Зготували обід і сіли до столу. Мама з татом не могли на сина надивитись. І все йому накладали на тарілку більше страви, бо став високим та худим…
Микола понад усе любив поле! Робота в полі приносила йому неабияке задоволення. Ще малим і бульбу садив, і буряки копав, і жито жав…Поле було йому рідним. А ще у полі можна було високо задирати голову і дивитись в небо! В небо – до самого Бога! І здавалось йому тоді, що ото блакитне небо та золоте поле і є раєм! І треба то небо і поле берегти, шанувати, бо Бог посилає людям таку красу…А не вміє людина того цінити. Не хоче. І нащо ж та війна? Чи не можуть ті люди в мирі жити? Чи не можуть поле обробляти, дітей ростити?
- Мамо, а підемо після обіду в поле! Підемо всі! Як я сумував за нашим полем. Воно мені снилося там…Снилося таким живим і гарним, то зеленим, то жовтим, а інколи чорним – зораним!
- Підемо, синку! Діти, збирайтесь усі в поле!
Сім’я ішла польовими стежками і милувалась полем. Зелене жито хвилювалось не менше за усю родину. Микола гладив його руками. Вдихав запах рідної йому землі…
- Мамо, тату! Подивіться, наш Славко йде! – кричала Стефка вже тепер на ціле поле.
Другий син вернувся з фронту і йшов полем до них. Два сини – в один день прийшли додому! Поле захвилювалось ще більше! Мама зводила руки до неба! Господи милосердний, чи буває ще більше щастя у житті?
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію