-Ой, не піду я , дитино, більше надвір не піду….
-Та чого, бабо, не підете? Весна надворі…Скоро потепліє. І що Ви таке говорите?
- Та я того року ще слабша…А під будинком і сісти нема де. Всьо мури тай мури. Як би я була в селі, то там би взяла собі стільчик тай би сиділа на нім…Там на подвір’ї сонце світить, а цвіту, цвіту довкола навесну…І сусіди всі – свої люди…
Отак сумувала моя баба за селом! Як сумувала!
Був сам Передвеликдень. І ми з бабцею фарбували крашанки. По всій кухні розкладені бляшанки. І фарба червона, зелена, жовта, синя…Вже і всі руки у тій фарбі…Як її потім відмити? З бабою писати писанки – то у нас така традиція ще з Цикова, ще з дитинства. Вона навчила мене цьому. Капав віск, горіла свічка, перо дряпало яйце…За вікном все ще була прохолодна весна. Але майже усе вже довкола пахло Великодними святами. Як я любила ті часи! А потім ці мальовані яєчка у цибулиння. Нетерпілось їх швидше дістати. Так і крутилась навколо баняка і очі горіли: ну що там у нас вийшло? І виходили отакі мережані дива: квіточки, гілочки, рисочки, хрестики, зірочки.
Під церквою заглядала у кошики інших…От у цьотки Юстини ті писанки такі завжди чудові. Вміє вона гарно виводити ті узори…Такі вони вже у неї хитромудрі, такі красиві! Священик ішов по колу, кропив великодні кошики. І люди стояли такі всі врочисті та красиві, в передчутті Божого воскресіння! Христос воскрес!
То було у Цикові. А тут ми робимо крашанки! Якось швидше виходить…
Під церквою маленьке дівча все хапало ту крашанку з мого кошика. Певно, сподобалась. Така червоненька, така жива! Мама насварила дівчинку, а я, доросла тітка, якось не подумала, що треба було ту крашанку дитині подарувати! Чи то сама ще себе почувала дитиною? Христос воскрес!
Через три тижні хоронили ми нашу бабцю…Певно, якось вона відчула, що весна ця у неї вже остання…І останній Великдень…І останні крашанки зі мною…Я раз у раз запитувала у травня, як він міг забрати у мене мою бабцю? Як? І не знаходила відповіді. Усе цвіло, буяло, сонце заглядало у вікна…Та вже нічого не могло мене розвеселити. Наші крашанки нагадували мені все: кожну хвилиночку мого дитинства, бабину усмішку, смачні паски, село і зелень літа. А ще мені згадувалась ота дитина, що хапала ту крашанку, бабину крашанку, бо така вона їй була гарна!