
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.23
22:47
Парк перебудовують,
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
2025.10.23
21:56
Я звертаюсь до спільноти:
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
2025.10.23
20:59
У вербові коси заплітав волошки.
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
2025.10.23
20:53
Лежав дідусь з відкритими очима,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
2025.10.23
20:14
Від гір Алтайських тягнуться степи
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
2025.10.23
17:49
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подві
2025.10.23
13:27
Ну нащо їм ділити простір?
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
2025.10.23
10:29
Хімія змін – променем лазера –
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
2025.10.23
10:20
П’ять відсотків позитиву…
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
2025.10.23
09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
2025.10.23
06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
2025.10.22
22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
2025.10.22
21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
2025.10.22
17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Наталія Ярема Стисло (2017) /
Проза
Бабині крашанки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бабині крашанки
-Ой, не піду я , дитино, більше надвір не піду….
-Та чого, бабо, не підете? Весна надворі…Скоро потепліє. І що Ви таке говорите?
- Та я того року ще слабша…А під будинком і сісти нема де. Всьо мури тай мури. Як би я була в селі, то там би взяла собі стільчик тай би сиділа на нім…Там на подвір’ї сонце світить, а цвіту, цвіту довкола навесну…І сусіди всі – свої люди…
Отак сумувала моя баба за селом! Як сумувала!
Був сам Передвеликдень. І ми з бабцею фарбували крашанки. По всій кухні розкладені бляшанки. І фарба червона, зелена, жовта, синя…Вже і всі руки у тій фарбі…Як її потім відмити? З бабою писати писанки – то у нас така традиція ще з Цикова, ще з дитинства. Вона навчила мене цьому. Капав віск, горіла свічка, перо дряпало яйце…За вікном все ще була прохолодна весна. Але майже усе вже довкола пахло Великодними святами. Як я любила ті часи! А потім ці мальовані яєчка у цибулиння. Нетерпілось їх швидше дістати. Так і крутилась навколо баняка і очі горіли: ну що там у нас вийшло? І виходили отакі мережані дива: квіточки, гілочки, рисочки, хрестики, зірочки.
Під церквою заглядала у кошики інших…От у цьотки Юстини ті писанки такі завжди чудові. Вміє вона гарно виводити ті узори…Такі вони вже у неї хитромудрі, такі красиві! Священик ішов по колу, кропив великодні кошики. І люди стояли такі всі врочисті та красиві, в передчутті Божого воскресіння! Христос воскрес!
То було у Цикові. А тут ми робимо крашанки! Якось швидше виходить…
Під церквою маленьке дівча все хапало ту крашанку з мого кошика. Певно, сподобалась. Така червоненька, така жива! Мама насварила дівчинку, а я, доросла тітка, якось не подумала, що треба було ту крашанку дитині подарувати! Чи то сама ще себе почувала дитиною? Христос воскрес!
Через три тижні хоронили ми нашу бабцю…Певно, якось вона відчула, що весна ця у неї вже остання…І останній Великдень…І останні крашанки зі мною…Я раз у раз запитувала у травня, як він міг забрати у мене мою бабцю? Як? І не знаходила відповіді. Усе цвіло, буяло, сонце заглядало у вікна…Та вже нічого не могло мене розвеселити. Наші крашанки нагадували мені все: кожну хвилиночку мого дитинства, бабину усмішку, смачні паски, село і зелень літа. А ще мені згадувалась ота дитина, що хапала ту крашанку, бабину крашанку, бо така вона їй була гарна!
-Та чого, бабо, не підете? Весна надворі…Скоро потепліє. І що Ви таке говорите?
- Та я того року ще слабша…А під будинком і сісти нема де. Всьо мури тай мури. Як би я була в селі, то там би взяла собі стільчик тай би сиділа на нім…Там на подвір’ї сонце світить, а цвіту, цвіту довкола навесну…І сусіди всі – свої люди…
Отак сумувала моя баба за селом! Як сумувала!
Був сам Передвеликдень. І ми з бабцею фарбували крашанки. По всій кухні розкладені бляшанки. І фарба червона, зелена, жовта, синя…Вже і всі руки у тій фарбі…Як її потім відмити? З бабою писати писанки – то у нас така традиція ще з Цикова, ще з дитинства. Вона навчила мене цьому. Капав віск, горіла свічка, перо дряпало яйце…За вікном все ще була прохолодна весна. Але майже усе вже довкола пахло Великодними святами. Як я любила ті часи! А потім ці мальовані яєчка у цибулиння. Нетерпілось їх швидше дістати. Так і крутилась навколо баняка і очі горіли: ну що там у нас вийшло? І виходили отакі мережані дива: квіточки, гілочки, рисочки, хрестики, зірочки.
Під церквою заглядала у кошики інших…От у цьотки Юстини ті писанки такі завжди чудові. Вміє вона гарно виводити ті узори…Такі вони вже у неї хитромудрі, такі красиві! Священик ішов по колу, кропив великодні кошики. І люди стояли такі всі врочисті та красиві, в передчутті Божого воскресіння! Христос воскрес!
То було у Цикові. А тут ми робимо крашанки! Якось швидше виходить…
Під церквою маленьке дівча все хапало ту крашанку з мого кошика. Певно, сподобалась. Така червоненька, така жива! Мама насварила дівчинку, а я, доросла тітка, якось не подумала, що треба було ту крашанку дитині подарувати! Чи то сама ще себе почувала дитиною? Христос воскрес!
Через три тижні хоронили ми нашу бабцю…Певно, якось вона відчула, що весна ця у неї вже остання…І останній Великдень…І останні крашанки зі мною…Я раз у раз запитувала у травня, як він міг забрати у мене мою бабцю? Як? І не знаходила відповіді. Усе цвіло, буяло, сонце заглядало у вікна…Та вже нічого не могло мене розвеселити. Наші крашанки нагадували мені все: кожну хвилиночку мого дитинства, бабину усмішку, смачні паски, село і зелень літа. А ще мені згадувалась ота дитина, що хапала ту крашанку, бабину крашанку, бо така вона їй була гарна!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію