Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.08
17:21
Нації, що уявляють себе великими, одержимі манією «ощасливлювання» інших.
Була тая дружба, як собача служба.
Демократія потрібна демократам, масам потрібна охлократія.
Де українець шукає броду, там єврей наводить мости.
Історичні рішення не бу
2025.12.08
15:25
мчить лиха кохана
цілу ніч і день
їде аж до дідька
просити грошей
а дідька не узуєш
нині час одплат
каже їй вертай-но
що тратила назад
цілу ніч і день
їде аж до дідька
просити грошей
а дідька не узуєш
нині час одплат
каже їй вертай-но
що тратила назад
2025.12.08
07:18
Ти сам намалював свій ідеал,
Не врахувавши - то лише картина.
Усе, про що співало піаніно,
Вже відспівав органний мануал.
Ти - райдужних фантазій генерал...
Реальність - це не пензель. Ніж у спину!
Ти сам намалював свій ідеал,
Не врахувавши - то лише картина.
Усе, про що співало піаніно,
Вже відспівав органний мануал.
Ти - райдужних фантазій генерал...
Реальність - це не пензель. Ніж у спину!
Ти сам намалював свій ідеал,
2025.12.08
06:50
Перепілка ляскає у житі,
Жайвір відзивається згори, -
Сонечко дісталося зеніту
І не сяє в небі, а горить.
Все пашить, виблискує, клекоче
Так забавно, що не маю слів
Описати кольори урочі,
А звучання світу й поготів...
Жайвір відзивається згори, -
Сонечко дісталося зеніту
І не сяє в небі, а горить.
Все пашить, виблискує, клекоче
Так забавно, що не маю слів
Описати кольори урочі,
А звучання світу й поготів...
2025.12.08
00:02
Вранці протер очі заспаний день,
кинув бузку у кватирку кімнати.
Кава гірка... на столі де-не-де
крихти сухі від пахучої м'яти.
Меблі старі, як божественний світ,
бра посивіло, мов бабчині скроні.
В рамці над ліжком увесь її рід,
кинув бузку у кватирку кімнати.
Кава гірка... на столі де-не-де
крихти сухі від пахучої м'яти.
Меблі старі, як божественний світ,
бра посивіло, мов бабчині скроні.
В рамці над ліжком увесь її рід,
2025.12.07
22:20
Заборонений плід закотився
Ген далеко під саме буття.
Разом з ним цілий світ завалився
В повний хаос без сліз каяття.
Заборонений плід надкусився
У найбільш несприятливу мить.
І потік навіжений полився
Ген далеко під саме буття.
Разом з ним цілий світ завалився
В повний хаос без сліз каяття.
Заборонений плід надкусився
У найбільш несприятливу мить.
І потік навіжений полився
2025.12.07
22:16
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2025.12.07
22:02
Потребність спокою зросла…
Усиновилась до потреби.
Чомусь, за зверненням козла,
Прийшла і всілась позад себе…
Широка спина… обрій зник
Ну а про пастбище окремо…
Не про морське і чайок крик
І не проте, як вовчик-демон…
Усиновилась до потреби.
Чомусь, за зверненням козла,
Прийшла і всілась позад себе…
Широка спина… обрій зник
Ну а про пастбище окремо…
Не про морське і чайок крик
І не проте, як вовчик-демон…
2025.12.07
19:04
твою поезію я глибоко шаную і ціню,
твого таланту поціновувач я й шанувальник!
Тому пришли мені свою світлину в жанрі "ню",
А сильно комплексуєш - то вдягни купальник...
твого таланту поціновувач я й шанувальник!
Тому пришли мені свою світлину в жанрі "ню",
А сильно комплексуєш - то вдягни купальник...
2025.12.07
18:01
Уроки лінь робити, купа всього у Сашка.
Домашня вправа з мови знов чомусь важка.
Надумався спитати в свого братика Іллі:
- Що означає «наступати на оті ж граблі?»
Та брат лиш посміявсь: - Учися сам. Нема дурних.
Дзвони до друзів. Хай тобі пояснюють в
Домашня вправа з мови знов чомусь важка.
Надумався спитати в свого братика Іллі:
- Що означає «наступати на оті ж граблі?»
Та брат лиш посміявсь: - Учися сам. Нема дурних.
Дзвони до друзів. Хай тобі пояснюють в
2025.12.07
12:23
Збирається вже в хмари вороння,
На падалі готове жирувати.
Уже недовго москалям чекати,
Вже скоро стрілки Смути задзвенять
І встане над Московією дим,
І ріки крові потечуть до моря.
Уже ударить грім розплати скоро
Та стукатиме Смерть у кожен дім.
На падалі готове жирувати.
Уже недовго москалям чекати,
Вже скоро стрілки Смути задзвенять
І встане над Московією дим,
І ріки крові потечуть до моря.
Уже ударить грім розплати скоро
Та стукатиме Смерть у кожен дім.
2025.12.07
08:06
Я плела тобі віночок
не на смерть, моя дитино.
Підірвався мій синочок
в міннім полі на машині.
Відірвало: руки, ноги,
під Покровськом гострим лезом.
Кров'ю син кропив дороги —
не на смерть, моя дитино.
Підірвався мій синочок
в міннім полі на машині.
Відірвало: руки, ноги,
під Покровськом гострим лезом.
Кров'ю син кропив дороги —
2025.12.07
06:13
Укрившись вогкою землею
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...
2025.12.07
04:57
Володимиру Діброві
О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.
Нема. Нема. Невже повимирали ви,
О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.
Нема. Нема. Невже повимирали ви,
2025.12.06
22:19
Заблукав я в епохах минулих.
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
2025.12.06
15:04
З екрана телевізора в кімнату навпроти долинав голос американського президента Джо Байдена — трохи хриплий і, як завше, спокійний.
«Чи не щовечора чую застереження? — подумав Згурський, за звичкою вибираючи книгу для читання з сотень придбаних. — Невже з
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Ярема Стисло (2017) /
Проза
Бабині крашанки
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Бабині крашанки
-Ой, не піду я , дитино, більше надвір не піду….
-Та чого, бабо, не підете? Весна надворі…Скоро потепліє. І що Ви таке говорите?
- Та я того року ще слабша…А під будинком і сісти нема де. Всьо мури тай мури. Як би я була в селі, то там би взяла собі стільчик тай би сиділа на нім…Там на подвір’ї сонце світить, а цвіту, цвіту довкола навесну…І сусіди всі – свої люди…
Отак сумувала моя баба за селом! Як сумувала!
Був сам Передвеликдень. І ми з бабцею фарбували крашанки. По всій кухні розкладені бляшанки. І фарба червона, зелена, жовта, синя…Вже і всі руки у тій фарбі…Як її потім відмити? З бабою писати писанки – то у нас така традиція ще з Цикова, ще з дитинства. Вона навчила мене цьому. Капав віск, горіла свічка, перо дряпало яйце…За вікном все ще була прохолодна весна. Але майже усе вже довкола пахло Великодними святами. Як я любила ті часи! А потім ці мальовані яєчка у цибулиння. Нетерпілось їх швидше дістати. Так і крутилась навколо баняка і очі горіли: ну що там у нас вийшло? І виходили отакі мережані дива: квіточки, гілочки, рисочки, хрестики, зірочки.
Під церквою заглядала у кошики інших…От у цьотки Юстини ті писанки такі завжди чудові. Вміє вона гарно виводити ті узори…Такі вони вже у неї хитромудрі, такі красиві! Священик ішов по колу, кропив великодні кошики. І люди стояли такі всі врочисті та красиві, в передчутті Божого воскресіння! Христос воскрес!
То було у Цикові. А тут ми робимо крашанки! Якось швидше виходить…
Під церквою маленьке дівча все хапало ту крашанку з мого кошика. Певно, сподобалась. Така червоненька, така жива! Мама насварила дівчинку, а я, доросла тітка, якось не подумала, що треба було ту крашанку дитині подарувати! Чи то сама ще себе почувала дитиною? Христос воскрес!
Через три тижні хоронили ми нашу бабцю…Певно, якось вона відчула, що весна ця у неї вже остання…І останній Великдень…І останні крашанки зі мною…Я раз у раз запитувала у травня, як він міг забрати у мене мою бабцю? Як? І не знаходила відповіді. Усе цвіло, буяло, сонце заглядало у вікна…Та вже нічого не могло мене розвеселити. Наші крашанки нагадували мені все: кожну хвилиночку мого дитинства, бабину усмішку, смачні паски, село і зелень літа. А ще мені згадувалась ота дитина, що хапала ту крашанку, бабину крашанку, бо така вона їй була гарна!
-Та чого, бабо, не підете? Весна надворі…Скоро потепліє. І що Ви таке говорите?
- Та я того року ще слабша…А під будинком і сісти нема де. Всьо мури тай мури. Як би я була в селі, то там би взяла собі стільчик тай би сиділа на нім…Там на подвір’ї сонце світить, а цвіту, цвіту довкола навесну…І сусіди всі – свої люди…
Отак сумувала моя баба за селом! Як сумувала!
Був сам Передвеликдень. І ми з бабцею фарбували крашанки. По всій кухні розкладені бляшанки. І фарба червона, зелена, жовта, синя…Вже і всі руки у тій фарбі…Як її потім відмити? З бабою писати писанки – то у нас така традиція ще з Цикова, ще з дитинства. Вона навчила мене цьому. Капав віск, горіла свічка, перо дряпало яйце…За вікном все ще була прохолодна весна. Але майже усе вже довкола пахло Великодними святами. Як я любила ті часи! А потім ці мальовані яєчка у цибулиння. Нетерпілось їх швидше дістати. Так і крутилась навколо баняка і очі горіли: ну що там у нас вийшло? І виходили отакі мережані дива: квіточки, гілочки, рисочки, хрестики, зірочки.
Під церквою заглядала у кошики інших…От у цьотки Юстини ті писанки такі завжди чудові. Вміє вона гарно виводити ті узори…Такі вони вже у неї хитромудрі, такі красиві! Священик ішов по колу, кропив великодні кошики. І люди стояли такі всі врочисті та красиві, в передчутті Божого воскресіння! Христос воскрес!
То було у Цикові. А тут ми робимо крашанки! Якось швидше виходить…
Під церквою маленьке дівча все хапало ту крашанку з мого кошика. Певно, сподобалась. Така червоненька, така жива! Мама насварила дівчинку, а я, доросла тітка, якось не подумала, що треба було ту крашанку дитині подарувати! Чи то сама ще себе почувала дитиною? Христос воскрес!
Через три тижні хоронили ми нашу бабцю…Певно, якось вона відчула, що весна ця у неї вже остання…І останній Великдень…І останні крашанки зі мною…Я раз у раз запитувала у травня, як він міг забрати у мене мою бабцю? Як? І не знаходила відповіді. Усе цвіло, буяло, сонце заглядало у вікна…Та вже нічого не могло мене розвеселити. Наші крашанки нагадували мені все: кожну хвилиночку мого дитинства, бабину усмішку, смачні паски, село і зелень літа. А ще мені згадувалась ота дитина, що хапала ту крашанку, бабину крашанку, бо така вона їй була гарна!
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
