Ого! Гані тішилась сьогодні як ніколи! Бо справила собі новий зимовий плащ! Отак! Темно-зелений з файним таким коміром. Мріяла про такий плащ давним-давно. Як дівкою була, то не могла такого купити. А тут з Іваном бичка вигодували, продали, а з тих грошей для неї купили обновку! Цілий день тішилась і крутилась перед дзеркалом! А файна яка! Ото на Різдво піде до церкви-така гарна, як павичка! Задоволено посміхалась до тої жіночки , що у дзеркалі, а та у відповідь їй!
Ішло Різдво. Іван тепер кожен вечір ходив на репетиції, бо мав роль жидівки .Любив ті аматорства ще з дитинства, а як Різдво було в дорозі, то вже ніхто його і не зупиняв. Гнав до клубу, як той вар’ят. Як було за парубкування, то так і тепер залишилось. Перше щось Гані пробувала боротись, казати, що він уже не парубок. Але потім побачила, що Івана вже ніяк не переконаєш. Що людина любить – не треба боронити!
Ще трохи! І Різдво вже на порозі! То такий звичай у селі: після того, як родини повечеряють, то потім по хатах ходить отой вертеп, який ще так цікаво називають-перебиранці, отакої!
Красувались усюди ялинки. Горіли свічки, і вже перша зіронька вийшла на небо, щоб сповістити про те, що народився Христос!
Гані подавала вечерю. Стіл заповнили враз і голубці, і пампухи, і пироги! Які ж ті хвилини радісні! І всюди лунає «Нова радість стала…» Отак з кожної хати! Діти бігали по хаті, лягали на солому. Сипали на солому копійки - аби гроші в хаті водились, а ще мекали, кукурікали, квокали, аби водилась в господарці і худобина, і птиця. Як же весело було!
Іван збирався до клубу. Бо звідтам мав виходити вертеп. Треба було перебратись на жидівку. О! Намалював собі губи, причепив замість волосся клоччя. Хустину зверху…О яка ж гарна з нього жидівка! Що би то ще на себе вдягнути, аби був чисто подібний? Чогось таки не вистачало! «О, Ганин плащ!,» -прошмигнула думка в голові…Тут між собою почали боротись дві сили. Одна говорила: «Хлопе, та який плащ? Він же новісінький! Та жінка приб’є тебе»! А друга все-таки спокушала його: «Та ніц тому плащу не станеться! Ну походиш вечір! Страшне діло! Прийдеш-повісиш на місце! Гані і не запідозрить.» Сім’я повечеряла, жінка прибирала на кухні. Іван тихенько глипнув оком туди- швиденько натягнув на себе плащ тай за двері!
Таки тепер він був справжнісінькою жидівкою . Вимахував торбиною! Ото буде весело! Правда погода була трохи не такою, як би хотілось. Замість бажаного морозу та снігу стояли всюди якісь баюри і тільки зверху трохи їх приморозило…
Михайла цілий день болів зуб. І то так болів, що аж серце заходилось! А то ще й переддень Різдва. На сусідньому селі доктора нема. Тай перед святом геть чисто зле, як що заболить. Мучився цілий день. І якісь трави варив, і стогнав…Зуб нагнав так, що аж на ціле лице. Тепер швидким ходом ішов до баби Марисі. Терпів, терпів, і вирішив іти. Вона цілителька-трохи знається на усіляких хворобах. Може, хоч як його порятує? Може, яку мазь чи настій з трав дасть, аби та зубна біль вщухла. Хоч на Різдво, щоб так не мучився….
-О, пане Михайле! Та де так ідете? Де таким швидким кроком спішите? Чи не хочете з жидівкою трохи поговорити тай повеселитись?-жидівка скакала навколо Михайла, реготала та й сповіщала, що свята не за горами. То де ж можна таким похмурим ходити?
-Відійди від мене, маро! Бо такий їм злий як чорт! Зуб ми болить так, що конаю!
Жидівка не переставала довкола крутитись та розмахувати торбиною.
-А то все від того, що пан Михайло такі скупі! Ні гроша не хоче подати бідній жидівці! Та то не можна бути таким. Від того і болячки всілякі.
Михайлові очі скипіли злістю:
-Іване, відійди від мене, придурку, дай пройти…
-Та де ти тут бачиш Івана? Якого Івана? Та то Сара, а жінку зобижати не можна!
Михайло не стримався…бухнув жидівку в груди…Йой! Бідна жидівка полетіла просто у величезну чорну баюру. Йой, Боже!!!
Зранку на Різдво плащ висів випраний. Певно, буде висіти так всі три дні свят. Бо де ж висохне так скоро? До церкви не було в чому йти. Колядувати теж…Гані виглянула у вікно – падав лапатий сніг…