Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Ярема Стисло (2017) /
Проза
Плащ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Плащ
Ого! Гані тішилась сьогодні як ніколи! Бо справила собі новий зимовий плащ! Отак! Темно-зелений з файним таким коміром. Мріяла про такий плащ давним-давно. Як дівкою була, то не могла такого купити. А тут з Іваном бичка вигодували, продали, а з тих грошей для неї купили обновку! Цілий день тішилась і крутилась перед дзеркалом! А файна яка! Ото на Різдво піде до церкви-така гарна, як павичка! Задоволено посміхалась до тої жіночки , що у дзеркалі, а та у відповідь їй!
Ішло Різдво. Іван тепер кожен вечір ходив на репетиції, бо мав роль жидівки .Любив ті аматорства ще з дитинства, а як Різдво було в дорозі, то вже ніхто його і не зупиняв. Гнав до клубу, як той вар’ят. Як було за парубкування, то так і тепер залишилось. Перше щось Гані пробувала боротись, казати, що він уже не парубок. Але потім побачила, що Івана вже ніяк не переконаєш. Що людина любить – не треба боронити!
Ще трохи! І Різдво вже на порозі! То такий звичай у селі: після того, як родини повечеряють, то потім по хатах ходить отой вертеп, який ще так цікаво називають-перебиранці, отакої!
Красувались усюди ялинки. Горіли свічки, і вже перша зіронька вийшла на небо, щоб сповістити про те, що народився Христос!
Гані подавала вечерю. Стіл заповнили враз і голубці, і пампухи, і пироги! Які ж ті хвилини радісні! І всюди лунає «Нова радість стала…» Отак з кожної хати! Діти бігали по хаті, лягали на солому. Сипали на солому копійки - аби гроші в хаті водились, а ще мекали, кукурікали, квокали, аби водилась в господарці і худобина, і птиця. Як же весело було!
Іван збирався до клубу. Бо звідтам мав виходити вертеп. Треба було перебратись на жидівку. О! Намалював собі губи, причепив замість волосся клоччя. Хустину зверху…О яка ж гарна з нього жидівка! Що би то ще на себе вдягнути, аби був чисто подібний? Чогось таки не вистачало! «О, Ганин плащ!,» -прошмигнула думка в голові…Тут між собою почали боротись дві сили. Одна говорила: «Хлопе, та який плащ? Він же новісінький! Та жінка приб’є тебе»! А друга все-таки спокушала його: «Та ніц тому плащу не станеться! Ну походиш вечір! Страшне діло! Прийдеш-повісиш на місце! Гані і не запідозрить.» Сім’я повечеряла, жінка прибирала на кухні. Іван тихенько глипнув оком туди- швиденько натягнув на себе плащ тай за двері!
Таки тепер він був справжнісінькою жидівкою . Вимахував торбиною! Ото буде весело! Правда погода була трохи не такою, як би хотілось. Замість бажаного морозу та снігу стояли всюди якісь баюри і тільки зверху трохи їх приморозило…
Михайла цілий день болів зуб. І то так болів, що аж серце заходилось! А то ще й переддень Різдва. На сусідньому селі доктора нема. Тай перед святом геть чисто зле, як що заболить. Мучився цілий день. І якісь трави варив, і стогнав…Зуб нагнав так, що аж на ціле лице. Тепер швидким ходом ішов до баби Марисі. Терпів, терпів, і вирішив іти. Вона цілителька-трохи знається на усіляких хворобах. Може, хоч як його порятує? Може, яку мазь чи настій з трав дасть, аби та зубна біль вщухла. Хоч на Різдво, щоб так не мучився….
-О, пане Михайле! Та де так ідете? Де таким швидким кроком спішите? Чи не хочете з жидівкою трохи поговорити тай повеселитись?-жидівка скакала навколо Михайла, реготала та й сповіщала, що свята не за горами. То де ж можна таким похмурим ходити?
-Відійди від мене, маро! Бо такий їм злий як чорт! Зуб ми болить так, що конаю!
Жидівка не переставала довкола крутитись та розмахувати торбиною.
-А то все від того, що пан Михайло такі скупі! Ні гроша не хоче подати бідній жидівці! Та то не можна бути таким. Від того і болячки всілякі.
Михайлові очі скипіли злістю:
-Іване, відійди від мене, придурку, дай пройти…
-Та де ти тут бачиш Івана? Якого Івана? Та то Сара, а жінку зобижати не можна!
Михайло не стримався…бухнув жидівку в груди…Йой! Бідна жидівка полетіла просто у величезну чорну баюру. Йой, Боже!!!
Зранку на Різдво плащ висів випраний. Певно, буде висіти так всі три дні свят. Бо де ж висохне так скоро? До церкви не було в чому йти. Колядувати теж…Гані виглянула у вікно – падав лапатий сніг…
Ішло Різдво. Іван тепер кожен вечір ходив на репетиції, бо мав роль жидівки .Любив ті аматорства ще з дитинства, а як Різдво було в дорозі, то вже ніхто його і не зупиняв. Гнав до клубу, як той вар’ят. Як було за парубкування, то так і тепер залишилось. Перше щось Гані пробувала боротись, казати, що він уже не парубок. Але потім побачила, що Івана вже ніяк не переконаєш. Що людина любить – не треба боронити!
Ще трохи! І Різдво вже на порозі! То такий звичай у селі: після того, як родини повечеряють, то потім по хатах ходить отой вертеп, який ще так цікаво називають-перебиранці, отакої!
Красувались усюди ялинки. Горіли свічки, і вже перша зіронька вийшла на небо, щоб сповістити про те, що народився Христос!
Гані подавала вечерю. Стіл заповнили враз і голубці, і пампухи, і пироги! Які ж ті хвилини радісні! І всюди лунає «Нова радість стала…» Отак з кожної хати! Діти бігали по хаті, лягали на солому. Сипали на солому копійки - аби гроші в хаті водились, а ще мекали, кукурікали, квокали, аби водилась в господарці і худобина, і птиця. Як же весело було!
Іван збирався до клубу. Бо звідтам мав виходити вертеп. Треба було перебратись на жидівку. О! Намалював собі губи, причепив замість волосся клоччя. Хустину зверху…О яка ж гарна з нього жидівка! Що би то ще на себе вдягнути, аби був чисто подібний? Чогось таки не вистачало! «О, Ганин плащ!,» -прошмигнула думка в голові…Тут між собою почали боротись дві сили. Одна говорила: «Хлопе, та який плащ? Він же новісінький! Та жінка приб’є тебе»! А друга все-таки спокушала його: «Та ніц тому плащу не станеться! Ну походиш вечір! Страшне діло! Прийдеш-повісиш на місце! Гані і не запідозрить.» Сім’я повечеряла, жінка прибирала на кухні. Іван тихенько глипнув оком туди- швиденько натягнув на себе плащ тай за двері!
Таки тепер він був справжнісінькою жидівкою . Вимахував торбиною! Ото буде весело! Правда погода була трохи не такою, як би хотілось. Замість бажаного морозу та снігу стояли всюди якісь баюри і тільки зверху трохи їх приморозило…
Михайла цілий день болів зуб. І то так болів, що аж серце заходилось! А то ще й переддень Різдва. На сусідньому селі доктора нема. Тай перед святом геть чисто зле, як що заболить. Мучився цілий день. І якісь трави варив, і стогнав…Зуб нагнав так, що аж на ціле лице. Тепер швидким ходом ішов до баби Марисі. Терпів, терпів, і вирішив іти. Вона цілителька-трохи знається на усіляких хворобах. Може, хоч як його порятує? Може, яку мазь чи настій з трав дасть, аби та зубна біль вщухла. Хоч на Різдво, щоб так не мучився….
-О, пане Михайле! Та де так ідете? Де таким швидким кроком спішите? Чи не хочете з жидівкою трохи поговорити тай повеселитись?-жидівка скакала навколо Михайла, реготала та й сповіщала, що свята не за горами. То де ж можна таким похмурим ходити?
-Відійди від мене, маро! Бо такий їм злий як чорт! Зуб ми болить так, що конаю!
Жидівка не переставала довкола крутитись та розмахувати торбиною.
-А то все від того, що пан Михайло такі скупі! Ні гроша не хоче подати бідній жидівці! Та то не можна бути таким. Від того і болячки всілякі.
Михайлові очі скипіли злістю:
-Іване, відійди від мене, придурку, дай пройти…
-Та де ти тут бачиш Івана? Якого Івана? Та то Сара, а жінку зобижати не можна!
Михайло не стримався…бухнув жидівку в груди…Йой! Бідна жидівка полетіла просто у величезну чорну баюру. Йой, Боже!!!
Зранку на Різдво плащ висів випраний. Певно, буде висіти так всі три дні свят. Бо де ж висохне так скоро? До церкви не було в чому йти. Колядувати теж…Гані виглянула у вікно – падав лапатий сніг…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
