
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.23
22:47
Парк перебудовують,
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
2025.10.23
21:56
Я звертаюсь до спільноти:
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
2025.10.23
20:59
У вербові коси заплітав волошки.
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
2025.10.23
20:53
Лежав дідусь з відкритими очима,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
2025.10.23
20:14
Від гір Алтайських тягнуться степи
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
2025.10.23
17:49
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подві
2025.10.23
13:27
Ну нащо їм ділити простір?
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
2025.10.23
10:29
Хімія змін – променем лазера –
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
2025.10.23
10:20
П’ять відсотків позитиву…
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
2025.10.23
09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
2025.10.23
06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
2025.10.22
22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
2025.10.22
21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
2025.10.22
17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Наталія Ярема Стисло (2017) /
Проза
Плащ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Плащ
Ого! Гані тішилась сьогодні як ніколи! Бо справила собі новий зимовий плащ! Отак! Темно-зелений з файним таким коміром. Мріяла про такий плащ давним-давно. Як дівкою була, то не могла такого купити. А тут з Іваном бичка вигодували, продали, а з тих грошей для неї купили обновку! Цілий день тішилась і крутилась перед дзеркалом! А файна яка! Ото на Різдво піде до церкви-така гарна, як павичка! Задоволено посміхалась до тої жіночки , що у дзеркалі, а та у відповідь їй!
Ішло Різдво. Іван тепер кожен вечір ходив на репетиції, бо мав роль жидівки .Любив ті аматорства ще з дитинства, а як Різдво було в дорозі, то вже ніхто його і не зупиняв. Гнав до клубу, як той вар’ят. Як було за парубкування, то так і тепер залишилось. Перше щось Гані пробувала боротись, казати, що він уже не парубок. Але потім побачила, що Івана вже ніяк не переконаєш. Що людина любить – не треба боронити!
Ще трохи! І Різдво вже на порозі! То такий звичай у селі: після того, як родини повечеряють, то потім по хатах ходить отой вертеп, який ще так цікаво називають-перебиранці, отакої!
Красувались усюди ялинки. Горіли свічки, і вже перша зіронька вийшла на небо, щоб сповістити про те, що народився Христос!
Гані подавала вечерю. Стіл заповнили враз і голубці, і пампухи, і пироги! Які ж ті хвилини радісні! І всюди лунає «Нова радість стала…» Отак з кожної хати! Діти бігали по хаті, лягали на солому. Сипали на солому копійки - аби гроші в хаті водились, а ще мекали, кукурікали, квокали, аби водилась в господарці і худобина, і птиця. Як же весело було!
Іван збирався до клубу. Бо звідтам мав виходити вертеп. Треба було перебратись на жидівку. О! Намалював собі губи, причепив замість волосся клоччя. Хустину зверху…О яка ж гарна з нього жидівка! Що би то ще на себе вдягнути, аби був чисто подібний? Чогось таки не вистачало! «О, Ганин плащ!,» -прошмигнула думка в голові…Тут між собою почали боротись дві сили. Одна говорила: «Хлопе, та який плащ? Він же новісінький! Та жінка приб’є тебе»! А друга все-таки спокушала його: «Та ніц тому плащу не станеться! Ну походиш вечір! Страшне діло! Прийдеш-повісиш на місце! Гані і не запідозрить.» Сім’я повечеряла, жінка прибирала на кухні. Іван тихенько глипнув оком туди- швиденько натягнув на себе плащ тай за двері!
Таки тепер він був справжнісінькою жидівкою . Вимахував торбиною! Ото буде весело! Правда погода була трохи не такою, як би хотілось. Замість бажаного морозу та снігу стояли всюди якісь баюри і тільки зверху трохи їх приморозило…
Михайла цілий день болів зуб. І то так болів, що аж серце заходилось! А то ще й переддень Різдва. На сусідньому селі доктора нема. Тай перед святом геть чисто зле, як що заболить. Мучився цілий день. І якісь трави варив, і стогнав…Зуб нагнав так, що аж на ціле лице. Тепер швидким ходом ішов до баби Марисі. Терпів, терпів, і вирішив іти. Вона цілителька-трохи знається на усіляких хворобах. Може, хоч як його порятує? Може, яку мазь чи настій з трав дасть, аби та зубна біль вщухла. Хоч на Різдво, щоб так не мучився….
-О, пане Михайле! Та де так ідете? Де таким швидким кроком спішите? Чи не хочете з жидівкою трохи поговорити тай повеселитись?-жидівка скакала навколо Михайла, реготала та й сповіщала, що свята не за горами. То де ж можна таким похмурим ходити?
-Відійди від мене, маро! Бо такий їм злий як чорт! Зуб ми болить так, що конаю!
Жидівка не переставала довкола крутитись та розмахувати торбиною.
-А то все від того, що пан Михайло такі скупі! Ні гроша не хоче подати бідній жидівці! Та то не можна бути таким. Від того і болячки всілякі.
Михайлові очі скипіли злістю:
-Іване, відійди від мене, придурку, дай пройти…
-Та де ти тут бачиш Івана? Якого Івана? Та то Сара, а жінку зобижати не можна!
Михайло не стримався…бухнув жидівку в груди…Йой! Бідна жидівка полетіла просто у величезну чорну баюру. Йой, Боже!!!
Зранку на Різдво плащ висів випраний. Певно, буде висіти так всі три дні свят. Бо де ж висохне так скоро? До церкви не було в чому йти. Колядувати теж…Гані виглянула у вікно – падав лапатий сніг…
Ішло Різдво. Іван тепер кожен вечір ходив на репетиції, бо мав роль жидівки .Любив ті аматорства ще з дитинства, а як Різдво було в дорозі, то вже ніхто його і не зупиняв. Гнав до клубу, як той вар’ят. Як було за парубкування, то так і тепер залишилось. Перше щось Гані пробувала боротись, казати, що він уже не парубок. Але потім побачила, що Івана вже ніяк не переконаєш. Що людина любить – не треба боронити!
Ще трохи! І Різдво вже на порозі! То такий звичай у селі: після того, як родини повечеряють, то потім по хатах ходить отой вертеп, який ще так цікаво називають-перебиранці, отакої!
Красувались усюди ялинки. Горіли свічки, і вже перша зіронька вийшла на небо, щоб сповістити про те, що народився Христос!
Гані подавала вечерю. Стіл заповнили враз і голубці, і пампухи, і пироги! Які ж ті хвилини радісні! І всюди лунає «Нова радість стала…» Отак з кожної хати! Діти бігали по хаті, лягали на солому. Сипали на солому копійки - аби гроші в хаті водились, а ще мекали, кукурікали, квокали, аби водилась в господарці і худобина, і птиця. Як же весело було!
Іван збирався до клубу. Бо звідтам мав виходити вертеп. Треба було перебратись на жидівку. О! Намалював собі губи, причепив замість волосся клоччя. Хустину зверху…О яка ж гарна з нього жидівка! Що би то ще на себе вдягнути, аби був чисто подібний? Чогось таки не вистачало! «О, Ганин плащ!,» -прошмигнула думка в голові…Тут між собою почали боротись дві сили. Одна говорила: «Хлопе, та який плащ? Він же новісінький! Та жінка приб’є тебе»! А друга все-таки спокушала його: «Та ніц тому плащу не станеться! Ну походиш вечір! Страшне діло! Прийдеш-повісиш на місце! Гані і не запідозрить.» Сім’я повечеряла, жінка прибирала на кухні. Іван тихенько глипнув оком туди- швиденько натягнув на себе плащ тай за двері!
Таки тепер він був справжнісінькою жидівкою . Вимахував торбиною! Ото буде весело! Правда погода була трохи не такою, як би хотілось. Замість бажаного морозу та снігу стояли всюди якісь баюри і тільки зверху трохи їх приморозило…
Михайла цілий день болів зуб. І то так болів, що аж серце заходилось! А то ще й переддень Різдва. На сусідньому селі доктора нема. Тай перед святом геть чисто зле, як що заболить. Мучився цілий день. І якісь трави варив, і стогнав…Зуб нагнав так, що аж на ціле лице. Тепер швидким ходом ішов до баби Марисі. Терпів, терпів, і вирішив іти. Вона цілителька-трохи знається на усіляких хворобах. Може, хоч як його порятує? Може, яку мазь чи настій з трав дасть, аби та зубна біль вщухла. Хоч на Різдво, щоб так не мучився….
-О, пане Михайле! Та де так ідете? Де таким швидким кроком спішите? Чи не хочете з жидівкою трохи поговорити тай повеселитись?-жидівка скакала навколо Михайла, реготала та й сповіщала, що свята не за горами. То де ж можна таким похмурим ходити?
-Відійди від мене, маро! Бо такий їм злий як чорт! Зуб ми болить так, що конаю!
Жидівка не переставала довкола крутитись та розмахувати торбиною.
-А то все від того, що пан Михайло такі скупі! Ні гроша не хоче подати бідній жидівці! Та то не можна бути таким. Від того і болячки всілякі.
Михайлові очі скипіли злістю:
-Іване, відійди від мене, придурку, дай пройти…
-Та де ти тут бачиш Івана? Якого Івана? Та то Сара, а жінку зобижати не можна!
Михайло не стримався…бухнув жидівку в груди…Йой! Бідна жидівка полетіла просто у величезну чорну баюру. Йой, Боже!!!
Зранку на Різдво плащ висів випраний. Певно, буде висіти так всі три дні свят. Бо де ж висохне так скоро? До церкви не було в чому йти. Колядувати теж…Гані виглянула у вікно – падав лапатий сніг…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію