Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
2026.03.13
05:57
Пересохли джерела натхнення
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
2026.03.13
05:08
Осипався із підборіддя мій грим
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Ярема Стисло (2017) /
Проза
Плащ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Плащ
Ого! Гані тішилась сьогодні як ніколи! Бо справила собі новий зимовий плащ! Отак! Темно-зелений з файним таким коміром. Мріяла про такий плащ давним-давно. Як дівкою була, то не могла такого купити. А тут з Іваном бичка вигодували, продали, а з тих грошей для неї купили обновку! Цілий день тішилась і крутилась перед дзеркалом! А файна яка! Ото на Різдво піде до церкви-така гарна, як павичка! Задоволено посміхалась до тої жіночки , що у дзеркалі, а та у відповідь їй!
Ішло Різдво. Іван тепер кожен вечір ходив на репетиції, бо мав роль жидівки .Любив ті аматорства ще з дитинства, а як Різдво було в дорозі, то вже ніхто його і не зупиняв. Гнав до клубу, як той вар’ят. Як було за парубкування, то так і тепер залишилось. Перше щось Гані пробувала боротись, казати, що він уже не парубок. Але потім побачила, що Івана вже ніяк не переконаєш. Що людина любить – не треба боронити!
Ще трохи! І Різдво вже на порозі! То такий звичай у селі: після того, як родини повечеряють, то потім по хатах ходить отой вертеп, який ще так цікаво називають-перебиранці, отакої!
Красувались усюди ялинки. Горіли свічки, і вже перша зіронька вийшла на небо, щоб сповістити про те, що народився Христос!
Гані подавала вечерю. Стіл заповнили враз і голубці, і пампухи, і пироги! Які ж ті хвилини радісні! І всюди лунає «Нова радість стала…» Отак з кожної хати! Діти бігали по хаті, лягали на солому. Сипали на солому копійки - аби гроші в хаті водились, а ще мекали, кукурікали, квокали, аби водилась в господарці і худобина, і птиця. Як же весело було!
Іван збирався до клубу. Бо звідтам мав виходити вертеп. Треба було перебратись на жидівку. О! Намалював собі губи, причепив замість волосся клоччя. Хустину зверху…О яка ж гарна з нього жидівка! Що би то ще на себе вдягнути, аби був чисто подібний? Чогось таки не вистачало! «О, Ганин плащ!,» -прошмигнула думка в голові…Тут між собою почали боротись дві сили. Одна говорила: «Хлопе, та який плащ? Він же новісінький! Та жінка приб’є тебе»! А друга все-таки спокушала його: «Та ніц тому плащу не станеться! Ну походиш вечір! Страшне діло! Прийдеш-повісиш на місце! Гані і не запідозрить.» Сім’я повечеряла, жінка прибирала на кухні. Іван тихенько глипнув оком туди- швиденько натягнув на себе плащ тай за двері!
Таки тепер він був справжнісінькою жидівкою . Вимахував торбиною! Ото буде весело! Правда погода була трохи не такою, як би хотілось. Замість бажаного морозу та снігу стояли всюди якісь баюри і тільки зверху трохи їх приморозило…
Михайла цілий день болів зуб. І то так болів, що аж серце заходилось! А то ще й переддень Різдва. На сусідньому селі доктора нема. Тай перед святом геть чисто зле, як що заболить. Мучився цілий день. І якісь трави варив, і стогнав…Зуб нагнав так, що аж на ціле лице. Тепер швидким ходом ішов до баби Марисі. Терпів, терпів, і вирішив іти. Вона цілителька-трохи знається на усіляких хворобах. Може, хоч як його порятує? Може, яку мазь чи настій з трав дасть, аби та зубна біль вщухла. Хоч на Різдво, щоб так не мучився….
-О, пане Михайле! Та де так ідете? Де таким швидким кроком спішите? Чи не хочете з жидівкою трохи поговорити тай повеселитись?-жидівка скакала навколо Михайла, реготала та й сповіщала, що свята не за горами. То де ж можна таким похмурим ходити?
-Відійди від мене, маро! Бо такий їм злий як чорт! Зуб ми болить так, що конаю!
Жидівка не переставала довкола крутитись та розмахувати торбиною.
-А то все від того, що пан Михайло такі скупі! Ні гроша не хоче подати бідній жидівці! Та то не можна бути таким. Від того і болячки всілякі.
Михайлові очі скипіли злістю:
-Іване, відійди від мене, придурку, дай пройти…
-Та де ти тут бачиш Івана? Якого Івана? Та то Сара, а жінку зобижати не можна!
Михайло не стримався…бухнув жидівку в груди…Йой! Бідна жидівка полетіла просто у величезну чорну баюру. Йой, Боже!!!
Зранку на Різдво плащ висів випраний. Певно, буде висіти так всі три дні свят. Бо де ж висохне так скоро? До церкви не було в чому йти. Колядувати теж…Гані виглянула у вікно – падав лапатий сніг…
Ішло Різдво. Іван тепер кожен вечір ходив на репетиції, бо мав роль жидівки .Любив ті аматорства ще з дитинства, а як Різдво було в дорозі, то вже ніхто його і не зупиняв. Гнав до клубу, як той вар’ят. Як було за парубкування, то так і тепер залишилось. Перше щось Гані пробувала боротись, казати, що він уже не парубок. Але потім побачила, що Івана вже ніяк не переконаєш. Що людина любить – не треба боронити!
Ще трохи! І Різдво вже на порозі! То такий звичай у селі: після того, як родини повечеряють, то потім по хатах ходить отой вертеп, який ще так цікаво називають-перебиранці, отакої!
Красувались усюди ялинки. Горіли свічки, і вже перша зіронька вийшла на небо, щоб сповістити про те, що народився Христос!
Гані подавала вечерю. Стіл заповнили враз і голубці, і пампухи, і пироги! Які ж ті хвилини радісні! І всюди лунає «Нова радість стала…» Отак з кожної хати! Діти бігали по хаті, лягали на солому. Сипали на солому копійки - аби гроші в хаті водились, а ще мекали, кукурікали, квокали, аби водилась в господарці і худобина, і птиця. Як же весело було!
Іван збирався до клубу. Бо звідтам мав виходити вертеп. Треба було перебратись на жидівку. О! Намалював собі губи, причепив замість волосся клоччя. Хустину зверху…О яка ж гарна з нього жидівка! Що би то ще на себе вдягнути, аби був чисто подібний? Чогось таки не вистачало! «О, Ганин плащ!,» -прошмигнула думка в голові…Тут між собою почали боротись дві сили. Одна говорила: «Хлопе, та який плащ? Він же новісінький! Та жінка приб’є тебе»! А друга все-таки спокушала його: «Та ніц тому плащу не станеться! Ну походиш вечір! Страшне діло! Прийдеш-повісиш на місце! Гані і не запідозрить.» Сім’я повечеряла, жінка прибирала на кухні. Іван тихенько глипнув оком туди- швиденько натягнув на себе плащ тай за двері!
Таки тепер він був справжнісінькою жидівкою . Вимахував торбиною! Ото буде весело! Правда погода була трохи не такою, як би хотілось. Замість бажаного морозу та снігу стояли всюди якісь баюри і тільки зверху трохи їх приморозило…
Михайла цілий день болів зуб. І то так болів, що аж серце заходилось! А то ще й переддень Різдва. На сусідньому селі доктора нема. Тай перед святом геть чисто зле, як що заболить. Мучився цілий день. І якісь трави варив, і стогнав…Зуб нагнав так, що аж на ціле лице. Тепер швидким ходом ішов до баби Марисі. Терпів, терпів, і вирішив іти. Вона цілителька-трохи знається на усіляких хворобах. Може, хоч як його порятує? Може, яку мазь чи настій з трав дасть, аби та зубна біль вщухла. Хоч на Різдво, щоб так не мучився….
-О, пане Михайле! Та де так ідете? Де таким швидким кроком спішите? Чи не хочете з жидівкою трохи поговорити тай повеселитись?-жидівка скакала навколо Михайла, реготала та й сповіщала, що свята не за горами. То де ж можна таким похмурим ходити?
-Відійди від мене, маро! Бо такий їм злий як чорт! Зуб ми болить так, що конаю!
Жидівка не переставала довкола крутитись та розмахувати торбиною.
-А то все від того, що пан Михайло такі скупі! Ні гроша не хоче подати бідній жидівці! Та то не можна бути таким. Від того і болячки всілякі.
Михайлові очі скипіли злістю:
-Іване, відійди від мене, придурку, дай пройти…
-Та де ти тут бачиш Івана? Якого Івана? Та то Сара, а жінку зобижати не можна!
Михайло не стримався…бухнув жидівку в груди…Йой! Бідна жидівка полетіла просто у величезну чорну баюру. Йой, Боже!!!
Зранку на Різдво плащ висів випраний. Певно, буде висіти так всі три дні свят. Бо де ж висохне так скоро? До церкви не було в чому йти. Колядувати теж…Гані виглянула у вікно – падав лапатий сніг…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
