Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Ярема Стисло (2017) /
Проза
Два серця
-Чули сте , Марисю, жи Ромко Горовський женить сі з Галею Панчуковою?-запитала стара Ковалиха.
-О, таки хлопа охомутала. Хора дівка, а щесті мала!-аж викрикнула Мариська.
-А що ї є? Як хора?
-Та кажуть, що їздила до Львова на якісь там апарати. І знаєте, що ї там повіли?
-Що?
-Та що має два серця! А як з двома серцями жити? Як дітей родити?
-Йой. Боженьку, ото сі хлоп намучить, як сі оженить! Та може би сте пішли до його батьків, та й то розказали. Бо потім буде вже пізно…Ви там з його мамою трохи колєгуєте.
На другий день Мариська швидким ходом ішла до Горовських. Зайшла до хати, привіталась:
-Слава Йсу!
-Слава навіки! Заходьте, Марисю, до нас. Присідайте.-Стара Горовська втішилась, що подруга зайшла до неї. Трохи посидять, погомонять собі.
-Як ся маєте? Що у вас нового?
-Та ніби все добре. От наш Ромко надумав женитись. Та то добре, бо вже хлоп в літах. Двадцять дев’ять-то вже трохи є. Та хай сі женить. Бо як кажуть, до двадцяти хлоп сам ся женить, до тридцяти -люди, а після тридцяти і сам дідько не оженить.
-Та так, женячка то є файне діло. Але, Касю, маю Вам щось повісти. Кажуть, що та Галя Панчукова є хора.
-Як хора?
-Та їздила десь до Львова на якусь перевірку, то сказали доктори, що має два серця. А що з двома серцями? Як то жити? Як діточок родити?
Касі аж язик втягнуло…Не могла і слова вимовити. То як? Її дорогий Ромчик, її люба дитина сі оженить з тою дівкою? І буде мучитись все життя? І як то хлопові далі жити? А ще вмре, не дай Боже, жінка! А як сі лишить з малими діточками?
Цілий тиждень у хаті Горовських були гранди. Мама плакала, тато не знав навіть, що казати. Не вірив, що такі чудеса бувають. Ромко захищав Галю:
-Та ви що подуріли чи що? Та що та Мариська таке розказує? Та які два серця?
До Галі хтось доніс, що в неділю свати не прийдуть, батьки заборонили Ромкові брати її за жінку, бо має два серця. Галя за тиждень виплакала всі очі. Тепер вже хапалась то за лівий бік, то за правий. І сама вже не знала , що робиться. Батьки Галині переживали. Мама плакала. Все село гуділо.
Прийшла свята неділя. Після церкви люди сиділи коло дому на лавках та й правили теревені. Хто був в церкві і в чому вбраний. Скілько хто поклав на тацу. Та й про Ромка так само говорили. Цікаво, чим то сі все скінчить?
Мариська з старою Ковалихою сиділи на лавці та й грілись на сонечку. День був чудовий. Сонце світило так гарно. Справжня свята неділя! Але геть всі очікували, що то з того всього буде? Була вже друга година пополудню, вже і корови вигнали пасти, а до Панчуків свати все не йшли. Люди перешіптувались, хитали головами, що, певно, все-таки батьки відмовили Ромка від тої женячки.
Та Ромко всім роти постуляв, як з’явився на дорозі , вбраний у вишиванку, гарно зачесаний, усміхнений, закоханий. Свати спішили в кінець села до Панчукової Галі. Галя вже не витримала, вийшла до воріт і як побачила сватів, то аж заплакала від радощів. Її коханий таки не відмовився від неї. Ромко пригорнув дівчину до себе:
-Галюню, одне серце - добре , а два краще, бо будеш мене любити удвічі сильніше!
12.06.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Два серця
-Чули сте , Марисю, жи Ромко Горовський женить сі з Галею Панчуковою?-запитала стара Ковалиха.
-О, таки хлопа охомутала. Хора дівка, а щесті мала!-аж викрикнула Мариська.
-А що ї є? Як хора?
-Та кажуть, що їздила до Львова на якісь там апарати. І знаєте, що ї там повіли?
-Що?
-Та що має два серця! А як з двома серцями жити? Як дітей родити?
-Йой. Боженьку, ото сі хлоп намучить, як сі оженить! Та може би сте пішли до його батьків, та й то розказали. Бо потім буде вже пізно…Ви там з його мамою трохи колєгуєте.
На другий день Мариська швидким ходом ішла до Горовських. Зайшла до хати, привіталась:
-Слава Йсу!
-Слава навіки! Заходьте, Марисю, до нас. Присідайте.-Стара Горовська втішилась, що подруга зайшла до неї. Трохи посидять, погомонять собі.
-Як ся маєте? Що у вас нового?
-Та ніби все добре. От наш Ромко надумав женитись. Та то добре, бо вже хлоп в літах. Двадцять дев’ять-то вже трохи є. Та хай сі женить. Бо як кажуть, до двадцяти хлоп сам ся женить, до тридцяти -люди, а після тридцяти і сам дідько не оженить.
-Та так, женячка то є файне діло. Але, Касю, маю Вам щось повісти. Кажуть, що та Галя Панчукова є хора.
-Як хора?
-Та їздила десь до Львова на якусь перевірку, то сказали доктори, що має два серця. А що з двома серцями? Як то жити? Як діточок родити?
Касі аж язик втягнуло…Не могла і слова вимовити. То як? Її дорогий Ромчик, її люба дитина сі оженить з тою дівкою? І буде мучитись все життя? І як то хлопові далі жити? А ще вмре, не дай Боже, жінка! А як сі лишить з малими діточками?
Цілий тиждень у хаті Горовських були гранди. Мама плакала, тато не знав навіть, що казати. Не вірив, що такі чудеса бувають. Ромко захищав Галю:
-Та ви що подуріли чи що? Та що та Мариська таке розказує? Та які два серця?
До Галі хтось доніс, що в неділю свати не прийдуть, батьки заборонили Ромкові брати її за жінку, бо має два серця. Галя за тиждень виплакала всі очі. Тепер вже хапалась то за лівий бік, то за правий. І сама вже не знала , що робиться. Батьки Галині переживали. Мама плакала. Все село гуділо.
Прийшла свята неділя. Після церкви люди сиділи коло дому на лавках та й правили теревені. Хто був в церкві і в чому вбраний. Скілько хто поклав на тацу. Та й про Ромка так само говорили. Цікаво, чим то сі все скінчить?
Мариська з старою Ковалихою сиділи на лавці та й грілись на сонечку. День був чудовий. Сонце світило так гарно. Справжня свята неділя! Але геть всі очікували, що то з того всього буде? Була вже друга година пополудню, вже і корови вигнали пасти, а до Панчуків свати все не йшли. Люди перешіптувались, хитали головами, що, певно, все-таки батьки відмовили Ромка від тої женячки.
Та Ромко всім роти постуляв, як з’явився на дорозі , вбраний у вишиванку, гарно зачесаний, усміхнений, закоханий. Свати спішили в кінець села до Панчукової Галі. Галя вже не витримала, вийшла до воріт і як побачила сватів, то аж заплакала від радощів. Її коханий таки не відмовився від неї. Ромко пригорнув дівчину до себе:
-Галюню, одне серце - добре , а два краще, бо будеш мене любити удвічі сильніше!
12.06.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
