-Чули сте , Марисю, жи Ромко Горовський женить сі з Галею Панчуковою?-запитала стара Ковалиха.
-О, таки хлопа охомутала. Хора дівка, а щесті мала!-аж викрикнула Мариська.
-А що ї є? Як хора?
-Та кажуть, що їздила до Львова на якісь там апарати. І знаєте, що ї там повіли?
-Що?
-Та що має два серця! А як з двома серцями жити? Як дітей родити?
-Йой. Боженьку, ото сі хлоп намучить, як сі оженить! Та може би сте пішли до його батьків, та й то розказали. Бо потім буде вже пізно…Ви там з його мамою трохи колєгуєте.
На другий день Мариська швидким ходом ішла до Горовських. Зайшла до хати, привіталась:
-Слава Йсу!
-Слава навіки! Заходьте, Марисю, до нас. Присідайте.-Стара Горовська втішилась, що подруга зайшла до неї. Трохи посидять, погомонять собі.
-Як ся маєте? Що у вас нового?
-Та ніби все добре. От наш Ромко надумав женитись. Та то добре, бо вже хлоп в літах. Двадцять дев’ять-то вже трохи є. Та хай сі женить. Бо як кажуть, до двадцяти хлоп сам ся женить, до тридцяти -люди, а після тридцяти і сам дідько не оженить.
-Та так, женячка то є файне діло. Але, Касю, маю Вам щось повісти. Кажуть, що та Галя Панчукова є хора.
-Як хора?
-Та їздила десь до Львова на якусь перевірку, то сказали доктори, що має два серця. А що з двома серцями? Як то жити? Як діточок родити?
Касі аж язик втягнуло…Не могла і слова вимовити. То як? Її дорогий Ромчик, її люба дитина сі оженить з тою дівкою? І буде мучитись все життя? І як то хлопові далі жити? А ще вмре, не дай Боже, жінка! А як сі лишить з малими діточками?
Цілий тиждень у хаті Горовських були гранди. Мама плакала, тато не знав навіть, що казати. Не вірив, що такі чудеса бувають. Ромко захищав Галю:
-Та ви що подуріли чи що? Та що та Мариська таке розказує? Та які два серця?
До Галі хтось доніс, що в неділю свати не прийдуть, батьки заборонили Ромкові брати її за жінку, бо має два серця. Галя за тиждень виплакала всі очі. Тепер вже хапалась то за лівий бік, то за правий. І сама вже не знала , що робиться. Батьки Галині переживали. Мама плакала. Все село гуділо.
Прийшла свята неділя. Після церкви люди сиділи коло дому на лавках та й правили теревені. Хто був в церкві і в чому вбраний. Скілько хто поклав на тацу. Та й про Ромка так само говорили. Цікаво, чим то сі все скінчить?
Мариська з старою Ковалихою сиділи на лавці та й грілись на сонечку. День був чудовий. Сонце світило так гарно. Справжня свята неділя! Але геть всі очікували, що то з того всього буде? Була вже друга година пополудню, вже і корови вигнали пасти, а до Панчуків свати все не йшли. Люди перешіптувались, хитали головами, що, певно, все-таки батьки відмовили Ромка від тої женячки.
Та Ромко всім роти постуляв, як з’явився на дорозі , вбраний у вишиванку, гарно зачесаний, усміхнений, закоханий. Свати спішили в кінець села до Панчукової Галі. Галя вже не витримала, вийшла до воріт і як побачила сватів, то аж заплакала від радощів. Її коханий таки не відмовився від неї. Ромко пригорнув дівчину до себе:
-Галюню, одне серце - добре , а два краще, бо будеш мене любити удвічі сильніше!


12.06.2017