
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.23
22:47
Парк перебудовують,
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
2025.10.23
21:56
Я звертаюсь до спільноти:
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
2025.10.23
20:59
У вербові коси заплітав волошки.
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
2025.10.23
20:53
Лежав дідусь з відкритими очима,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
2025.10.23
20:14
Від гір Алтайських тягнуться степи
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
2025.10.23
17:49
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подві
2025.10.23
13:27
Ну нащо їм ділити простір?
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
2025.10.23
10:29
Хімія змін – променем лазера –
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
2025.10.23
10:20
П’ять відсотків позитиву…
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
2025.10.23
09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
2025.10.23
06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
2025.10.22
22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
2025.10.22
21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
2025.10.22
17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Наталія Ярема Стисло (2017) /
Проза
Два серця
-Чули сте , Марисю, жи Ромко Горовський женить сі з Галею Панчуковою?-запитала стара Ковалиха.
-О, таки хлопа охомутала. Хора дівка, а щесті мала!-аж викрикнула Мариська.
-А що ї є? Як хора?
-Та кажуть, що їздила до Львова на якісь там апарати. І знаєте, що ї там повіли?
-Що?
-Та що має два серця! А як з двома серцями жити? Як дітей родити?
-Йой. Боженьку, ото сі хлоп намучить, як сі оженить! Та може би сте пішли до його батьків, та й то розказали. Бо потім буде вже пізно…Ви там з його мамою трохи колєгуєте.
На другий день Мариська швидким ходом ішла до Горовських. Зайшла до хати, привіталась:
-Слава Йсу!
-Слава навіки! Заходьте, Марисю, до нас. Присідайте.-Стара Горовська втішилась, що подруга зайшла до неї. Трохи посидять, погомонять собі.
-Як ся маєте? Що у вас нового?
-Та ніби все добре. От наш Ромко надумав женитись. Та то добре, бо вже хлоп в літах. Двадцять дев’ять-то вже трохи є. Та хай сі женить. Бо як кажуть, до двадцяти хлоп сам ся женить, до тридцяти -люди, а після тридцяти і сам дідько не оженить.
-Та так, женячка то є файне діло. Але, Касю, маю Вам щось повісти. Кажуть, що та Галя Панчукова є хора.
-Як хора?
-Та їздила десь до Львова на якусь перевірку, то сказали доктори, що має два серця. А що з двома серцями? Як то жити? Як діточок родити?
Касі аж язик втягнуло…Не могла і слова вимовити. То як? Її дорогий Ромчик, її люба дитина сі оженить з тою дівкою? І буде мучитись все життя? І як то хлопові далі жити? А ще вмре, не дай Боже, жінка! А як сі лишить з малими діточками?
Цілий тиждень у хаті Горовських були гранди. Мама плакала, тато не знав навіть, що казати. Не вірив, що такі чудеса бувають. Ромко захищав Галю:
-Та ви що подуріли чи що? Та що та Мариська таке розказує? Та які два серця?
До Галі хтось доніс, що в неділю свати не прийдуть, батьки заборонили Ромкові брати її за жінку, бо має два серця. Галя за тиждень виплакала всі очі. Тепер вже хапалась то за лівий бік, то за правий. І сама вже не знала , що робиться. Батьки Галині переживали. Мама плакала. Все село гуділо.
Прийшла свята неділя. Після церкви люди сиділи коло дому на лавках та й правили теревені. Хто був в церкві і в чому вбраний. Скілько хто поклав на тацу. Та й про Ромка так само говорили. Цікаво, чим то сі все скінчить?
Мариська з старою Ковалихою сиділи на лавці та й грілись на сонечку. День був чудовий. Сонце світило так гарно. Справжня свята неділя! Але геть всі очікували, що то з того всього буде? Була вже друга година пополудню, вже і корови вигнали пасти, а до Панчуків свати все не йшли. Люди перешіптувались, хитали головами, що, певно, все-таки батьки відмовили Ромка від тої женячки.
Та Ромко всім роти постуляв, як з’явився на дорозі , вбраний у вишиванку, гарно зачесаний, усміхнений, закоханий. Свати спішили в кінець села до Панчукової Галі. Галя вже не витримала, вийшла до воріт і як побачила сватів, то аж заплакала від радощів. Її коханий таки не відмовився від неї. Ромко пригорнув дівчину до себе:
-Галюню, одне серце - добре , а два краще, бо будеш мене любити удвічі сильніше!
12.06.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Два серця
-Чули сте , Марисю, жи Ромко Горовський женить сі з Галею Панчуковою?-запитала стара Ковалиха.
-О, таки хлопа охомутала. Хора дівка, а щесті мала!-аж викрикнула Мариська.
-А що ї є? Як хора?
-Та кажуть, що їздила до Львова на якісь там апарати. І знаєте, що ї там повіли?
-Що?
-Та що має два серця! А як з двома серцями жити? Як дітей родити?
-Йой. Боженьку, ото сі хлоп намучить, як сі оженить! Та може би сте пішли до його батьків, та й то розказали. Бо потім буде вже пізно…Ви там з його мамою трохи колєгуєте.
На другий день Мариська швидким ходом ішла до Горовських. Зайшла до хати, привіталась:
-Слава Йсу!
-Слава навіки! Заходьте, Марисю, до нас. Присідайте.-Стара Горовська втішилась, що подруга зайшла до неї. Трохи посидять, погомонять собі.
-Як ся маєте? Що у вас нового?
-Та ніби все добре. От наш Ромко надумав женитись. Та то добре, бо вже хлоп в літах. Двадцять дев’ять-то вже трохи є. Та хай сі женить. Бо як кажуть, до двадцяти хлоп сам ся женить, до тридцяти -люди, а після тридцяти і сам дідько не оженить.
-Та так, женячка то є файне діло. Але, Касю, маю Вам щось повісти. Кажуть, що та Галя Панчукова є хора.
-Як хора?
-Та їздила десь до Львова на якусь перевірку, то сказали доктори, що має два серця. А що з двома серцями? Як то жити? Як діточок родити?
Касі аж язик втягнуло…Не могла і слова вимовити. То як? Її дорогий Ромчик, її люба дитина сі оженить з тою дівкою? І буде мучитись все життя? І як то хлопові далі жити? А ще вмре, не дай Боже, жінка! А як сі лишить з малими діточками?
Цілий тиждень у хаті Горовських були гранди. Мама плакала, тато не знав навіть, що казати. Не вірив, що такі чудеса бувають. Ромко захищав Галю:
-Та ви що подуріли чи що? Та що та Мариська таке розказує? Та які два серця?
До Галі хтось доніс, що в неділю свати не прийдуть, батьки заборонили Ромкові брати її за жінку, бо має два серця. Галя за тиждень виплакала всі очі. Тепер вже хапалась то за лівий бік, то за правий. І сама вже не знала , що робиться. Батьки Галині переживали. Мама плакала. Все село гуділо.
Прийшла свята неділя. Після церкви люди сиділи коло дому на лавках та й правили теревені. Хто був в церкві і в чому вбраний. Скілько хто поклав на тацу. Та й про Ромка так само говорили. Цікаво, чим то сі все скінчить?
Мариська з старою Ковалихою сиділи на лавці та й грілись на сонечку. День був чудовий. Сонце світило так гарно. Справжня свята неділя! Але геть всі очікували, що то з того всього буде? Була вже друга година пополудню, вже і корови вигнали пасти, а до Панчуків свати все не йшли. Люди перешіптувались, хитали головами, що, певно, все-таки батьки відмовили Ромка від тої женячки.
Та Ромко всім роти постуляв, як з’явився на дорозі , вбраний у вишиванку, гарно зачесаний, усміхнений, закоханий. Свати спішили в кінець села до Панчукової Галі. Галя вже не витримала, вийшла до воріт і як побачила сватів, то аж заплакала від радощів. Її коханий таки не відмовився від неї. Ромко пригорнув дівчину до себе:
-Галюню, одне серце - добре , а два краще, бо будеш мене любити удвічі сильніше!
12.06.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію