
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Наталія Ярема Стисло (2017) /
Проза
Пані їмость
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пані їмость
Славка ішла в поле сапати буряки, аж раптом почула, як хтось плаче. Плач було чути з подвір’я панотця. А плакала…пані їмость. «Йой, Боже,-подумала Славка,-що ж там таке сі стало? Треба зайти запитати. Може, пані їмость потребує якої допомоги?»
-Слава Ісусу Христу, пані їмосте, що сі стало? Чого так гірко плачете? Не дай Боже, дитина захворіла чи з панотцем що? Чи з Вами? Я перепрошую, може, лізу не в свої справи, але…
Пані їмость підняла очі. Їй стало трохи ніяково, що почули, як вона плаче. Вже рік минув, як приїхали вони з отцем в оце село на парафію. Глухе село, до якого з обласного центру їхати і їхати. В селі ні школи, ні сільради, ані лікарні. Люди майже всі тут працюють у полі. Отакі прості сільські люди. А вона, вона ніяк не може звикнути тут. Ніколи в житті не могла подумати, що життя закине її в село.
Ліля від народження жила у великому місті. Там закінчила університет. Там минуло її дитинство та юність. Там зустріла вона Тараса, голубоокого юнака, який любив її всім своїм серцем. Не розлучались вони ні на секунду! Завжди були разом. Друзі називали їх нерозлийводою, а потім вже і сім’єю! Розмовляти вони могли годинами. Їм ніколи не було скучно. Все життя її було заповнене Тарасом. Ну так підійшли одне одному. Вона вже у думках, у своїх дівочих мріях майже збудувала з Тарасом сім’ю, аж раптом…одного разу він прийшов до неї весь якийсь чужий. То вже був не її Тарас, голубоокий хлопець з чарівною усмішкою і гарним почуттям гумору. Говорили, був якийсь неуважний, інколи перепитував її про щось двічі. Вона не могла зрозуміти, що коїться, але боялась запитати. А він, здається, боявся їй про щось розповісти. Так тягнулося, певно, з тиждень. Ліля відчувала щось недобре, щось підказувало її серце. І Тарас все-таки зізнався, що покохав іншу.
-Лілю, я не знаю, як так вийшло. Ми п’ять років були разом. Я був впевнений у своїх почуттях. Я кохав тебе, але, вибач, я покохав іншу. Ще раз вибач мені.
Для Лілі тоді вмерло усе. Чорні тіні поселились у її серці, душі і душили, душили так, аж ставало геть зле і вона валилася з ніг. Вже й не пам’ятає добре, як пережила це все.
А весною родичі познайомили її з Андрієм. Андрій вчився у духовній семінарії. Гарний, спокійний, вихований, толерантний. А ще він був чесним. Коли запропонував Лілі вийти заміж, вона погодилась. На Тараса уже перестала чекати. Знала точно, що назад дороги нема. Перед висвяченням Андрія відгуляли весілля. У місті парафію знайти було неможливо. Андрія направили у село. І він дуже швидко погодився. Знав завжди, що хороший пастир потрібен усюди. Люди любили свого панотця. Він вмів завжди вислухати людину та розрадити у горі.
Імость не могла признатись Славці, чого вона плаче.
-Ну, добре, пані їмосте. Не плачте. Дивіться, як гарно сонечко світить! Не варто плакати, за плачем не помічаєш добра! Піду я сапати буряки.
Їмость дивилась їй вслід і думала: «Боже, ну що я могла розповісти тій жінці? Чи вона може зрозуміти мене? Вона все життя прожила тут, у свому рідному селі. Нігде не виїжджала, не треба було звикати до чужих людей. Любить землю. Певно, ще й має чоловіка і п’ятеро дітей, як майже всі селянки.»
Славка ішла полем і думала: «Боже, та чого ж вона така молода, здорова, красива плаче? Вона ж така пані, люди їй в ноги кланяються. Чоловік, дитина. Та то я маю плакати. Батьки повмирали давно. Заміж не вийшла, дітей не маю. Вже й старість прийшла. А ложку води подати нікому. Але жити треба! Раз бог дає життя, то треба жити! І дякувати Богу за все.»
До обіду повернувся панотець. Їмость розказала, що до них приходила пані Славка.
Панотець вислухав, задумався і мовив:
-Знаю паню Славу, гарна парафіянка. А самотня, не має ні дітей, ні чоловіка. Треба було б, може, чим помогти.
Їмость прислухалась і тільки тепер зауважила, що Андрій цікавиться парафіянами, знає майже усе про кожного, живе церквою та життям села. І раптом подивилась на нього зовсім іншими очима. До неї по травичці бігла донечка. Тільки тепер вона зрозуміла, що насправді щаслива!
Поле зеленіло веселими бурячками, вітерець дихав на диво легко. То ж як гарно! Бог посилав знову людям усю цю красу! Пані Слава ішла полем і усміхалась до неба.
14.06.2017
-Слава Ісусу Христу, пані їмосте, що сі стало? Чого так гірко плачете? Не дай Боже, дитина захворіла чи з панотцем що? Чи з Вами? Я перепрошую, може, лізу не в свої справи, але…
Пані їмость підняла очі. Їй стало трохи ніяково, що почули, як вона плаче. Вже рік минув, як приїхали вони з отцем в оце село на парафію. Глухе село, до якого з обласного центру їхати і їхати. В селі ні школи, ні сільради, ані лікарні. Люди майже всі тут працюють у полі. Отакі прості сільські люди. А вона, вона ніяк не може звикнути тут. Ніколи в житті не могла подумати, що життя закине її в село.
Ліля від народження жила у великому місті. Там закінчила університет. Там минуло її дитинство та юність. Там зустріла вона Тараса, голубоокого юнака, який любив її всім своїм серцем. Не розлучались вони ні на секунду! Завжди були разом. Друзі називали їх нерозлийводою, а потім вже і сім’єю! Розмовляти вони могли годинами. Їм ніколи не було скучно. Все життя її було заповнене Тарасом. Ну так підійшли одне одному. Вона вже у думках, у своїх дівочих мріях майже збудувала з Тарасом сім’ю, аж раптом…одного разу він прийшов до неї весь якийсь чужий. То вже був не її Тарас, голубоокий хлопець з чарівною усмішкою і гарним почуттям гумору. Говорили, був якийсь неуважний, інколи перепитував її про щось двічі. Вона не могла зрозуміти, що коїться, але боялась запитати. А він, здається, боявся їй про щось розповісти. Так тягнулося, певно, з тиждень. Ліля відчувала щось недобре, щось підказувало її серце. І Тарас все-таки зізнався, що покохав іншу.
-Лілю, я не знаю, як так вийшло. Ми п’ять років були разом. Я був впевнений у своїх почуттях. Я кохав тебе, але, вибач, я покохав іншу. Ще раз вибач мені.
Для Лілі тоді вмерло усе. Чорні тіні поселились у її серці, душі і душили, душили так, аж ставало геть зле і вона валилася з ніг. Вже й не пам’ятає добре, як пережила це все.
А весною родичі познайомили її з Андрієм. Андрій вчився у духовній семінарії. Гарний, спокійний, вихований, толерантний. А ще він був чесним. Коли запропонував Лілі вийти заміж, вона погодилась. На Тараса уже перестала чекати. Знала точно, що назад дороги нема. Перед висвяченням Андрія відгуляли весілля. У місті парафію знайти було неможливо. Андрія направили у село. І він дуже швидко погодився. Знав завжди, що хороший пастир потрібен усюди. Люди любили свого панотця. Він вмів завжди вислухати людину та розрадити у горі.
Імость не могла признатись Славці, чого вона плаче.
-Ну, добре, пані їмосте. Не плачте. Дивіться, як гарно сонечко світить! Не варто плакати, за плачем не помічаєш добра! Піду я сапати буряки.
Їмость дивилась їй вслід і думала: «Боже, ну що я могла розповісти тій жінці? Чи вона може зрозуміти мене? Вона все життя прожила тут, у свому рідному селі. Нігде не виїжджала, не треба було звикати до чужих людей. Любить землю. Певно, ще й має чоловіка і п’ятеро дітей, як майже всі селянки.»
Славка ішла полем і думала: «Боже, та чого ж вона така молода, здорова, красива плаче? Вона ж така пані, люди їй в ноги кланяються. Чоловік, дитина. Та то я маю плакати. Батьки повмирали давно. Заміж не вийшла, дітей не маю. Вже й старість прийшла. А ложку води подати нікому. Але жити треба! Раз бог дає життя, то треба жити! І дякувати Богу за все.»
До обіду повернувся панотець. Їмость розказала, що до них приходила пані Славка.
Панотець вислухав, задумався і мовив:
-Знаю паню Славу, гарна парафіянка. А самотня, не має ні дітей, ні чоловіка. Треба було б, може, чим помогти.
Їмость прислухалась і тільки тепер зауважила, що Андрій цікавиться парафіянами, знає майже усе про кожного, живе церквою та життям села. І раптом подивилась на нього зовсім іншими очима. До неї по травичці бігла донечка. Тільки тепер вона зрозуміла, що насправді щаслива!
Поле зеленіло веселими бурячками, вітерець дихав на диво легко. То ж як гарно! Бог посилав знову людям усю цю красу! Пані Слава ішла полем і усміхалась до неба.
14.06.2017
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію