
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.23
22:47
Парк перебудовують,
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
здирають асфальт,
знищують старі споруди.
Скільки спогадів поховано
під уламками
старих конструкцій!
Минуле вже ніколи
не повернеться, хіба що
2025.10.23
21:56
Я звертаюсь до спільноти:
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
Досить лаятись, агов!..
Є незіграні ще ноти
Їм потрібна буде кров…
І не тільки на сьогодні
І не тільки для бійців…
Ми усі… усі Господні
А ще ці… оці… і ці,
2025.10.23
20:59
У вербові коси заплітав волошки.
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
Небо усміхалось, стало синьо трошки.
У кленовім листі заспівав тихенько.
Шепотіли хмари: "Гарно як, рідненький!"
У гіллі ялини таємниче дуже.
Вітер віти гладив: "Мій колючий друже."
2025.10.23
20:53
Лежав дідусь з відкритими очима,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
в яких осколок смерті задубів.
В їдкій задусі плакала дитина
і не знаходила своїх батьків.
Вона запам'ятає, Боже правий,
до потойбіччя моторошну ніч,
як дім палав у вогняній заграві,
2025.10.23
20:14
Від гір Алтайських тягнуться степи
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
2025.10.23
17:49
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подві
2025.10.23
13:27
Ну нащо їм ділити простір?
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
2025.10.23
10:29
Хімія змін – променем лазера –
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
2025.10.23
10:20
П’ять відсотків позитиву…
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
2025.10.23
09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
2025.10.23
06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
2025.10.22
22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
2025.10.22
21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
2025.10.22
17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Наталія Ярема Стисло (2017) /
Проза
Пакунок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пакунок
ПАКУНОК
Останнім часом кожної ночі Стефці снився один і той самий сон. Над її подвір’ям, над високими ясенами у сизих хмарах кружляє білий літак. Отак кружляє, кружляє з гуркотом. А потім з літака падає великий пакунок. Ну, коли сон приснився раз, то вона якось не надала тому значення, а коли вже другий і третій, то подумала: «Хм, що ж то за сон такий? Може, направду який пакунок на моє подвір’я впаде?»
Розказала сусідці, а та тільки посміялась над нею:
-Ой, Стефуню, та ціле життя при тих совітах ми прожили в бідності. За копійки в колгоспі працювали, ти ще трохи собі що шиттям підробила, а я на тій фермі гарувала як проклята. Як розпався радянський союз, то думали, що стане якось легше. А тепер в тих дев’яностих, то така бідося всюди, жи страшне. Моя донька має четверо дітей, на роботі виплачувати перестали, то не може кінці з кінцями звести. Добре, що ми в полі зі своїм старим орем, сієм, то так і живем.
-Та так, повернулись старі часи. В магазині полиці пусті, а навіть як привезуть що, то в хаті гривні нема. Свою внуку відіслала недавно за хлібом, бо мали привезти. А вона по дорозі ту гривню загубила. Одну-єдину, що була в хаті. Так ми і без хліба лишились. Чи думали ми, що ще такі часи прийдуть? Але добре, що є ще хоч трохи тої господарки. Курка, гуска ходять по подвір’ю, то може ще якось протягнемо. Але і ту птицю треба чимось годувати.
В неділю пополудню Стефка обійшла всю господарку та й вже збиралась йти трохи відпочити, аж тут почула , як на місток повернула якась легкова машина, засигналила і зупинилась. З машини вийшов мужчина, отакий собі старший пан у сірому костюмі.
-Слава Ісусу Христу, то Ви пані Стефа?
-Так.
-А чи має пані Стефа яку родину в Америці?
-Маю. Братову в Канаді. Брат давно помер, а братова десь є, але ми сі давно не переписували, бо навіть не маю її адреси. Певно, вже з п'ятнадцять років.
-Ну то приймайте гостю з Канади!
Пані Дарця вийшла з машини неквапливо. Але ж яка вона була гарна! В білому костюмі, в чорних окулярах, біле волосся виблискувало золотом на сонці, сумочка через плече. Стефка подивилась на себе і на неї. Вони були однолітками, але пані Дарця виглядала ще як дівка.
-Боже, Дарцю! Де ж ти тут сі взяла? Люди добрі! Яка дорога гостя! Та чим я маю таку гостю приймати?
-Стефцю, я хотіла дуже побувати в тій хаті, звідки походив мій Славко. Прожили ми душа в душу ціле життя. То як тепер випала така нагода, я скористалась з неї. Вийшло так, що гостюю у своїх родичів недалеко від Львова. Не відчепила ся від них –везіть мене до Славкової хати! Пам’ятала м тільки назву села і що має сестру Стефу. То ми так їхали і вздовж дороги зупинялись, все питали, як трафити до того обійстя. Нічого не знала м, може вже і тої хати нема. Люди добрі, то він вродився і виріс тут?
-Так, так, Дарцю. Шкода, що так швидко помер бідака, ще не старий був. Міг би пожити. Ви там в таких добрах живете.
Дві жінки розплакались, обійнялись, потім посідали у хаті та й довго собі розмовляли. Бо було чим поділитись. Життя пройшло, колись всі були молоді, то не могли так просто подорожувати. А тепер можна, а вже старість на порозі. Отак воно буває!
Смішно, але через місяць до брами Стефки приїхало авто і з нього винесли величезний пакунок! То була посилка з Канади! Отакі вони бувають чудеса! Сон був віщим!
17.06.2017
Останнім часом кожної ночі Стефці снився один і той самий сон. Над її подвір’ям, над високими ясенами у сизих хмарах кружляє білий літак. Отак кружляє, кружляє з гуркотом. А потім з літака падає великий пакунок. Ну, коли сон приснився раз, то вона якось не надала тому значення, а коли вже другий і третій, то подумала: «Хм, що ж то за сон такий? Може, направду який пакунок на моє подвір’я впаде?»
Розказала сусідці, а та тільки посміялась над нею:
-Ой, Стефуню, та ціле життя при тих совітах ми прожили в бідності. За копійки в колгоспі працювали, ти ще трохи собі що шиттям підробила, а я на тій фермі гарувала як проклята. Як розпався радянський союз, то думали, що стане якось легше. А тепер в тих дев’яностих, то така бідося всюди, жи страшне. Моя донька має четверо дітей, на роботі виплачувати перестали, то не може кінці з кінцями звести. Добре, що ми в полі зі своїм старим орем, сієм, то так і живем.
-Та так, повернулись старі часи. В магазині полиці пусті, а навіть як привезуть що, то в хаті гривні нема. Свою внуку відіслала недавно за хлібом, бо мали привезти. А вона по дорозі ту гривню загубила. Одну-єдину, що була в хаті. Так ми і без хліба лишились. Чи думали ми, що ще такі часи прийдуть? Але добре, що є ще хоч трохи тої господарки. Курка, гуска ходять по подвір’ю, то може ще якось протягнемо. Але і ту птицю треба чимось годувати.
В неділю пополудню Стефка обійшла всю господарку та й вже збиралась йти трохи відпочити, аж тут почула , як на місток повернула якась легкова машина, засигналила і зупинилась. З машини вийшов мужчина, отакий собі старший пан у сірому костюмі.
-Слава Ісусу Христу, то Ви пані Стефа?
-Так.
-А чи має пані Стефа яку родину в Америці?
-Маю. Братову в Канаді. Брат давно помер, а братова десь є, але ми сі давно не переписували, бо навіть не маю її адреси. Певно, вже з п'ятнадцять років.
-Ну то приймайте гостю з Канади!
Пані Дарця вийшла з машини неквапливо. Але ж яка вона була гарна! В білому костюмі, в чорних окулярах, біле волосся виблискувало золотом на сонці, сумочка через плече. Стефка подивилась на себе і на неї. Вони були однолітками, але пані Дарця виглядала ще як дівка.
-Боже, Дарцю! Де ж ти тут сі взяла? Люди добрі! Яка дорога гостя! Та чим я маю таку гостю приймати?
-Стефцю, я хотіла дуже побувати в тій хаті, звідки походив мій Славко. Прожили ми душа в душу ціле життя. То як тепер випала така нагода, я скористалась з неї. Вийшло так, що гостюю у своїх родичів недалеко від Львова. Не відчепила ся від них –везіть мене до Славкової хати! Пам’ятала м тільки назву села і що має сестру Стефу. То ми так їхали і вздовж дороги зупинялись, все питали, як трафити до того обійстя. Нічого не знала м, може вже і тої хати нема. Люди добрі, то він вродився і виріс тут?
-Так, так, Дарцю. Шкода, що так швидко помер бідака, ще не старий був. Міг би пожити. Ви там в таких добрах живете.
Дві жінки розплакались, обійнялись, потім посідали у хаті та й довго собі розмовляли. Бо було чим поділитись. Життя пройшло, колись всі були молоді, то не могли так просто подорожувати. А тепер можна, а вже старість на порозі. Отак воно буває!
Смішно, але через місяць до брами Стефки приїхало авто і з нього винесли величезний пакунок! То була посилка з Канади! Отакі вони бувають чудеса! Сон був віщим!
17.06.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію