Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
2026.03.13
05:57
Пересохли джерела натхнення
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
2026.03.13
05:08
Осипався із підборіддя мій грим
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Ярема Стисло (2017) /
Проза
Пакунок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пакунок
ПАКУНОК
Останнім часом кожної ночі Стефці снився один і той самий сон. Над її подвір’ям, над високими ясенами у сизих хмарах кружляє білий літак. Отак кружляє, кружляє з гуркотом. А потім з літака падає великий пакунок. Ну, коли сон приснився раз, то вона якось не надала тому значення, а коли вже другий і третій, то подумала: «Хм, що ж то за сон такий? Може, направду який пакунок на моє подвір’я впаде?»
Розказала сусідці, а та тільки посміялась над нею:
-Ой, Стефуню, та ціле життя при тих совітах ми прожили в бідності. За копійки в колгоспі працювали, ти ще трохи собі що шиттям підробила, а я на тій фермі гарувала як проклята. Як розпався радянський союз, то думали, що стане якось легше. А тепер в тих дев’яностих, то така бідося всюди, жи страшне. Моя донька має четверо дітей, на роботі виплачувати перестали, то не може кінці з кінцями звести. Добре, що ми в полі зі своїм старим орем, сієм, то так і живем.
-Та так, повернулись старі часи. В магазині полиці пусті, а навіть як привезуть що, то в хаті гривні нема. Свою внуку відіслала недавно за хлібом, бо мали привезти. А вона по дорозі ту гривню загубила. Одну-єдину, що була в хаті. Так ми і без хліба лишились. Чи думали ми, що ще такі часи прийдуть? Але добре, що є ще хоч трохи тої господарки. Курка, гуска ходять по подвір’ю, то може ще якось протягнемо. Але і ту птицю треба чимось годувати.
В неділю пополудню Стефка обійшла всю господарку та й вже збиралась йти трохи відпочити, аж тут почула , як на місток повернула якась легкова машина, засигналила і зупинилась. З машини вийшов мужчина, отакий собі старший пан у сірому костюмі.
-Слава Ісусу Христу, то Ви пані Стефа?
-Так.
-А чи має пані Стефа яку родину в Америці?
-Маю. Братову в Канаді. Брат давно помер, а братова десь є, але ми сі давно не переписували, бо навіть не маю її адреси. Певно, вже з п'ятнадцять років.
-Ну то приймайте гостю з Канади!
Пані Дарця вийшла з машини неквапливо. Але ж яка вона була гарна! В білому костюмі, в чорних окулярах, біле волосся виблискувало золотом на сонці, сумочка через плече. Стефка подивилась на себе і на неї. Вони були однолітками, але пані Дарця виглядала ще як дівка.
-Боже, Дарцю! Де ж ти тут сі взяла? Люди добрі! Яка дорога гостя! Та чим я маю таку гостю приймати?
-Стефцю, я хотіла дуже побувати в тій хаті, звідки походив мій Славко. Прожили ми душа в душу ціле життя. То як тепер випала така нагода, я скористалась з неї. Вийшло так, що гостюю у своїх родичів недалеко від Львова. Не відчепила ся від них –везіть мене до Славкової хати! Пам’ятала м тільки назву села і що має сестру Стефу. То ми так їхали і вздовж дороги зупинялись, все питали, як трафити до того обійстя. Нічого не знала м, може вже і тої хати нема. Люди добрі, то він вродився і виріс тут?
-Так, так, Дарцю. Шкода, що так швидко помер бідака, ще не старий був. Міг би пожити. Ви там в таких добрах живете.
Дві жінки розплакались, обійнялись, потім посідали у хаті та й довго собі розмовляли. Бо було чим поділитись. Життя пройшло, колись всі були молоді, то не могли так просто подорожувати. А тепер можна, а вже старість на порозі. Отак воно буває!
Смішно, але через місяць до брами Стефки приїхало авто і з нього винесли величезний пакунок! То була посилка з Канади! Отакі вони бувають чудеса! Сон був віщим!
17.06.2017
Останнім часом кожної ночі Стефці снився один і той самий сон. Над її подвір’ям, над високими ясенами у сизих хмарах кружляє білий літак. Отак кружляє, кружляє з гуркотом. А потім з літака падає великий пакунок. Ну, коли сон приснився раз, то вона якось не надала тому значення, а коли вже другий і третій, то подумала: «Хм, що ж то за сон такий? Може, направду який пакунок на моє подвір’я впаде?»
Розказала сусідці, а та тільки посміялась над нею:
-Ой, Стефуню, та ціле життя при тих совітах ми прожили в бідності. За копійки в колгоспі працювали, ти ще трохи собі що шиттям підробила, а я на тій фермі гарувала як проклята. Як розпався радянський союз, то думали, що стане якось легше. А тепер в тих дев’яностих, то така бідося всюди, жи страшне. Моя донька має четверо дітей, на роботі виплачувати перестали, то не може кінці з кінцями звести. Добре, що ми в полі зі своїм старим орем, сієм, то так і живем.
-Та так, повернулись старі часи. В магазині полиці пусті, а навіть як привезуть що, то в хаті гривні нема. Свою внуку відіслала недавно за хлібом, бо мали привезти. А вона по дорозі ту гривню загубила. Одну-єдину, що була в хаті. Так ми і без хліба лишились. Чи думали ми, що ще такі часи прийдуть? Але добре, що є ще хоч трохи тої господарки. Курка, гуска ходять по подвір’ю, то може ще якось протягнемо. Але і ту птицю треба чимось годувати.
В неділю пополудню Стефка обійшла всю господарку та й вже збиралась йти трохи відпочити, аж тут почула , як на місток повернула якась легкова машина, засигналила і зупинилась. З машини вийшов мужчина, отакий собі старший пан у сірому костюмі.
-Слава Ісусу Христу, то Ви пані Стефа?
-Так.
-А чи має пані Стефа яку родину в Америці?
-Маю. Братову в Канаді. Брат давно помер, а братова десь є, але ми сі давно не переписували, бо навіть не маю її адреси. Певно, вже з п'ятнадцять років.
-Ну то приймайте гостю з Канади!
Пані Дарця вийшла з машини неквапливо. Але ж яка вона була гарна! В білому костюмі, в чорних окулярах, біле волосся виблискувало золотом на сонці, сумочка через плече. Стефка подивилась на себе і на неї. Вони були однолітками, але пані Дарця виглядала ще як дівка.
-Боже, Дарцю! Де ж ти тут сі взяла? Люди добрі! Яка дорога гостя! Та чим я маю таку гостю приймати?
-Стефцю, я хотіла дуже побувати в тій хаті, звідки походив мій Славко. Прожили ми душа в душу ціле життя. То як тепер випала така нагода, я скористалась з неї. Вийшло так, що гостюю у своїх родичів недалеко від Львова. Не відчепила ся від них –везіть мене до Славкової хати! Пам’ятала м тільки назву села і що має сестру Стефу. То ми так їхали і вздовж дороги зупинялись, все питали, як трафити до того обійстя. Нічого не знала м, може вже і тої хати нема. Люди добрі, то він вродився і виріс тут?
-Так, так, Дарцю. Шкода, що так швидко помер бідака, ще не старий був. Міг би пожити. Ви там в таких добрах живете.
Дві жінки розплакались, обійнялись, потім посідали у хаті та й довго собі розмовляли. Бо було чим поділитись. Життя пройшло, колись всі були молоді, то не могли так просто подорожувати. А тепер можна, а вже старість на порозі. Отак воно буває!
Смішно, але через місяць до брами Стефки приїхало авто і з нього винесли величезний пакунок! То була посилка з Канади! Отакі вони бувають чудеса! Сон був віщим!
17.06.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
