Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
До зенітів щоденних висот,
У сліпучому образі диска -
Це життя зоресвітній оплот
2026.04.28
15:25
Вічний сум на образах.
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
Гріб дитячий на ослоні.
Мати стомлена в сльозах
над застиглим тілом доні:
«Вибач, пташечко, мені,
не зростила тебе мати...
Дні скінчилися земні,
2026.04.28
11:33
Човни з очерету! Волхви на човнах! -
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
Рятуйте світи від наруги -
В сльоті палітурні ворони летять
І дві паперові папуги!
Волхви безупинно вітають сльоту,
Хто ж їм заборонить вітаться*,
В крисанях із хутра в добу золоту,
2026.04.28
10:59
Небесна твердінь безмежна,
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
а хмари, мов гріб, важкі.
Цей всесвіт мені належить,
як хмарочоси міські.
Будинок пече зіниці,
фундамент — ножем в землі,
у пам'яті на правиці
2026.04.28
10:56
Я люблю важливий час затишшя
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
Перед вибухом в полях сумних,
Як заходить сонце на узвишшя
В променях яскраво-золотих.
Так натхнення у часи утоми
Причаїлось птахом у лісах.
У тенетах суму і ризоми
2026.04.28
08:42
Весна. На вістрях пер пташини
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
понад серцями плавко лине,
не віддаляючись від них.
Гойдають крила піднебесся,
пильнуючи у гніздах дещо
дорогоцінне і крихке.
2026.04.28
06:36
Мигочуть дні, мелькають тижні,
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
Потік років змілів до дна, -
Нечасто нині бачу ближніх,
Забув знайомих імена.
Все більш зітхань і менше сміху,
Хоч хліб чужий іще не їм, -
Живу неначе на потіху
Всіляким недругам своїм.
2026.04.28
00:31
Візьми мене, мов поїзд, на ходу,
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
Аби хотілось так, щоб не здавалось.
Нехай в чужі обійми упаду,
Аби-но лиш паскудним не дісталось.
Минуть усі, і я колись мину –
Історія нікого не жаліла.
Лишень шкода змарновану весну
2026.04.27
22:02
Чом такі трагічні лики,
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
Чом мудреці такі сумні,
Такі печальні всі святі?
В очах страждань живі в них бліки,
Їх сумніви такі прості,
Живі вони і без покриву,
Істини дивляться такі сумні.
На печальній оцій тризні
2026.04.27
21:12
Пора вечірня тулиться до вікон,
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
Немов вуаллю покриває ззовні.
Утомлений весняний лікоть
Впирається, насолодившись вповні.
За день не знали руки відпочинку.
Весна барвінок з рястом розстеляла
І підбирала кольори й відтінки.
2026.04.27
20:50
Як голова завертиться, на землю дивись, якщо вийде
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
Мої пильні очі упустили її, в тому бігові
Чутливий мій розуме, старий для сліз
Не ладний жити, умирати не згідний
Зупини свої сумніви, подвигаючи світ
Самостійно
Немає часу любити, і себе розкрити
2026.04.27
19:44
Тишина в місцині хирій.
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
Бойовища відгули.
Лиш ключі летять у вирій,
звідусіль: «Курли, курли!..»
Небосхил горить пурпурно,
блякне хмар линка фланель.
А над цямрою зажурно
2026.04.27
16:08
Кораблі нашого жеребу
не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...не покидають річищ,
йдучи за лоціями
Старших Арканів,
до затоки
вікової недуги
колись молодої води.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Ярема Стисло (2017) /
Проза
Пакунок
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пакунок
ПАКУНОК
Останнім часом кожної ночі Стефці снився один і той самий сон. Над її подвір’ям, над високими ясенами у сизих хмарах кружляє білий літак. Отак кружляє, кружляє з гуркотом. А потім з літака падає великий пакунок. Ну, коли сон приснився раз, то вона якось не надала тому значення, а коли вже другий і третій, то подумала: «Хм, що ж то за сон такий? Може, направду який пакунок на моє подвір’я впаде?»
Розказала сусідці, а та тільки посміялась над нею:
-Ой, Стефуню, та ціле життя при тих совітах ми прожили в бідності. За копійки в колгоспі працювали, ти ще трохи собі що шиттям підробила, а я на тій фермі гарувала як проклята. Як розпався радянський союз, то думали, що стане якось легше. А тепер в тих дев’яностих, то така бідося всюди, жи страшне. Моя донька має четверо дітей, на роботі виплачувати перестали, то не може кінці з кінцями звести. Добре, що ми в полі зі своїм старим орем, сієм, то так і живем.
-Та так, повернулись старі часи. В магазині полиці пусті, а навіть як привезуть що, то в хаті гривні нема. Свою внуку відіслала недавно за хлібом, бо мали привезти. А вона по дорозі ту гривню загубила. Одну-єдину, що була в хаті. Так ми і без хліба лишились. Чи думали ми, що ще такі часи прийдуть? Але добре, що є ще хоч трохи тої господарки. Курка, гуска ходять по подвір’ю, то може ще якось протягнемо. Але і ту птицю треба чимось годувати.
В неділю пополудню Стефка обійшла всю господарку та й вже збиралась йти трохи відпочити, аж тут почула , як на місток повернула якась легкова машина, засигналила і зупинилась. З машини вийшов мужчина, отакий собі старший пан у сірому костюмі.
-Слава Ісусу Христу, то Ви пані Стефа?
-Так.
-А чи має пані Стефа яку родину в Америці?
-Маю. Братову в Канаді. Брат давно помер, а братова десь є, але ми сі давно не переписували, бо навіть не маю її адреси. Певно, вже з п'ятнадцять років.
-Ну то приймайте гостю з Канади!
Пані Дарця вийшла з машини неквапливо. Але ж яка вона була гарна! В білому костюмі, в чорних окулярах, біле волосся виблискувало золотом на сонці, сумочка через плече. Стефка подивилась на себе і на неї. Вони були однолітками, але пані Дарця виглядала ще як дівка.
-Боже, Дарцю! Де ж ти тут сі взяла? Люди добрі! Яка дорога гостя! Та чим я маю таку гостю приймати?
-Стефцю, я хотіла дуже побувати в тій хаті, звідки походив мій Славко. Прожили ми душа в душу ціле життя. То як тепер випала така нагода, я скористалась з неї. Вийшло так, що гостюю у своїх родичів недалеко від Львова. Не відчепила ся від них –везіть мене до Славкової хати! Пам’ятала м тільки назву села і що має сестру Стефу. То ми так їхали і вздовж дороги зупинялись, все питали, як трафити до того обійстя. Нічого не знала м, може вже і тої хати нема. Люди добрі, то він вродився і виріс тут?
-Так, так, Дарцю. Шкода, що так швидко помер бідака, ще не старий був. Міг би пожити. Ви там в таких добрах живете.
Дві жінки розплакались, обійнялись, потім посідали у хаті та й довго собі розмовляли. Бо було чим поділитись. Життя пройшло, колись всі були молоді, то не могли так просто подорожувати. А тепер можна, а вже старість на порозі. Отак воно буває!
Смішно, але через місяць до брами Стефки приїхало авто і з нього винесли величезний пакунок! То була посилка з Канади! Отакі вони бувають чудеса! Сон був віщим!
17.06.2017
Останнім часом кожної ночі Стефці снився один і той самий сон. Над її подвір’ям, над високими ясенами у сизих хмарах кружляє білий літак. Отак кружляє, кружляє з гуркотом. А потім з літака падає великий пакунок. Ну, коли сон приснився раз, то вона якось не надала тому значення, а коли вже другий і третій, то подумала: «Хм, що ж то за сон такий? Може, направду який пакунок на моє подвір’я впаде?»
Розказала сусідці, а та тільки посміялась над нею:
-Ой, Стефуню, та ціле життя при тих совітах ми прожили в бідності. За копійки в колгоспі працювали, ти ще трохи собі що шиттям підробила, а я на тій фермі гарувала як проклята. Як розпався радянський союз, то думали, що стане якось легше. А тепер в тих дев’яностих, то така бідося всюди, жи страшне. Моя донька має четверо дітей, на роботі виплачувати перестали, то не може кінці з кінцями звести. Добре, що ми в полі зі своїм старим орем, сієм, то так і живем.
-Та так, повернулись старі часи. В магазині полиці пусті, а навіть як привезуть що, то в хаті гривні нема. Свою внуку відіслала недавно за хлібом, бо мали привезти. А вона по дорозі ту гривню загубила. Одну-єдину, що була в хаті. Так ми і без хліба лишились. Чи думали ми, що ще такі часи прийдуть? Але добре, що є ще хоч трохи тої господарки. Курка, гуска ходять по подвір’ю, то може ще якось протягнемо. Але і ту птицю треба чимось годувати.
В неділю пополудню Стефка обійшла всю господарку та й вже збиралась йти трохи відпочити, аж тут почула , як на місток повернула якась легкова машина, засигналила і зупинилась. З машини вийшов мужчина, отакий собі старший пан у сірому костюмі.
-Слава Ісусу Христу, то Ви пані Стефа?
-Так.
-А чи має пані Стефа яку родину в Америці?
-Маю. Братову в Канаді. Брат давно помер, а братова десь є, але ми сі давно не переписували, бо навіть не маю її адреси. Певно, вже з п'ятнадцять років.
-Ну то приймайте гостю з Канади!
Пані Дарця вийшла з машини неквапливо. Але ж яка вона була гарна! В білому костюмі, в чорних окулярах, біле волосся виблискувало золотом на сонці, сумочка через плече. Стефка подивилась на себе і на неї. Вони були однолітками, але пані Дарця виглядала ще як дівка.
-Боже, Дарцю! Де ж ти тут сі взяла? Люди добрі! Яка дорога гостя! Та чим я маю таку гостю приймати?
-Стефцю, я хотіла дуже побувати в тій хаті, звідки походив мій Славко. Прожили ми душа в душу ціле життя. То як тепер випала така нагода, я скористалась з неї. Вийшло так, що гостюю у своїх родичів недалеко від Львова. Не відчепила ся від них –везіть мене до Славкової хати! Пам’ятала м тільки назву села і що має сестру Стефу. То ми так їхали і вздовж дороги зупинялись, все питали, як трафити до того обійстя. Нічого не знала м, може вже і тої хати нема. Люди добрі, то він вродився і виріс тут?
-Так, так, Дарцю. Шкода, що так швидко помер бідака, ще не старий був. Міг би пожити. Ви там в таких добрах живете.
Дві жінки розплакались, обійнялись, потім посідали у хаті та й довго собі розмовляли. Бо було чим поділитись. Життя пройшло, колись всі були молоді, то не могли так просто подорожувати. А тепер можна, а вже старість на порозі. Отак воно буває!
Смішно, але через місяць до брами Стефки приїхало авто і з нього винесли величезний пакунок! То була посилка з Канади! Отакі вони бувають чудеса! Сон був віщим!
17.06.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
