Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
2026.03.13
05:57
Пересохли джерела натхнення
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
І озер задоволень нема, -
Маячить за плечима у мене
Без ніяких здобутків сума.
Повисає, мов прапор поразки,
Мов безсилля і слабкості знак, -
Мов закінчення доброї казки,
Яке щойно дошкрябав сяк-так...
2026.03.13
05:08
Осипався із підборіддя мій грим
Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Занурю печалі у віскі & джин
Приборкувач занапастив свій батіг
І леви замовкли і тигри притихли
Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ей
О вип’єм усі адже клоун помер
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Ярема Стисло (2017) /
Проза
Тато
Коли Миколу мертвого привезли з поля на возі додому, Ганна не знала, що сі з нею робить. Голова сі крутила, серце нило, в очах помутніло і вона впала без свідомості на долівку. Баба-знахарка її довго приводила до тями, а коли привела, то першою думкою Ганни було: «Боже, Боже, що ж я буду без нього робити? Як жити буду? Четверо дрібоньких діточок, таких як горошок, ще й п’яте в животі. Та хто ж тим дітям їсти дасть? Тата вже не мають.»
Ганна була дівкою ладною на ціле село. Чорнява, коси як два праники, очі сірі, величезні. Втопитись можна було в тих очах! А усмішка яка ! Отак і втопився в її очах Микола-хлопець з сусіднього села. Як раз побачив, так і старостів заслав. А парубок він був теж на ціле село. Височезний, чуб русявий, а жартувати як умів! Дівки вмирали зі сміху, коли розповідав свої веселі оповідки. Не одна хотіла за нього заміж, а він полюбив Ганну. З першого погляду полюбив. Вона відповіла тим самим. Як вичікувала його в той день, коли свати мали прийти! І у вікно заглядала, і на подвір’я виходила, і Богу молилась, аби, не дай Бог, не передумав. А коли побачила, що йдуть, то з радості аж підскакувала, бо так їй хотілось зі своїм Миколою жити!
Відгуляли весілля, і поїхала на сусіднє село за невістку. Микола чоловік добрий, спокійний, роботящий. І діточки у них файні та здорові народжувались. Ганна до роботи як вогонь. Батьки ними натішитись не могли. Все як у людей, не гірше. Як кажуть, тільки живи, поживай та добра наживай! Та недовго було того добра. Отак зненацька помер на полі тридцятирічний хлоп. Люди перешіптувались між собою : «Серце слабе, певно, було, не витримало.» Але Ганна того вже не чула.
Поховали Миколу. А дітям раду якось давати треба. То ж вдова закотила рукави і до роботи. Бо хто замість неї робити буде? Свекор зі свекрухою вже старі, на старість самі вже хочуть якої допомоги. Чекають, аби їм хто подав миску зупи. Старші діти на бік поженились, то нема кому більше помогти. Один син ще, правда, при війську, а вернеться додому аж навесну.
Того Ганна боялась найбільше. Бо як вернеться Михайло, то не знати, як воно буде. І чи зможе вона лишитись тут? А як ожениться і свою жінку приведе до хати? Хлоп молодий-без пари не буде! І де ж то сі їй вступити? Додому теж нема де йти. Там ще дві сестри молодші. Ой, Боже, Боже! Чи ж думала, що така біда сі з нею стане?
Під весну народила дівчинку, сірооку, біляву, на Миколу схожу. Роботи додалося, ще й дитину треба бавити. Правда, воно спокійне. Лежить , мугикає та й усе стелю розглядає. А як хто заговорить з дитям, то усміхається.
Весна вже пахла бузком на цілу вулицю. Все буяло і квітло так, що аж дух запирало. Діти бігали по подвір’ю, бавились лапанки. Аж хтось з дітей закричав : «Мамо, мамо, наш тато йде!» Ганна кинулась до воріт, подивилась на вулицю. Йой, чи то сі їй здає чи направду? Перехрестилась раз, другий і аж тепер побачила, що то йшов Михайло. Високий, стрункий, русявий, чуб догори. Ну чистий тобі Микола! Ганні серце забилось швидко-швидко. Зайшов на подвір’я:
-Слава Ісусу Христу!
-Тату, тату!-кинулись усі четверо дітей до нього.
Михайло обійняв дітей і став витягати з клунка гостинці:
-Ось для вас! Я ж знав, що ви чекаєте мене, мої маленькі.
Діти заплескали в долоні і ще дужче стали обнімати Михайла. Маленька Ольга несміло запитала:
-А ти будеш з нами бавитись хованки?
-Аякже, я того й прийшов! – засміявся хлопець.
Минув рік.
-Ганно, а давай одружимось!-ніяковіючи, мовив Михайло.
Ганна здивовано глянула на нього:
-Як?
-Я тебе люблю. Та й чи може тато покинути своїх діточок?
Бузок пахнув на ціле подвір’я. Діти бігали і галасували так, що все ходило ходором. Від їх сміху ставала ще радіснішою весна!
19.06.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тато
Коли Миколу мертвого привезли з поля на возі додому, Ганна не знала, що сі з нею робить. Голова сі крутила, серце нило, в очах помутніло і вона впала без свідомості на долівку. Баба-знахарка її довго приводила до тями, а коли привела, то першою думкою Ганни було: «Боже, Боже, що ж я буду без нього робити? Як жити буду? Четверо дрібоньких діточок, таких як горошок, ще й п’яте в животі. Та хто ж тим дітям їсти дасть? Тата вже не мають.»
Ганна була дівкою ладною на ціле село. Чорнява, коси як два праники, очі сірі, величезні. Втопитись можна було в тих очах! А усмішка яка ! Отак і втопився в її очах Микола-хлопець з сусіднього села. Як раз побачив, так і старостів заслав. А парубок він був теж на ціле село. Височезний, чуб русявий, а жартувати як умів! Дівки вмирали зі сміху, коли розповідав свої веселі оповідки. Не одна хотіла за нього заміж, а він полюбив Ганну. З першого погляду полюбив. Вона відповіла тим самим. Як вичікувала його в той день, коли свати мали прийти! І у вікно заглядала, і на подвір’я виходила, і Богу молилась, аби, не дай Бог, не передумав. А коли побачила, що йдуть, то з радості аж підскакувала, бо так їй хотілось зі своїм Миколою жити!
Відгуляли весілля, і поїхала на сусіднє село за невістку. Микола чоловік добрий, спокійний, роботящий. І діточки у них файні та здорові народжувались. Ганна до роботи як вогонь. Батьки ними натішитись не могли. Все як у людей, не гірше. Як кажуть, тільки живи, поживай та добра наживай! Та недовго було того добра. Отак зненацька помер на полі тридцятирічний хлоп. Люди перешіптувались між собою : «Серце слабе, певно, було, не витримало.» Але Ганна того вже не чула.
Поховали Миколу. А дітям раду якось давати треба. То ж вдова закотила рукави і до роботи. Бо хто замість неї робити буде? Свекор зі свекрухою вже старі, на старість самі вже хочуть якої допомоги. Чекають, аби їм хто подав миску зупи. Старші діти на бік поженились, то нема кому більше помогти. Один син ще, правда, при війську, а вернеться додому аж навесну.
Того Ганна боялась найбільше. Бо як вернеться Михайло, то не знати, як воно буде. І чи зможе вона лишитись тут? А як ожениться і свою жінку приведе до хати? Хлоп молодий-без пари не буде! І де ж то сі їй вступити? Додому теж нема де йти. Там ще дві сестри молодші. Ой, Боже, Боже! Чи ж думала, що така біда сі з нею стане?
Під весну народила дівчинку, сірооку, біляву, на Миколу схожу. Роботи додалося, ще й дитину треба бавити. Правда, воно спокійне. Лежить , мугикає та й усе стелю розглядає. А як хто заговорить з дитям, то усміхається.
Весна вже пахла бузком на цілу вулицю. Все буяло і квітло так, що аж дух запирало. Діти бігали по подвір’ю, бавились лапанки. Аж хтось з дітей закричав : «Мамо, мамо, наш тато йде!» Ганна кинулась до воріт, подивилась на вулицю. Йой, чи то сі їй здає чи направду? Перехрестилась раз, другий і аж тепер побачила, що то йшов Михайло. Високий, стрункий, русявий, чуб догори. Ну чистий тобі Микола! Ганні серце забилось швидко-швидко. Зайшов на подвір’я:
-Слава Ісусу Христу!
-Тату, тату!-кинулись усі четверо дітей до нього.
Михайло обійняв дітей і став витягати з клунка гостинці:
-Ось для вас! Я ж знав, що ви чекаєте мене, мої маленькі.
Діти заплескали в долоні і ще дужче стали обнімати Михайла. Маленька Ольга несміло запитала:
-А ти будеш з нами бавитись хованки?
-Аякже, я того й прийшов! – засміявся хлопець.
Минув рік.
-Ганно, а давай одружимось!-ніяковіючи, мовив Михайло.
Ганна здивовано глянула на нього:
-Як?
-Я тебе люблю. Та й чи може тато покинути своїх діточок?
Бузок пахнув на ціле подвір’я. Діти бігали і галасували так, що все ходило ходором. Від їх сміху ставала ще радіснішою весна!
19.06.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
