Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.08
17:21
Нації, що уявляють себе великими, одержимі манією «ощасливлювання» інших.
Була тая дружба, як собача служба.
Демократія потрібна демократам, масам потрібна охлократія.
Де українець шукає броду, там єврей наводить мости.
Історичні рішення не бу
2025.12.08
15:25
мчить лиха кохана
цілу ніч і день
їде аж до дідька
просити грошей
а дідька не узуєш
нині час одплат
каже їй вертай-но
що тратила назад
цілу ніч і день
їде аж до дідька
просити грошей
а дідька не узуєш
нині час одплат
каже їй вертай-но
що тратила назад
2025.12.08
07:18
Ти сам намалював свій ідеал,
Не врахувавши - то лише картина.
Усе, про що співало піаніно,
Вже відспівав органний мануал.
Ти - райдужних фантазій генерал...
Реальність - це не пензель. Ніж у спину!
Ти сам намалював свій ідеал,
Не врахувавши - то лише картина.
Усе, про що співало піаніно,
Вже відспівав органний мануал.
Ти - райдужних фантазій генерал...
Реальність - це не пензель. Ніж у спину!
Ти сам намалював свій ідеал,
2025.12.08
06:50
Перепілка ляскає у житі,
Жайвір відзивається згори, -
Сонечко дісталося зеніту
І не сяє в небі, а горить.
Все пашить, виблискує, клекоче
Так забавно, що не маю слів
Описати кольори урочі,
А звучання світу й поготів...
Жайвір відзивається згори, -
Сонечко дісталося зеніту
І не сяє в небі, а горить.
Все пашить, виблискує, клекоче
Так забавно, що не маю слів
Описати кольори урочі,
А звучання світу й поготів...
2025.12.08
00:02
Вранці протер очі заспаний день,
кинув бузку у кватирку кімнати.
Кава гірка... на столі де-не-де
крихти сухі від пахучої м'яти.
Меблі старі, як божественний світ,
бра посивіло, мов бабчині скроні.
В рамці над ліжком увесь її рід,
кинув бузку у кватирку кімнати.
Кава гірка... на столі де-не-де
крихти сухі від пахучої м'яти.
Меблі старі, як божественний світ,
бра посивіло, мов бабчині скроні.
В рамці над ліжком увесь її рід,
2025.12.07
22:20
Заборонений плід закотився
Ген далеко під саме буття.
Разом з ним цілий світ завалився
В повний хаос без сліз каяття.
Заборонений плід надкусився
У найбільш несприятливу мить.
І потік навіжений полився
Ген далеко під саме буття.
Разом з ним цілий світ завалився
В повний хаос без сліз каяття.
Заборонений плід надкусився
У найбільш несприятливу мить.
І потік навіжений полився
2025.12.07
22:16
Ішов чумак ще бідніший,
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
Аніж перше з дому вийшов,-
Ані соли, ні тарані,
Одні тільки штани рвані,
Тільки латана свитина
Та порожняя торбина.
“Де твої, чумаче, воли?
Чом вертаєшся ти голий?
2025.12.07
22:02
Потребність спокою зросла…
Усиновилась до потреби.
Чомусь, за зверненням козла,
Прийшла і всілась позад себе…
Широка спина… обрій зник
Ну а про пастбище окремо…
Не про морське і чайок крик
І не проте, як вовчик-демон…
Усиновилась до потреби.
Чомусь, за зверненням козла,
Прийшла і всілась позад себе…
Широка спина… обрій зник
Ну а про пастбище окремо…
Не про морське і чайок крик
І не проте, як вовчик-демон…
2025.12.07
19:04
твою поезію я глибоко шаную і ціню,
твого таланту поціновувач я й шанувальник!
Тому пришли мені свою світлину в жанрі "ню",
А сильно комплексуєш - то вдягни купальник...
твого таланту поціновувач я й шанувальник!
Тому пришли мені свою світлину в жанрі "ню",
А сильно комплексуєш - то вдягни купальник...
2025.12.07
18:01
Уроки лінь робити, купа всього у Сашка.
Домашня вправа з мови знов чомусь важка.
Надумався спитати в свого братика Іллі:
- Що означає «наступати на оті ж граблі?»
Та брат лиш посміявсь: - Учися сам. Нема дурних.
Дзвони до друзів. Хай тобі пояснюють в
Домашня вправа з мови знов чомусь важка.
Надумався спитати в свого братика Іллі:
- Що означає «наступати на оті ж граблі?»
Та брат лиш посміявсь: - Учися сам. Нема дурних.
Дзвони до друзів. Хай тобі пояснюють в
2025.12.07
12:23
Збирається вже в хмари вороння,
На падалі готове жирувати.
Уже недовго москалям чекати,
Вже скоро стрілки Смути задзвенять
І встане над Московією дим,
І ріки крові потечуть до моря.
Уже ударить грім розплати скоро
Та стукатиме Смерть у кожен дім.
На падалі готове жирувати.
Уже недовго москалям чекати,
Вже скоро стрілки Смути задзвенять
І встане над Московією дим,
І ріки крові потечуть до моря.
Уже ударить грім розплати скоро
Та стукатиме Смерть у кожен дім.
2025.12.07
08:06
Я плела тобі віночок
не на смерть, моя дитино.
Підірвався мій синочок
в міннім полі на машині.
Відірвало: руки, ноги,
під Покровськом гострим лезом.
Кров'ю син кропив дороги —
не на смерть, моя дитино.
Підірвався мій синочок
в міннім полі на машині.
Відірвало: руки, ноги,
під Покровськом гострим лезом.
Кров'ю син кропив дороги —
2025.12.07
06:13
Укрившись вогкою землею
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...
Опісля вибуху, - лежав
Безсилий вилізти з-під неї,
Через серйозність клятих травм.
Лише стогнав несамовито
І сам себе щомить жалів
За те, що мало зміг прожити
На щастям зрадженій землі...
2025.12.07
04:57
Володимиру Діброві
О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.
Нема. Нема. Невже повимирали ви,
О де ви, милі серцю покритки
та ніжні тонкосльозі байстрюки! -
гукаю в небо відчайдушним покриком
і роззираюся довкола з-під руки.
Нема. Нема. Невже повимирали ви,
2025.12.06
22:19
Заблукав я в епохах минулих.
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
2025.12.06
15:04
З екрана телевізора в кімнату навпроти долинав голос американського президента Джо Байдена — трохи хриплий і, як завше, спокійний.
«Чи не щовечора чую застереження? — подумав Згурський, за звичкою вибираючи книгу для читання з сотень придбаних. — Невже з
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Ярема Стисло (2017) /
Проза
Тато
Коли Миколу мертвого привезли з поля на возі додому, Ганна не знала, що сі з нею робить. Голова сі крутила, серце нило, в очах помутніло і вона впала без свідомості на долівку. Баба-знахарка її довго приводила до тями, а коли привела, то першою думкою Ганни було: «Боже, Боже, що ж я буду без нього робити? Як жити буду? Четверо дрібоньких діточок, таких як горошок, ще й п’яте в животі. Та хто ж тим дітям їсти дасть? Тата вже не мають.»
Ганна була дівкою ладною на ціле село. Чорнява, коси як два праники, очі сірі, величезні. Втопитись можна було в тих очах! А усмішка яка ! Отак і втопився в її очах Микола-хлопець з сусіднього села. Як раз побачив, так і старостів заслав. А парубок він був теж на ціле село. Височезний, чуб русявий, а жартувати як умів! Дівки вмирали зі сміху, коли розповідав свої веселі оповідки. Не одна хотіла за нього заміж, а він полюбив Ганну. З першого погляду полюбив. Вона відповіла тим самим. Як вичікувала його в той день, коли свати мали прийти! І у вікно заглядала, і на подвір’я виходила, і Богу молилась, аби, не дай Бог, не передумав. А коли побачила, що йдуть, то з радості аж підскакувала, бо так їй хотілось зі своїм Миколою жити!
Відгуляли весілля, і поїхала на сусіднє село за невістку. Микола чоловік добрий, спокійний, роботящий. І діточки у них файні та здорові народжувались. Ганна до роботи як вогонь. Батьки ними натішитись не могли. Все як у людей, не гірше. Як кажуть, тільки живи, поживай та добра наживай! Та недовго було того добра. Отак зненацька помер на полі тридцятирічний хлоп. Люди перешіптувались між собою : «Серце слабе, певно, було, не витримало.» Але Ганна того вже не чула.
Поховали Миколу. А дітям раду якось давати треба. То ж вдова закотила рукави і до роботи. Бо хто замість неї робити буде? Свекор зі свекрухою вже старі, на старість самі вже хочуть якої допомоги. Чекають, аби їм хто подав миску зупи. Старші діти на бік поженились, то нема кому більше помогти. Один син ще, правда, при війську, а вернеться додому аж навесну.
Того Ганна боялась найбільше. Бо як вернеться Михайло, то не знати, як воно буде. І чи зможе вона лишитись тут? А як ожениться і свою жінку приведе до хати? Хлоп молодий-без пари не буде! І де ж то сі їй вступити? Додому теж нема де йти. Там ще дві сестри молодші. Ой, Боже, Боже! Чи ж думала, що така біда сі з нею стане?
Під весну народила дівчинку, сірооку, біляву, на Миколу схожу. Роботи додалося, ще й дитину треба бавити. Правда, воно спокійне. Лежить , мугикає та й усе стелю розглядає. А як хто заговорить з дитям, то усміхається.
Весна вже пахла бузком на цілу вулицю. Все буяло і квітло так, що аж дух запирало. Діти бігали по подвір’ю, бавились лапанки. Аж хтось з дітей закричав : «Мамо, мамо, наш тато йде!» Ганна кинулась до воріт, подивилась на вулицю. Йой, чи то сі їй здає чи направду? Перехрестилась раз, другий і аж тепер побачила, що то йшов Михайло. Високий, стрункий, русявий, чуб догори. Ну чистий тобі Микола! Ганні серце забилось швидко-швидко. Зайшов на подвір’я:
-Слава Ісусу Христу!
-Тату, тату!-кинулись усі четверо дітей до нього.
Михайло обійняв дітей і став витягати з клунка гостинці:
-Ось для вас! Я ж знав, що ви чекаєте мене, мої маленькі.
Діти заплескали в долоні і ще дужче стали обнімати Михайла. Маленька Ольга несміло запитала:
-А ти будеш з нами бавитись хованки?
-Аякже, я того й прийшов! – засміявся хлопець.
Минув рік.
-Ганно, а давай одружимось!-ніяковіючи, мовив Михайло.
Ганна здивовано глянула на нього:
-Як?
-Я тебе люблю. Та й чи може тато покинути своїх діточок?
Бузок пахнув на ціле подвір’я. Діти бігали і галасували так, що все ходило ходором. Від їх сміху ставала ще радіснішою весна!
19.06.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тато
Коли Миколу мертвого привезли з поля на возі додому, Ганна не знала, що сі з нею робить. Голова сі крутила, серце нило, в очах помутніло і вона впала без свідомості на долівку. Баба-знахарка її довго приводила до тями, а коли привела, то першою думкою Ганни було: «Боже, Боже, що ж я буду без нього робити? Як жити буду? Четверо дрібоньких діточок, таких як горошок, ще й п’яте в животі. Та хто ж тим дітям їсти дасть? Тата вже не мають.»
Ганна була дівкою ладною на ціле село. Чорнява, коси як два праники, очі сірі, величезні. Втопитись можна було в тих очах! А усмішка яка ! Отак і втопився в її очах Микола-хлопець з сусіднього села. Як раз побачив, так і старостів заслав. А парубок він був теж на ціле село. Височезний, чуб русявий, а жартувати як умів! Дівки вмирали зі сміху, коли розповідав свої веселі оповідки. Не одна хотіла за нього заміж, а він полюбив Ганну. З першого погляду полюбив. Вона відповіла тим самим. Як вичікувала його в той день, коли свати мали прийти! І у вікно заглядала, і на подвір’я виходила, і Богу молилась, аби, не дай Бог, не передумав. А коли побачила, що йдуть, то з радості аж підскакувала, бо так їй хотілось зі своїм Миколою жити!
Відгуляли весілля, і поїхала на сусіднє село за невістку. Микола чоловік добрий, спокійний, роботящий. І діточки у них файні та здорові народжувались. Ганна до роботи як вогонь. Батьки ними натішитись не могли. Все як у людей, не гірше. Як кажуть, тільки живи, поживай та добра наживай! Та недовго було того добра. Отак зненацька помер на полі тридцятирічний хлоп. Люди перешіптувались між собою : «Серце слабе, певно, було, не витримало.» Але Ганна того вже не чула.
Поховали Миколу. А дітям раду якось давати треба. То ж вдова закотила рукави і до роботи. Бо хто замість неї робити буде? Свекор зі свекрухою вже старі, на старість самі вже хочуть якої допомоги. Чекають, аби їм хто подав миску зупи. Старші діти на бік поженились, то нема кому більше помогти. Один син ще, правда, при війську, а вернеться додому аж навесну.
Того Ганна боялась найбільше. Бо як вернеться Михайло, то не знати, як воно буде. І чи зможе вона лишитись тут? А як ожениться і свою жінку приведе до хати? Хлоп молодий-без пари не буде! І де ж то сі їй вступити? Додому теж нема де йти. Там ще дві сестри молодші. Ой, Боже, Боже! Чи ж думала, що така біда сі з нею стане?
Під весну народила дівчинку, сірооку, біляву, на Миколу схожу. Роботи додалося, ще й дитину треба бавити. Правда, воно спокійне. Лежить , мугикає та й усе стелю розглядає. А як хто заговорить з дитям, то усміхається.
Весна вже пахла бузком на цілу вулицю. Все буяло і квітло так, що аж дух запирало. Діти бігали по подвір’ю, бавились лапанки. Аж хтось з дітей закричав : «Мамо, мамо, наш тато йде!» Ганна кинулась до воріт, подивилась на вулицю. Йой, чи то сі їй здає чи направду? Перехрестилась раз, другий і аж тепер побачила, що то йшов Михайло. Високий, стрункий, русявий, чуб догори. Ну чистий тобі Микола! Ганні серце забилось швидко-швидко. Зайшов на подвір’я:
-Слава Ісусу Христу!
-Тату, тату!-кинулись усі четверо дітей до нього.
Михайло обійняв дітей і став витягати з клунка гостинці:
-Ось для вас! Я ж знав, що ви чекаєте мене, мої маленькі.
Діти заплескали в долоні і ще дужче стали обнімати Михайла. Маленька Ольга несміло запитала:
-А ти будеш з нами бавитись хованки?
-Аякже, я того й прийшов! – засміявся хлопець.
Минув рік.
-Ганно, а давай одружимось!-ніяковіючи, мовив Михайло.
Ганна здивовано глянула на нього:
-Як?
-Я тебе люблю. Та й чи може тато покинути своїх діточок?
Бузок пахнув на ціле подвір’я. Діти бігали і галасували так, що все ходило ходором. Від їх сміху ставала ще радіснішою весна!
19.06.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
