Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Наталія Ярема Стисло (2017) /
Проза
Доля
Вірка і Леся зустрілись у місті отак неждано-негадано. Обидві переходили дорогу. Летіли назустріч одна одній. І якби одна другу не зачепила сумкою, то би так і перейшли мимо. А тепер обнімались на дорозі міцно і не могли оговтатись від тої несподіваної зустрічі:
-Вірко, подружко! Йой, скільки літ, скільки зим!
-Лесю, тішу сі, же м ти здибала! Бо ми сі всі розлетіли після тої науки та й по всьому!
-Йой , подружко, я так само радію, же м ти зустріла оту на дорозі! Як живеш? Як здоров’я, діти, чоловік?
-Та дякувати Богу! Маю двійко дітей. Доньку та сина. Син сі ще вчить, здобуває освіту. А донька…Та маю трохи з нею гризоту - трийці два, а все в дівках ходить. Як трийці мине, то попробуй потім пару знайди. А дівчина добра, спокійна. І освіту має, і роботяща. Та й з вигляду ніц ї не бракує! Та отак якось не везе в житті. А в тебе що? Розказуй!
- О, син в мене єдинак! І така сама гризота! Ніяк сі не ожени! Трийці шість літ, а все холостякує. Доки буде ходив? Не знаю, певно, єдин Бог знає! Бо як му сороківка стукне, тоді сі з ким ожени? Тоді ані молоду брати, ані стару. Бо молода вже і не захоче за нього йти. Вже сі і сварю з ним. Ніц то не помагає. Каже, дівчат нема! Йой, Боже! І де ті дівки ходять? А так само хлопець порядний і освіту має, і працює. Та й красень він у мене! Правда, Лесю, мав колись дівчину. Та молодий ще був, вчився якраз в інституті. І тут привів мені додому її. Каже: «Женитись буду!» А воно таке молоде, зелене. Як кажуть, молоко на губах не обсохло. І якесь, мені здалось, з бідацької родини. Бо мешти мало такі повикручувані і сукня якась лиха на ній. То я глянула на ту дівку і кажу: «Нема чого тобі тут, дівче, ходити. Петру ще вчитись треба та й тобі теж. А вони, бач, що надумали! Женитись! І щоб я тебе більше в своїй хаті не бачила!» А дівка, видно, гонорова була. Бо відшила мого Петра і все. Сказала як відрізала: «Не хоче твоя мама мене за невістку і не треба! Напрошуватись не буду!» Тоді ще довго мій син нудив світом. Все звинувачував мене у всьому. Казав, якби не я, то би сі був тоді оженив і був би щасливий. А я собі думала: «Ну хіба світ клином на тій дівці зійшовся? Молодий-знайде!» Тепер сі каю! Може, то доля була? А я відігнала.
-Та не журися, Вірко. Якось Бог дасть. Всі ми робимо помилки. А хлопові все сі легше оженити, аніж дівці заміж вийти,-спробувала заспокоїти подруга.
З тими словами Вірці в голову прийшла геніальна думка:
-Слухай, Лесуню, а що якби ми своїх дітей посватали? В тебе донька файна і з родини доброї. Син мій теж хлопець ого-го! Та давай , попробуємо. Як сі схочуть, то добре. А ні-то ні.
Леся стояла, відкривши рота і не знала, що має казати. Отаке неждане щастя привалило і йшло їй до самих рук. Але то було тільки пів справи!
Жінки домовились. Все! Через тиждень у Лесинім селі мав бути празник. Вірка прийшла додому і сповістила, що її подруга запросила усіх на празник до себе: «Отак сказала, що хоче нас усіх в себе видіти і крапка!» Петро пробував щось огризатись, мовляв, він тих людей не знає, то чого йому там іти. Але маму не перепреш. Як сі вчепить, то годі їй що казати. Про сватання рішила ніц не говорити, бо знала його натуру. Міг сі вперти рогом.
На саме Вознесіння сім’я Вірки йшла сі празникувати. А як вже доходили до Лесиної хати, Вірка пожартувала до сина: «Ну там , Петре, і дівка ладна є! Може, за жінку візьмеш?» Тільки тепер до Петра дійшло, що то мама йому просто організувала сватання. Весь аж почервонів: «То такий, мамо, Ваш празник?» Але що вже було робити? Зайшли на подвір’я. На подвір’ї стояла велика камениця, видно було, що господарі тут файні. Все опорядковане: гарна огорожа, великий сад. Вірка сама до себе аж усміхнулась : «Тільки б усе вийшло!»
Загавкав пес. Зустрічати гостей вибігла русява дівчина. Хотіла щось до них промовити - а на півслові оніміла. Петро дивився на дівчину і не вірив своїм очам – перед ним стояла його Уляна!
8.07.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Доля
Вірка і Леся зустрілись у місті отак неждано-негадано. Обидві переходили дорогу. Летіли назустріч одна одній. І якби одна другу не зачепила сумкою, то би так і перейшли мимо. А тепер обнімались на дорозі міцно і не могли оговтатись від тої несподіваної зустрічі:
-Вірко, подружко! Йой, скільки літ, скільки зим!
-Лесю, тішу сі, же м ти здибала! Бо ми сі всі розлетіли після тої науки та й по всьому!
-Йой , подружко, я так само радію, же м ти зустріла оту на дорозі! Як живеш? Як здоров’я, діти, чоловік?
-Та дякувати Богу! Маю двійко дітей. Доньку та сина. Син сі ще вчить, здобуває освіту. А донька…Та маю трохи з нею гризоту - трийці два, а все в дівках ходить. Як трийці мине, то попробуй потім пару знайди. А дівчина добра, спокійна. І освіту має, і роботяща. Та й з вигляду ніц ї не бракує! Та отак якось не везе в житті. А в тебе що? Розказуй!
- О, син в мене єдинак! І така сама гризота! Ніяк сі не ожени! Трийці шість літ, а все холостякує. Доки буде ходив? Не знаю, певно, єдин Бог знає! Бо як му сороківка стукне, тоді сі з ким ожени? Тоді ані молоду брати, ані стару. Бо молода вже і не захоче за нього йти. Вже сі і сварю з ним. Ніц то не помагає. Каже, дівчат нема! Йой, Боже! І де ті дівки ходять? А так само хлопець порядний і освіту має, і працює. Та й красень він у мене! Правда, Лесю, мав колись дівчину. Та молодий ще був, вчився якраз в інституті. І тут привів мені додому її. Каже: «Женитись буду!» А воно таке молоде, зелене. Як кажуть, молоко на губах не обсохло. І якесь, мені здалось, з бідацької родини. Бо мешти мало такі повикручувані і сукня якась лиха на ній. То я глянула на ту дівку і кажу: «Нема чого тобі тут, дівче, ходити. Петру ще вчитись треба та й тобі теж. А вони, бач, що надумали! Женитись! І щоб я тебе більше в своїй хаті не бачила!» А дівка, видно, гонорова була. Бо відшила мого Петра і все. Сказала як відрізала: «Не хоче твоя мама мене за невістку і не треба! Напрошуватись не буду!» Тоді ще довго мій син нудив світом. Все звинувачував мене у всьому. Казав, якби не я, то би сі був тоді оженив і був би щасливий. А я собі думала: «Ну хіба світ клином на тій дівці зійшовся? Молодий-знайде!» Тепер сі каю! Може, то доля була? А я відігнала.
-Та не журися, Вірко. Якось Бог дасть. Всі ми робимо помилки. А хлопові все сі легше оженити, аніж дівці заміж вийти,-спробувала заспокоїти подруга.
З тими словами Вірці в голову прийшла геніальна думка:
-Слухай, Лесуню, а що якби ми своїх дітей посватали? В тебе донька файна і з родини доброї. Син мій теж хлопець ого-го! Та давай , попробуємо. Як сі схочуть, то добре. А ні-то ні.
Леся стояла, відкривши рота і не знала, що має казати. Отаке неждане щастя привалило і йшло їй до самих рук. Але то було тільки пів справи!
Жінки домовились. Все! Через тиждень у Лесинім селі мав бути празник. Вірка прийшла додому і сповістила, що її подруга запросила усіх на празник до себе: «Отак сказала, що хоче нас усіх в себе видіти і крапка!» Петро пробував щось огризатись, мовляв, він тих людей не знає, то чого йому там іти. Але маму не перепреш. Як сі вчепить, то годі їй що казати. Про сватання рішила ніц не говорити, бо знала його натуру. Міг сі вперти рогом.
На саме Вознесіння сім’я Вірки йшла сі празникувати. А як вже доходили до Лесиної хати, Вірка пожартувала до сина: «Ну там , Петре, і дівка ладна є! Може, за жінку візьмеш?» Тільки тепер до Петра дійшло, що то мама йому просто організувала сватання. Весь аж почервонів: «То такий, мамо, Ваш празник?» Але що вже було робити? Зайшли на подвір’я. На подвір’ї стояла велика камениця, видно було, що господарі тут файні. Все опорядковане: гарна огорожа, великий сад. Вірка сама до себе аж усміхнулась : «Тільки б усе вийшло!»
Загавкав пес. Зустрічати гостей вибігла русява дівчина. Хотіла щось до них промовити - а на півслові оніміла. Петро дивився на дівчину і не вірив своїм очам – перед ним стояла його Уляна!
8.07.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
