ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.11.21 22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність

Артур Курдіновський
2026.11.21 18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя

В Горова Леся
2026.11.21 14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.

Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,

Борис Костиря
2026.11.21 13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.

Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,

М Менянин
2026.11.21 12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.

Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –

Оксана Лозова
2026.11.21 11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…

Юрій Гундарів
2026.11.21 11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Тетяна Нєтьосіна
2026.07.04

Дитячої Творчості Центр
2026.04.29

Ян Вікторія А Вікторія
2026.04.23

Іванна Сріблицька
2026.03.31

Охмуд Песецький
2026.03.19

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Наталія Ярема Стисло (2017) / Проза

 Летимо!
Іван повернувся з війни додому без ніг. Заледве пришкандибав на протезах. Мама як побачила його, гірко заплакала. Тато притиснув до грудей і сказав: «Якось буде, синку! Не здавайся! Жити будемо! Всяке в житті трапляється, але Бог дає життя! Ти молодий. Все ще в твоєму житті попереду!»
До війни Іван був хлопцем хоч куди! І з дерева різні вироби майстрував, і на скрипці грав, і бджільництво любив! Як вийде в сад, а там пасіка! Квіти цвітуть, бджоли гудуть. Міг годинами поратись біля бджіл. Так любив цю справу. Як вилітали ті бджілки навесні, то йому аж дух перехоплювало: «Весна!» І весну любив, і кохана у нього була, Надійка-сусідка. Гарна дівчина – чорнява, брівки дугою, як дзиґа вертка. Іван заглянув у сусідський двір. Дивився, чи не бігає по подвір’ю його Надійка? Не міг наважитись до неї зайти. Як він тепер прийде до неї? Що їй скаже? Іван подивився мовчки на свої протези і тяжко зітхнув. Та й нащо їй такий хлоп? Дівка хоче вийти за гарного, здорового. Жінка хоче мати роботящого чоловіка, аби міг заробити на неї та на дітей. Що тепер заробить він? Руки є, голова є, а ніг нема.
Надійка таки прийшла до них. Вже знала, що Іван повернувся без ніг. Чи прийшла подивитись, чи переконатись, невідомо. Але забігла до цьоці Маринки, а так звали Іванову маму, нібито позичити солі, бо якраз вдома закінчилась:
-Слава Ісусу Христу, цьоцю Мариню! Я до Вас.
-Слава на віки! А до Івана не зайдеш?
-Та й до Івана!
Іван дивився на дівчину. Така як була, така і залишилась. Красива! Ой, яка красива! Її красу хотілось пити великими ковтками і від тої краси не відриватись.
-Ну що, Іваночко, як ти?-Надійка присіла біля нього. Іван думав, що розмова піде якось інакше, а розмова була така, як просто між знайомими чи що. А ще він вловлював її погляд, але той погляд не був погляд дівчини, що кохає, а якийсь жалісливий. Видно, жаліла його, нещасного каліку.
Іван спробував пожартувати. Запитав, чи зустрінуться сьогодні в саду на їх старому місці, але у відповідь Надійка якось заметушилась, очі запхала в землю, швидко відповіла, що сьогодні, певне, не вийде, бо має купу вдома роботи та й побігла собі через городи до хати. Не вийшло ні на наступний день, ні у четвер. Хлопець зрозумів, що Надійка відмовилась від нього і від їх любові. Надійка, його Надійка! Надія вмерла у ньому.
А через кілька місяців до Надії вже ходив хлопець з сусіднього селі. Іван то важко переживав. Спочатку все таїв у собі. Гірко йому було навіть вимовляти її ім’я. А як на сусідньому подвір’ї заграли музики, то напився з горя. Отак тримався, тримався, а в той день напився. І з того дня почав пиячити. Нашкребе на пляшку. Сяде одиноко під сливою в саду і п’є. Мама спочатку пробувала зупиняти, потім сама плакала. Від тата скривала, щоб часом скандалу не було на цілу вулицю. Потім стала просити:
-Сину, зупинись! Всяке в житті трапляється. Різні люди живуть. У кожного своє горе. І любов багатьох стороною обходить. І хвороби різні є, і смерть є. Та що я тобі буду говорити про смерть? Не мені тобі розказувати! Ти війну пройшов.
-Мамо, мамо! Кому я тепер потрібний такий? Отак буду вам в житті обузою! Бо хто я тепер? Нещасний каліка!
Мамі було то гірко слухати і вона нишком втирала сльозу.
Перед самими Зеленими святами Марина вбирала липою вікна та двері. До свят готувалась. Зелені свята проходили у них завжди велично. Та й любила їх з дитинства. Ще дітьми колись бігали під старі липи, щоб наламати галуззя. Ті липи здавались їй такими давніми та мудрими, що вона перед ними мало не кланялась. А пахнули як! Медом на все пасовище! Як то було тоді гарно! Якраз прилаштовувала останню гілячку біля вікна, як почула: «Цьоцю Мариню, слава Ісусу Христу!» Обернулась і побачила Устю, дівчину з сусіднього села. Устя жила по сусідству з Марининою сестрою. І часто бувала у сестри в гостях.
-Тут сестра Вам щось передала,-Устя показала на торбу, -візьміть. Я до родичів своїх іду, то й думаю, занесу Вам.
Марина пригадала гарні часи. Колись вони з чоловіком та сином Іванком-підлітком ходили на сусіднє село на празник. Як то файно було йти полями! Вони ішли собі, сонце гріло. А поле хвилювалося житами. А в тих житах цвіли квіти: маки, волошки , ромашки. Іванко усміхався до сонця і все казав: «Мамо, тато, як то гарно на тому білому світі!» А в сестри стіл вже був накритий. Наїдків-напитків, бо готувалась завжди до гостей. А ще в гості завжди кликала сусідів. З мамою і татом приходила маленька Устя. Гарнесенька чорнява дівчинка! І як вони з Іванком починали бавитись, то бавились до вечора. Він був старшим, то любив Устю підняти високо і запитувати: «Ну що Устю, летимо?»
Тепер все було не так. Проклята війна знищила все їх життя. Вони зістарілись. От і з сином таке сталось. Марина подивилась на Устю. Ти дивись, яка гарна дівчина виросла! І де той час так швидко біжить?
З хати вийшов Іван. Придивився до дівчини-та це ж Устя, Устя-чорнявенька дівчинка з сусіднього села!
-Іваночко, доброго дня тобі! Слава Богу, ти з війни вернувся!
-Доброго дня! Яка ж ти доросла стала, Устю! Дівка на виданні! І що тут скажеш! Так , Устю, вернувся! Краще б не було тої війни! Мир і спокій-то найкраще, що може бути!
Іван з Устею ще трохи порозмовляли, посміялись. Згадали трохи дитинство, як ганяли цілий день: то в хованки бавились, то в лапанки. Устя попрощалась та й пішла.
На другий день Марина помітила, що син зранку встав, помився, побрився, сорочку нову вдягнув. Глянула на нього-який гарний хлопець! Від Устиного приходу хлопця як підмінили. У ньому пробудилась любов до життя. Марина , звичайно, і не знала, що думати. Зрозуміла, що дівчина сподобалась Івану. Але що з того? Чи не будуть його надії знову марними? Чи захоче Устя зв’язуватись з таким?
Та з того часу Устя зачастила до своїх родичів чи не через день. І все попри Іванову хату. Отак постають обоє та й усміхаються одне до одного та до сонця. І не дивиться Устя на Іванові ноги. А дивиться в очі. І такі ті очі їй гарні, що здається купалася б в них цілу вічність, отак до самісінької смерті, та й після неї.
Не минуло і три місяці, як Іван сповістив мамі і батьку новину: «Буду женитись!» Ті усміхнулись одне до одного. Втішились дуже.
На весіллі Устя вся аж сяяла! Їй здавалось, що вона найщасливіша наречена в світі. Іван дивився на неї очима, сповненими великої любові! А вкінці, як вже музики задавали бубна, підняв на руки і усміхнувся: «Летимо?» Устя як у дитинстві крикнула на весь світ: «Летимо!»


14.07.2017




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2017-07-14 19:09:32
Переглядів сторінки твору 495
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (0 / 0)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (0 / 0)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.790
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2020.02.15 23:24
Автор у цю хвилину відсутній