ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Невесенко
2026.02.21 23:55
Хмурий день тамує втому,
вечір ще ген-ген,
мліє в закутку тісному
одинокий клен.
Пнеться вгору міст горбатий,
як у небо трап.
І мов тріснув звід щербатий –
зверху кап та кап.

Іван Потьомкін
2026.02.21 21:45
Люблю дитячі голоси,
Де правих і неправих не існує,
Бо в річище одне зливаються усі,
Де фінал спірок - руки на плечі,
Щирі обійми, скріплені сміхом.
А як не терпиться довести правоту кулаками,
Того приборкують силою до пам’яті.
…Пригадую своє дитин

Артур Курдіновський
2026.02.21 18:46
Мені хоча б одну розмову,
Єдиний вечір нам на двох!
Щоб написавши епілог,
Я все сказав, моя Любове!

Псує дорогу кольорову
Байдужості отруйний смог.
Мені хоча б одну розмову,

Ірина Вірна
2026.02.21 15:17
Мова змучена, та не зраджена.

Як трава в полі скошена,
у стоги складена,
у снопи зв'язана,
колосок до колосся,
у вінок слово вплелося...
Міцно скріплене однодумк

Микола Дудар
2026.02.21 14:28
Експерт на експерті…
Брехня на брехні.
Нескорені вперті
Зросли у вогні…
Проплачено з крові
Майбутнє картин,
Де хвилі Дніпрові,
Де Матір і Син.

Світлана Пирогова
2026.02.21 13:50
Вона не просто звук, не просто певні знаки,
А сила роду, велич і вогонь любові.
Це шепіт трав, це крик відваги, розквіт маків
Що крізь віки несли нам пращури у мові.

Вона - як теплий з печі хліб, що пахне домом,
Як - перша ніжна пісня, що співала м

Ігор Шоха
2026.02.21 12:55
Позаростали чагарем стежки,
барвінком устелилися дороги
і вулиці околиць, по яких
поза ярами через байраки
пішло моє дитинство босоноге
шукати щастя більше як було
у затишку ошатного подвір’я,
куди жар-птиця уронила пір’я,

Борис Костиря
2026.02.21 11:27
Потрапити під дощ, під вістря тихих крапель,
Померти й народитись для бурь і потрясінь.
Поставити в літописі вже остаточну краплю,
Яка вартує тисяч знеславлених зусиль.

Потрапити під дощ, в оновлення і свіжість,
Очиститись від скверни забріхан

Володимир Невесенко
2026.02.21 10:28
Чи гостей незваних тіні,
чи примари за вікном...
Ніч зійшла із височіні
оксамитовим рядном.
В грудях серце дрібно гупа,
мить – і вискочить ось-ось.
Задрижав небесний купол,
мов його хитає хтось.

Володимир Невесенко
2026.02.21 10:25
Невдовзі ранок... До світання
очей склепити не вдалось.
Погасла зіронька остання,
запіють півні вже ось-ось.

Палають у каміні дрова,
мигтить у сутінках стіна,
а за вікном передранкова,

Володимир Невесенко
2026.02.21 10:23
Томливе безсоння зі мною зжилось,
я марно його не тривожу.
Турботливо ніч присипляє когось,
а я все заснути не можу.

До мли крижаної прикутий рядком,
нікуди від себе не зрушу,
а тиша рапавим сухим язиком

Ярослав Чорногуз
2026.02.21 03:10
Життя кінчається, життя.
Останні дні біжать у Лету.
У вир гіркого небуття,
Прощальне соло для поета -
Життя кінчається, життя.

Життя кінчається, життя,
З дитинства був слабкий, плаксивий.

Володимир Бойко
2026.02.20 22:58
уйло лишається .уйлом
Хоч осипай його зірками.
Де треба діяти умом,
Воно махає кулаками.

С М
2026.02.20 21:37
Отіс пішов до Бога
Поспіваю я за нього
Дівчино, що вибрана у бордове
Отіс пішов до Бога

Еге, обернись повільно
Спробуй іще, гадаючи, де
Це є легко, пробуй-но ще

Володимир Невесенко
2026.02.20 20:47
Розтеклась пітьма навкруг –
час плететься тихим кроком,
і ліхтар, як давній друг,
хитрувато блима оком.

Колихаються дроти
в жовтім світлі мимоволі,
і хмаринам животи

Володимир Невесенко
2026.02.20 20:43
Морозна ніч. На небі зорі.
І сніг рипить. І спить майдан.
І ліхтарів огні прозорі,
й сніжинок пристрасний канкан.
І тишина. І пес не лає.
Ідеш собі, лиш рип та рип...
І білим полиском палає
ошаття зледенілих лип.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Стейсі Стейсі
2026.02.14

хома дідим
2026.02.11

Дарій Стрілецький
2026.02.05

Акко Акко
2026.02.03

Стефан Наздоганяйко
2026.01.28

Кіра Лялько
2026.01.22

Аліна Гурин
2026.01.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Роберт Бернс / Вірші

 Lament
O’er the mist-shrouded cliffs of the lone
mountain straying,
Where the wild winds of winter
incessantly rave,
What woes wing my heart while intently
surveying
The storm’s gloomy path
on the breast of the wave.

Ye foam-crested billows,
allow me to wail,
Ere ye toss me afar
from my lov’d native shore;
Where the flower which bloom’d sweetest
in Colia’s green vale,
The pride of my bosom,
my Mary’s no more.

No more by the banks
of the streamlet we’ll wander,
And smile at the moon’s
rimpled face in the wave;
No more shall my arms cling
with fondness around her,
For the dew-drops of morning
fall cold on her grave.

No more shall the soft
thrill of love warm my breast,
I haste with the storm
to a far distant shore;
Where unknown, unlamented,
my ashes shall rest,
And joy shall revisit
my bosom no more.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-06-26 09:40:52
Переглядів сторінки твору 2840
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (3.876 / 5.48)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.685 / 5.33)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.526
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2008.10.30 09:49
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Чернишенко (Л.П./Л.П.) [ 2007-06-26 09:43:10 ]
Пропоную свій варіант перекладу. Цікаво, що ніде в інтернеті окрім цієї сторінк, я оригіналу не знайшов :) Маємо чим пишатися!

Лемент

В тіні туманних вершин одинокий блукаю,
Там де суворі вітри безнастанно ревуть.
Я відчуваю, як серце на клаптики крає
Буря, що хвилями лютими стеле мій путь.

В пінявім вирі так хочеться криком кричати,
З рідного берега доля зганяє мене.
Я покидаю долини в заквітчаних шатах,
Я покидаю кохання моє весняне.

Більш не підемо удвох, не пригорнеться люба,
Не засміється до місяця, що в небесах.
І не зімкнуться обійми, не стрінуться губи –
Краплями сліз застигає холодна роса...

Ніжного трепету тої п’янкої любові
Більш не торкнуться мої загрубілі вуста.
Я на далекому березі, вітер зимовий,
І невідомість, і тлін, безнадія пуста...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Храмченко (Л.П./Л.П.) [ 2008-05-22 09:16:25 ]
Чудовий переклад! Читається як на одному диханні! Дуже гарно підібрана лексика!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Володимир Чернишенко (Л.П./Л.П.) [ 2008-05-26 09:15:36 ]
Дякую, Ірино! Я з ним мучився довгенько... Проте, у мене він не такий готичний, як у Роберта :( Та то нічого! Чекаю на ваші нові перекелади!
Ч.В.