Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.26
12:08
Із Леоніда Сергєєва
Дійові особи:
• Режисер
• Оператор
• Головний герой
• Головна героїня
• Дівчина з хлопавкою
Дійові особи:
• Режисер
• Оператор
• Головний герой
• Головна героїня
• Дівчина з хлопавкою
2026.01.26
09:09
Маю знайти у цьому мороці світло і сенс – свої власні.
І слідкувати, щоби не згасли
довіра і любов, попри біль і сльози.
Якщо вони згаснуть, ця московська нечисть переможе.
Маю зоставатись сильною, навіть коли безсила.
Можна черпати сили у турбот
І слідкувати, щоби не згасли
довіра і любов, попри біль і сльози.
Якщо вони згаснуть, ця московська нечисть переможе.
Маю зоставатись сильною, навіть коли безсила.
Можна черпати сили у турбот
2026.01.26
07:03
Мені б тендітну і жадану
До себе ніжно пригорнути.
І так завмерти бездиханно,
І умлівати, вбивши смуток.
Зігріти радощі у серці,
І віддавати ласку свіжу,
І у смарагдових озерцях
До себе ніжно пригорнути.
І так завмерти бездиханно,
І умлівати, вбивши смуток.
Зігріти радощі у серці,
І віддавати ласку свіжу,
І у смарагдових озерцях
2026.01.26
06:04
Давно так в класі смішно не було.
Повторювали дітки рід, число.
Просте з простих, здається, ніби це.
В тяжкій задумі в малюка лице.
Спитав малий у вчительки про те:
- Якого роду слово в нас яйце?
От як, скажіть, вгадати рід мені?
Чи півень а чи к
Повторювали дітки рід, число.
Просте з простих, здається, ніби це.
В тяжкій задумі в малюка лице.
Спитав малий у вчительки про те:
- Якого роду слово в нас яйце?
От як, скажіть, вгадати рід мені?
Чи півень а чи к
2026.01.26
00:26
Чергова порція зими
маною оповила душу.
Ні голосом,
ані крильми
я спокою твого не зрушу.
Зійшла у крижані сніги —
коли і як —
маною оповила душу.
Ні голосом,
ані крильми
я спокою твого не зрушу.
Зійшла у крижані сніги —
коли і як —
2026.01.25
23:32
О, ці святі у рясах, що сотні ставлять на коліна!
Я бачу твої солодкі сни — без жалю і покути.
Бачу чорні руки зі святою книгою, яка важить більше за душу сліпого читача.
Ви не бачите чорта, навіть коли він гортає ваші сторінки.
Я бачу твої солодкі сни — без жалю і покути.
Бачу чорні руки зі святою книгою, яка важить більше за душу сліпого читача.
Ви не бачите чорта, навіть коли він гортає ваші сторінки.
2026.01.25
21:22
Хвилі фіалкові що хлещуть сміються
Райдугокрилі птахи доокола сонця
Дзвоники сонця проллються в розвої
Наяди з дельфінами поринають у досвіт
Що воно сталося із немовлям
У грудневий холодний ранок?
Райдугокрилі птахи доокола сонця
Дзвоники сонця проллються в розвої
Наяди з дельфінами поринають у досвіт
Що воно сталося із немовлям
У грудневий холодний ранок?
2026.01.25
19:31
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2026.01.25
18:12
Шум далекий, шлях не близький.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе —
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе —
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
2026.01.25
16:25
Я озираюсь на паркову рідну алею...
Світле минуле... Попереду - крок у безодню.
Так і не став я сучасності тихим лакеєм!
Тільки хода моя вже беззмістовно-самотня.
Я озираюсь... Душа так зігрітися хоче!
Серце шматує незіграна зболена правда.
Тихо л
Світле минуле... Попереду - крок у безодню.
Так і не став я сучасності тихим лакеєм!
Тільки хода моя вже беззмістовно-самотня.
Я озираюсь... Душа так зігрітися хоче!
Серце шматує незіграна зболена правда.
Тихо л
2026.01.25
12:58
Завiтали спогади лише,
Кутиками пальцiв пробралися.
Поруч на очах менi з'явися,
Покажи менi своє лице.
Мiсяць сам по собi не блукає:
Завiтали спогади лише.
Серед хмар, їх тайно береже,
Кутиками пальцiв пробралися.
Поруч на очах менi з'явися,
Покажи менi своє лице.
Мiсяць сам по собi не блукає:
Завiтали спогади лише.
Серед хмар, їх тайно береже,
2026.01.24
23:17
Агнець мовчить в кошарі
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.
Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати
бо поряд з ним хижак,
не дати шанс цій тварі –
тому веде ся так.
Мав на роду мовчати
багато літ і зим,
хижак же мав повчати
2026.01.24
21:10
Уже так є: мосяжний промінь сонця
і квітці світить, і горнилу зла,
і тому, хто стоїть на вражім боці,
і тому, хто на правім... Дубала
зависнув світ, немов нема в нім правди -
перебула, перецвіла, пере...
а сонцю б лиш проміннями співати -
і квітці світить, і горнилу зла,
і тому, хто стоїть на вражім боці,
і тому, хто на правім... Дубала
зависнув світ, немов нема в нім правди -
перебула, перецвіла, пере...
а сонцю б лиш проміннями співати -
2026.01.24
19:42
Він марив Яблуницьким перевалом,
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
Щоб далі аж до Річиці дійти...
І раптом смеречина перервала,
Що замірявсь зробити в цім житті.
Тремтіла смеречина, мов зайчатко,
А він лежав під нею горілиць.
Не знала смеречина, чи кричати,
Чи почекать конвалій і с
2026.01.24
18:03
годі голову бити об стіну
не на те витрачайте час
стіни вічності то лише кпини
вочевидь їх долають рослини
твердь земна не Небес атлас
бог хіба не мовчить віками
щоб стеблина зимою суха
як живою водою стане
не на те витрачайте час
стіни вічності то лише кпини
вочевидь їх долають рослини
твердь земна не Небес атлас
бог хіба не мовчить віками
щоб стеблина зимою суха
як живою водою стане
2026.01.24
16:39
В повітрі знову рій металобрухту.
Летить на місто черговий фугас.
А нам, незламним, спеціальні пункти
Допомагають вижити в цей час.
Тут можна відігріти ноги й руки
І навіть зарядити телефон.
А ми рахуємо прильотів звуки,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Летить на місто черговий фугас.
А нам, незламним, спеціальні пункти
Допомагають вижити в цей час.
Тут можна відігріти ноги й руки
І навіть зарядити телефон.
А ми рахуємо прильотів звуки,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Петро Скоропис (1991) /
Вірші
З Іосіфа Бродського. Розвиваючи Платона
І
Я б також пожив, Фортунатусе, в місті, в якім ріка
і висовувалась би зі під мосту, як з рукава – рука,
і в затоку впадала щоб, розчепіривши пальці,
як Шопен, що нікому не показував кулака.
І щоб там була Опера, і щоб в ній ветеран-
тенор арію Маріо вів щовечір, і щоб Тиран
лінькувато плескав йому в ложі, а я в партері
бурмотів би крізь зуби з ненавистю: "баран".
І щоб діяв у місті яхт-клуб і футбольний клуб.
Щоб нестачею диму зі цеглових фабричних труб
я би певнився конче у вивільненій неділі
та довгенько трясся в автобусі, бгаючи в жмені руб.
Я б додав і свій голос в спільний звіриний вий
там, де нога виконує вказівки зі голови.
Зі усіх законів, виданих Хамурапі,
чинні й ухвалені – пенальті та кутовий.
ІІ
Там була б і Бібліотека, в чиїх залах, одинаком,
я гортав би томи й аннали, зіставні охвістям ком
зі нашестям словесним скверни у побутовій мові,
попри відсіч у прозі чи вишуканим рядком.
Там був би великий Вокзал, нівечений в війні,
з фасадом, забавнішим маєв у далині.
Там на зелень ліан і пальм у вітрині авіаліній
прокидалась би миттю мавпа, приспана у мені.
А коли зима, Фортунатусе, зодіне квартал в рядно,
скнів би я в Галереї, де малярське полотно
– особливо Енґра або Давида –
а чи пляма родима – усе одно.
Затемна я б стеріг з вікна табуни
автівок, метких шмигати, гвалтуючи двигуни,
мимо голих струнких колон, їх доричної – на фронтоні
Суду, пак – незворушної зачіски з білизни.
III
Там була б і оця кав’ярня зі смачним бланманже,
де, пеняючи на двадцятий вік, мовляв, є уже
дев’ятнадцятий вік, я б угледів, як зір колеги
надто довго затримується над виделкою і ножем.
І була б знакомита вулиця у деревах обабіч та
під’їзд з торсом німфи в ніші, та всяко така нуда;
там би висів портрет у вітальні, взнаки даючи уяві,
як малася господиня, коли була молода.
Я б ловив учуте зі голосу, що освідчувавсь у речах,
в жаден чин не сумісних зі вечерею при свічах,
і каміну вогонь, Фортунатусе, ревно би відбивався
на зеленавій сукні. Після б – і сам зачах.
Часу плин всепроникний, а не води,
горизонтально з вівторка до середи
самочинно розгладжував би морщини
і ретельно змивав би свої сліди.
IV
І були би там пам’ятники. І я б знав імена
не лише верхівців у бронзі, кілько оних шкільна
не губила б історія, а і їхніх чотириногих,
зважаючи на відбитки, полишені ними на
вилицях у населення. З обвислою на губі
цигарчиною ген попівночі теліпаючись геть собі,
що той ром на долоні, по тріщинах у асфальті,
я б гикав та гадав уголос і торопів.
І якби мене пов’язали, урешті, за шпіонаж,
за підривну активність, волоцюзтво або менаж-
а-труа, а товпа довкола казилася і волала,
пришпиливши вказівними натрудженими: "Не наш!" –
я б тетерів, щасливий, і мимрив собі: "Замри,
це твій шанс запізнати речі підспудні в прі
віч і всього, що зовнішнє, поверхневе;
запам’ятовуй подробиці, та вигукуй "Vive la Patrie! "
(1976)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З Іосіфа Бродського. Розвиваючи Платона
І
Я б також пожив, Фортунатусе, в місті, в якім ріка
і висовувалась би зі під мосту, як з рукава – рука,
і в затоку впадала щоб, розчепіривши пальці,
як Шопен, що нікому не показував кулака.
І щоб там була Опера, і щоб в ній ветеран-
тенор арію Маріо вів щовечір, і щоб Тиран
лінькувато плескав йому в ложі, а я в партері
бурмотів би крізь зуби з ненавистю: "баран".
І щоб діяв у місті яхт-клуб і футбольний клуб.
Щоб нестачею диму зі цеглових фабричних труб
я би певнився конче у вивільненій неділі
та довгенько трясся в автобусі, бгаючи в жмені руб.
Я б додав і свій голос в спільний звіриний вий
там, де нога виконує вказівки зі голови.
Зі усіх законів, виданих Хамурапі,
чинні й ухвалені – пенальті та кутовий.
ІІ
Там була б і Бібліотека, в чиїх залах, одинаком,
я гортав би томи й аннали, зіставні охвістям ком
зі нашестям словесним скверни у побутовій мові,
попри відсіч у прозі чи вишуканим рядком.
Там був би великий Вокзал, нівечений в війні,
з фасадом, забавнішим маєв у далині.
Там на зелень ліан і пальм у вітрині авіаліній
прокидалась би миттю мавпа, приспана у мені.
А коли зима, Фортунатусе, зодіне квартал в рядно,
скнів би я в Галереї, де малярське полотно
– особливо Енґра або Давида –
а чи пляма родима – усе одно.
Затемна я б стеріг з вікна табуни
автівок, метких шмигати, гвалтуючи двигуни,
мимо голих струнких колон, їх доричної – на фронтоні
Суду, пак – незворушної зачіски з білизни.
III
Там була б і оця кав’ярня зі смачним бланманже,
де, пеняючи на двадцятий вік, мовляв, є уже
дев’ятнадцятий вік, я б угледів, як зір колеги
надто довго затримується над виделкою і ножем.
І була б знакомита вулиця у деревах обабіч та
під’їзд з торсом німфи в ніші, та всяко така нуда;
там би висів портрет у вітальні, взнаки даючи уяві,
як малася господиня, коли була молода.
Я б ловив учуте зі голосу, що освідчувавсь у речах,
в жаден чин не сумісних зі вечерею при свічах,
і каміну вогонь, Фортунатусе, ревно би відбивався
на зеленавій сукні. Після б – і сам зачах.
Часу плин всепроникний, а не води,
горизонтально з вівторка до середи
самочинно розгладжував би морщини
і ретельно змивав би свої сліди.
IV
І були би там пам’ятники. І я б знав імена
не лише верхівців у бронзі, кілько оних шкільна
не губила б історія, а і їхніх чотириногих,
зважаючи на відбитки, полишені ними на
вилицях у населення. З обвислою на губі
цигарчиною ген попівночі теліпаючись геть собі,
що той ром на долоні, по тріщинах у асфальті,
я б гикав та гадав уголос і торопів.
І якби мене пов’язали, урешті, за шпіонаж,
за підривну активність, волоцюзтво або менаж-
а-труа, а товпа довкола казилася і волала,
пришпиливши вказівними натрудженими: "Не наш!" –
я б тетерів, щасливий, і мимрив собі: "Замри,
це твій шанс запізнати речі підспудні в прі
віч і всього, що зовнішнє, поверхневе;
запам’ятовуй подробиці, та вигукуй "Vive la Patrie! "
(1976)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
" З Іосіфа Бродського. 24 грудня 1971 року"
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Велика елегія Джону Донну "
• Перейти на сторінку •
"З Іосіфа Бродського. Велика елегія Джону Донну "
Про публікацію
