ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2026.06.18 14:21
Лютує сіре небо грозове.
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.

Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять

Володимир Бойко
2026.06.18 12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.

Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -

Борис Костиря
2026.06.18 11:59
А кого я знайду на забутій стежині?
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.

На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел

Володимир Ляшкевич
2026.06.18 10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.

Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,

Віктор Кучерук
2026.06.18 08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми

Мар'ян Кіхно
2026.06.18 03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,

Олена Побийголод
2026.06.17 22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)

Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.

    Наш паровозе, мчи притьма,

хома дідим
2026.06.17 21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно

Олег Герман
2026.06.17 20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.

Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети

Артур Сіренко
2026.06.17 13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:

Борис Костиря
2026.06.17 12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.

Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,

Вячеслав Руденко
2026.06.17 09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,

Тетяна Левицька
2026.06.17 09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.

Віктор Кучерук
2026.06.17 07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.

Мар'ян Кіхно
2026.06.17 04:21
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.

П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.

Артур Курдіновський
2026.06.17 01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.

Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мосійчук
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Козак Дума (1958) / Публіцистика

 Роздуми про українську мову (ч. 2)

(продовження, ч. 2)

Нещодавно на одному із християнських зібрань, уже після завершення молитви, мені довелось мати розмову із людиною, яка не тільки говорить, що вірить в Бога, але і обіймає високу посаду (за мірками Миколаєва) в церковній ієрархії. Раніше я мав з ним кілька зустрічей напівофіційного характеру, але це було так давно, що він мене не впізнав. Мабуть вирішальну роль в цьому зіграли мій зовнішній вигляд (трирічної витримки борода та вуса), а також статус пенсіонера.
На привітання російською мовою, я відповів українською і нею ж продовжував бесіду. Через кілька хвилин такого спілкування пастор запитав, чи мені зручно спілкуватися і чи вповні я розумію його. Я відповів, що не маю в цьому сенсі жодних проблем, оскільки більшу частину свого свідомого життя послуговувався саме російською. На запитання, чому не розмовляю російською, я коротко відповів, що це своєрідна спокута, після чого перевів розмову в іншу площину.
Навмисне пропускаю зміст подальшої розмови, оскільки хочу зупинитись саме на своїй відповіді, яка зараз, в день святого Різдва, спонукала мене продовжити роздуми про українську мову.
Свої перші слова від народження я промовив українською і наступні сімнадцять років розмовляв переважно нею. Вірніше тим суржиком, яким говорили мої батьки, родичі, односельці, навіть вчителі і навіть часто й густо на уроках, в т.ч. української мови та літератури. Одним „западенським“ словом – східняки.
Свою учительку укрмови Поляквинську Ольгу Миколаївну я не любив, якщо не сказати гірше. Та кому могла подобатися така людина, яка в достатній мірі не тільки не володіла своїм предметом, але і практично не мала хисту педагога… Це стосується навіть її доньки, яка навчалась із моєю молодшою сестрою Раєю в однім класі. Внаслідок низької фахової підготовки, через незнання учителем правила написання подвійних лапок, я врешті-решт отримав четвірку за річну контрольну роботу і лишився свідоцтва про отримання неповної середньої освіти з відзнакою. Уже під час навчання в виші я випадково натрапив на авторитетне джерело, яке підтверджувало хибність позиції учителя, але було пізно…
Думаю, що плакала б і моя золота медаль, якби в 9 –10 класах українську мову та літературу не став викладати директор школи – Гулак Карпо Микитович. Однак згадую з вдячністю всіх своїх вчителів, в т.ч. і нашу „Волгу“, оскільки бажаючим вивчитись вони давали можливість отримати досить ґрунтовні знання, які практично нічим не поступались отриманим в міських школах, а інколи – навіть і перевершували їх. Зокрема, це стосується класного керівника Іванової Ольги Петрівни (фізика), Сороки Катерини Андріївни, Ільченко Варвари Яківни (російська мова та література), Стриги Меланії Панасівни (історія), Самойленко Варвари Василівни (географія), Водоп’ян Алли Андріївни (хімія), Логвиненка Володимира Івановича (праця), Маковського Станіслава Адольфовича (початкова військова підготовка, яка на суржику офіційно іменувалась начальною), а також педагогів молодої хвилі, випускників Троїцької СШ – Рибалки (Брова) Катерини Миколаївни (українська мова та література), Костенко (Толкачова) Любові Володимирівни (біологія), Московця Володимира Кіндратовича (праця), Васильєва Олександра Петровича (музика і співи).
Більш за те, отримані в простій сільській школі знання стали запорукою подальшого успіху при вступі до університету, де конкурс для школяриків перевалив далеко за десять чоловік на місце. В одному мені все ж було стидно довго зізнаватись – що своєю рідною мовою я володів гірше, ніж російською. Настільки нам Комуністична партія вдовбала в голови байку про нову суспільну-політичну спільному „радянський народ“ з безумовно єдиною її мовою – російською… Тому свій профільний екзамен я здавав саме з російської мови та літератури, а не з української, як це зробив мій знайомий, а в подальшому друг і зять, „западенець“ – Ярослав Куцак.
Це вже пізніше, знайомлячись зі творчістю Василя Стуса, Василя Симоненка, Леся Курбаса, Миколи Зерова та ін., я зрозумів хибність своїх поглядів щодо значення української мови в формуванні та визначенні таких понять, як держава, країна, народ. Це вже набагато пізніше я прийшов до висновку про те – якщо мова не має значення, то хай буде українська! Не дарма ж Творець, коли побачив, що будівники Вавилонської вежі переступили дозволену межу, з метою завадити спільним зусиллям багатьох народів, які розмовляли однією мовою, розділив її на різні!
Спираючись на Біблію, вимушений констатувати, що цей захід був настільки ефективний, що не тільки розвіяв всі плани побудови вежі, але розрізнені народи й понині не в змозі в повній мірі порозумітися з найважливіших питань… Чи не тому до цього часу тривають братовбивчі війни? Чи не тому і зараз сотні тисяч і мільйони одних потерпають від голоду і спраги, а сотні чи тисячі інших не знають, купити черговий острівець в океані, яхточку чи літачок за кількасот мільйонів, а чи сконцентрувати основні види виробництва або національних багатств в межах окремо взятої держави і не тільки, у своїх липких руках…
Події останніх кількох десятиліть дають мені все більше підстав взагалі піддати сумніву авторство крилатого вислову „Розділяй і володій!“ Юлію Цезарю. Скоріше за все великий римський імператор теж порушив норми авторського права на міжнародному рівні…
Не можу сказати, що прийнятий в минулому році новий закон „Про мову“ є повністю досконалим і враховує всі національні інтереси щодо розвитку української мови, але зверніть увагу на те, як заголосили наші братні народи і навіть західні партнери! Я вже не акцентую увагу на реакції Росії, яка продовжуючи насаджати свою російську мову в Україні, фактично викорінює у себе залишки української мови та культури. Як невдоволені наші західні партнери з Польщі, Румунії і, особливо, Угорщини тими положеннями закону, якими проголошується пріоритетність української мови в українській державі… І це при всьому тому, що у них уже давним давно діють аналогічні положення, які направлені на захист своїх національних мов!
Шановні, питання ж не ставиться про заборону в Україні навчання на всіх інших мовах, крім державної! Законодавчо ставиться питання про безкоштовне надання середньої освіти на українській мові і тільки в середніх та старших класах. Ну, скажіть будь ласка, чому я, українець, у своїй державі повинен фінансувати, як платник податків, безкоштовне вивчення іноземних мов людьми, які не володіють державною?! Більш за те, нічого подібного немає ні в Польщі, ні в Румунії, ні в Угорщині, я навіть не говорю уже за Росію!
Виникає питання, так чому ж так заволали наші „брати“? Чому вони ідуть навіть на блокування питання подальшої інтеграції України в європейське суспільство? Особливо це питання стосується наших західних партнерів!
На мій погляд, відповідь тут на поверхні, мова – це інструмент захисту національних інтересів! Українська – українських, російська – російських, угорська – угорських, ну, і т.д.

07 – 09.01.2017




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-01-09 10:41:30
Переглядів сторінки твору 747
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.728 / 5.15)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.538 / 4.97)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.06.17 20:07
Автор у цю хвилину відсутній