Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Козак Дума (1958) /
Публіцистика
Роздуми про українську мову (ч. 2)
На привітання російською мовою, я відповів українською і нею ж продовжував бесіду. Через кілька хвилин такого спілкування пастор запитав, чи мені зручно спілкуватися і чи вповні я розумію його. Я відповів, що не маю в цьому сенсі жодних проблем, оскільки більшу частину свого свідомого життя послуговувався саме російською. На запитання, чому не розмовляю російською, я коротко відповів, що це своєрідна спокута, після чого перевів розмову в іншу площину.
Навмисне пропускаю зміст подальшої розмови, оскільки хочу зупинитись саме на своїй відповіді, яка зараз, в день святого Різдва, спонукала мене продовжити роздуми про українську мову.
Свої перші слова від народження я промовив українською і наступні сімнадцять років розмовляв переважно нею. Вірніше тим суржиком, яким говорили мої батьки, родичі, односельці, навіть вчителі і навіть часто й густо на уроках, в т.ч. української мови та літератури. Одним „западенським“ словом – східняки.
Свою учительку укрмови Поляквинську Ольгу Миколаївну я не любив, якщо не сказати гірше. Та кому могла подобатися така людина, яка в достатній мірі не тільки не володіла своїм предметом, але і практично не мала хисту педагога… Це стосується навіть її доньки, яка навчалась із моєю молодшою сестрою Раєю в однім класі. Внаслідок низької фахової підготовки, через незнання учителем правила написання подвійних лапок, я врешті-решт отримав четвірку за річну контрольну роботу і лишився свідоцтва про отримання неповної середньої освіти з відзнакою. Уже під час навчання в виші я випадково натрапив на авторитетне джерело, яке підтверджувало хибність позиції учителя, але було пізно…
Думаю, що плакала б і моя золота медаль, якби в 9 –10 класах українську мову та літературу не став викладати директор школи – Гулак Карпо Микитович. Однак згадую з вдячністю всіх своїх вчителів, в т.ч. і нашу „Волгу“, оскільки бажаючим вивчитись вони давали можливість отримати досить ґрунтовні знання, які практично нічим не поступались отриманим в міських школах, а інколи – навіть і перевершували їх. Зокрема, це стосується класного керівника Іванової Ольги Петрівни (фізика), Сороки Катерини Андріївни, Ільченко Варвари Яківни (російська мова та література), Стриги Меланії Панасівни (історія), Самойленко Варвари Василівни (географія), Водоп’ян Алли Андріївни (хімія), Логвиненка Володимира Івановича (праця), Маковського Станіслава Адольфовича (початкова військова підготовка, яка на суржику офіційно іменувалась начальною), а також педагогів молодої хвилі, випускників Троїцької СШ – Рибалки (Брова) Катерини Миколаївни (українська мова та література), Костенко (Толкачова) Любові Володимирівни (біологія), Московця Володимира Кіндратовича (праця), Васильєва Олександра Петровича (музика і співи).
Більш за те, отримані в простій сільській школі знання стали запорукою подальшого успіху при вступі до університету, де конкурс для школяриків перевалив далеко за десять чоловік на місце. В одному мені все ж було стидно довго зізнаватись – що своєю рідною мовою я володів гірше, ніж російською. Настільки нам Комуністична партія вдовбала в голови байку про нову суспільну-політичну спільному „радянський народ“ з безумовно єдиною її мовою – російською… Тому свій профільний екзамен я здавав саме з російської мови та літератури, а не з української, як це зробив мій знайомий, а в подальшому друг і зять, „западенець“ – Ярослав Куцак.
Це вже пізніше, знайомлячись зі творчістю Василя Стуса, Василя Симоненка, Леся Курбаса, Миколи Зерова та ін., я зрозумів хибність своїх поглядів щодо значення української мови в формуванні та визначенні таких понять, як держава, країна, народ. Це вже набагато пізніше я прийшов до висновку про те – якщо мова не має значення, то хай буде українська! Не дарма ж Творець, коли побачив, що будівники Вавилонської вежі переступили дозволену межу, з метою завадити спільним зусиллям багатьох народів, які розмовляли однією мовою, розділив її на різні!
Спираючись на Біблію, вимушений констатувати, що цей захід був настільки ефективний, що не тільки розвіяв всі плани побудови вежі, але розрізнені народи й понині не в змозі в повній мірі порозумітися з найважливіших питань… Чи не тому до цього часу тривають братовбивчі війни? Чи не тому і зараз сотні тисяч і мільйони одних потерпають від голоду і спраги, а сотні чи тисячі інших не знають, купити черговий острівець в океані, яхточку чи літачок за кількасот мільйонів, а чи сконцентрувати основні види виробництва або національних багатств в межах окремо взятої держави і не тільки, у своїх липких руках…
Події останніх кількох десятиліть дають мені все більше підстав взагалі піддати сумніву авторство крилатого вислову „Розділяй і володій!“ Юлію Цезарю. Скоріше за все великий римський імператор теж порушив норми авторського права на міжнародному рівні…
Не можу сказати, що прийнятий в минулому році новий закон „Про мову“ є повністю досконалим і враховує всі національні інтереси щодо розвитку української мови, але зверніть увагу на те, як заголосили наші братні народи і навіть західні партнери! Я вже не акцентую увагу на реакції Росії, яка продовжуючи насаджати свою російську мову в Україні, фактично викорінює у себе залишки української мови та культури. Як невдоволені наші західні партнери з Польщі, Румунії і, особливо, Угорщини тими положеннями закону, якими проголошується пріоритетність української мови в українській державі… І це при всьому тому, що у них уже давним давно діють аналогічні положення, які направлені на захист своїх національних мов!
Шановні, питання ж не ставиться про заборону в Україні навчання на всіх інших мовах, крім державної! Законодавчо ставиться питання про безкоштовне надання середньої освіти на українській мові і тільки в середніх та старших класах. Ну, скажіть будь ласка, чому я, українець, у своїй державі повинен фінансувати, як платник податків, безкоштовне вивчення іноземних мов людьми, які не володіють державною?! Більш за те, нічого подібного немає ні в Польщі, ні в Румунії, ні в Угорщині, я навіть не говорю уже за Росію!
Виникає питання, так чому ж так заволали наші „брати“? Чому вони ідуть навіть на блокування питання подальшої інтеграції України в європейське суспільство? Особливо це питання стосується наших західних партнерів!
На мій погляд, відповідь тут на поверхні, мова – це інструмент захисту національних інтересів! Українська – українських, російська – російських, угорська – угорських, ну, і т.д.
07 – 09.01.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Роздуми про українську мову (ч. 2)
(продовження, ч. 2)
Нещодавно на одному із християнських зібрань, уже після завершення молитви, мені довелось мати розмову із людиною, яка не тільки говорить, що вірить в Бога, але і обіймає високу посаду (за мірками Миколаєва) в церковній ієрархії. Раніше я мав з ним кілька зустрічей напівофіційного характеру, але це було так давно, що він мене не впізнав. Мабуть вирішальну роль в цьому зіграли мій зовнішній вигляд (трирічної витримки борода та вуса), а також статус пенсіонера.
На привітання російською мовою, я відповів українською і нею ж продовжував бесіду. Через кілька хвилин такого спілкування пастор запитав, чи мені зручно спілкуватися і чи вповні я розумію його. Я відповів, що не маю в цьому сенсі жодних проблем, оскільки більшу частину свого свідомого життя послуговувався саме російською. На запитання, чому не розмовляю російською, я коротко відповів, що це своєрідна спокута, після чого перевів розмову в іншу площину.
Навмисне пропускаю зміст подальшої розмови, оскільки хочу зупинитись саме на своїй відповіді, яка зараз, в день святого Різдва, спонукала мене продовжити роздуми про українську мову.
Свої перші слова від народження я промовив українською і наступні сімнадцять років розмовляв переважно нею. Вірніше тим суржиком, яким говорили мої батьки, родичі, односельці, навіть вчителі і навіть часто й густо на уроках, в т.ч. української мови та літератури. Одним „западенським“ словом – східняки.
Свою учительку укрмови Поляквинську Ольгу Миколаївну я не любив, якщо не сказати гірше. Та кому могла подобатися така людина, яка в достатній мірі не тільки не володіла своїм предметом, але і практично не мала хисту педагога… Це стосується навіть її доньки, яка навчалась із моєю молодшою сестрою Раєю в однім класі. Внаслідок низької фахової підготовки, через незнання учителем правила написання подвійних лапок, я врешті-решт отримав четвірку за річну контрольну роботу і лишився свідоцтва про отримання неповної середньої освіти з відзнакою. Уже під час навчання в виші я випадково натрапив на авторитетне джерело, яке підтверджувало хибність позиції учителя, але було пізно…
Думаю, що плакала б і моя золота медаль, якби в 9 –10 класах українську мову та літературу не став викладати директор школи – Гулак Карпо Микитович. Однак згадую з вдячністю всіх своїх вчителів, в т.ч. і нашу „Волгу“, оскільки бажаючим вивчитись вони давали можливість отримати досить ґрунтовні знання, які практично нічим не поступались отриманим в міських школах, а інколи – навіть і перевершували їх. Зокрема, це стосується класного керівника Іванової Ольги Петрівни (фізика), Сороки Катерини Андріївни, Ільченко Варвари Яківни (російська мова та література), Стриги Меланії Панасівни (історія), Самойленко Варвари Василівни (географія), Водоп’ян Алли Андріївни (хімія), Логвиненка Володимира Івановича (праця), Маковського Станіслава Адольфовича (початкова військова підготовка, яка на суржику офіційно іменувалась начальною), а також педагогів молодої хвилі, випускників Троїцької СШ – Рибалки (Брова) Катерини Миколаївни (українська мова та література), Костенко (Толкачова) Любові Володимирівни (біологія), Московця Володимира Кіндратовича (праця), Васильєва Олександра Петровича (музика і співи).
Більш за те, отримані в простій сільській школі знання стали запорукою подальшого успіху при вступі до університету, де конкурс для школяриків перевалив далеко за десять чоловік на місце. В одному мені все ж було стидно довго зізнаватись – що своєю рідною мовою я володів гірше, ніж російською. Настільки нам Комуністична партія вдовбала в голови байку про нову суспільну-політичну спільному „радянський народ“ з безумовно єдиною її мовою – російською… Тому свій профільний екзамен я здавав саме з російської мови та літератури, а не з української, як це зробив мій знайомий, а в подальшому друг і зять, „западенець“ – Ярослав Куцак.
Це вже пізніше, знайомлячись зі творчістю Василя Стуса, Василя Симоненка, Леся Курбаса, Миколи Зерова та ін., я зрозумів хибність своїх поглядів щодо значення української мови в формуванні та визначенні таких понять, як держава, країна, народ. Це вже набагато пізніше я прийшов до висновку про те – якщо мова не має значення, то хай буде українська! Не дарма ж Творець, коли побачив, що будівники Вавилонської вежі переступили дозволену межу, з метою завадити спільним зусиллям багатьох народів, які розмовляли однією мовою, розділив її на різні!
Спираючись на Біблію, вимушений констатувати, що цей захід був настільки ефективний, що не тільки розвіяв всі плани побудови вежі, але розрізнені народи й понині не в змозі в повній мірі порозумітися з найважливіших питань… Чи не тому до цього часу тривають братовбивчі війни? Чи не тому і зараз сотні тисяч і мільйони одних потерпають від голоду і спраги, а сотні чи тисячі інших не знають, купити черговий острівець в океані, яхточку чи літачок за кількасот мільйонів, а чи сконцентрувати основні види виробництва або національних багатств в межах окремо взятої держави і не тільки, у своїх липких руках…
Події останніх кількох десятиліть дають мені все більше підстав взагалі піддати сумніву авторство крилатого вислову „Розділяй і володій!“ Юлію Цезарю. Скоріше за все великий римський імператор теж порушив норми авторського права на міжнародному рівні…
Не можу сказати, що прийнятий в минулому році новий закон „Про мову“ є повністю досконалим і враховує всі національні інтереси щодо розвитку української мови, але зверніть увагу на те, як заголосили наші братні народи і навіть західні партнери! Я вже не акцентую увагу на реакції Росії, яка продовжуючи насаджати свою російську мову в Україні, фактично викорінює у себе залишки української мови та культури. Як невдоволені наші західні партнери з Польщі, Румунії і, особливо, Угорщини тими положеннями закону, якими проголошується пріоритетність української мови в українській державі… І це при всьому тому, що у них уже давним давно діють аналогічні положення, які направлені на захист своїх національних мов!
Шановні, питання ж не ставиться про заборону в Україні навчання на всіх інших мовах, крім державної! Законодавчо ставиться питання про безкоштовне надання середньої освіти на українській мові і тільки в середніх та старших класах. Ну, скажіть будь ласка, чому я, українець, у своїй державі повинен фінансувати, як платник податків, безкоштовне вивчення іноземних мов людьми, які не володіють державною?! Більш за те, нічого подібного немає ні в Польщі, ні в Румунії, ні в Угорщині, я навіть не говорю уже за Росію!
Виникає питання, так чому ж так заволали наші „брати“? Чому вони ідуть навіть на блокування питання подальшої інтеграції України в європейське суспільство? Особливо це питання стосується наших західних партнерів!
На мій погляд, відповідь тут на поверхні, мова – це інструмент захисту національних інтересів! Українська – українських, російська – російських, угорська – угорських, ну, і т.д.
07 – 09.01.2017
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
