Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
"Щедрівка для Івана Гречка"
"ПЕГАСИ": музейні віншування на ювілеї і між ними
19 січня на Йордан у Надвірній в Івано-Франківщині народився цікавий для Львівської громади чоловік - колекціонер старожитностей українського етносу Іван Михайлович Гречко. На другий рік (у 2019) йому виповниться 90!
Моє знайомство з Іваном Гречком та його домашнім музеєм строїв, писанок, рукописних ікон на шклі, різної старожитньої утварі українців - трисвічників, посуду, різьби, ліпки, саморобних ялинкових прикрас - розпочалося в далекому 1988 році, коли я, як молодий працівник Львівського музею історії релігії, монтувала свою першу різдвяну виставку з приватної колекції Івана Гречка.
Скільки радості принесла мені (і в ті роки Львівському мистецькому товариству) ця пам'ятна виставка з елементами відтворення куточка сільської хати, прикрашеної до Різдва. На старому дерев'яному столі стояли: трисвічник із запаленими свічками, велика миска з кутею, власноруч приготована мною, глиняний розписаний посуд, наповнений пиріжками, яблуками та горіхами. На лаві, покритій веретою, поруч стола лежали українські давні сорочки, кептарі з коралями, кожухи з хустками.
А на стінах - унікальні ікони на шклі, що їх пан Іван Гречко носив на голові крутими гуцульськими горами-долами, аби не побити. Більшість їх власників, корінних гуцулів, за особливу прив'язаність до рідних серцю звичаїв та обрядів, радянська сталінська влада виселяла на "Сибірські гаразди́"...
Цю виставку приїхали подивитися Московські журналісти програми "Время" і знімали про неї сюжет, бо на той час такі сюжети були рідкістю!
З того часу Іван Гречко став постійним незмінним другом всіх музеїв Львова, особливо музею історії релігії, Національного та Львівського музею етнографії - саме там, де час-від-часу відчували потребу в його великому досвіді і знанні українського світського та духовного мистецтва.
Отож, коли приходить дата 19 січня, і пан Іван Гречко святкує уродини на Йордан (він по гуцульськи каже "на Ардан"!), то музейники всіляко вимудровують способи віддячити цій дорогій людині).
Пропоную Вам власний текст щедрівок для Івана Гречка, проспіваний йому під склепіннями комплексу Домініканського монастиря і собору, що тепер належить церкві Пресвятої Євхаристії, а у 80-90-их роках належав як єдиний архітектурний ансамбль Музею історії релігії у Львові. На фасаді Домініканського собору висічені слова латиною «Soli Deо honor et gloria», що в перекладі українською означає "Єдиному Богу честь і хвала".
Ми з віншівками до Гречка із музейного містечка.
«Soli Deo…», пане Гречко, несем тобі письменечко –
Про твої скарби душевні, про набутки твої ревні –
Про стежини Гуцулії, що за ними серце мліє,
Де Батьківська Віра бродить – Гречка за собою водить,
Де робітніх рук малярство, ще й родинне писанкарство,
де ікони в кожній хаті і трисвічники при святі…
Де жиють на Божі святки ялинкові янголятки,
Де мальовані тарелі – в них вареники веселі,
Де вкраїнці, в стрій убрані, знай, щедрують на Ардані!
«Як на річці на Йордані там Пречиста ризи прала,
Там Пречиста ризи прала – Йвану долю замовляла:
На дай Боже, тому Йванку - з Надвірної вишиванку!
На дай Боже, Гречку Йвану – Долю шовком вишивану…
На дай Боже, в ясен-чоли – щоб жили в душі янголи.
Щедри-ведри, на всі луки – щоб ішли ікони в руки.
Брала Діва святу воду – Гречку Йвану Древо Роду.
На тім Древі пташка піє – душка мами Євдокії.
Пташка зліва, орел справа – душка брата Ярослава.
А живая б’ється в стрісі – душка сестрінки Орисі.
А четверта в хаті стала – батька Міхала згадала,
Гречка Йвана Древо Роду – брала Діва святу воду…»
Чолом тобі, пане Йване, наш гуцульський отамане,
Що знайшов те Євшан-зілля, що дає душі привілля…
І привілля, і Обнову – пісню давню… колискову.
Наш гуцульський Патріарше, а щедруй собі як завше –
На морози-сніговії, під опікою Марії…
А щедруй собі охоче, як Пречиста Діва хоче,
Доки Бозя ласку сіє, а і з нев Свята Софія,
Із родинов, із братами, ще й музейними устами:
«Soli Deo…» - чара ллється, най пан Гречко засміється!
Гречка Йвана Древо Роду – нема йому переводу.
Дай же, Боже, зелен-бору – Василині й Теодору…
Дай же, Боже, зелен-цвіта – Гречку Йвану многа літа!
-Христос хрещається!
-В ріці Йордані!
https://zik.ua/news/2016/08/02/ivan_grechko_dolya_skerovuie_lyudynu_tudy_de_vona_maie_vykonaty_svoyu_malenku_741412
ДОВІДКА:Іван Гречко
Народився 19 січня 1929 р. у с. Рафайлова Станіславівського воєводства (тепер село Бистриця Надвірнянського району Івано-Франківської області). Навчався у школі м. Надвірна. Родина Івана була пов’язана з українським націоналістичним підпіллям – батько та брат загинули в УПА, а маму і сестру в 1946 р. заарештували та етапували на Сибір. Після їх арешту хлопець змінив свої біографічні відомості та втік до м. Львів, де продовжив навчання у Політехнічному та Лісотехнічному інститутах. Упродовж 1950–1980-х рр. збирав найбільшу колекцію гуцульських та покутських ікон на склі. З кін. 1980-х рр. брав активну участь у діяльності низки громадських організацій. 2013 р. передав свою колекцію Українському католицькому університету. Мешкає у Львові.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
• Перейти на сторінку •
""Ота вода… о, та чудна́ вода…""