
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.06.07
19:54
Ні любка, ні теща –
приснилося дещо
таке, що і вірш не умістить всього:
спливло з давноліття
як дід в позасвіття
відходив до Бога у царство Його:
Було тихо й парко,
приснилося дещо
таке, що і вірш не умістить всього:
спливло з давноліття
як дід в позасвіття
відходив до Бога у царство Його:
Було тихо й парко,
2023.06.07
12:13
Лампа сгорела насмерть.
Иссяк источник вольфрама.
Улыбнись в темноте.
Не вижу.
Глупость.
Несколько раз повторяется.
2.
Иссяк источник вольфрама.
Улыбнись в темноте.
Не вижу.
Глупость.
Несколько раз повторяется.
2.
2023.06.07
10:58
Під прямим кутом наші лінії
перетнулися випадково,
ну а може не випадково,
а навмисно – не знаю я.
Я дивився у небо синє,
ти дивилася на вітрини.
Нескладних думок лімузини
перетнулися випадково,
ну а може не випадково,
а навмисно – не знаю я.
Я дивився у небо синє,
ти дивилася на вітрини.
Нескладних думок лімузини
2023.06.07
10:50
По закінченні філфаку Київського університету мою дипломну працю за рекомендацією Лідії Булаховської, доньки славнозвісного мовознавця, взяли в збірник наукових статей і запропонували стати аспірантом Інституту літератури.
Через деякий час завідуючий
2023.06.07
06:15
Ой, буде лихо, буде лихо і вам,
росіяни!
Сказано: «Воздасться усім по ділах!» –
окаянні.
З часом змінює навіть найтяжчий гріх –
прозріння.
Та небо трощитиме дітей твоїх
об каміння.
росіяни!
Сказано: «Воздасться усім по ділах!» –
окаянні.
З часом змінює навіть найтяжчий гріх –
прозріння.
Та небо трощитиме дітей твоїх
об каміння.
2023.06.07
05:11
Це нарешті сталось –
Більш нема стремлінь.
Чи настала старість,
Чи вітає лінь?
Певно, вдвох підкрались
Без розмов пустих
І чекати жалість
Марна річ від них.
Більш нема стремлінь.
Чи настала старість,
Чи вітає лінь?
Певно, вдвох підкрались
Без розмов пустих
І чекати жалість
Марна річ від них.
2023.06.07
01:10
Від трьох хрестів дві тіні –
то Бог-Отець у Сині.
З часів Русі понині
живем з ним в Україні.
Але не все так просто,
хтось заздрить цьому росту
Господньої країни –
Христа Русі, Вкраїни.
то Бог-Отець у Сині.
З часів Русі понині
живем з ним в Україні.
Але не все так просто,
хтось заздрить цьому росту
Господньої країни –
Христа Русі, Вкраїни.
2023.06.06
21:46
Після дамби їм буде амба...
Молитва за росію.
Відкрий ,Боже ,очі незрячим,
Ідола вщент розтрощи.
Щоби народ той побачив
Скільки він зла натворив
Молитва за росію.
Відкрий ,Боже ,очі незрячим,
Ідола вщент розтрощи.
Щоби народ той побачив
Скільки він зла натворив
2023.06.06
09:37
Чому так завжди стається?
Чому все зникає
непомітно і безболісно?
Не залишає навіть сліду
у пошрамованій пам'яті.
Їй не властиві почуття
провини і безсилля.
Чому все зникає
непомітно і безболісно?
Не залишає навіть сліду
у пошрамованій пам'яті.
Їй не властиві почуття
провини і безсилля.
2023.06.06
04:59
Сходить сонце над світом,
День новий настає, –
Зачароване літом,
Б’ється серце моє.
І в душі неспокійній
Тільки світло й тепло, –
Все лихе безнадійно
Звідтіля відійшло.
День новий настає, –
Зачароване літом,
Б’ється серце моє.
І в душі неспокійній
Тільки світло й тепло, –
Все лихе безнадійно
Звідтіля відійшло.
2023.06.05
20:55
Із Д.Мінаєва
Коли стосовно дорожнечі
здіймає раптом плач бідняк –
мовляв, як ліг тягар на плечі,
то і не збудешся ніяк, –
давайте чесно, ми ж не діти!
Дивуюсь я на те завжди:
Коли стосовно дорожнечі
здіймає раптом плач бідняк –
мовляв, як ліг тягар на плечі,
то і не збудешся ніяк, –
давайте чесно, ми ж не діти!
Дивуюсь я на те завжди:
2023.06.05
19:31
– Кто-кто? – переспросил я, так как просто не мог поверить тому, что услышал в ответ на вопрос: “Кто же твой герой?”
– Да, Бин Ладен.
– Но почему именно он, а не..?
– А не Лумумбы, Манделы... А потому, что не они, а он унизил саму Америку...
– Но ком
2023.06.05
15:50
Тепер я добираю сили йти
у безмеж, у тривогу і за браму,
обрамленого барикадами Абрама
бажаючи знайти.
Він має вчену степінь Бога.
Я маю трохи меншу і тому
моя душа – Його мала небога, –
у безмеж, у тривогу і за браму,
обрамленого барикадами Абрама
бажаючи знайти.
Він має вчену степінь Бога.
Я маю трохи меншу і тому
моя душа – Його мала небога, –
2023.06.05
15:48
Найбільший дарунок людині від Бога –
це воля – свобода у діях і мріях.
Він дарував нам свободу любити,
свободу творити і навіть карати,
хоча і застерігав: не вбивати, –
свободу змінити себе і здолати
усе, що в душі будяком проростає.
Почути, побачи
це воля – свобода у діях і мріях.
Він дарував нам свободу любити,
свободу творити і навіть карати,
хоча і застерігав: не вбивати, –
свободу змінити себе і здолати
усе, що в душі будяком проростає.
Почути, побачи
2023.06.05
11:01
У категорії «шобтиздох» путін поза конкуренцією.
Жага крові у москалів потужніша, ніж у акул.
Добрі люди тішаться, москалі зловтішаються.
Скаженим тварюкам допоможе не вакцинація, а скотомогильник.
Російське співчуття подібне до крокодилячих
2023.06.05
05:09
Хоч уже боліли вуха
І набридло бути вдвох, –
Я сидів, терпів і слухав
Безкінечний монолог
Усезнаючої жінки
Про її одвічний бій
З можновладцями й оцінки
Їхніх вчинків, слів і дій.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І набридло бути вдвох, –
Я сидів, терпів і слухав
Безкінечний монолог
Усезнаючої жінки
Про її одвічний бій
З можновладцями й оцінки
Їхніх вчинків, слів і дій.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Рецензії
Ігор Михайлин Подорож від станції Кохання до станції Любов*
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ігор Михайлин Подорож від станції Кохання до станції Любов*
1. Таємниця сонета
Звичайно…
Так, цей розділ має розпочатися тільки цим словом.
Отож, звичайно, читач уже побачив у підзаголовку книжки «корона сонетів» і завмер у читацькому очікування пояснень: що воно таке? А читацькі очікування — то священна корова для кожного автора, з ними не можна не рахуватися. Їх треба задовольняти. Тому ще раз: звичайно ж, це вступне слово не можна не розпочати з теми сонета.
З іншого боку, я зупиняюся й думаю: навіщо писати про те, що відомо кожному школяреві зі школи? Не говорячи вже про осіб із спеціальною освітою? У кожному підручнику з вступу до літературознавства чи теорії літератури старанно й докладно описано структуру та історичні віхи розвитку сонета. Можна, звичайно, припустити, що книжка матиме невтаємниченого читача, але я в це слабко вірю — вишукана література потребує вишуканого читача. Отож, я вирішив нічого не говорити про сонет як строфу. Натомість поміркувати над темою, яку я окреслив як таємницю сонета.
Саме втаємничений читач здивується й запитає: а хіба існує якась таємниця сонета? Я на це відповім так. Поезія має в своєму арсеналі доволі значну кількість сталих строф: терцини, катрени, тріолети, октави, ронделі, рондо; якщо залучити досвід східної поезії, то це — рубаї, хокку і т. д. У цьому ряду сталих строф почесне місце належить сонетові. Усі інші строфи, за винятком хіба що рондо й ронделя, використовуються як будівельний матеріал для більших творів: віршів і поем. Сонет для цієї мети не використовувався ніколи. Він — самодостатній, самовистачальний. Він — замкнута структура; повинен вичерпувати сам себе. Він не може кинути теми на півдорозі, а потім підхопити її в іншому сонеті, він повинен завершити її в своїх чотирнадцяти рядках.
От у цих чотирнадцяти рядках і таємниця.
Лірика — завжди presens, — любив примовляти Олександр Потебня. Це означає, що предмет лірики (а це внутрішня людина) «схоплюється» у вузькому проміжкові навіть не сучасного, а теперішнього часу, розташованого між минулим і майбутнім. Тому лірика тяжіє до максимальної стислості, а відтак — і виразності. Для виконання своїх завдань їй потрібно мобілізувати всі прийоми тропіки й поетичного синтаксису.
На жаль, ніхто досі не проводив спеціальних підрахунків розмірів ліричних віршів. Але якби такі дослідження були проведені, то їх наслідки здивували б усіх; вони б довели, що найбільшу популярність мають вірші на вісім, дванадцять, шістнадцять рядків. За цей час поет встигає сказати все. У тому, що сонет належить до ліричної творчості, ніхто не сумнівається. Епічних сонетів не існує в природі, тобто таких, у яких би розвивався подієвий сюжет. Це не означає, що в ньому сюжету взагалі немає. Він є, і належить до обовʼязкових складників сонета, є його жанрової ознакою. Але це завжди буде сюжет почуттєвий або мислительний, тобто, знову ж такий, який відноситься до компетенції й обсягу внутрішньої людини.
Сонет зі своїми чотирнадцятими рядками, об’єднаними в два катрени і дві терцини, — ідеальний варіант ліричного вірша. У такому обсягові найкраще втілити ліричну тему, розгорнути й завершити її. У цьому таємниця сонета — у допасованості до потреб змісту ідеального варіанту форми. Ми мешкаємо в будинках, але ходимо молитися в храм. Якщо поетові потрібно викласти звичайні життєві спостереження, він пише вірш. Якщо йому потрібно приголомшити читача/слухача своїм художнім відкриттям, вишуканою будівлею, мистецьким чаром, то він створює сонет.
В історії літератури можна знайти чимало випадків використання терцин для створення великих поетичних творів. Найпопулярнішою строфою лишається катрен — тягловий кінь поезії. Поети, схильні до класичних зразків, нерідко використовують октави. З експериментальною метою Микола Вороний написав окремі вірші навіть тріолетами. Але для свята приберігається сонет.
Окрема ситуація склалася з рондо й ронделями. Рондо скуте лише двома римами й потребою повторення рядків, рондель — необхідністю повторювати певні рядки двічі, а то й тричі. Усе це скорочує їх виражальні можливості й перетворює на іграшки, прикраси, які створюються для розкошування, а не для життєвої потреби.
Наука жанрології — найскладніша частина літературознавства, заплутана через те, що до участі в розв’язанні складних проблем бралися дилетанти. Головне ж питання жанрології таке: яким чином формується жанровий зміст, який потім знаходить для себе адекватну жанрову форму? От спробуйте сказати, у чому полягає жанровий зміст нарису, оповідання, новели, роману, повісті, поеми, есею? Ви думаєте, це легко. Насправді ж це важко. Це найскладніші питання, які можуть бути розв’язані лише на рівні філософії. Адже теорія літератури — то і є філософія літератури.
На щастя, нам у цьому місці непотрібно розв’язувати такі завдання. Нам досить зрозуміти, у чому полягає жанровий зміст сонета. Визначення, яке не охопить усі випадки, не може нас зупиняти. Якось дослідник романного жанру Валентин Оскоцький підрахував, що в науці функціонує 77 визначень роману. Але здивувався з того, що завжди можна знайти роман, який не відповідає жодному з наявних визначень. Щось подібне має місце й у випадку із сонетом. Його універсальність становить істотну перешкоду на шляху осмислення його жанрової природи. Є купа дослідників, які пасують перед цим; їм легше пристати до думки про те, що сонет — то всього-на-всього строфа, стала строфічна форма, яка не має в собі жанрового змісту. Строфісти і жанристи приблизно порівну ділять число авторів, які писали про сонет.
І все ж сонет має жанровий зміст. Жанристи, зрештою, досить вправно сформулювали його. Жанровий зміст сонета — у відображенні субстанції життя, діалектики життя, дії в ньому діалектичних законів: переходу кількості в якість, заперечення заперечення, єдності й боротьби протилежностей. Сонет, як перевернута (перекинута) піраміда демонструє не релятивний стан боротьби, а повернення життя до його гармонійної цілості.
У системі цінностей марксизму закон єдності й боротьби протилежностей вважався ядром діалектики. Єдність вважалася тимчасовою, релятивною, боротьба — вічною, сталою. До чого довело таке розуміння життя, свідчать жахливі суспільні катастрофи ХХ століття. Про помилковість самої ідеології й філософії марксизму написано чимало; і тут не місце повторювати відоме. Варто лише наголосити, що лідерство в світі захопили ті країни, які уникли внутрішньонаціональної боротьби і яким вдалося дотриматися більш-менш гармонійного сталого розвитку. От на такі регістри необхідно підніматися, коли ми говоримо про жанровий зміст сонету. Жанровий зміст сонета — в осягненні руху життя до його гармонійних форм розвитку. Зрозуміло, що навколо цієї формули обертається купа творів, які їй відповідають частково або не зовсім. Але це норма в такій творчій галузі, як література; тут інакше бути не може. Це не повинно бентежити ні поетів, ні дослідників. І головне: наявність периферії не відміняє канону. Це так само точно, як і те, що жодна інша строфа не має свого внутрішнього змісту, який би дозволив їй піднятися до рівня жанру.
Маючи за предмет загальні (всезагальні) субстанційні закони життя, сонет зберігає універсальність у виборі тематики. Звичайно, він прихильний до вічних тем, до числа яких належать природа, кохання, філософія, мистецтво. Але є низка прикладів переконливої громадянської лірики, виконаної в жанрі сонета. І це нічого не міняє в його жанровій природі. Тобто, не скасовує її.
Через свою жанрову природу сонет — максимально ємкий спосіб відображення життя. Іноді читаєш твір з відкритим від захоплення ротом і дивуєшся: невже використано всього чотирнадцять рядків для того, щоб охопити явище в цілому й розповісти про нього в низці цікавих подробиць.
Для прикладу пошлюся на сонет Миколи Зерова «Куліш» (1926), який варто навести повністю:
«Давно в труні Тарас і Костомара, / Грабовський чемний, лагідний Плетньов… / Сивіє розум і холоне кров; / Літа минулі — мов бліда примара. // Та він працює. Феніксом з пожару / Мотронівка народжується знов / Завзяттям віє від його промов, / І в очах — відблиск молодого жару. // Він боре тупість і муругу лінь, / В Європі хоче «ставити курінь», / Над творами культурників п’яніє; // І днів старечих тягота легка, / І навіть в смертних муках агонії / В повітрі пише ще його рука».
Що й казати: сонет розрахований на втаємничених. На тих, хто знає, що Пантелеймон Куліш справді пережив усіх своїх сучасників. Наприкінці життя він завзято працював, зокрема над перекладами українською мовою Шекспіра (забороненого для вистав в українському театрі) й Біблії. Це був європеїзатор української культури, войовник проти її провінційного статусу. «Ставити курінь» у Європі — то дослівна цитата з його творів. У пожежі згорів панський будинок у Мотронівці; з полум’я не вдалося врятувати рукописи. На другий день родина Кулішів (він і дружина — Ганна Барвінок) переселилися у флігель; і Куліш, розгорнувши Біблію на першій сторінці, розпочав перекладати її заново. Мемуаристи розповідають, що коли він помирав, його рука виводила в повітрі літери, він продовжував свою працю. Чи ж можна повірити, що М. Зеров вписав усю цю долю пізнього Куліша в чотирна обкдцять рядків свого твору?! Але поетові це вдалося. Вдалося саме тому, що він обрав для себе жанр сонета.
Вагомий сонетарій залишив Максим Рильський. Тут знову ж не слід зупинятися на цій великій темі, але варто зачепити з неї один важливий епізод. М. Рильський від імені свого покоління й своєї школи неокласиків ненав’язливо, але наполегливо воював за сонет. У 1956 році Андрій Малишко видав поетичну книжку «Що записано мною», пройняту багатьма вірнопідданськими мотивами. Один з віршів цей сурмач присвятив боротьбі за очищення радянської поезії від дрібнотем’я. Він лютує на «дрібненьких віршів ручаї», які народилися в «тиші кабінету» й бояться нежиті й недуг, тоді як всесвітній вітер рухає планету і «цвіте землі великий луг». У цьому місці він і заявив: «Цвіте, цвіте — не одцвітає, / Стрічає заметь і зиму, / І рим йому не вистачає / Й сонети куці — ні к чому».
Цей вірш прочитав М. Рильський і в наступній же книзі «Троянди й виноград» (1957), знаковій для всієї української літератури, відповів А. Малишкові з приводу його зазіхань на сонет. Вірш «Сонет» мав три епіграфи: 1) «Суровый Дант не презирал сонета…» Олександр Пушкін; 2) «Живі, грізні, огромнії сонети…» Іван Франко; 3) «…Сонети куці — ні к чому» Андрій Малишко.
Сам вірш являє собою блискучу апологію сонета:
«Як легко й просто це, мій дорогий Андрію, / Враз — розчерком пера — з історії змести / Петрарки, Пушкіна, Міцкевича листи, / У вічність — ковану в залізні ритми мрію! // Та, може, вислів Ваш я кепсько розумію, / Хотіли читачам Ви, певне, повісти, / Що в дні осягнення вселюдської мети / Даремно на сонет нам покладать надію. // Не згоден я і з цим! Сувора простота, / Що слова зайвого в свої рядки не прийме, / Струнка гармонія, що з думки вироста, // Не псевдокласика, а класика, — і їй ми / Повинні вдячні буть. Не іграшка пуста / Та форма, що віки розкрили їй обійми!»
У М. Рильського з геніальною простотою втілені головні знання про сонет: названо його історичні віхи, підкреслена його математична суворість, тотожність змісту й форми, відсічення усього зайвого, навіть на рівні слів, перевіреність сучасного сонетотворення досвідом віків.
А. Малишко прийняв пораду старшого на сімнадцять років товариша й незабаром написав сам чимало гарних сонетів. Зокрема, у книзі «Рута» (1966) він вмістив цикли «Сонети обухівської дороги», «Сонети вечорів», «Сонети синього квітня». У вірші «Не грім гармат», включаючи його до зібрання творів, він зняв слово «сонет», написавши: «Куценькі вірші — ні к чому». Так чи інакше, а українській класичній поезії вдалося передати естафету сонетотворення шістдесятникам, а від них і молодшим поколінням українських поетів.
Сьогодні Ярослав Чорногуз є одним з найбільш послідовних прибічників цього жанру. Понад те: його можна вважати вартовим канону сонета.
Звичайно…
Так, цей розділ має розпочатися тільки цим словом.
Отож, звичайно, читач уже побачив у підзаголовку книжки «корона сонетів» і завмер у читацькому очікування пояснень: що воно таке? А читацькі очікування — то священна корова для кожного автора, з ними не можна не рахуватися. Їх треба задовольняти. Тому ще раз: звичайно ж, це вступне слово не можна не розпочати з теми сонета.
З іншого боку, я зупиняюся й думаю: навіщо писати про те, що відомо кожному школяреві зі школи? Не говорячи вже про осіб із спеціальною освітою? У кожному підручнику з вступу до літературознавства чи теорії літератури старанно й докладно описано структуру та історичні віхи розвитку сонета. Можна, звичайно, припустити, що книжка матиме невтаємниченого читача, але я в це слабко вірю — вишукана література потребує вишуканого читача. Отож, я вирішив нічого не говорити про сонет як строфу. Натомість поміркувати над темою, яку я окреслив як таємницю сонета.
Саме втаємничений читач здивується й запитає: а хіба існує якась таємниця сонета? Я на це відповім так. Поезія має в своєму арсеналі доволі значну кількість сталих строф: терцини, катрени, тріолети, октави, ронделі, рондо; якщо залучити досвід східної поезії, то це — рубаї, хокку і т. д. У цьому ряду сталих строф почесне місце належить сонетові. Усі інші строфи, за винятком хіба що рондо й ронделя, використовуються як будівельний матеріал для більших творів: віршів і поем. Сонет для цієї мети не використовувався ніколи. Він — самодостатній, самовистачальний. Він — замкнута структура; повинен вичерпувати сам себе. Він не може кинути теми на півдорозі, а потім підхопити її в іншому сонеті, він повинен завершити її в своїх чотирнадцяти рядках.
От у цих чотирнадцяти рядках і таємниця.
Лірика — завжди presens, — любив примовляти Олександр Потебня. Це означає, що предмет лірики (а це внутрішня людина) «схоплюється» у вузькому проміжкові навіть не сучасного, а теперішнього часу, розташованого між минулим і майбутнім. Тому лірика тяжіє до максимальної стислості, а відтак — і виразності. Для виконання своїх завдань їй потрібно мобілізувати всі прийоми тропіки й поетичного синтаксису.
На жаль, ніхто досі не проводив спеціальних підрахунків розмірів ліричних віршів. Але якби такі дослідження були проведені, то їх наслідки здивували б усіх; вони б довели, що найбільшу популярність мають вірші на вісім, дванадцять, шістнадцять рядків. За цей час поет встигає сказати все. У тому, що сонет належить до ліричної творчості, ніхто не сумнівається. Епічних сонетів не існує в природі, тобто таких, у яких би розвивався подієвий сюжет. Це не означає, що в ньому сюжету взагалі немає. Він є, і належить до обовʼязкових складників сонета, є його жанрової ознакою. Але це завжди буде сюжет почуттєвий або мислительний, тобто, знову ж такий, який відноситься до компетенції й обсягу внутрішньої людини.
Сонет зі своїми чотирнадцятими рядками, об’єднаними в два катрени і дві терцини, — ідеальний варіант ліричного вірша. У такому обсягові найкраще втілити ліричну тему, розгорнути й завершити її. У цьому таємниця сонета — у допасованості до потреб змісту ідеального варіанту форми. Ми мешкаємо в будинках, але ходимо молитися в храм. Якщо поетові потрібно викласти звичайні життєві спостереження, він пише вірш. Якщо йому потрібно приголомшити читача/слухача своїм художнім відкриттям, вишуканою будівлею, мистецьким чаром, то він створює сонет.
В історії літератури можна знайти чимало випадків використання терцин для створення великих поетичних творів. Найпопулярнішою строфою лишається катрен — тягловий кінь поезії. Поети, схильні до класичних зразків, нерідко використовують октави. З експериментальною метою Микола Вороний написав окремі вірші навіть тріолетами. Але для свята приберігається сонет.
Окрема ситуація склалася з рондо й ронделями. Рондо скуте лише двома римами й потребою повторення рядків, рондель — необхідністю повторювати певні рядки двічі, а то й тричі. Усе це скорочує їх виражальні можливості й перетворює на іграшки, прикраси, які створюються для розкошування, а не для життєвої потреби.
Наука жанрології — найскладніша частина літературознавства, заплутана через те, що до участі в розв’язанні складних проблем бралися дилетанти. Головне ж питання жанрології таке: яким чином формується жанровий зміст, який потім знаходить для себе адекватну жанрову форму? От спробуйте сказати, у чому полягає жанровий зміст нарису, оповідання, новели, роману, повісті, поеми, есею? Ви думаєте, це легко. Насправді ж це важко. Це найскладніші питання, які можуть бути розв’язані лише на рівні філософії. Адже теорія літератури — то і є філософія літератури.
На щастя, нам у цьому місці непотрібно розв’язувати такі завдання. Нам досить зрозуміти, у чому полягає жанровий зміст сонета. Визначення, яке не охопить усі випадки, не може нас зупиняти. Якось дослідник романного жанру Валентин Оскоцький підрахував, що в науці функціонує 77 визначень роману. Але здивувався з того, що завжди можна знайти роман, який не відповідає жодному з наявних визначень. Щось подібне має місце й у випадку із сонетом. Його універсальність становить істотну перешкоду на шляху осмислення його жанрової природи. Є купа дослідників, які пасують перед цим; їм легше пристати до думки про те, що сонет — то всього-на-всього строфа, стала строфічна форма, яка не має в собі жанрового змісту. Строфісти і жанристи приблизно порівну ділять число авторів, які писали про сонет.
І все ж сонет має жанровий зміст. Жанристи, зрештою, досить вправно сформулювали його. Жанровий зміст сонета — у відображенні субстанції життя, діалектики життя, дії в ньому діалектичних законів: переходу кількості в якість, заперечення заперечення, єдності й боротьби протилежностей. Сонет, як перевернута (перекинута) піраміда демонструє не релятивний стан боротьби, а повернення життя до його гармонійної цілості.
У системі цінностей марксизму закон єдності й боротьби протилежностей вважався ядром діалектики. Єдність вважалася тимчасовою, релятивною, боротьба — вічною, сталою. До чого довело таке розуміння життя, свідчать жахливі суспільні катастрофи ХХ століття. Про помилковість самої ідеології й філософії марксизму написано чимало; і тут не місце повторювати відоме. Варто лише наголосити, що лідерство в світі захопили ті країни, які уникли внутрішньонаціональної боротьби і яким вдалося дотриматися більш-менш гармонійного сталого розвитку. От на такі регістри необхідно підніматися, коли ми говоримо про жанровий зміст сонету. Жанровий зміст сонета — в осягненні руху життя до його гармонійних форм розвитку. Зрозуміло, що навколо цієї формули обертається купа творів, які їй відповідають частково або не зовсім. Але це норма в такій творчій галузі, як література; тут інакше бути не може. Це не повинно бентежити ні поетів, ні дослідників. І головне: наявність периферії не відміняє канону. Це так само точно, як і те, що жодна інша строфа не має свого внутрішнього змісту, який би дозволив їй піднятися до рівня жанру.
Маючи за предмет загальні (всезагальні) субстанційні закони життя, сонет зберігає універсальність у виборі тематики. Звичайно, він прихильний до вічних тем, до числа яких належать природа, кохання, філософія, мистецтво. Але є низка прикладів переконливої громадянської лірики, виконаної в жанрі сонета. І це нічого не міняє в його жанровій природі. Тобто, не скасовує її.
Через свою жанрову природу сонет — максимально ємкий спосіб відображення життя. Іноді читаєш твір з відкритим від захоплення ротом і дивуєшся: невже використано всього чотирнадцять рядків для того, щоб охопити явище в цілому й розповісти про нього в низці цікавих подробиць.
Для прикладу пошлюся на сонет Миколи Зерова «Куліш» (1926), який варто навести повністю:
«Давно в труні Тарас і Костомара, / Грабовський чемний, лагідний Плетньов… / Сивіє розум і холоне кров; / Літа минулі — мов бліда примара. // Та він працює. Феніксом з пожару / Мотронівка народжується знов / Завзяттям віє від його промов, / І в очах — відблиск молодого жару. // Він боре тупість і муругу лінь, / В Європі хоче «ставити курінь», / Над творами культурників п’яніє; // І днів старечих тягота легка, / І навіть в смертних муках агонії / В повітрі пише ще його рука».
Що й казати: сонет розрахований на втаємничених. На тих, хто знає, що Пантелеймон Куліш справді пережив усіх своїх сучасників. Наприкінці життя він завзято працював, зокрема над перекладами українською мовою Шекспіра (забороненого для вистав в українському театрі) й Біблії. Це був європеїзатор української культури, войовник проти її провінційного статусу. «Ставити курінь» у Європі — то дослівна цитата з його творів. У пожежі згорів панський будинок у Мотронівці; з полум’я не вдалося врятувати рукописи. На другий день родина Кулішів (він і дружина — Ганна Барвінок) переселилися у флігель; і Куліш, розгорнувши Біблію на першій сторінці, розпочав перекладати її заново. Мемуаристи розповідають, що коли він помирав, його рука виводила в повітрі літери, він продовжував свою працю. Чи ж можна повірити, що М. Зеров вписав усю цю долю пізнього Куліша в чотирна обкдцять рядків свого твору?! Але поетові це вдалося. Вдалося саме тому, що він обрав для себе жанр сонета.
Вагомий сонетарій залишив Максим Рильський. Тут знову ж не слід зупинятися на цій великій темі, але варто зачепити з неї один важливий епізод. М. Рильський від імені свого покоління й своєї школи неокласиків ненав’язливо, але наполегливо воював за сонет. У 1956 році Андрій Малишко видав поетичну книжку «Що записано мною», пройняту багатьма вірнопідданськими мотивами. Один з віршів цей сурмач присвятив боротьбі за очищення радянської поезії від дрібнотем’я. Він лютує на «дрібненьких віршів ручаї», які народилися в «тиші кабінету» й бояться нежиті й недуг, тоді як всесвітній вітер рухає планету і «цвіте землі великий луг». У цьому місці він і заявив: «Цвіте, цвіте — не одцвітає, / Стрічає заметь і зиму, / І рим йому не вистачає / Й сонети куці — ні к чому».
Цей вірш прочитав М. Рильський і в наступній же книзі «Троянди й виноград» (1957), знаковій для всієї української літератури, відповів А. Малишкові з приводу його зазіхань на сонет. Вірш «Сонет» мав три епіграфи: 1) «Суровый Дант не презирал сонета…» Олександр Пушкін; 2) «Живі, грізні, огромнії сонети…» Іван Франко; 3) «…Сонети куці — ні к чому» Андрій Малишко.
Сам вірш являє собою блискучу апологію сонета:
«Як легко й просто це, мій дорогий Андрію, / Враз — розчерком пера — з історії змести / Петрарки, Пушкіна, Міцкевича листи, / У вічність — ковану в залізні ритми мрію! // Та, може, вислів Ваш я кепсько розумію, / Хотіли читачам Ви, певне, повісти, / Що в дні осягнення вселюдської мети / Даремно на сонет нам покладать надію. // Не згоден я і з цим! Сувора простота, / Що слова зайвого в свої рядки не прийме, / Струнка гармонія, що з думки вироста, // Не псевдокласика, а класика, — і їй ми / Повинні вдячні буть. Не іграшка пуста / Та форма, що віки розкрили їй обійми!»
У М. Рильського з геніальною простотою втілені головні знання про сонет: названо його історичні віхи, підкреслена його математична суворість, тотожність змісту й форми, відсічення усього зайвого, навіть на рівні слів, перевіреність сучасного сонетотворення досвідом віків.
А. Малишко прийняв пораду старшого на сімнадцять років товариша й незабаром написав сам чимало гарних сонетів. Зокрема, у книзі «Рута» (1966) він вмістив цикли «Сонети обухівської дороги», «Сонети вечорів», «Сонети синього квітня». У вірші «Не грім гармат», включаючи його до зібрання творів, він зняв слово «сонет», написавши: «Куценькі вірші — ні к чому». Так чи інакше, а українській класичній поезії вдалося передати естафету сонетотворення шістдесятникам, а від них і молодшим поколінням українських поетів.
Сьогодні Ярослав Чорногуз є одним з найбільш послідовних прибічників цього жанру. Понад те: його можна вважати вартовим канону сонета.
*Мова йде про корону сонетів "Світло кохання", створену мною протягом 7521-7523 рр. (Від Трипілля) (2014-2016). "Таємниця сонета" - перша третина передмови академіка НАН України, на жаль, уже покійного, Ігоря Михайлина. Продовження буде через добу. На жаль, обкладинка книги, як ілюстрація, не вміщається в прокрустове ложе вимог "ПМ" - не більше ніж, 24, 4 кб. Тому не можу дати Вам обкладинку!))
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Ігор Михайлин Подорож від станції Кохання до станції Любов (продовження)"
• Перейти на сторінку •
"Презентація корони сонетів "
• Перейти на сторінку •
"Презентація корони сонетів "
Про публікацію