ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.29
01:44
Хай осінь принесе нам перемогу!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
На неї заслуговує народ!
Ми вільну обираємо дорогу
Без нечисті з сусідніх злих "болот".
Герої наші, хлопці та дівчата,
За волю платять дорого - життям.
Ми будемо боротися завзято!
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поеми):
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
2022.04.25
2022.03.20
2020.03.12
2020.02.03
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Поеми
Світло кохання (корона сонетів (ІІІ-й вінок)*
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло кохання (корона сонетів (ІІІ-й вінок)*
І (ІІІ)
І музику, де плаче глибина,
Писав би, як всесильнії Богове,
Дев`ятий вал там гребінь вигина
У океані, що коханням повен.
Неначе з мариніста полотна
Являється те видиво чудове –
Сімнадцята соната долина,
Яку безсмертний сотворив Бетховен.
Не місце вже тут пристрастям дрібним,
Та мстить красі раптовий нафти вилив,
Душевної він вияв мілини…
Любов - її мелодія – мінлива:
Це – миру флейтА, ТО – труба війни
Здіймається мов хвилями бурхливо.
ІІ (ІІІ)
Здіймається мов хвилями бурхливо
Так галопує сильний, бистрий кінь,
Стає Пегасом, надлегким поривом
Злітає у небес ясну глибінь.
А ти сидиш на хмароньці щаслива,
Шукаєш поглядом величну тінь.
Візьми собі оцей натхнення вияв,
Кохання світ ним осягни, полинь…
Привиділися наяву неначе -
Картина ця, як та голубизна
Навколо сонечка й літа юначі…
Десь музика почулась голосна –
То серце бідне за тобою плаче –
Акордами в душі моїй зрина.
ІІІ (ІІІ)
Акордами в душі моїй зрина
Ласкаве море, піною лоскоче.
То задрімала сила жизняна
А потім прокидається охоче.
Все огортає ніжністю сповна
Немовби чую раптом серед ночі –
Ритмічно так небесна вишина
Напливами ім`я твоє шепоче.
Я знову ось переступив межу
Реальності і мрію тут сонливо
- Ти мариш наяву, - собі кажу…
Як добре поміж видив мерехтливих!
Бо музика поглинула олжу -
Спадає звуками, неначе злива.
ІV (ІІІ)
Спадає звуками, неначе злива,
Любове, зринь сюди, немов гроза!
Нехай оця мелодія тужлива
Щасливим болем серденько терза.
Як тих цілунків, пестощів напливом…
Чи ти, мов та нестерпна комиза,
Ізнову відбрикнешся норовливо
Ще й піднесеш глузливо гарбуза?!
Я все одно нічого не помічу,
Хіба таке для мене первина?!
Лиш тихо задивлюся ув обличчя…
Хай душі наші музика єдна,
У час гіркий до злагоди покличе,
Так трепетом пронизує вона.
V (ІІІ)
Так трепетом пронизує вона –
Цим потаємним виявом кохання…
Мов у полях тремтить озимина,
Як ніжно сніг її укриє ранній.
Чолом тоді проходить борона,
Пресує стогоном-переживанням.
Лишається глибока борозна –
Пекучий слід від болю і страждання.
Та щастя, радістю коли війне
Із гаю, де на вітах колихливих
Співає птаство тільки про одне –
Любов, що будить сонячні припливи
Ще й розганяє марево сумне,
Щемить, тече, тривожиться сміливо.
VІ (ІІІ)
Щемить, тече, тривожиться сміливо
Неначе струни скрипок золоті,
Виводячи капричіо примхливі
У ейфорійнім самозабутті.
Вбираю тихо це музичне мливо,
Мов Образи приземлені й святі –
Твої вуста солодкі і знадливі,
Ту посмішку в небесній висоті.
Кому ці сонні марення здалися,
Якщо мій берег щастя омина?
Туманні мрії, ніби гори лисі…
Як уві сні, мелодія луна,
Надією наповнюючи висі –
Хвилююча, лірично-чарівна.
VІІ (ІІІ)
Хвилююча, лірично-чарівна,
Неначе флейти звуки на світанні …
Озветься музикою далина,
Розкриє світла нам обійми ранні.
І ближчою постане чужина,
Де трудишся до самого смеркання…
Як трепетною ніжністю луна -
Вслухаюся, немов би увостаннє.
А потім дисонансів цілий рій,
Мов скрегіт гальм почується глузливий.
Це – хором виє сотня упирів…
Але душа моя іще не сива,
У тому співі й віртуозній грі –
Закоханого серця вічне диво.
VІІІ (ІІІ)
Для роковой стрелы пора приспела,
И я ее за счастие почту,
Не сомневаясь в точности прицела…
О чем еще любовь просить и ту,
Что для меня белил не пожалела?
И как пробить мольбами глухоту?
Франческо Петрарка ХХХVІ (переклад Е. Солоновича)
Закоханого серця вічне диво –
Зростив тобі тут цілий гай пісень.
Стоїш у ньому чарівна, вродлива,
Мов літній світлий прохолодний день.
Чуть «нон легато»… Білочка рухливо
Промчить собі, гілки – анітелень.
А потім «форте» птаство гомінливе
Підніме феєрверками натхнень.
Чудові звуки. Що мені із того?
Чи варто з них вінки оці плести?
Аби пробить стіну сліпецтва твого,
І докричатися до глухоти?!
В любов, як на Голгофу, ця дорога…
Невже не бачиш, всесвіт весь – це ти?!
ІХ (ІІІ)
Невже не бачиш, всесвіт весь – це ти?!
Мені належатиме він аж доти,
Допоки буду змушений зійти
В безмовне царство вічної скорботи.
Тягнуся до твоєї висоти,
Як літаків надзвукових пілоти.
Мов сонце, шир надхмарну освіти
І темряву стосунків дай збороти.
Коли вона розвіється, скажи?
Припиняться оці взаємні кпини
Раптово десь на чарівній межі?..
Допоможи, преславна Берегине,
Бо наче потопають у олжі –
Краса небес та чорнота низинна.
Х (ІІІ)
…Та при кінці сплива в гармонію любови.
Іван Франко Дидактичний сонет
Краса небес та чорнота низинна –
Між них немов на терезах стоїш,
Чекаючи, куди мінлива доля кине –
Опустить чи сягнути дасть узвиш.
Пасує майбуття нам соколине,
Де почуттям високим ти гориш!
Воно одухотворено-нетлінно
Живе й напевне спалахне скоріш
Аніж загасне. Хоч, буває, зорі,
Далекі залишаючи світи,
Додолу тихо падають у зморі…
Де рівновага зла і доброти -
Гармонія любові заговорить –
До тебе все життя мені іти!
ХІ (ІІІ)
До тебе все життя мені іти –
Чарівності і вроди – ідеалу.
Дай сили, Боже, досягнуть мети –
Бо рухаюсь угору так помалу.
Як зло своє здолать, перемогти,
Натуру загнуздать недосконалу?
Мій берег філософський самоти,
Не кинь мене зневірі на поталу.
Коли журбі оцій настане край,
Поляжуть сумніви у домовину?
О доле, шлях пресвітлий розгортай –
Благаю ненастанно ще й уклінно.
Де мріями ячить кохання рай,
Мелодією ніжності полину.
ХІІ (ІІІ)
Мелодією ніжності полину,
Долаючи стихію руйнівну –
Цю почуттів шалену хуртовину,
Що із рожевого збудила сну.
В таку випробувань лиху годину
Всі слабкості від себе віджену
Нехай ота завія люта гине,
Почувши щастя пісню голосну.
О, замок у повітрі знов постане –
То вітер з віхоли зумів звести…
Це будівництво мрій безперестану –
Ніяк мені його не обійти
Воно з`єднає нас обох коханням,
Відновлюючи спалені мости.
ХІІІ (ІІІ)
Відновлюючи спалені мости
Лікуючи свої сердечні рани,
Примирення нам шлях би осягти,
Відкинувши навіки все погане.
Не знаючи жалю, ні гіркоти,
Відчувши щастя спокою нірвани,
Його серцями мусим берегти –
Хай світло ллється в нас безперестану.
Своєї зло чекає теж пори -
Здобуте після сварки за хвилину
Покотиться у прірву із гори…
Життя прекрасне лиш наполовину –
Від радості прямує до жури,
Тонкого болю ронячи перлини.
ХІV (ІІІ)
Тонкого болю ронячи перлини,
Збагачую поезію нову,
Тебе, кохану, золоту, єдину
До себе кличу в мріях, наяву.
Рядками цими легко, безупинно
Любові річки руслом я пливу
Там виникають чарівні картини –
Збагачують красу її живу.
Туди вливаються струмочки горя –
Од відчаю темніє рідина,
Вируючи, засмоктує й говорить:
«У мудрості є сила рятівна,
Яку дає усім житейське море
І музику, де плаче глибина.
ІІІ-Магістрал
І музику, де плаче глибина,
Здіймається мов хвилями бурхливо,
Акордами в душі моїй зрина,
Спадає звуками, неначе злива.
Так трепетом пронизує вона,
Щемить, тече, тривожиться сміливо,
Хвилююча, лірично-чарівна,
Закоханого серця вічне диво.
Невже не бачиш – всесвіт весь – це ти?!
Краса небес та чорнота низинна…
До тебе все життя мені іти.
Мелодією ніжності полину,
Відновлюючи спалені мости,
Тонкого болю ронячи перлини.
(далі буде)
І музику, де плаче глибина,
Писав би, як всесильнії Богове,
Дев`ятий вал там гребінь вигина
У океані, що коханням повен.
Неначе з мариніста полотна
Являється те видиво чудове –
Сімнадцята соната долина,
Яку безсмертний сотворив Бетховен.
Не місце вже тут пристрастям дрібним,
Та мстить красі раптовий нафти вилив,
Душевної він вияв мілини…
Любов - її мелодія – мінлива:
Це – миру флейтА, ТО – труба війни
Здіймається мов хвилями бурхливо.
ІІ (ІІІ)
Здіймається мов хвилями бурхливо
Так галопує сильний, бистрий кінь,
Стає Пегасом, надлегким поривом
Злітає у небес ясну глибінь.
А ти сидиш на хмароньці щаслива,
Шукаєш поглядом величну тінь.
Візьми собі оцей натхнення вияв,
Кохання світ ним осягни, полинь…
Привиділися наяву неначе -
Картина ця, як та голубизна
Навколо сонечка й літа юначі…
Десь музика почулась голосна –
То серце бідне за тобою плаче –
Акордами в душі моїй зрина.
ІІІ (ІІІ)
Акордами в душі моїй зрина
Ласкаве море, піною лоскоче.
То задрімала сила жизняна
А потім прокидається охоче.
Все огортає ніжністю сповна
Немовби чую раптом серед ночі –
Ритмічно так небесна вишина
Напливами ім`я твоє шепоче.
Я знову ось переступив межу
Реальності і мрію тут сонливо
- Ти мариш наяву, - собі кажу…
Як добре поміж видив мерехтливих!
Бо музика поглинула олжу -
Спадає звуками, неначе злива.
ІV (ІІІ)
Спадає звуками, неначе злива,
Любове, зринь сюди, немов гроза!
Нехай оця мелодія тужлива
Щасливим болем серденько терза.
Як тих цілунків, пестощів напливом…
Чи ти, мов та нестерпна комиза,
Ізнову відбрикнешся норовливо
Ще й піднесеш глузливо гарбуза?!
Я все одно нічого не помічу,
Хіба таке для мене первина?!
Лиш тихо задивлюся ув обличчя…
Хай душі наші музика єдна,
У час гіркий до злагоди покличе,
Так трепетом пронизує вона.
V (ІІІ)
Так трепетом пронизує вона –
Цим потаємним виявом кохання…
Мов у полях тремтить озимина,
Як ніжно сніг її укриє ранній.
Чолом тоді проходить борона,
Пресує стогоном-переживанням.
Лишається глибока борозна –
Пекучий слід від болю і страждання.
Та щастя, радістю коли війне
Із гаю, де на вітах колихливих
Співає птаство тільки про одне –
Любов, що будить сонячні припливи
Ще й розганяє марево сумне,
Щемить, тече, тривожиться сміливо.
VІ (ІІІ)
Щемить, тече, тривожиться сміливо
Неначе струни скрипок золоті,
Виводячи капричіо примхливі
У ейфорійнім самозабутті.
Вбираю тихо це музичне мливо,
Мов Образи приземлені й святі –
Твої вуста солодкі і знадливі,
Ту посмішку в небесній висоті.
Кому ці сонні марення здалися,
Якщо мій берег щастя омина?
Туманні мрії, ніби гори лисі…
Як уві сні, мелодія луна,
Надією наповнюючи висі –
Хвилююча, лірично-чарівна.
VІІ (ІІІ)
Хвилююча, лірично-чарівна,
Неначе флейти звуки на світанні …
Озветься музикою далина,
Розкриє світла нам обійми ранні.
І ближчою постане чужина,
Де трудишся до самого смеркання…
Як трепетною ніжністю луна -
Вслухаюся, немов би увостаннє.
А потім дисонансів цілий рій,
Мов скрегіт гальм почується глузливий.
Це – хором виє сотня упирів…
Але душа моя іще не сива,
У тому співі й віртуозній грі –
Закоханого серця вічне диво.
VІІІ (ІІІ)
Для роковой стрелы пора приспела,
И я ее за счастие почту,
Не сомневаясь в точности прицела…
О чем еще любовь просить и ту,
Что для меня белил не пожалела?
И как пробить мольбами глухоту?
Франческо Петрарка ХХХVІ (переклад Е. Солоновича)
Закоханого серця вічне диво –
Зростив тобі тут цілий гай пісень.
Стоїш у ньому чарівна, вродлива,
Мов літній світлий прохолодний день.
Чуть «нон легато»… Білочка рухливо
Промчить собі, гілки – анітелень.
А потім «форте» птаство гомінливе
Підніме феєрверками натхнень.
Чудові звуки. Що мені із того?
Чи варто з них вінки оці плести?
Аби пробить стіну сліпецтва твого,
І докричатися до глухоти?!
В любов, як на Голгофу, ця дорога…
Невже не бачиш, всесвіт весь – це ти?!
ІХ (ІІІ)
Невже не бачиш, всесвіт весь – це ти?!
Мені належатиме він аж доти,
Допоки буду змушений зійти
В безмовне царство вічної скорботи.
Тягнуся до твоєї висоти,
Як літаків надзвукових пілоти.
Мов сонце, шир надхмарну освіти
І темряву стосунків дай збороти.
Коли вона розвіється, скажи?
Припиняться оці взаємні кпини
Раптово десь на чарівній межі?..
Допоможи, преславна Берегине,
Бо наче потопають у олжі –
Краса небес та чорнота низинна.
Х (ІІІ)
…Та при кінці сплива в гармонію любови.
Іван Франко Дидактичний сонет
Краса небес та чорнота низинна –
Між них немов на терезах стоїш,
Чекаючи, куди мінлива доля кине –
Опустить чи сягнути дасть узвиш.
Пасує майбуття нам соколине,
Де почуттям високим ти гориш!
Воно одухотворено-нетлінно
Живе й напевне спалахне скоріш
Аніж загасне. Хоч, буває, зорі,
Далекі залишаючи світи,
Додолу тихо падають у зморі…
Де рівновага зла і доброти -
Гармонія любові заговорить –
До тебе все життя мені іти!
ХІ (ІІІ)
До тебе все життя мені іти –
Чарівності і вроди – ідеалу.
Дай сили, Боже, досягнуть мети –
Бо рухаюсь угору так помалу.
Як зло своє здолать, перемогти,
Натуру загнуздать недосконалу?
Мій берег філософський самоти,
Не кинь мене зневірі на поталу.
Коли журбі оцій настане край,
Поляжуть сумніви у домовину?
О доле, шлях пресвітлий розгортай –
Благаю ненастанно ще й уклінно.
Де мріями ячить кохання рай,
Мелодією ніжності полину.
ХІІ (ІІІ)
Мелодією ніжності полину,
Долаючи стихію руйнівну –
Цю почуттів шалену хуртовину,
Що із рожевого збудила сну.
В таку випробувань лиху годину
Всі слабкості від себе віджену
Нехай ота завія люта гине,
Почувши щастя пісню голосну.
О, замок у повітрі знов постане –
То вітер з віхоли зумів звести…
Це будівництво мрій безперестану –
Ніяк мені його не обійти
Воно з`єднає нас обох коханням,
Відновлюючи спалені мости.
ХІІІ (ІІІ)
Відновлюючи спалені мости
Лікуючи свої сердечні рани,
Примирення нам шлях би осягти,
Відкинувши навіки все погане.
Не знаючи жалю, ні гіркоти,
Відчувши щастя спокою нірвани,
Його серцями мусим берегти –
Хай світло ллється в нас безперестану.
Своєї зло чекає теж пори -
Здобуте після сварки за хвилину
Покотиться у прірву із гори…
Життя прекрасне лиш наполовину –
Від радості прямує до жури,
Тонкого болю ронячи перлини.
ХІV (ІІІ)
Тонкого болю ронячи перлини,
Збагачую поезію нову,
Тебе, кохану, золоту, єдину
До себе кличу в мріях, наяву.
Рядками цими легко, безупинно
Любові річки руслом я пливу
Там виникають чарівні картини –
Збагачують красу її живу.
Туди вливаються струмочки горя –
Од відчаю темніє рідина,
Вируючи, засмоктує й говорить:
«У мудрості є сила рятівна,
Яку дає усім житейське море
І музику, де плаче глибина.
ІІІ-Магістрал
І музику, де плаче глибина,
Здіймається мов хвилями бурхливо,
Акордами в душі моїй зрина,
Спадає звуками, неначе злива.
Так трепетом пронизує вона,
Щемить, тече, тривожиться сміливо,
Хвилююча, лірично-чарівна,
Закоханого серця вічне диво.
Невже не бачиш – всесвіт весь – це ти?!
Краса небес та чорнота низинна…
До тебе все життя мені іти.
Мелодією ніжності полину,
Відновлюючи спалені мости,
Тонкого болю ронячи перлини.
(далі буде)
І-й та другий вінки корони сонетів "світло кохання" можна прочитати ось тут:
http://maysterni.com/publication.php?id=130971
http://maysterni.com/publication.php?id=131004
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію