ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2025.02.12 15:48
День 39-й. Останній бенкет)

1.
Еос на небі з’явилася –
під куховарки бурчання:
«Я вже з цих учт показилася!
Хай би сьогодні – остання...

Тетяна Левицька
2025.02.12 13:36
Я дякую тобі за дві душі в колисці,
за ветхий дім в якому дух лукавий досі,
за чорно-білі зими й райдуги барвисті,
за літо запашне і журавлинну осінь.
За злети позахмарні й болісні падіння,
хитляву злагоду і непорозуміння.
Звірині ікла, що ненвисті

Козак Дума
2025.02.12 13:22
Подумки берегом моря ще теплого
сонцю назустріч іду.
Вітру немає, узимку нестерпного,
що навіває сльоту.

Хвилі до ніг лише лагідно стеляться,
чути прибою мотив.
Гори ховають зимову хурделицю,

Володимир Каразуб
2025.02.12 09:47
Спробуй по-справжньому вслухатися у симфонію,
Спробуй іти по нотах до тиші в яку повертається вона,
Вибирай незавершену восьму Шуберта, дев’яту Бетговена, Дворжака, Малера,
Спробуй прислухатися від початку і піднятися до кінця,
Спробуй вислухати. У бу

Козак Дума
2025.02.12 08:43
З-за хмари раптом визирнуло сонце
і… сніг пішов. Лапатий, білий сніг!
Лежу, любуюсь, ніжусь під віконцем…
На щастя маю я такий… барліг.

Вже другий рік – укриті лісом гори,
повітря чисте, нібито кришталь!
А під ногами – бірюзове море

Віктор Кучерук
2025.02.12 05:29
Душа мовчить, а серце ціпеніє
Від жалю за тобою, бо любив
І донедавна не втрачав надії,
Що будем вкупі, наче голуби.
Душа болить, бо серце не бажає
Змиритися з утратою надій
На те, що втихне ця журба безкрая,
Немов несамовитий веремій.

Іван Потьомкін
2025.02.11 22:30
Ми в швидкості майже зрівнялись:
я з ковінькою неспішно долаю коло за колом,
він по прямій переповзає до сховку свого .
Та є суттєва різниця у намірах наших:
Павлик-равлик володар у дощову пору,
а птаство і коти, і люди навіть шукають
якомога шв

Олена Побийголод
2025.02.11 21:57
Вечір 38-го дня. Ще не Пенелопа, зате – Евріклея)

1.
Ледь усі сватачі ахові
вимелись врешті з палати,
батько велів Телемахові
зброю зі стін познімати.

Борис Костиря
2025.02.11 21:25
Південне море не може
укритися кригою.
А якщо і вкривається,
то тільки біля берегів.
Так і людські почуття,
які відпалахкотіли, але не згасли.
Вони вкрилися кригою
тільки біля берегів,

Тетяна Левицька
2025.02.11 15:52
Перетворився на гадюку,
отруту вприснувши у руку,
здавалося, безпечний вуж.
Як покладатися на тебе,
моє мінливе, сиве небо,
коли метеш сніги довкруж?

Із Богом глечики побила,

Світлана Пирогова
2025.02.11 15:00
Це пожежна охорона? -
Дзвонить Вам монашка Люба.-
Дядько лізе в мою зону.
Приїжджайте , добрі люди.

- У поліцію Вам треба,
Арештують чоловіка.
- Тільки в Вас моя потреба,

Козак Дума
2025.02.11 13:41
Не вийшло казки, будень чари з’їв,
рожеві ранки в побуті сховались,
а на початку нам обом здавалось,
що «хімія» замінить сотні слів…

Але чомусь усе пішло не так…
У тому винні випадок чи доля
і наші намагання вельми кволі,

Козак Дума
2025.02.11 11:39
Сніжить і сонце в небі сяє!
Сніжить… Тебе не вистачає…
Гуляє сніжень сніжним містом,
чіпляє на дроти намисто…

Володимир Каразуб
2025.02.11 10:34
Град Божий затягнуто сірими хмарами,
І немає сонця для книг. В кімнаті
Час розливає причастя сонного
Сни в порцелянову чашку пам’яті.
Тут
Лиха неприступність сталевого обрію,
Мутна непроглядність замерзлого неба.
І смуток лягає прозорими тоннами

Ніна Виноградська
2025.02.11 10:22
Коли в поета з болю мовкне серце,
До зброї Слово він бере у герці.
Щоб рідну землю словом боронити,
Твердими бути, начебто граніти.

Тоді не зможуть поламати долю
Ні влада, ні людиська у неволі.
Помре поет, а Слово зостається,

Віктор Кучерук
2025.02.11 05:47
Наче сталось довгождане чудо
Та зникати зовсім не спішить, –
Сонце примостилося на грудях
І в душі теплішає щомить.
І пітьми численні метастази
Душу полишають спроквола,
І вона світлішає відразу
Від напливу ніжного тепла.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поеми):

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Самослав Желіба
2024.05.20

Зоя Бідило
2023.02.18

Тетяна Танета
2022.12.19

Софія Цимбалиста
2022.11.19

Емі Троян
2022.05.10

Анастасія Коноваленко
2022.04.25






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ярослав Чорногуз (1963) / Поеми

 Світло кохання (корона сонетів (ІV-й вінок)*
Образ твору І (ІV)

Тонкого болю ронячи перлини,
Поете, по життю отак ідеш –
Знаходиш для травини, бадилини
Із вишуканих образів одеж.

Коханій найдорожчій неодмінно
Даруєш небо зоряне без меж
Й корону зір – цю іграшку невинну,
У мріях на голівку одягнеш.

Наївний… Як же захопився нею!
Вже опустися трохи з піднебесь –
Метаєш бісер ти перед свинею…

Та все одно вона мені - The Best!*
Немов намисту любоньки своєї
Сонети ці в гаях збираю десь.
*Найкраща (англ.)

ІІ (ІV)
Ти знов прийшла, щоб всі чуття холодні
Вогнем страждання запалить,
Ти знов прийшла, щоб всі страшні безодні
Душі моєї розбудить.

Ти знов прийшла, щоб кинуть на поталу
Весь світ чуттів і дум моїх,
Щоб вічно я страждав по ідеалу
І досягнуть його не міг.

Олександр Олесь

Сонети ці в гаях збираю десь,
Шліфую, довіряю інтернету.
Зненацька електронний едельвейс –
Тобі дарунок віршем від поета.

Немов би то Цвєтаєва й Олесь -
Всесвітні їх поглинули тенета -
Взаємно раптом у долоні «Плесь!»
За обома прочитані куплети.

Ідилія. Якби отак було!
Знов запросив тебе б я на гостину.
Схрестилися - моє, твоє стило…

Згадаю любо, серцем відпочину…
Знов милих давніх спогадів тепло
Нанизую, неначе намистини.

ІІІ (ІV)

Нанизую, неначе намистини
Разки оці із нот рядків у п`ять,
Летить моя душа на верховини,
Бандурні струни ніжністю звучать.

Нам сонце усміхається живильно,
Божественного генія печать
Вібраціями сповнює людину -
Як музикою промені тремтять!

Бо навіть срібний місяць серед ночі
Явить між хмар замріяний свій фейс*
І про любов наспівує-шепоче.

Аж поки задзвенить «Поюще днесь»**
Ще й коляду віддам тобі охоче –
Співець кохання – в цьому я увесь.
*Фейс – обличчя (англ.)
**Днесь поюще – галицька колядка.

ІV (ІV)
И ныне знают горы и долины,
Леса и воды, как сгорает странно
Вся жизнь моя, что недоступна взорам.

И пусть пути все дики, все пустынны,
Не скрыться мне: Амур здесь постоянно,
И нет исхода нашим разговорам.

Франческо Петрарка ХХХV (переклад Ю.Верховського)

Співець кохання – в цьому я увесь!
Життя мого це магістральна тема.
Відвідаю хоч Африку, Уельс –
Та знайде скрізь чіпкий любові демон.

Всю Землю облети чи обколесь –
Створився, бачу, ніби світ окремий.
І почуття велике, не якесь –
Оцю сонетну створює систему.

А може все дарма – Сізіфів труд?
Впадуть плоди у прірви порожнину,
Коли між нами лиш суцільний бруд?

Ні, віз оцей, літак піднять повинен
Або над віршами умерти тут.
Вони – сердечних ран моїх кровини.

V (ІV)

Вони – сердечних ран моїх кровини,
Бо відчай наслідки свої не стер -
Із гіркуватим запахом полину,
Мене мордуючи аж дотепер.

В мою ти душу, люба, зазирни-но,
Там щастя дух нових чекає ер.
І ллється щебетанням солов`їним,
Як райська музика небесних сфер.

Чи довго буде так вона звучати?
Ні, знов мінором похоронних мес
Сліз болю позриватиме загати…

Якби той лід стосунків наших скрес,
То міг би я тобі подарувати
Лілей корони між озерних плес.

VІ (ІV)

Лілей корони між озерних плес –
(Який казковий на природі вечір!)
Немов красунь голівки поетес…
Твоя була найкраща з них, до речі.

Я жив коханням, начебто воскрес -
Здалося - всесвіт підпирали плечі!
А той літак, його прощальний рейс
Моє згасив завзяття молодече.

І сірі будні знову потяглись –
Як ті тортури сумом неухильні –
Хоч лобом бийся, плач або молись…

Та вірю, час печаль гірку відкине.
Згадай же квіти водяні колись
Ти сяйво їх, цю стрункість тополину.

VІІ (ІV)

Ти сяйво їх, цю стрункість тополину
Прошу - у пам`яті ясній залиш.
Як мимоволі в спогади поринеш,
На серці, може, зробиться тепліш.

Купайле, Боже, милу огорни-но,
Наповни літа чарами цей вірш.
Хай плескіт ніжний хвиль аквамарину
Їй видасться од пестощів миліш.

Минають миті радості одначе.
І звідки чорна хмара та бересь?
Дощем осіннім довго, нудно плаче…

Зникає, врешті, темряви протест.
О сонце, почуття моє гаряче,
Своїм легким промінням очудесь.

VІІІ (ІV)

Своїм легким промінням очудесь,
Тим духом таємничого чар-зілля.
Простимулюй очищення процес,
Котрий від зла прямує до весілля.

Мов у одній з кінцем щасливим п`єс
Знов ожила любов між нас всесильна.
Бо кожний зник із пам`яті ексцес…
О мріє щастя, сповнена привілля!

Але чи можем сподіватись ми?
Якби ж насправді нам отак велося –
Голубитись, як лебеді, крильми…

Усе це уявляється і досі…
Чи серед видив кволої зими
Невже мені наснилося, здалося?

ІХ (ІV)

Невже мені наснилося, здалося -
У дійсності любов тобі явлю?!
Я пальцями перебираю коси
Підвладні, наче струни - скрипалю?

Намріяне з реальністю сплелося –
Від щастя всі слова уже гублю.
Травицею простуємо ми босі –
В душі немає болю і жалю…

Та ні, о Боже! То лише – видіння!
Як зримо все уява випина,
Мов епізоди фільму безупинно

Чергуються, яка їх множина!
Ця віра ожива моя дитинна,
Що прийде ще до нас обох весна!

Х (ІV)

Що прийде ще до нас обох весна,
Неначе італійська баркарола*.
Долине десь раптово із вікна,
Усе засяє радістю довкола.

Завулок, ніби стрілка вказівна,
На площу тихо виведе – додолу.
І підійнявши хвилею наснаг
В шалене кине враз обіймів коло.

Мовчи. Лише очима говори –
Мов серця два - одне з одним злилося…
Кохання щонайкращої пори

Жнемо ми плід, як золоте колосся.
Скажу собі: «Від радощів замри!»
Вустами питиму хмільне волосся.
*Баркарола – пісня човняра. (італ.)

ХІ (ІV)

Вустами питиму хмільне волосся –
О скільки до цієї мрії йшов!
Від ран сердечних крові запеклося –
Аж вистачить її на кожен шов.

Зима, весна минали, літо, осінь –
Роки. Стоптав бо стільки підошов,
Допоки повернуть тебе вдалося.
І ось обійми… Це був справжній шок.

Я знову сплю й не хочу прокидатись!
Кохані пасма пахнуть, наче хна.
Вкарбую в пам’ять, мов знаменну дату,

День зустрічі – подія головна.
Як на вустах, так ніжністю багатих
Розквітне знову посмішка ясна.

ХІІ (ІV)

Розквітне знову посмішка ясна,
В житті настануть тихі дні погожі…
Любов буяє, наче ярина!
Ми дякуєм тобі, кохання Боже,

За те, що все погане поглина
Твій дух всесильний, навіть порух кожен.
Буття земного світла сторона
До нас обличчям повернутись може.

Але коли неждано напливуть
На вись ясну потворні хмари злості,
Війни, Стрибоже, і яви могуть –

Нехай летять до темряви у гості…
А нам ясну вже прокладає путь –
Краса небес – твоє дзвінкоголосся.

ХІІІ (ІV)

Краса небес – твоє дзвінкоголосся
Так сріберно відлунює, що аж
Не знаю, як без нього жить моглося…
Він щастям став – цей звуковий міраж

У зорянім кохання високоссі…
Співуча там планета є твоя ж,
З якою злитись мрію в суголоссі -
Нехай космічний втілиться вояж.

Та спершу справи тут усі звершімо,
Неорана із них ще цілина.
Адже колись ми «грюкали дверима»*.

Їх відчинить – надія основна,
Щоб я сказати міг тобі – летімо!
Люблю тебе, небесна і земна.
*Грюкали дверима – лаялись.

ХІV (ІV)

Люблю тебе, небесна і земна,
Вродило вже сонетів цих врожаю
Так щедро на поезії ланах -
Очам не вірю - просто це вражає!

Мого натхнення ти – весна-красна,
Бо всесвіт обіймаєш неокраїй,
Чарівна серця золота струна,
Що в арфі Божій незрівнянно грає.

…А за вікном – розквашена зима,
Січневий дощ карнизи б`є коліном,
Мов безнадія квола тут сама.

…Я чую тільки музики тремтіння,
Що до глибин самих мене пройма,
Тонкого болю ронячи перлини.

ІV-й Магістрал

Тонкого болю ронячи перлини,
Сонети у гаях збираю десь,
Нанизую, неначе намистини,
(Співець кохання – в цьому я увесь!)

Вони сердечних ран моїх кровини,
Лілей корони між озерних плес,
Ти сяйво їх, цю стрункість тополину
Своїм легким промінням очудесь.

Невже мені наснилося, здалося,
Що прийде ще до нас обох весна?
Вустами питиму хмільне волосся,

Розквітне знову посмішка ясна.
Краса небес – твоє дзвінкоголосся –
Люблю тебе, небесная й земна!

(далі буде)

*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:

http://maysterni.com/publication.php?id=130971

http://maysterni.com/publication.php?id=131004

http://maysterni.com/publication.php?id=131046





  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-02-11 00:13:06
Переглядів сторінки твору 2312
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 6.268 / 7  (6.329 / 6.99)
* Рейтинг "Майстерень" 6.268 / 7  (6.337 / 7)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.746
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми РОМАН У ВІРШАХ
Автор востаннє на сайті 2025.02.12 15:03
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ночі Вітер (Л.П./М.К.) [ 2018-02-11 12:15:38 ]
За КОРОНУ !)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2018-02-11 14:27:48 ]
До дна, стоячи, брате! За прекрасних дам, що нас надихають на поетичні безумства!)))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Левицька (Л.П./М.К.) [ 2021-09-04 13:09:18 ]
"Ти знов прийшла, щоб всі чуття холодні
Вогнем страждання запалить," - неймовірно!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ярослав Чорногуз (М.К./М.К.) [ 2021-09-12 06:08:02 ]
Це Олександр Олесь, Таню, так геніально сказав. Це не я!