Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.19
08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
2026.11.19
06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Рецензії
Із сімейних публікацій:Устина-Златоуста Вовк "Формули Екстази"...Антонич...Поетичний театр у Львові
Львівська поетична майстерня і акторське середовище тісно переплітаються між собою і в Часі, і в Просторі. Багато поетів-львів’ян мріяли про те, щоб у Львові був створений Театр Поезії, ця мрія стає реальністю, коли стаєш співучасником дійства, створеного виконавцями «Формул Екстази». Поетична інсталяція за поезіями Богдана Ігоря Антонича створена ще наприкінці першого десятиліття третього тисячоліття, себто у 2009 році, але такі вистави «не старіють», як і не перестає пульсувати серце автора у кожному з окремих «жаринок» цього поетичного вогню.
Тут до ладу все – всі учасники ансамблевого дійства діють як світло-тіні – коли згасає світло над одною постаттю, з темряви виринає друга. Аж наприкінці, коли вистава по напруженню і змісту форми дійде до кульмінації прозвучить репліка: «Доста. Світло!» І тоді з’явиться на очі публіки поміж інших читаючий Антонича – Володимир Кучинський.
Чи варто повторюватись, що всі актори в Курбасі – співаючі, пластичні, граючі на інструментах – серед інших у виставі звучить гітара, гобой, акордеон, ударник та фортеп’яно (від п’яніссімо – до форте, тут виринає у силуетах тіней віртуозна Мирослава Рачинська), перемежовують поетичний звукопис голосів традиційні лемківські пісні і львівські міські романси, серед них і романс на текст Миколи Петренка «Намалюй мені ніч». Це ніби продовження поетичної майстерні довоєнного і повоєнного Львова, минулого і теперішнього поколінь творців «формул екстази».
Не можна обійти увагою і сценографію вистави - розписані «формулами» стіни театрального простору, чорно-білі поєднання в костюмах чоловіків і театральний декор – весь буденно-побутовий і заодно, якийсь декоровано-фантасмагоричний. Ванна, дзеркало стають елементами поетичного світу, світу в якому звичні речі набувають загадкових, містичних форм і значень. Геометрію зображень та лінії силуету творили у цій поетичній візії Олексій та Оксана Хорошко.
Ще хочу наголосити, що задовго до подій Майдану і того трагічного смислового звучання, в якому наше сьогодення почуло пісню «Пливе кача», курбасівці виокремили її в поетичному контексті читання Богдана-Ігоря Антонича. (Пісня «Пливе кача» звучить і в інших виставах Театру ім. Леся Курбаса, скажімо, в «Зимовій казці» за Шекспіром)…
Поетичну інсталяцію «Формули Екстази» за поезією Богдана-Ігоря Антонича ансамблево творили: Микола Береза, Марія Копитчак, Володимир Кучинський, Олег Онещак, Мирослава Рачинська, Наталія Рибка-Пархоменко, Олег Стефан. Всі самобутні із своїм почерком декламації і все ж – всі об’єднані спільною «структурою співіснування».
Що може бути кращого – як смакувати «з винниць божих» дозрілий плід Творчої Праці!
2017 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із сімейних публікацій:Устина-Златоуста Вовк "Формули Екстази"...Антонич...Поетичний театр у Львові
(Львівський Театр ім. Л.Курбаса,
режисер - Володимир Кучинський)
Улюблені вистави Львова
Львів – місто Антонича, хто заперечить?! Не знаєш поезії Антонича, нічого не знаєш про українську модерну поезію. Поезія Антонича – складна, багатовимірна, поліфонічна; у ній, наче у симфонії, звучить багатоголосся слів, барв, ліній і форм. Кожен голос – веде свою партію, кожна лінія – малює свій космічний світ. Спробуй скерувати цей вибудуваний творчий світ у звичну логічну «пряму» – розпадеться на безліч крихітних тліючих жаринок. Отож, аби спалахнуло багаття уяви – треба, аби звучало усе і відразу (і в середині театрального простору, і назовні… і в акторах, і в глядачах, водночас – треба творчого «деміурга», диригента всього оркестру Духа, у цій поетичній інсталяції він має образ «оператора структури співіснування», і це – режисер Володимир Кучинський. Сам він у виставі з’являється за 10 хвилин до закінчення і озвучує квінтесенцію поетичної філософії Антонича. А вона у відчутті Гармонії зі світом, у якому ти існуєш, а призначення будь-якої творчої особистості на землі - «у божій винниці збирати виноград».Львівська поетична майстерня і акторське середовище тісно переплітаються між собою і в Часі, і в Просторі. Багато поетів-львів’ян мріяли про те, щоб у Львові був створений Театр Поезії, ця мрія стає реальністю, коли стаєш співучасником дійства, створеного виконавцями «Формул Екстази». Поетична інсталяція за поезіями Богдана Ігоря Антонича створена ще наприкінці першого десятиліття третього тисячоліття, себто у 2009 році, але такі вистави «не старіють», як і не перестає пульсувати серце автора у кожному з окремих «жаринок» цього поетичного вогню.
Тут до ладу все – всі учасники ансамблевого дійства діють як світло-тіні – коли згасає світло над одною постаттю, з темряви виринає друга. Аж наприкінці, коли вистава по напруженню і змісту форми дійде до кульмінації прозвучить репліка: «Доста. Світло!» І тоді з’явиться на очі публіки поміж інших читаючий Антонича – Володимир Кучинський.
Чи варто повторюватись, що всі актори в Курбасі – співаючі, пластичні, граючі на інструментах – серед інших у виставі звучить гітара, гобой, акордеон, ударник та фортеп’яно (від п’яніссімо – до форте, тут виринає у силуетах тіней віртуозна Мирослава Рачинська), перемежовують поетичний звукопис голосів традиційні лемківські пісні і львівські міські романси, серед них і романс на текст Миколи Петренка «Намалюй мені ніч». Це ніби продовження поетичної майстерні довоєнного і повоєнного Львова, минулого і теперішнього поколінь творців «формул екстази».
Не можна обійти увагою і сценографію вистави - розписані «формулами» стіни театрального простору, чорно-білі поєднання в костюмах чоловіків і театральний декор – весь буденно-побутовий і заодно, якийсь декоровано-фантасмагоричний. Ванна, дзеркало стають елементами поетичного світу, світу в якому звичні речі набувають загадкових, містичних форм і значень. Геометрію зображень та лінії силуету творили у цій поетичній візії Олексій та Оксана Хорошко.
Ще хочу наголосити, що задовго до подій Майдану і того трагічного смислового звучання, в якому наше сьогодення почуло пісню «Пливе кача», курбасівці виокремили її в поетичному контексті читання Богдана-Ігоря Антонича. (Пісня «Пливе кача» звучить і в інших виставах Театру ім. Леся Курбаса, скажімо, в «Зимовій казці» за Шекспіром)…
Поетичну інсталяцію «Формули Екстази» за поезією Богдана-Ігоря Антонича ансамблево творили: Микола Береза, Марія Копитчак, Володимир Кучинський, Олег Онещак, Мирослава Рачинська, Наталія Рибка-Пархоменко, Олег Стефан. Всі самобутні із своїм почерком декламації і все ж – всі об’єднані спільною «структурою співіснування».
Що може бути кращого – як смакувати «з винниць божих» дозрілий плід Творчої Праці!
2017 р.
Стаття опублікована у журналі "Кіно-Театр", №6,2017.
http://www.ktm.ukma.edu.ua/show_content.php?id=2090
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
""Звідки ймення Устя, Устя-Златоустя""
• Перейти на сторінку •
""Скажи мені правду, якою б вона не була…""
• Перейти на сторінку •
""Скажи мені правду, якою б вона не була…""
Про публікацію
