
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.14
12:25
Конгломерат відмороженого люду на болотах гордо іменують нацією.
Малоцінні персони ціни собі ніяк не складуть.
Злі генії добре вміють прикидатися добрими.
Мистецтво брехні, як і будь-яке мистецтво, має і таланти, і шанувальників.
Імідж благод
2025.10.14
10:55
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води
2025.10.13
23:22
Чекаю відповідь… Конкретно:
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
Коли і хто пірне у Осінь?..
І щоб з розгону на портрети…
Але не всі, у кого досвід.
Ніяких видумок з майбутнім.
Минуле хай, вже начудили…
І кожен щоб очнувся в Грудні —
Бо саме Він додасть вам сили…
2025.10.13
22:48
Три роки промайнуло, як жура
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
прийшла у дім, мов грім посеред ночі.
І обілляла осінь із відра
холодними жалями дні пророчі.
Сестричко, люба, не зійдеш з небес,
моя печаль — повітряна сирена.
На кладовищі дерев'яний хрест
2025.10.13
22:32
Увечері завжди здається,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
що часу катастрофічно
не вистачає, що земля
вислизає з-під ніг.
Залишилися лічені хвилини.
Увечері ти опиняєшся
над прірвою.
Над прірвою життя,
2025.10.13
20:33
Едемський сад. Пташки щебечуть.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно, безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
Буяє все в саду навколо.
Підкрався непомітно вечір –
Вже чути соловейка соло.
Так гармонійно, безтурботно –
Здавалося б,чого бажати…
І ніби добре так достоту.
2025.10.13
06:56
світанок помер і
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
день услід
мене вітає сам-один
місяць-оксамит
власну самотність осягну в цей день
що трохи більше аніж досить
щоби кинути все й кинутися геть
палай північний
2025.10.13
04:09
Привіт усім приятелям і приятелькам!
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
Ідея цього Альбому - озвучити деякі мої тексти в стилі із присмаком іспанських ритмів.
Я вибрав 10-ть з них і помістив в одному відео. Надіюсь, що вони принесуть естетичне задоволення...
Відео просте, лише для перес
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом заясніє ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ірина Вовк (1973) /
Рецензії
Із сімейних публікацій:Устина-Златоуста Вовк "Формули Екстази"...Антонич...Поетичний театр у Львові
Львівська поетична майстерня і акторське середовище тісно переплітаються між собою і в Часі, і в Просторі. Багато поетів-львів’ян мріяли про те, щоб у Львові був створений Театр Поезії, ця мрія стає реальністю, коли стаєш співучасником дійства, створеного виконавцями «Формул Екстази». Поетична інсталяція за поезіями Богдана Ігоря Антонича створена ще наприкінці першого десятиліття третього тисячоліття, себто у 2009 році, але такі вистави «не старіють», як і не перестає пульсувати серце автора у кожному з окремих «жаринок» цього поетичного вогню.
Тут до ладу все – всі учасники ансамблевого дійства діють як світло-тіні – коли згасає світло над одною постаттю, з темряви виринає друга. Аж наприкінці, коли вистава по напруженню і змісту форми дійде до кульмінації прозвучить репліка: «Доста. Світло!» І тоді з’явиться на очі публіки поміж інших читаючий Антонича – Володимир Кучинський.
Чи варто повторюватись, що всі актори в Курбасі – співаючі, пластичні, граючі на інструментах – серед інших у виставі звучить гітара, гобой, акордеон, ударник та фортеп’яно (від п’яніссімо – до форте, тут виринає у силуетах тіней віртуозна Мирослава Рачинська), перемежовують поетичний звукопис голосів традиційні лемківські пісні і львівські міські романси, серед них і романс на текст Миколи Петренка «Намалюй мені ніч». Це ніби продовження поетичної майстерні довоєнного і повоєнного Львова, минулого і теперішнього поколінь творців «формул екстази».
Не можна обійти увагою і сценографію вистави - розписані «формулами» стіни театрального простору, чорно-білі поєднання в костюмах чоловіків і театральний декор – весь буденно-побутовий і заодно, якийсь декоровано-фантасмагоричний. Ванна, дзеркало стають елементами поетичного світу, світу в якому звичні речі набувають загадкових, містичних форм і значень. Геометрію зображень та лінії силуету творили у цій поетичній візії Олексій та Оксана Хорошко.
Ще хочу наголосити, що задовго до подій Майдану і того трагічного смислового звучання, в якому наше сьогодення почуло пісню «Пливе кача», курбасівці виокремили її в поетичному контексті читання Богдана-Ігоря Антонича. (Пісня «Пливе кача» звучить і в інших виставах Театру ім. Леся Курбаса, скажімо, в «Зимовій казці» за Шекспіром)…
Поетичну інсталяцію «Формули Екстази» за поезією Богдана-Ігоря Антонича ансамблево творили: Микола Береза, Марія Копитчак, Володимир Кучинський, Олег Онещак, Мирослава Рачинська, Наталія Рибка-Пархоменко, Олег Стефан. Всі самобутні із своїм почерком декламації і все ж – всі об’єднані спільною «структурою співіснування».
Що може бути кращого – як смакувати «з винниць божих» дозрілий плід Творчої Праці!
2017 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із сімейних публікацій:Устина-Златоуста Вовк "Формули Екстази"...Антонич...Поетичний театр у Львові
(Львівський Театр ім. Л.Курбаса,
режисер - Володимир Кучинський)
Улюблені вистави Львова
Львів – місто Антонича, хто заперечить?! Не знаєш поезії Антонича, нічого не знаєш про українську модерну поезію. Поезія Антонича – складна, багатовимірна, поліфонічна; у ній, наче у симфонії, звучить багатоголосся слів, барв, ліній і форм. Кожен голос – веде свою партію, кожна лінія – малює свій космічний світ. Спробуй скерувати цей вибудуваний творчий світ у звичну логічну «пряму» – розпадеться на безліч крихітних тліючих жаринок. Отож, аби спалахнуло багаття уяви – треба, аби звучало усе і відразу (і в середині театрального простору, і назовні… і в акторах, і в глядачах, водночас – треба творчого «деміурга», диригента всього оркестру Духа, у цій поетичній інсталяції він має образ «оператора структури співіснування», і це – режисер Володимир Кучинський. Сам він у виставі з’являється за 10 хвилин до закінчення і озвучує квінтесенцію поетичної філософії Антонича. А вона у відчутті Гармонії зі світом, у якому ти існуєш, а призначення будь-якої творчої особистості на землі - «у божій винниці збирати виноград».Львівська поетична майстерня і акторське середовище тісно переплітаються між собою і в Часі, і в Просторі. Багато поетів-львів’ян мріяли про те, щоб у Львові був створений Театр Поезії, ця мрія стає реальністю, коли стаєш співучасником дійства, створеного виконавцями «Формул Екстази». Поетична інсталяція за поезіями Богдана Ігоря Антонича створена ще наприкінці першого десятиліття третього тисячоліття, себто у 2009 році, але такі вистави «не старіють», як і не перестає пульсувати серце автора у кожному з окремих «жаринок» цього поетичного вогню.
Тут до ладу все – всі учасники ансамблевого дійства діють як світло-тіні – коли згасає світло над одною постаттю, з темряви виринає друга. Аж наприкінці, коли вистава по напруженню і змісту форми дійде до кульмінації прозвучить репліка: «Доста. Світло!» І тоді з’явиться на очі публіки поміж інших читаючий Антонича – Володимир Кучинський.
Чи варто повторюватись, що всі актори в Курбасі – співаючі, пластичні, граючі на інструментах – серед інших у виставі звучить гітара, гобой, акордеон, ударник та фортеп’яно (від п’яніссімо – до форте, тут виринає у силуетах тіней віртуозна Мирослава Рачинська), перемежовують поетичний звукопис голосів традиційні лемківські пісні і львівські міські романси, серед них і романс на текст Миколи Петренка «Намалюй мені ніч». Це ніби продовження поетичної майстерні довоєнного і повоєнного Львова, минулого і теперішнього поколінь творців «формул екстази».
Не можна обійти увагою і сценографію вистави - розписані «формулами» стіни театрального простору, чорно-білі поєднання в костюмах чоловіків і театральний декор – весь буденно-побутовий і заодно, якийсь декоровано-фантасмагоричний. Ванна, дзеркало стають елементами поетичного світу, світу в якому звичні речі набувають загадкових, містичних форм і значень. Геометрію зображень та лінії силуету творили у цій поетичній візії Олексій та Оксана Хорошко.
Ще хочу наголосити, що задовго до подій Майдану і того трагічного смислового звучання, в якому наше сьогодення почуло пісню «Пливе кача», курбасівці виокремили її в поетичному контексті читання Богдана-Ігоря Антонича. (Пісня «Пливе кача» звучить і в інших виставах Театру ім. Леся Курбаса, скажімо, в «Зимовій казці» за Шекспіром)…
Поетичну інсталяцію «Формули Екстази» за поезією Богдана-Ігоря Антонича ансамблево творили: Микола Береза, Марія Копитчак, Володимир Кучинський, Олег Онещак, Мирослава Рачинська, Наталія Рибка-Пархоменко, Олег Стефан. Всі самобутні із своїм почерком декламації і все ж – всі об’єднані спільною «структурою співіснування».
Що може бути кращого – як смакувати «з винниць божих» дозрілий плід Творчої Праці!
2017 р.
Стаття опублікована у журналі "Кіно-Театр", №6,2017.
http://www.ktm.ukma.edu.ua/show_content.php?id=2090
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
""Звідки ймення Устя, Устя-Златоустя""
• Перейти на сторінку •
""Скажи мені правду, якою б вона не була…""
• Перейти на сторінку •
""Скажи мені правду, якою б вона не була…""
Про публікацію