
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
2025.08.31
12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Поеми
Світло кохання (корона сонетів (Х-й вінок )*
ЧАСТИНА ІІІ
ЛЮБОВ СПРАВДЕШНЯ
Як надійшла любов справдешня,
Хлюпнула пригорщу тепла,
Моя душа, немов черешня,
Понад снігами зацвіла.
Дмитро Павличко
Кохана! Це душа моя — той палімпсест. —
Три роки вже тому, твій образ чарівливий,
І усміх лагідний, і голос твій, і жест —
В душі я записав, зворушений, щасливий...
І хоч виводив час на ній своє писання,
Твій образ знов постав і з ним моє кохання!
Микола Вороний Палімпсест
І (Х)
Коли полуда очі закриває,
Немов кота в прозорому мішку,
Несе тебе зла сила чарівная
Як вітерець – пушиночку легку.
Сам ніби «під шафе» від кровограю
І березень навкруг й старий муркуй*
Кохання пісню шпарко завиває,
Аж сиплеться з вікон по матюку.
Це - Одіссей, прив`язаний до щогли,
Приборкує жадання всі свої,
Сирен почувши… Щоб вони замовкли!
Бо сліз лилися потім ручаї…
Засліплений, глянь – меч висить Дамоклів** –
Нічого ти не бачиш, лиш її.
*Муркуй (авторський неологізм) – муркотун.
**Дамоклів меч - постійна небезпека (з грецької міфології)
ІІ (Х)
Нічого ти не бачиш, лиш її,
Усотуєш оманливе те сяйво,
Яке тебе, неначе короїд,
Зсередини підточує, карає.
А потім тихі марення мої –
Хіба у світі зайвим щось буває?! –
Сонети з них постануть, рубаї.
Ще й образів сплететься ціле майво.
То чом же нарікаєш? Зло, добро
Як ніч і день взаємопроникають…
Невже красуня Мерилін Монро
Була немов Цірцея та лихая?
Хай справедливістю цвіте перо
В тім ореолі світлого розмаю.
ІІІ (Х)
В тім ореолі світлого розмаю,
До мене ти схвильована ідеш.
І сонце ніжним рухом розгортає
Хмарин легких замріяний кортеж.
Аж бризкають-сміються водограї,
Всі розкидають сяйво чарівне ж.
Озоном щастя ллється неокрає,
Прийшла любов окрилена без меж.
Лише тепер вона є у реалі,
Укрита оберегами сім`ї.
Хоч порухи душі недосконалі -
Минув той сон. Звільнилися гаї,
Виблискують, немов небесні далі,
Де радістю дзюркочуть ручаї.
ІV (Х)
Де радістю дзюркочуть ручаї
Й вода джерельна свіжістю холоне,
Я нею душу власну напоїв,
До кришталю* підставивши долоні.
Її немовби витяг із шлеї,
Яку тягла свідомість напівсонна.
Тепер ці володіння – нічиї,
В них повіває вітерець мусонно.
Неправда, що себе вже геть звільнив –
Лиш подих перевів – одпочиваю.
Так хочеться пожити без війни
І протиріч, бо ця стезя кривая
Щезає, оживає дух весни
У сонцем коронованому гаю…
*Кришталю – кришталево чистої води.
V (Х)
У сонцем коронованому гаю
Поволеньки добро моє росте.
Так болісно додому повертаю,
Немов усе душі вікно протер.
Бо в ній – росток, та квітка польовая,
Своє лице відкриє золоте,
Де дощик її щедро поливає –
Вона сміється, пахне і цвіте.
Але ще крук чигає десь на гілці,
Вже вигнались осоти й пирії
Щоб придушити ніжні ті пагінці…
Отож пильнуй завжди, життю радій,
Як збореш зло гуртом, не поодинці –
Зникають раптом прикрощі твої.
VІ (Х)
Зникають раптом прикрощі твої,
Опісля стресів, мордувань душевних.
Як вітру прохолодного повів
У люту спеку пестить нас приємно.
Який солодкий спокій оповив,
Скоривши вмить чарункові своєму.
Відходимо поволі від боїв,
Рядки самі складаються в поему.
На зміну спеці так приходить дощ,
Коли здавалось, що нема їй краю,
Освіжуючи пройми вулиць, площ –
То спрацювала сила гальмівная.
Кажу собі - чола вже більш не морщ –
Вона омріяна – мов зустрічає!
VІІ (Х)
Вона омріяна – мов зустрічає
О скільки радості тобі несе,
Що тонеш сам у цьому дивограю…
Здається, неповторний Джо Дассен
Свою «Love story»* нам оповідає –
Чи не найкращу із його пісень?!
Кохана, як черешня наливная –
Бери, лише цінуй понад усе.
А ти так хащами блукав інету**,
Грибів немов отруєних поїв,
Потрапивши у світові тенета.
Тож мудрим будь, неначе Навої***,
Бо доля поруч ось твоя – поете!
І щастя гімн співають солов`ї!
*Історія одного кохання (англ..) – так називається композиція відомого французького шансоньє Джо Дассена.
**Інету – інтернету (скорочено)
***Навої Алішер – видатний тюркський поет.
VІІІ (Х)
І щастя гімн співають солов`ї
Ріка любові рве усі загати
Усесвіт весь би нею напоїв -
Оцю безмежну просторінь крилату.
Я зір її немеркнучі рої
В нічному небі висіяв багато,
Поставивши на варті коло їх
Атлантів сильних, щоб те все тримати.
Та цим ти дуже сторожко смакуй,
Бо заздрість чорнорота теж чатує -
Просвітить тебе наскрізь, як Пулюй*.
Тож бережи кохану й дорогую
Питання відпадає – метикуй –
А чи душа реалій потребує?
*Пулюй Іван – український винахідник рентгенівського проміння.
ІХ (Х)
А чи душа реалій потребує,
Бо жити тільки мріями – дарма.
Гнуздать життя, немов коня – у збрую,
І хай живе фантазія сама?
Побережу-но кожну мить оцюю,
Допоки не прийшла в літа зима.
Насправді милу, любу, золотую
Я пригорну руками обома.
Але тоді куди подіти мрії? –
Зненацька обрій думкою навис…
Ще й хмарами докірливо сивіє…
Та поміж них стріла раптово – блись! –
Навіщо вже ті видива блідії,
Де запаху немає любих кіс?!
Х (Х)
Де запаху немає любих кіс,
Отам тобі стає вже світ немилий.
Неначе щастя й доля відреклись,
За крок ти опинився від могили.
Лежиш, мов розпростертий, горілиць,
Завмерлий, ніби камінь, оніміло.
Води кохання взять з яких криниць,
Щоб душу напоїла, оживила?!
Та гарні ліки є ось од зневір –
Тут рівновага, спокій порятує –
Спинись. Глибоко дихай. Перевір.
Поклич думками милу, золотую,
Бо знаєш сам – підеш наперекір –
І порожнеча, все життя це – всує.
ХІ (Х)
І порожнеча, все життя це – всує,
Страшенно необхідна самота,
Вона ж, нерідко, й пастку наготує –
Хоч вовком вий – стезя буття – не та.
Бо сам од себе як же утечу я?!
Така, здається, істина проста –
Нести одному ношу нелегкую –
То непосильний би вантаж узяв.
Але той стан буває неминучий
Тут – без питань - під тягарем зігнись –
Прозрінням ізольованість помучить…
Реалу потяг ще тримає вісь,
Даремно думати – зірвався з кручі,
Що котиться помалу під укіс…
ХІІ (Х)
Що котиться помалу під укіс…
Але завважмо – рух буває проти.
Зупиниться тоді на мент* якийсь
І рушить знов, зумівши страх збороти.
Усе ж таки ми разом спромоглись
Піднятися, хоч, може вже усоте.
Цей стукіт рівномірний у коліс –
Життя сім`ї йде рівно, як по нотах.
Нерідко заколисує воно,
Його уже неначе й не цінуєш –
В інету** залітаючи вікно,
Немов наліво… Пасію лихую
Знаходиш, а сп`янілому – одно –
Фантазії наркотик тут рятує.
*Мент – момент.
**Інету – інтернету.
ХІІІ (Х)
Фантазії наркотик тут рятує,
Буває також необхідним він.
Ту ношу дійсності – ох, нелегкую -
Послабить, уповільнить часоплин.
Бо рух отой, спрямований ошую* - .
Всолоджує, захмелює, мов джин.
А потім у реалі детонує
Інфарктами, побільшенням сивин.
Тож витримай оце випробування,
Додать до вроди трохи мужніх рис -
Потрібна річ. Ця битва – не остання…
На меч крицевий духом обернись
І проріди для справжнього кохання -
Омани серця непролазний ліс.
*Ошую – уліво.
ХІV (Х)
Омани серця непролазний ліс
Над ним я птахом піднімусь угору.
Щоб звідти дрібничковими здались
Химери, що уяву живлять хвору.
Нехай тоді пекельний підступ чийсь
Снагу прозрілу в небесах поборе.
Досади лиш осатанілий виск
Мою там супроводить непокору.
Та може, знаю, і стрілу пустить
Мари подоба люта вороная,
Туманом огорнувши хоч на мить…
Все ж силою світанку величайно
Проріжу темряву несамохіть,
Коли полуда очі закриває.
Х-й Магістрал
Коли полуда очі закриває,
Нічого ти не бачиш, лиш її
В тім ореолі світлого розмаю,
Де радістю дзюркочуть ручаї
У сонцем коронованому гаю…
Зникають раптом прикрощі твої,
Вона омріяна – мов зустрічає,
І щастя гімн співають солов`ї.
А чи душа реалій потребує,
Де запаху немає любих кіс?!
І порожнеча, все життя це – всує,
Що котиться помалу під укіс…
Фантазії наркотик тут рятує,
Омани серця непролазний ліс.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло кохання (корона сонетів (Х-й вінок )*

ЛЮБОВ СПРАВДЕШНЯ
Як надійшла любов справдешня,
Хлюпнула пригорщу тепла,
Моя душа, немов черешня,
Понад снігами зацвіла.
Дмитро Павличко
Кохана! Це душа моя — той палімпсест. —
Три роки вже тому, твій образ чарівливий,
І усміх лагідний, і голос твій, і жест —
В душі я записав, зворушений, щасливий...
І хоч виводив час на ній своє писання,
Твій образ знов постав і з ним моє кохання!
Микола Вороний Палімпсест
І (Х)
Коли полуда очі закриває,
Немов кота в прозорому мішку,
Несе тебе зла сила чарівная
Як вітерець – пушиночку легку.
Сам ніби «під шафе» від кровограю
І березень навкруг й старий муркуй*
Кохання пісню шпарко завиває,
Аж сиплеться з вікон по матюку.
Це - Одіссей, прив`язаний до щогли,
Приборкує жадання всі свої,
Сирен почувши… Щоб вони замовкли!
Бо сліз лилися потім ручаї…
Засліплений, глянь – меч висить Дамоклів** –
Нічого ти не бачиш, лиш її.
*Муркуй (авторський неологізм) – муркотун.
**Дамоклів меч - постійна небезпека (з грецької міфології)
ІІ (Х)
Нічого ти не бачиш, лиш її,
Усотуєш оманливе те сяйво,
Яке тебе, неначе короїд,
Зсередини підточує, карає.
А потім тихі марення мої –
Хіба у світі зайвим щось буває?! –
Сонети з них постануть, рубаї.
Ще й образів сплететься ціле майво.
То чом же нарікаєш? Зло, добро
Як ніч і день взаємопроникають…
Невже красуня Мерилін Монро
Була немов Цірцея та лихая?
Хай справедливістю цвіте перо
В тім ореолі світлого розмаю.
ІІІ (Х)
В тім ореолі світлого розмаю,
До мене ти схвильована ідеш.
І сонце ніжним рухом розгортає
Хмарин легких замріяний кортеж.
Аж бризкають-сміються водограї,
Всі розкидають сяйво чарівне ж.
Озоном щастя ллється неокрає,
Прийшла любов окрилена без меж.
Лише тепер вона є у реалі,
Укрита оберегами сім`ї.
Хоч порухи душі недосконалі -
Минув той сон. Звільнилися гаї,
Виблискують, немов небесні далі,
Де радістю дзюркочуть ручаї.
ІV (Х)
Де радістю дзюркочуть ручаї
Й вода джерельна свіжістю холоне,
Я нею душу власну напоїв,
До кришталю* підставивши долоні.
Її немовби витяг із шлеї,
Яку тягла свідомість напівсонна.
Тепер ці володіння – нічиї,
В них повіває вітерець мусонно.
Неправда, що себе вже геть звільнив –
Лиш подих перевів – одпочиваю.
Так хочеться пожити без війни
І протиріч, бо ця стезя кривая
Щезає, оживає дух весни
У сонцем коронованому гаю…
*Кришталю – кришталево чистої води.
V (Х)
У сонцем коронованому гаю
Поволеньки добро моє росте.
Так болісно додому повертаю,
Немов усе душі вікно протер.
Бо в ній – росток, та квітка польовая,
Своє лице відкриє золоте,
Де дощик її щедро поливає –
Вона сміється, пахне і цвіте.
Але ще крук чигає десь на гілці,
Вже вигнались осоти й пирії
Щоб придушити ніжні ті пагінці…
Отож пильнуй завжди, життю радій,
Як збореш зло гуртом, не поодинці –
Зникають раптом прикрощі твої.
VІ (Х)
Зникають раптом прикрощі твої,
Опісля стресів, мордувань душевних.
Як вітру прохолодного повів
У люту спеку пестить нас приємно.
Який солодкий спокій оповив,
Скоривши вмить чарункові своєму.
Відходимо поволі від боїв,
Рядки самі складаються в поему.
На зміну спеці так приходить дощ,
Коли здавалось, що нема їй краю,
Освіжуючи пройми вулиць, площ –
То спрацювала сила гальмівная.
Кажу собі - чола вже більш не морщ –
Вона омріяна – мов зустрічає!
VІІ (Х)
Вона омріяна – мов зустрічає
О скільки радості тобі несе,
Що тонеш сам у цьому дивограю…
Здається, неповторний Джо Дассен
Свою «Love story»* нам оповідає –
Чи не найкращу із його пісень?!
Кохана, як черешня наливная –
Бери, лише цінуй понад усе.
А ти так хащами блукав інету**,
Грибів немов отруєних поїв,
Потрапивши у світові тенета.
Тож мудрим будь, неначе Навої***,
Бо доля поруч ось твоя – поете!
І щастя гімн співають солов`ї!
*Історія одного кохання (англ..) – так називається композиція відомого французького шансоньє Джо Дассена.
**Інету – інтернету (скорочено)
***Навої Алішер – видатний тюркський поет.
VІІІ (Х)
І щастя гімн співають солов`ї
Ріка любові рве усі загати
Усесвіт весь би нею напоїв -
Оцю безмежну просторінь крилату.
Я зір її немеркнучі рої
В нічному небі висіяв багато,
Поставивши на варті коло їх
Атлантів сильних, щоб те все тримати.
Та цим ти дуже сторожко смакуй,
Бо заздрість чорнорота теж чатує -
Просвітить тебе наскрізь, як Пулюй*.
Тож бережи кохану й дорогую
Питання відпадає – метикуй –
А чи душа реалій потребує?
*Пулюй Іван – український винахідник рентгенівського проміння.
ІХ (Х)
А чи душа реалій потребує,
Бо жити тільки мріями – дарма.
Гнуздать життя, немов коня – у збрую,
І хай живе фантазія сама?
Побережу-но кожну мить оцюю,
Допоки не прийшла в літа зима.
Насправді милу, любу, золотую
Я пригорну руками обома.
Але тоді куди подіти мрії? –
Зненацька обрій думкою навис…
Ще й хмарами докірливо сивіє…
Та поміж них стріла раптово – блись! –
Навіщо вже ті видива блідії,
Де запаху немає любих кіс?!
Х (Х)
Де запаху немає любих кіс,
Отам тобі стає вже світ немилий.
Неначе щастя й доля відреклись,
За крок ти опинився від могили.
Лежиш, мов розпростертий, горілиць,
Завмерлий, ніби камінь, оніміло.
Води кохання взять з яких криниць,
Щоб душу напоїла, оживила?!
Та гарні ліки є ось од зневір –
Тут рівновага, спокій порятує –
Спинись. Глибоко дихай. Перевір.
Поклич думками милу, золотую,
Бо знаєш сам – підеш наперекір –
І порожнеча, все життя це – всує.
ХІ (Х)
І порожнеча, все життя це – всує,
Страшенно необхідна самота,
Вона ж, нерідко, й пастку наготує –
Хоч вовком вий – стезя буття – не та.
Бо сам од себе як же утечу я?!
Така, здається, істина проста –
Нести одному ношу нелегкую –
То непосильний би вантаж узяв.
Але той стан буває неминучий
Тут – без питань - під тягарем зігнись –
Прозрінням ізольованість помучить…
Реалу потяг ще тримає вісь,
Даремно думати – зірвався з кручі,
Що котиться помалу під укіс…
ХІІ (Х)
Що котиться помалу під укіс…
Але завважмо – рух буває проти.
Зупиниться тоді на мент* якийсь
І рушить знов, зумівши страх збороти.
Усе ж таки ми разом спромоглись
Піднятися, хоч, може вже усоте.
Цей стукіт рівномірний у коліс –
Життя сім`ї йде рівно, як по нотах.
Нерідко заколисує воно,
Його уже неначе й не цінуєш –
В інету** залітаючи вікно,
Немов наліво… Пасію лихую
Знаходиш, а сп`янілому – одно –
Фантазії наркотик тут рятує.
*Мент – момент.
**Інету – інтернету.
ХІІІ (Х)
Фантазії наркотик тут рятує,
Буває також необхідним він.
Ту ношу дійсності – ох, нелегкую -
Послабить, уповільнить часоплин.
Бо рух отой, спрямований ошую* - .
Всолоджує, захмелює, мов джин.
А потім у реалі детонує
Інфарктами, побільшенням сивин.
Тож витримай оце випробування,
Додать до вроди трохи мужніх рис -
Потрібна річ. Ця битва – не остання…
На меч крицевий духом обернись
І проріди для справжнього кохання -
Омани серця непролазний ліс.
*Ошую – уліво.
ХІV (Х)
Омани серця непролазний ліс
Над ним я птахом піднімусь угору.
Щоб звідти дрібничковими здались
Химери, що уяву живлять хвору.
Нехай тоді пекельний підступ чийсь
Снагу прозрілу в небесах поборе.
Досади лиш осатанілий виск
Мою там супроводить непокору.
Та може, знаю, і стрілу пустить
Мари подоба люта вороная,
Туманом огорнувши хоч на мить…
Все ж силою світанку величайно
Проріжу темряву несамохіть,
Коли полуда очі закриває.
Х-й Магістрал
Коли полуда очі закриває,
Нічого ти не бачиш, лиш її
В тім ореолі світлого розмаю,
Де радістю дзюркочуть ручаї
У сонцем коронованому гаю…
Зникають раптом прикрощі твої,
Вона омріяна – мов зустрічає,
І щастя гімн співають солов`ї.
А чи душа реалій потребує,
Де запаху немає любих кіс?!
І порожнеча, все життя це – всує,
Що котиться помалу під укіс…
Фантазії наркотик тут рятує,
Омани серця непролазний ліс.
*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:
http://maysterni.com/publication.php?id=130971
http://maysterni.com/publication.php?id=131004
http://maysterni.com/publication.php?id=131046
http://maysterni.com/publication.php?id=131066
http://maysterni.com/publication.php?id=131101
http://maysterni.com/publication.php?id=131169
http://maysterni.com/publication.php?id=131204
http://maysterni.com/editpublication.php?id=131258
http://maysterni.com/publication.php?id=131258
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію