14
Триликий Боже, в серце моє бий,
Жени із нього заздрість, злобу, страх;
Щоб встати зміг -- зітри мене у прах,
Спали, розвій, втопи, в сльозах омий!
Я мов фортеця, яку ворог злий
В облогу взяв, -- в захисників рядах
Відчай і зрада -- й неминучий крах:
Зайняв її вже гарнізон чужий.
Тебе люблю я і любив завжди,
Та в спілці я із ворогом Твоїм;
Зруйнуй її і розлучи із ним,
Утіх позбав, в темницю посади!
Щоб вільним буть -- рабом стаю з мольбою,
Й щоб цноту мать -- гвалтований Тобою!

17
З тих пір, як та, яку я так любив,
Сплатила борг й так рано відійшла
Душа на небо й спокій там знайшла, --
Земне в думках небесним я змінив.
І тут знайшов те все, що загубив:
Любов мене до Бога привела;
Вже втамував ту спрагу, що була, --
Духовної лишень не вдовольнив.
Чи ж треба більш любові, якщо Ти
Зцілив за нею жаль й свою даєш?
Боюсь лиш, чи вдалось мені вплести
Її, що смертна, у Твою, без меж, --
Бо щоб з Твоєю не злилась вона,
Заповзялись плоть, світ і сатана.

18
Яви, Ісусе, Наречену нам
Свою! Тут чи за морем її сад?
І схильність в ній до вірності чи зрад?
Й сміється тут чи плаче вона там?
Й де спить -- там тиша чи немовкний гам?
Стара чи юна? Із чеснот чи вад?
Й найкращим що є із її принад?
Й горбів один чи сім, де її храм?
Живе між нас чи, наче мандрівний
Той лицар, світ пройде, перш ніж любить?
В наряд вдяглась розкішний чи брудний?
Й чи моє серце здатна прихилить?
Любов і вірність лиш до Тебе в нім;
Вона ж -- блудниця і доступна всім.

19
Щоб мучить мене, крайнощі у всім
Зійшлися; я -- клубок із протиріч;
В душі моїй зустрілись день і ніч;
Веселий щойно -- враз стаю сумним,
Впадаю в гріх й розкаююсь у нім,
Любов кляну й хвалу їй шлю навстріч;
Вогонь я й лід, жену й тікаю пріч;
Німий в мольбі, великий у малім.
Я зневажав ще вчора небеса --
Молюсь сьогодні й Богові лещу,
А завтра вже від страху затремчу --
Й набожність потім знов моя згаса.
Коли тремтів від страху я -- ті дні
Спасіння, може, принесуть мені.