
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.16
14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
2025.09.16
07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
2025.09.15
22:21
Осіннє листя падає за комір
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
2025.09.15
11:24
Вікно було відчинено не просто в густу теплоту ранку ранньої осені, вікно (доволі прозоре) було відчинено в безодню Всесвіту. І мені здавалось, що варто мені стрибнути з вікна, я не впаду на клумбу з жовтими колючими трояндами, а полечу незачесаною голово
2025.09.15
10:40
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
2025.09.15
09:33
Коли спецпредставник президента США Кіт Келлог перебуває в Києві, агресор не завдає масованих ударів. Отже, кияни можуть трохи виспатися…
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
2025.09.15
05:57
Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
2025.09.15
00:57
Використаний корисний ідіот перестає бути корисним, але не перестає бути ідіотом.
Без корисних ідіотів жодна корисна справа не обходиться.
Всякий корисний ідіот комусь та шкідливий.
Люди борються із шкідниками, але самі шкодять набагато більше.
2025.09.14
21:39
Я хочу поринути в розпад.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
2025.09.14
16:19
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
2025.09.14
15:59
Іду якось тихцем по вулиці села.
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
2025.09.14
15:00
Поки зором пещу виднокраї
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
2025.09.13
22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
2025.09.13
22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.08.04
2023.12.07
2023.02.18
2022.12.19
2022.11.19
2022.05.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Поеми
Світло кохання (корона сонетів (ХІІ-й вінок )*
І (ХІІ)
Веди вперед, за межі небокраю
Душа – об`ємна вдалеч і ушир
Усесвіт неохопний обіймає,
Лише уяву їй розворуши.
У ній – печаль, розпука світовая
Ще й оксамит, розкішніший замші.
Од волосини тонше відчуття є,
Коханій – квіти віршів запашні.
От безсердечність черства невластива
Вмістилищу добра в усі часи!
Чи перехопить ініціативу?
Цієї графік боротьби косий!
А перемогу світлому красиву
Білесенькою хмаркою неси.
ІІ (ХІІ)
Білесенькою хмаркою неси…
Хай не пливуть за нею ще й похмурі.
Мов сірий набряк світла полоси –
Таїть вовчиська у овечій шкурі.
В душі, бува, лунають голоси –
Невидимі тебе повчають гуру -
Усі чорнявки – відьми то єси?!
І серед них прекрасні є натури.
А я стрибав, як заєць поміж фар,
(Дорога ж та сяйлива – гробовая!)
Осліплий від кохання млосних чар…
Відхожу, як од хмелю самограю –
Дорогу добрий спрямував мольфар –
Уже веселка барви розгортає.
ІІІ (ХІІ)
Уже веселка барви розгортає –
Немов пейзаж оновлює старий –
В цій неоднаковості небограю –
Буття мого спектральні кольори.
Як голосів розкладка хоровая –
Чергуються між паузами гри.
Бог-диригент усі лади міняє,
Їм фарби інші надає згори.
Це – противага смерті монотонній.
Зелений коридор її коси -
Калейдоскоп життя у ньому тоне.
Різноманіть, Всевишній, принеси,
І їх розкинь неначе на долоні -
Сувої дивовижної краси.
ІV (ХІІ)
Сувої дивовижної краси…
З них можна диво-килими розшити –
Відтінки: теплий, ніжний, боязкий,
Суворий, грізний, трішки сумовитий…
Ще й радісний, щасливий… Вознеси
О Боже, шлейфи сяйва самоцвітів –
Мов настроїв поета пояси -
Укрили перевесло розмаїто.
Чого уява лиш не випліта!
Із каменів коштовних висікає
Мости-аркади… а гірські міста,
Що виростають у небеснім плаї?!
Це – про кохання мрія золота,
Де все недобре і погане – скраю.
V (ХІІ)
Де все недобре і погане – скраю
Мов ободок двокриловий лелек,
Що серцевину світлу оминає…
Англійською цей колір зветься «black»*.
Він менший значно – істина простая,
Його на другорядні ролі шле
Омріяна красуня Навсікая** –
Геть відсікає – підле, нице, зле.
- По іншому буває у реалі,
Бо править світом Князь пітьми жаский –
Мені озвались голоси бувалі.
Але добра легенду не згасить!
Тут гіркота життя, міцніша сталі,
Лиш плавиться, стікаючи в ліси.
* black – чорний (англ.)
**Навсікая – у грецькій міфології донька царя феаків Алкіноя, красуня, яка якнайкраще приймала у себе дорогого гостя царя Ітаки славетного Одіссея.
VІ (ХІІ)
Лиш плавиться, стікаючи в ліси
І хащі, понапоює болото
Життя огида, послід цей в`язкий -
Загубиться, пірне туди достоту.
Небесну душу ніжністю зроси,
Шляхетну силу від природи всотуй
Щоб не зійшли зусилля ті «на пси» -
Добром наповни всі свої турботи.
Але нелегко оминути гидь,
Бо змія гОлови повідростають
Встигай рубать їх – знаєш вочевидь…
Та є оселя світла рятівная.
Її – поріддя чорта – ненавидь –
Там зло у душах людських помирає.
VІІ (ХІІ)
Там зло у душах людських помирає -
Пухлина ніби ракова зника
Як дивовижне світло сяйвограю
Вливається туди, немов ріка.
Богиня Дана вічномолодая
Із ріні вод, що лагідна така,
Животворящий струмінь посилає,
Знімає біль її ясна рука.
- Налив олії, наче гас до лампи –
Наївним цю брехню розповіси,
Хто онкохворий, буде тому амба!
Цей пекла крик – тяжкий укус оси,
Він для сердець пречистих ліком став, бо
Народжується сонце в небеси.
VІІІ (ХІІ)
Народжується сонце в небеси –
Те сяйво величаве, ясне, дуже.
Мов мудрості проміння від месій,
Воно найперше людям вірно служить.
Явися у красі своїй усій –
Дитині, старцю, жінці ачи мужу,
Це почуття зернинами засій –
Любов пречисту, вірну, небайдужу.
Але й без неї гарно всім нам тут!
Наявність грошей безпомильно діє,
Тоді для сексу буде все «зер гут!*»
Неначе раптом зблідла ніжна мрія
Між плетива прадавнього облуд…
Чом на землі холодний вітер віє?
*Зер гут – все добре! (нім.)
ІХ (ХІІ)
Чом на землі холодний вітер віє?
Красуня-осінь скоро надійде
І пензлями тополь в рясній завії
Все листя пофарбує у руде…
А партії поділять хоровії,
Печально заспівають, як ніде –
Птахи й дерева – реквієм, що втілив
Величний геній - Моцарт Амадей*.
Та усміхнеться бабине ще літо,
Трава прошепче ніжно: «Не журись!»
Полум`янітимуть мажором квіти.
…Вогонь любові з піку до понизь
Упав, сповзає, може тільки тліти,
Одвічний сум так болем груди стис…
*Вольфганг Амадей Моцарт - друге ім`я світового генія - видатного австрійського композитора.
Х (ХІІ)
Одвічний сум так болем груди стис,
Ріка душі неначе б то зміліла,
Коли облесний гріховодник лис
Явив душі свою таємну силу.
Вже помисли уліво потяглись,
Дивились зорі тьмяні оніміло
Як повний місяць викотився крізь
Небесну куряву, що світ укрила.
Та кожен серед нас не ідеал.
У цім житті ми люди всі живії –
Недоліки ховаєм на загал.
Мадонна з генним домішком повії
Чарує іноді глядацький зал,
Мерзота сповиває серце змієм…
ХІ (ХІІ)
Мерзота сповиває серце змієм
Залишитися, буть на висоті
Лиш той, відомо з досвіду, зуміє,
У кого дії й помисли святі.
Як волонтери – лицарі отії,
Шляхетній услугуючи меті,
Своїх зусиль, ні коштів не жаліють,
Серця гартують в праці золоті.
Я знаю, огризатиметься пекло –
Потрібна перемога позаріз.
Але бійці змагаються запекло -
Отямся, вража сило, зупинись –
Зітхне Вкраїна вільна ще полегко –
Та мрії ласка очищає вись.
ХІІ (ХІІ)
Та мрії ласка очищає вись
Зірвімося з буденщини намулу.
О небо, наче килим, розстелись -
Крильми піднось легеньке серце чуле.
І пахощі дарує сінокіс,
А сонце лагідне, немов заснуло,
Проміння пестить охололий низ.
Це попрощалось літечко минуле.
Ну як же без печальної пори?
Осінній щем тривожить, ледве гріє.
В нас неодмінно, що не говори,
Він за землею будить ностальгію!
Поглянеш на красу оту згори –
Вона промінням теплим тьму розсіє.
ХІІІ (ХІІ)
Вона промінням теплим тьму розсіє,
Хоч сивина густіша біля скронь,
Літа прийдуть на згадку молодії
І знов пригаслий спалахне вогонь.
Та перша зустріч – то була подія!
Із тим взаємним доторком долонь.
Ти жінка люба, про яку я мріяв!
О почуття, навік не охолонь!
Тоді чомусь фантазії незнані
В уяві буйній раптом завелись?
Бо від добра шукав того ж… Кохана,
Пішла вже пакуватись до валіз?!
Ні! Вірила – прозріння це настане –
Імлу прониже ніжний сонця спис.
ХІV (ХІІ)
Імлу прониже ніжний сонця спис -
Бо найчастіш на віддалі від тебе
Тих відчуваю уз незримих міць
Непогамовну бачитись потребу.
Дедалі більше кличу: «О, з`явись!»
Так спрагло пригорну усю до себе,
Проміння щастя із твоїх зіниць
Вбиратиму, мов од лебідки - лебідь.
Не поруч ти і вже ясна печаль
В полон бере, як та глибінь Дунаю.
Торкнися мого берега, причаль.
Насправді я лише одну кохаю!
Реальна мріє, у сяйливу даль
Веди вперед, за межі небокраю!
ХІІ-й Магістрал
Веди вперед, за межі небокраю
Білесенькою хмаркою неси…
Уже веселка барви розгортає –
Сувої дивовижної краси.
Де все недобре і погане – скраю
Лиш плавиться, стікаючи в ліси.
Там зло у душах людських помирає -
Народжується сонце в небеси.
Чом на землі холодний вітер віє
Одвічний сум так болем груди стис?
Мерзота сповиває серце змієм…
Та мрії ласка очищає вись,
Вона промінням теплим тьму розсіє,
Імлу прониже ніжний сонця спис.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Світло кохання (корона сонетів (ХІІ-й вінок )*

Веди вперед, за межі небокраю
Душа – об`ємна вдалеч і ушир
Усесвіт неохопний обіймає,
Лише уяву їй розворуши.
У ній – печаль, розпука світовая
Ще й оксамит, розкішніший замші.
Од волосини тонше відчуття є,
Коханій – квіти віршів запашні.
От безсердечність черства невластива
Вмістилищу добра в усі часи!
Чи перехопить ініціативу?
Цієї графік боротьби косий!
А перемогу світлому красиву
Білесенькою хмаркою неси.
ІІ (ХІІ)
Білесенькою хмаркою неси…
Хай не пливуть за нею ще й похмурі.
Мов сірий набряк світла полоси –
Таїть вовчиська у овечій шкурі.
В душі, бува, лунають голоси –
Невидимі тебе повчають гуру -
Усі чорнявки – відьми то єси?!
І серед них прекрасні є натури.
А я стрибав, як заєць поміж фар,
(Дорога ж та сяйлива – гробовая!)
Осліплий від кохання млосних чар…
Відхожу, як од хмелю самограю –
Дорогу добрий спрямував мольфар –
Уже веселка барви розгортає.
ІІІ (ХІІ)
Уже веселка барви розгортає –
Немов пейзаж оновлює старий –
В цій неоднаковості небограю –
Буття мого спектральні кольори.
Як голосів розкладка хоровая –
Чергуються між паузами гри.
Бог-диригент усі лади міняє,
Їм фарби інші надає згори.
Це – противага смерті монотонній.
Зелений коридор її коси -
Калейдоскоп життя у ньому тоне.
Різноманіть, Всевишній, принеси,
І їх розкинь неначе на долоні -
Сувої дивовижної краси.
ІV (ХІІ)
Сувої дивовижної краси…
З них можна диво-килими розшити –
Відтінки: теплий, ніжний, боязкий,
Суворий, грізний, трішки сумовитий…
Ще й радісний, щасливий… Вознеси
О Боже, шлейфи сяйва самоцвітів –
Мов настроїв поета пояси -
Укрили перевесло розмаїто.
Чого уява лиш не випліта!
Із каменів коштовних висікає
Мости-аркади… а гірські міста,
Що виростають у небеснім плаї?!
Це – про кохання мрія золота,
Де все недобре і погане – скраю.
V (ХІІ)
Де все недобре і погане – скраю
Мов ободок двокриловий лелек,
Що серцевину світлу оминає…
Англійською цей колір зветься «black»*.
Він менший значно – істина простая,
Його на другорядні ролі шле
Омріяна красуня Навсікая** –
Геть відсікає – підле, нице, зле.
- По іншому буває у реалі,
Бо править світом Князь пітьми жаский –
Мені озвались голоси бувалі.
Але добра легенду не згасить!
Тут гіркота життя, міцніша сталі,
Лиш плавиться, стікаючи в ліси.
* black – чорний (англ.)
**Навсікая – у грецькій міфології донька царя феаків Алкіноя, красуня, яка якнайкраще приймала у себе дорогого гостя царя Ітаки славетного Одіссея.
VІ (ХІІ)
Лиш плавиться, стікаючи в ліси
І хащі, понапоює болото
Життя огида, послід цей в`язкий -
Загубиться, пірне туди достоту.
Небесну душу ніжністю зроси,
Шляхетну силу від природи всотуй
Щоб не зійшли зусилля ті «на пси» -
Добром наповни всі свої турботи.
Але нелегко оминути гидь,
Бо змія гОлови повідростають
Встигай рубать їх – знаєш вочевидь…
Та є оселя світла рятівная.
Її – поріддя чорта – ненавидь –
Там зло у душах людських помирає.
VІІ (ХІІ)
Там зло у душах людських помирає -
Пухлина ніби ракова зника
Як дивовижне світло сяйвограю
Вливається туди, немов ріка.
Богиня Дана вічномолодая
Із ріні вод, що лагідна така,
Животворящий струмінь посилає,
Знімає біль її ясна рука.
- Налив олії, наче гас до лампи –
Наївним цю брехню розповіси,
Хто онкохворий, буде тому амба!
Цей пекла крик – тяжкий укус оси,
Він для сердець пречистих ліком став, бо
Народжується сонце в небеси.
VІІІ (ХІІ)
Народжується сонце в небеси –
Те сяйво величаве, ясне, дуже.
Мов мудрості проміння від месій,
Воно найперше людям вірно служить.
Явися у красі своїй усій –
Дитині, старцю, жінці ачи мужу,
Це почуття зернинами засій –
Любов пречисту, вірну, небайдужу.
Але й без неї гарно всім нам тут!
Наявність грошей безпомильно діє,
Тоді для сексу буде все «зер гут!*»
Неначе раптом зблідла ніжна мрія
Між плетива прадавнього облуд…
Чом на землі холодний вітер віє?
*Зер гут – все добре! (нім.)
ІХ (ХІІ)
Чом на землі холодний вітер віє?
Красуня-осінь скоро надійде
І пензлями тополь в рясній завії
Все листя пофарбує у руде…
А партії поділять хоровії,
Печально заспівають, як ніде –
Птахи й дерева – реквієм, що втілив
Величний геній - Моцарт Амадей*.
Та усміхнеться бабине ще літо,
Трава прошепче ніжно: «Не журись!»
Полум`янітимуть мажором квіти.
…Вогонь любові з піку до понизь
Упав, сповзає, може тільки тліти,
Одвічний сум так болем груди стис…
*Вольфганг Амадей Моцарт - друге ім`я світового генія - видатного австрійського композитора.
Х (ХІІ)
Одвічний сум так болем груди стис,
Ріка душі неначе б то зміліла,
Коли облесний гріховодник лис
Явив душі свою таємну силу.
Вже помисли уліво потяглись,
Дивились зорі тьмяні оніміло
Як повний місяць викотився крізь
Небесну куряву, що світ укрила.
Та кожен серед нас не ідеал.
У цім житті ми люди всі живії –
Недоліки ховаєм на загал.
Мадонна з генним домішком повії
Чарує іноді глядацький зал,
Мерзота сповиває серце змієм…
ХІ (ХІІ)
Мерзота сповиває серце змієм
Залишитися, буть на висоті
Лиш той, відомо з досвіду, зуміє,
У кого дії й помисли святі.
Як волонтери – лицарі отії,
Шляхетній услугуючи меті,
Своїх зусиль, ні коштів не жаліють,
Серця гартують в праці золоті.
Я знаю, огризатиметься пекло –
Потрібна перемога позаріз.
Але бійці змагаються запекло -
Отямся, вража сило, зупинись –
Зітхне Вкраїна вільна ще полегко –
Та мрії ласка очищає вись.
ХІІ (ХІІ)
Та мрії ласка очищає вись
Зірвімося з буденщини намулу.
О небо, наче килим, розстелись -
Крильми піднось легеньке серце чуле.
І пахощі дарує сінокіс,
А сонце лагідне, немов заснуло,
Проміння пестить охололий низ.
Це попрощалось літечко минуле.
Ну як же без печальної пори?
Осінній щем тривожить, ледве гріє.
В нас неодмінно, що не говори,
Він за землею будить ностальгію!
Поглянеш на красу оту згори –
Вона промінням теплим тьму розсіє.
ХІІІ (ХІІ)
Вона промінням теплим тьму розсіє,
Хоч сивина густіша біля скронь,
Літа прийдуть на згадку молодії
І знов пригаслий спалахне вогонь.
Та перша зустріч – то була подія!
Із тим взаємним доторком долонь.
Ти жінка люба, про яку я мріяв!
О почуття, навік не охолонь!
Тоді чомусь фантазії незнані
В уяві буйній раптом завелись?
Бо від добра шукав того ж… Кохана,
Пішла вже пакуватись до валіз?!
Ні! Вірила – прозріння це настане –
Імлу прониже ніжний сонця спис.
ХІV (ХІІ)
Імлу прониже ніжний сонця спис -
Бо найчастіш на віддалі від тебе
Тих відчуваю уз незримих міць
Непогамовну бачитись потребу.
Дедалі більше кличу: «О, з`явись!»
Так спрагло пригорну усю до себе,
Проміння щастя із твоїх зіниць
Вбиратиму, мов од лебідки - лебідь.
Не поруч ти і вже ясна печаль
В полон бере, як та глибінь Дунаю.
Торкнися мого берега, причаль.
Насправді я лише одну кохаю!
Реальна мріє, у сяйливу даль
Веди вперед, за межі небокраю!
ХІІ-й Магістрал
Веди вперед, за межі небокраю
Білесенькою хмаркою неси…
Уже веселка барви розгортає –
Сувої дивовижної краси.
Де все недобре і погане – скраю
Лиш плавиться, стікаючи в ліси.
Там зло у душах людських помирає -
Народжується сонце в небеси.
Чом на землі холодний вітер віє
Одвічний сум так болем груди стис?
Мерзота сповиває серце змієм…
Та мрії ласка очищає вись,
Вона промінням теплим тьму розсіє,
Імлу прониже ніжний сонця спис.
*Попередні вінки корони сонетів "Світло кохання" можна прочитати ось тут:
http://maysterni.com/publication.php?id=130971
http://maysterni.com/publication.php?id=131004
http://maysterni.com/publication.php?id=131046
http://maysterni.com/publication.php?id=131066
http://maysterni.com/publication.php?id=131101
http://maysterni.com/publication.php?id=131169
http://maysterni.com/publication.php?id=131204
http://maysterni.com/editpublication.php?id=131258
http://maysterni.com/publication.php?id=131258
http://maysterni.com/publication.php?id=131296
http://maysterni.com/publication.php?id=131346
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Поштарочка (пісня)"
• Перейти на сторінку •
"Станіслав Бондаренко Місце болю й сили (гімн Майдану)*"
• Перейти на сторінку •
"Станіслав Бондаренко Місце болю й сили (гімн Майдану)*"
Про публікацію