Олександр Букатюк, незважаючи на досконале володіння ямбом, хореєм і майстерність римувати, заглибився у верлібри. Манеру його письма можна порівняти з генною інженерією: поет у живому вірші розчленовує якесь одне, ніби випадкове, слово, виокремлює з нього нове і обдаровує його самостійним життям. Таким чином видобуваючи, наче рудокоп із руди, інше, коштовне, інколи дуже важливе смислове значення/навантаження вірша, він міняє його вектор і досягає дива: маємо вірш у вірші, такий собі поетичний «кіндер-сюрприз». Це дійство нагадує також пологи, коли з тіла жінки на світ з’являється дитина – нова людина з іншим характером, іншим резусом, іншою долею,.. – бо те одне, виокремлене, слово рівноцінне материнському тексту, але лаконічніше, ще й із задатками дитини-індиго, бо спроможне телепатично викликати різноманітні і багатогранні асоціації у вашій уяві, завдяки чому ще й дозволити вам відчути себе співавтором вірша.

Я щаслива, що в нашій літературі з’являється така «худОРЛЯва» креативна молодь із своїм голосом і своїм розумінням творчості. Щасти нам усім на таких дітей!

Раїса ХАРИТОНОВА

***

я вивернув світ на:ви:воріт –

тіровиван тівс

і вістря знань солодко запекло в грудях:

слова ще не було

і ти маєш честь його вимовити

завжди вперше



***

витесую зі слів –

вікна і двері

столярую як Ви

привиди вишень зрубаних

щоночи туди приходіт

де ми з Вами

про все на світі

мовчьили…

вікна і двері

плачут за вами

щозливи

а я ньи бо вже м віріс до стели

чуєте діду

я про вас вірш написав

так зроду більше й ніхто

не називав мене своїм народом



МОВА В КРЕДИТ

ми – діти у:я:ви

вічні неВИмовлята

нам ця мова ви:дана в кредит

не для мар:нот:ратства

пеню примножує борги

кожНЕ СЛОво треба повернути

я все сплачу за вас мовчанням

але допоможіть мені/собі

окрасномовнюймо тишу



БІЛЬ:ШЕ

ніч робить вікно

дз;ер:калом зорових від:лунь

вже бачу більше

ніж дозволяє зір

чую більше

ніж хоче слух

кажу значно більше

ніж коли би говорив



ЯК:ЩО

якщо я – шах:ова фіг:ура

у ваших рук:ах

то ви будете ходити мною

куди я напишу



***

сорока:град:у:сні думки

ч:хати хотіли на град:у:сни:к

піґулки від температури

та інше ітеде

їм би пропУСТити мене

через м’ясорубКУ ПОезії

заради чергового вір:ша



ВИЩА МАТЕМАТИКА

се вам не шТИРи плюс штири

а вища математика поезії

верліброалгебра віршегеометрія

число Пі

поміж рядків



ВІДМОВА ПІД ПОСАДИ ПРИВАТНОГО ПРОРОКА

я б щось вам напророчив

але все вже з:дій:снилось

і я не хочу працювати при:ват:ним пророком

це ж невдячна справа

бо всі пророцтва то застереження

щоб не сталося найгіршого

а ви (ті що дума:є:те ніби я не до вас)

сприйняли одкровення про те що не дай боже

ніби заповідь обов’язкову для ви:конання



ЧОРНІ ДІРИ СВІТЛА

щоб освітити в тобі цю мить

всевишній мусив щось спалити
Микола Біденко


коли в собі спалюєш сміття

допікають внутрішні опіки

злазить шкіра душі

але стає тобі ви:дно в середині себе

слова – чорні діри світла

витягують з вас зайве

затягують вас в себе



ВИ:ХОР

що мені цей вітрисько

коли в:нутрі:шній вихор

не дає розслабитись

навіть під час нібито сну

ви – хор в моїй голові

сядьте тихо і читайте дАлІ

бо таки буде



В ДОРОЗІ ЗАЛІЗНІЙ

якби цей потяг знав

яка у 6-му вагоні

пишеться поезія

став би космічним лайн:еро:м

або зав’язав би себе у морський вуз:ол

за:лежить від того

з чиєї ми поезії

всевишнього чи всенижнього



ПРИЙДЕ:ТЬСЯ

простір пропливає повз

бачу через вікно

скло якого з піску часу

і простір тікає з-перед (з-під) очей

і час перероблений на недодзеркало

прийдеться за все брати;сь самому



***

крила в середину ви:росли

ніби вмуровані в тіло

ось чому мені в мені так тісно

ось чому небо моє – дорога

бути поет:ом це вже аномалія

гріх бути трішечки смертним богом



МОЇ ЗАПОВІДІ

бути художником якого

пише з на:тури власне полотно

бути скрипалем

з якого скрипка видобуває музику

поетом бути

якого висловлює невимовність



ВІДОБРАЖЕННЯ В МЕНІ

кожНА Джоконда пише свого да вінчі

на полотні пам’яті людства

поезія пише біденка

як найкращого бігуна

на олімпійських іграх творчости

ви:пиймо болюче безсмертя

за кеЛИХ миті сп’яніння

слово – вино з жил роз5-ого нами

одного з нас

рим не римує зем:лю

яка накивала 5-та-ми

з п:лю:щем над прірВОЮ

повітря верлібрує

з легень в легені

я в само:му собі ві;добра:жуюсь



ПЕРЕПРИСЛІВ’Я

біль:шість не живе

і меншоСТІ Не дає

сам не га

і другому не да

більшість вічно щось ліліпутає

а меншості цей світ замалий за розміром

зате один худОРЛЯвий з меншості

важить більше ніж всЯ БІЛЬшість разом узята



ЖІНЦІ, ЯКА ВИЙШЛА ЗАМІЖ ЗА ПОЕТА

у Києві є сиротинець длЯ Книг

у ньоМУ ЖиВЕ Жінка

яка свої крила віддає іншим

аби літали

їй же достатньо одногО ПЕРА і спогадів

щоб злетіти в печальНЕ НЕбо слова

це Вона віддала мені кілька книг-сиріт

із серця В СЕрце

одні я передав на всиновлення кільком об:рани:м

другі всиновив сам хоч навіть не покликаний

бо йду не чекаючи особ:лив:ого зап:рошення

бо майбутнє не терпить запізнення

ми з:уст:рін:емо:сь тепер

і я розповів цьому г:ордо:му майбутньому

цю віршежитт:єву історію



МИ КОЛА

безусто кличу: батьку

а кола на воді:

ми тут – усюди

бо бути там то бути

у всіх місцях де треба

ОДНО:ЧАС:Н2О



БІЛЬШЕ НІЖ…

слова – лиш корки

відкорковуйте поезію

яка більше ніж поезія

вино в цих пляшках

саМЕ СОбі істина

воно – листи кожному з я

пийте цю мову

з букетоМ АРОматів мовчання що

звукоспоріднене з щойНО ВИМовною тишею

це більше аніж слова

більше ніж просТО Мова

в абетці якої й не:ви:дим:і літери є



***

час вальсує

снів сім’я сіє

вірші народ;жуються недоношеними

без кесаревоГО РОзтинУ СЕрця



***

моє особиСТЕ Життя

зукраїнилось до ручки

дверної

грудка моєї землі

не знає кордонів і митних контролів

плането моя чого ж тобі

чорнозе(и)мній так не по собі в мені

у ворога піД НОгами ГОРИш

а в моїх руках стаєш глиною

тому я знову щось

ліплю двопало устами



О ПІВ БЕЗ ТЕБЕ

година в години питає:

котрий я

та відповідає: о пів без неї

не циферблатний

не пісочний

сонячний

я

тік-такаю і тік-нікаю

Б:УК:раїнською



***

при:світ:іть тем:р:явою

кажу без слів а ВИ Не чуєте

нічого не видно в цьому штучному світлі

не латайте чорні діри

у одній на всіх Гам:і:в:ній Сорочці

не стійте осторонь

пишіть зі мною цей вірш



***

час – недоношене дитя вічности

горе вам радісні

бо хто не знав бо:лю

не в:і:дає щастя

як:ого нема-

є



***

ви:воджу на чисту воду

плями полум`я

читаю поміж плес:

не знаєш броду не лізь у-

б`є / і санскрит сонця

сухим з воДИ ВИй:шов

сто:я.вши біля води

рву греблі по:думки

йду за водою про:ти течії

річка рве береги обрію

і краплею точить залізобетон-

НІ Черепи міСТОПечер



МОНОЛОГ НЕНАРОДЖЕНОГО

скільки ще століть

но;ситим;еш мене Мамо

в своїм лоні

я вже давно навчився говорити

і ходжу вже віки

лабіРИНТАми твого серця

я – одна з крапок над Ї

в твоєму імені

і в нареченні солов’Їв

які докаркались до ручки

може ти мене бережеш від світу

але він і звідСИ Мене дістає

з-під твого серця

Мамо дозволь мені народитись

хоч перед смЕРТЮ

аби всі знали що я таки в тебе

є



***
народ:жені ні плачуть НІ Сміються

природ:же:на з:дат:ніс;ть – кричати

а вже потім – за:ходи:ти.ся

плачем і сміхом но-

гами і нарешті – словом

щоб повертаючись згодом

в новонародженість –

все більше хотіти мовчати

на те ж і немовлята щоб не вимовляти



ДОЛЯ ЗУБА

1.

я – вирва:ний ким:ось зуб

який бо:лить сам по собі

бо вже ніч:ий

позащелепний

мене проміняли на золотий

ось я в мишачій норі

давно с:писаний на сміттє:звали:ще світу

тут мені й місце

так мені й треба

бо гляньте що я натворив

на попередньо-наступних сто:рінках

книги без початку й кінця



2.

Вам нікоЛИ НЕ вир:вати мій корінь

хоч мене давно депортували з раю усмішки

я залишу його вам

аби боліло одній на всіх голові

бо пам’ять жиВЕ ЛИ:Ш КОЛИ болить

бо вона – високовольтна лінія голосу

зуби мудрості цураються мене зуба безуму

бо вСІ РОзуми поїли

я ж голодом ситий

ви замінили мене й моїх братів

зубним протезом

так можна пхати до рота

все що завгодно

так можна НЕ БОяТИся кар:і:є:су

але я завжДИ ВАм болітиму і не дам вам забути

про всі ви:биті зуби

поки всевишній стоматолог не запломбує

всі наші чорні діри



ВЕЛИКЕ змалЇння

комашина на пів крапки

бігла полем по корону

Ярослав Ясінський



стаю щодень дріб:ніш;им

ось вже менший за кома,шину

яКА ЗАВбільшки з пів крапки Ясінського

але чим більше меншаю

тим світ стає безмежнішим

і вже мені значно ближче до неба

що вкриТЕ ТРАвою й камінням

шукайте мене в районі двокрапки над Ї


***

сорокоУСТа поезіє

відпусти гріхи…

на прощу



***

куди по:діти;сь серцю-біженцю

коли наглухо зачиНЕНІ всі кОРДОни

може назад

у безмежжя



***

замкнув серце на де:в’ять замків

по цей бік

людство

тепер ти в моєму серці


2017

http://litgazeta.com.ua/poetry/bilshe-nizh-virshi/