Притча про впевненість в собі
Одного разу до Майстра прийшов юнак і сказав: - Я прийшов до тебе, бо відчуваю себе таким жалюгідним і нікчемним, що мені не хочеться жити. Все навколо твердять, що я невдаха, тюхтій і ідіот. Прошу тебе, Майстер, допоможи мені! Майстер, мигцем глянувши на юнака, квапливо відповів: - Вибач, але я зараз дуже зайнятий і ніяк не можу тобі допомогти. Мені потрібно терміново владнати одну дуже важливу справу, - і, трохи подумавши, додав: - Але якщо ти погодишся допомогти мені в моїй справі, то я із задоволенням допоможу тобі в твоїй. - С ... з задоволенням, Майстер, - пробурмотів той, з гіркотою відзначивши, що його в черговий раз відсувають на другий план. - Добре, - сказав Майстер і зняв зі свого лівого мізинця невелику обручку з гарним каменем. - Візьми коня і скачи на ринкову площу! Мені потрібно терміново продати цю обручку , щоб віддати борг. Постарайся взяти за неї побільше і ні в якому разі не погоджуйся на ціну нижче золотої монети! Скачи ж і повертайся якомога швидше! Юнак взяв обручку і поскакав. Приїхавши на ринкову площу, він став пропонувати обручку торговцям, і ті спочатку з цікавістю розглядали його товар. Але варто було їм почути про золотій монеті, як вони тут же втрачали до обручки будь-який інтерес. Одні відкрито сміялися йому в обличчя, інші просто відверталися, і лише один літній торговець люб'язно пояснив йому, що золота монета - це занадто висока ціна за таку обручку і що за нього можуть дати хіба що мідну монету, ну в крайньому випадку срібну. Почувши слова старого, юнак дуже засмутився, адже він пам'ятав наказ Майстра ні в якому разі не опускати ціну нижче золотої монети. Обійшовши весь ринок і запропонувавши обручку добрій сотні людей, юнак знову осідлав коня і повернувся назад. Сильно пригнічений невдачею, він увійшов до Майстра. - Майстер, я не зміг виконати твоє доручення, - з сумом сказав він. - У кращому випадку я міг би виручити за кільце пару срібних монет, але ж ти не велів погоджуватися менше ніж на золоту! А стільки це кільце не варто. - Ти тільки що вимовив дуже важливі слова, синку! - відгукнувся Майстер. - Перш ніж намагатися продати кільце, непогано було б встановити його справжню цінність! Ну а хто може зробити це краще, ніж ювелір? Скачи-ка до ювеліра та запитай у нього, скільки він запропонує нам за обручку . Тільки, що б він тобі ні відповів, не продавай обручку , а повертайся до мене. Юнак знову скочив на коня і відправився до ювеліра. Ювелір довго розглядав обручку через лупу, потім зважив її на маленьких вагах і, нарешті, звернувся до юнака: - Передай Майстру, що зараз я не можу дати йому більше п'ятдесяти восьми золотих монет. Але, якщо він дасть мені час, я куплю обручку за сімдесят, враховуючи терміновість угоди. - Сімдесят монет ?! - юнак радісно засміявся, подякував ювеліра і щодуху помчав назад. - Сідай сюди, - сказав Майстер, вислухавши жваву розповідь юнака. І знай, сину, що ти і є ця сама обручка .Дороге життя й неповторне! І оцінити тебе може тільки справжній експерт. Так навіщо ж ти ходиш по базару, очікуючи, що це зробить перший зустрічний?
Переклала на українську мову 2.07.18 17.40