"Всі ми трохи винуваті, що у нас таке життя,
просто треба помінятись, не вимахуватися..."

DZIDZIO

Все почалося з того, як він увійшов до кабінету…
Відразу погасло світло, стало темно на дворі і в душі. Здійнявся сильний вітер.
Кривдник навіть не здогадувався, в яку халепу попав, але це вже не мало жодного значення. Бо він потрапив в їх зону помсти. Здобич потрапила в пастку. Двері захлопнуті! Мотузки зрізані!
Їх звали ПОМ, СТА і Блондиночка. Три кралі з різними характерами: чорнява, руда і…ну, ви здогадалися яка. Три бестії в одному місці, в один час. Безмежно ображені і безмежно розлючені. Це вам не просто Пекло у спаласі, а справжня піщана буря на землі!
Начальник їхній сидів у своєму окремому кабінеті, і ні про що не здогадувався. Хоча про жахливі події того* дня добре знав, але тоді нічого не зробив. Пив каву і чатився. Це був взагалі особливий чоловік, і особливість його була у зрості і можливостях сечового міхура.
Але він був «назначений», а не з вулиці з дипломами прийшов. Це як помазаник. А чи Божий? Ні, люди, я не беру на себе відповідальність за аутентифікацію чи ідентифікацію цих речей. Просто він був інший, і цього достатньо.
У кімнаті було темно й холодно, всі три бестії поки що сиділи на своїх місцях. Кривдник стояв посеред кімнати, і обирав до кого підійти за відповідями на свої дурнуваті питання.
Це був молодуватий товстопузий чоловік, на вигляд років не більше тридцяти п’яти, порослий пихою, нахабністю і дурним вихованням чи відсутністю такого. Він смердів, але не потом чи брудними ногами, а парфумом з дешевого жіночого каталогу. Позаду за резинкою трусів у нього стирчала кобура. «Беретта», «ТТ», а може й «Макаров» був у ній. Хоча, хто його зна’, що насправді там було. Табельний чи може де купив? Було все одно!
Першою обернулась на запах здобичі ПОМ, вона якраз дофарбувала помадою губи.
- Що вам потрібно, добродію?
- Справка чьто я нє дурак.
- Хм, а чи це так? Ми тут не видаємо фальшивих документів – посміхаючись пурпуровими губами.
- Ви прийшли не в прийомний день, - обізвалась посміхаючись СТА.
- І не в прийомний час, - хтиво її підтримала Блондиночка.
- Так чьто мнє дєлать сєйчас? – роздратовано.
- «Чьто дєлать?» Хм, навіть не знаю, як вам і допомогти, «чьто делать?»… А пам’ятаєш, жабо, як ти знущався із нас? Чи ти, скотина клята, думав, що тобі це з рук зійде????
- Не зійде! – сказала ПОМ.
- Не зійде! – сказала СТА.
- Не зійде! – сказала Блондиночка.
- Мама! Я большє так нє буду!
- Пізно, скотиняка! Ану, дівки, хтось закрийте двері на ключ.
- Зараз ти пожалкуєш, що народився на світ!
- Я большє так нє буду! Прастітє мєня! Я всьо вашому начальніку расскажу!
- Ні! Пізно тобі згадувати начальника! Молися тому, кому ти молитися звик!
- А чи згадував ти, собако, начальника, коли тут тортури свої розвернув? – СТА.
- А чи згадував ти начальника, падло, коли насильницьки витискував радість з моєї душі? – Блондиночка.
- А чи?...Короче, в’яжіть його, дівки!
Двері кабінету були зачинені на ключ, а останній був у бюстгальтері Блондиночки. Шумоізоляція кімнати майже бездоганна, коли щільно зачинити всі двері і вікна. Для антуражу, ПОМ ввімкнула на всю гучність радіо, там саме піпікала чергова сесія Ради. Кривдник заметався між столів і стільців, як загнаний заєць, як злочинець під час облави. Він бігав, перекидував меблі, жбурлявся речами, плакав і просився. Та пізно вже!
Злочин було вчинено. Його термін давності ще не сплинув, постраждалі жадали відновлення справедливості і крові. А злочинець був поряд, тільки руку простягти.
Кривдник раптом наче схаменувся, зупинився і витяг кобуру із трусів. В кобурі точно були не цвяхи. Саме в цей напружений момент подзвонив міський телефон. З несподіванки чолов’яга злякався, і кинув зброю на підлогу. Чим скористалася проворна СТА.
Тепер Кривдник був на «мушці», а Блондиночка розстібала ремінь на його штанах. Поряд стояла ПОМ із ножицями і скочем у руках.
Хтось наполегливо гамселив у двері. То мабуть Євген Євгеніч за договорами прийшов чи наколотити десяту чашку кави за день.
«Дєвачкі! Аткройтє двєрі, тут с налоговай інспєкциї прішлі!», - горланила головбухша Тамара Трохимівна Задуряк.
ПОМ: «Ніфіга! Нікому двері не відчиняти! Нікого не впускати! Нікого не випускати! Поки ми цього красунчика до ладу не доведемо!»
Кривдник вже стояв без штанів, у нього були напрочуд волосаті ноги. Руки за спиною зв’язали скочем, тепер можливості для дій у нього були обмежені.
Він почав кричати. «Кляпа йому у мордяку!» - поспішила СТА з важенькою «Береттою».
- Шо робитимимо далі, дівки? – ПОМ.
- А давайте… - Блондиночка.
- Да знаємо ми всі твої «давайте». Ні! Зараз не час! Да і він огидний такий! Ви тільки на нього подивіться! Тьфу на нього тричі!
- А може ми його того… - СТА.
- Шо того? Кажи конкретніше! – ПОМ.
- Пофарбуємо! – Блондиночка.
- Знову ти зі своїми дур… - ПОМ.
- Стривай! Чому дурнуватими, це ж геніально! Давайте його пофарбуємо! Маркерами! В мене є суперстійкий маркер для гнучких дисків, а ще надстійка червона помада і блистівки! Точно! – СТА.
- Шо точно? - ПОМ
- Пофарбуємо його різними кольорами! – Блондиночка.
- А давайте! Але спочатку треба наказати. Роздягайте його повністю і на стіл вниз пикою – ПОМ.
- А ще давайте зробимо йому епіляцію! – СТА.
- У зоні бікіні! – потираючи руки Блондиночка.
- Знову ти за своє! – ПОМ.
- Не зараз, хоча твоя ідея пречудова, молодець! – СТА.
- За роботу, дівки! – ПОМ.
- А давайте нагодуємо його блистівками! – Блондиночка.
- Краще моїм холодцем, що третю неділю у холодильнику стоїть! У ньому вже опариші завелись! – СТА.
- Опариші кажеш? На підвіконні у кульку шматок мого сиру із села лежить. Там точно завелося якесь життя, якщо його не розтягли горобці! – ПОМ.
- То що? – СТА.
- За роботу! – ПОМ.
Кривдника роздягли і поклали на стіл вниз лицем. Скочем прив’язали ноги й руки і стали шедеври на ньому творити.
«За косметички, баби!» - сказала урочисто ПОМ.
Кривдника малювали і маркерами, і помадами, і олівцями косметичними. Потім одна із бестій взяла у руки коректор з пензликом і стала виводити на ньому візеруночки із матюків. Пофарбувала ним нігті на руках і на ногах.
«Є! Перевертайте!» - зробила висновок СТА, - «а тепер на іншу сторону гімнюка! І так гарно, як і на спині!»
«Аткривайтє! Что ви там дєлаєтє?» – за дверима подав голос начальник, - «ато уволю всєх нафіг! Чьто за фігня там проісходіт!?».
У відповідь лише короткі «пі-пі-пі-пі…» – Рада голосує, радіо сповіщає. Голосів підлеглих ні чичирк!
Тим часом на Кривдникові виводилися останні штришки. Лишалася нетронутою тільки голова і, вибачте за відвертість, зона бікіні. На останню вже не було часу, та й сил не було ото з тим возитися. А голова…
«Голову треба голити! Але у нас немає бритви, тому шукайте у себе крем для депіляції! Чи може краще з нього скальп зняти? Ні, це вже занадто!..» - задумливо ПОМ.
«Ура! Є!» - Блондиночка витягла із тумбочки біло-рожевий тюбик. – «Майже новий, вистачить на всю голову!»
«Маж!» - сказала СТА.
Через годину Кривдник вже не виглядав, як кривдник. Він був жалюгідним і писаним, як писанка на Пасху. Голова голена, але то для неуважного ока, а для знавців – волосся випалив спеціальній, підкреслюю жіночий, крем. Звісно ніхто його не одягав, віддали тільки светр і ремінь.
Чекайте, а як же холодець і сир?
Чоловіка задовільнили, а накормити – не накормили! Е ні, так не піде!
Бідолаху прив’язали до стільця, знову скочем. А як же його нагодувати, коли він закрив рот? Не переживайте, вони придумали.
- СТА, я буду набирати холодець ложкою, а ти по моїй команді затуляй йому пальцями ніс – ПОМ.
- Добре, а коли плювати буде? – СТА.
- Підтримуй йому підборіддя! – ПОМ.
- А сир коли? – Блондиночка.
- О! Є ще сир…Сир у перервах між холодцем і опаришами – СТА.
- А він не здохне від наших страв? – ПОМ.
- Таке гімно і радіацією не витравиш! – СТА.
- Ага! – Блондиночка жуючи сир.
- Шо ти робиш! Виплюнь! – СТА.
- А шо, він смачний. Самі спробуйте. – Блондиночка.
- Ану, дай! – ПОМ потягнулася за шматком сиру.
І справді, сир із звичайного сільського через місяць на підвіконні під дією різних сил природи перетворився в елітний із синьо-зеленою плісенню. Тому бестії, не згодували його Кривднику, самі поїли весь.
Бідолашний Кривдник, увесь сплюндрований і обписаний, оголений і без трусів, в самому светрі вибіг із кабінету, як тільки його відкрив завгосп Степанич. Він не обертався, біг тільки вперед, прикриваючи светром сором.
- Чьто, вашу мать, ви здєсь натворілі!??? - начальник Євген Євгеніч.
- Да нічого, підлогу от мили – ПОМ, вазюкаючи шваброю підлогу.
- А етот пачєму такой? Ви чьто його насіловалі втрьох? – показуючи в бік Кривдника, якого і слід вже простив, лишилися тільки штани.
- Зовсім ні! Він показував нам прогресивні методи клінінгу.
- Чєго он вам показивал?
- Показував, як у Європі підлогу миють.
- Я віжу, что показал, да? А штани єго чьто здєсь дєлают?
- Да звідки нам знати, він наче здурів! Зняв штани і почав ними підлогу мити!
- Всє трі обяснітєльниє мнє на стол. Я жду. А здєсь убрать і работать. Я єщьо узнаю, чьто здєсь било на самом дєлє!
- Добре.

На дворі знову світило сонечко. А на душі так добре було!..

Історія ця вигадка, суцільна маячня, імена героїв вигадані, але не вони самі. Всякий бійся ображеної жінки. Бо ображена жінка, то є гірше торнадо і війни одночасно. Це як бомба сповільненої дії, це як рушниця, яка рано чи пізно вистрілить.
Отож, мотай на вус чи куди є мотати у тебе, чоловіче, жінок ніколи не ображай, особливо сестер, коханих, дружин і матір. Записуй і завчи: «НІКОЛИ НЕ ОБРАЖАТИ ЖІНОК». А захищати і любити, на руках носити, цілувати і кохати. От як з нами потрібно поступати! Не забувай про шоколад і квіти, вони завжди у тяжку мить стануть тобі у пригоді.


Написано 18.04.2015 року під попереднім псевдонімом П***** **куй