ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.06.30 21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.

Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.

У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.

Козак Дума
2025.06.30 10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.

Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі

Богдан Манюк
2025.06.30 09:12
Частина друга Жовч і кров 1930 рік Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в

Тетяна Левицька
2025.06.30 08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.

На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —

Віктор Кучерук
2025.06.30 05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.

Володимир Бойко
2025.06.29 23:49
Банальна думка – як воно
Зріднилось з путіним лайно.
І як воно – смердючі дні
Вовтузитися у лайні.

Відомі істини прості –
З лайном поріднені глисти.
І путін теж – огидний глист,

Юрій Левченко
2025.06.29 23:25
Мій мозок розчленився на клітини,
у кожній - ти ... в нейронах і аксонах
той погляд ще невинної дитини,
та пристрасть у найпотаємних зонах.
Мов не живу без цього всі ці ночі,
розірваних думок збираю зграю,
і розумію, що напевно хочу
тебе і жити,

Борис Костиря
2025.06.29 22:01
Безконечно росте трава,
Невідчутна і ледь жива.

І траві цій ніщо не указ,
Вона дивиться в нас і про нас.

Ця трава - ніби вічне зерно,
Що проб'є асфальт все одно.

С М
2025.06.29 17:16
Санта Фе, кажуть, десь у ста милях, по шосе
Я маю час на кілька чарок й автопрокат
У Альбукерке

Знову мчав я край доріг, самоти я шукав, як міг
Незалежності від сцен і глядачів
У Альбукерке

Євген Федчук
2025.06.29 14:18
Утішає мати доню: - Ну, що знову сталось?
Мабуть, що від того зятя клятого дісталось?
А та плаче: - Справді, клятий! Він мене покинув!
Не поглянув, що у мене на руках дитина!
- Треба ж було добре, доню ще тоді дивитись,
То не довелось би нині тобі і

Іван Потьомкін
2025.06.29 12:07
Заграйте, Маестро Перельмане ,
Щось із Сарасате .
А поки ви настроюєте скрипку,
Оповім, як довелось почуть про вас уперше.
...За обідом, який завжди передував уроку,
Учителька івриту у диптиху про Гріга
Порадила змінити Швейцера на Перельмана.
Я зн

Юрій Гундарєв
2025.06.29 11:45
Кілька днів просто не міг відійти від трагікомедії «Мій карпатський дідусь». Пронизливе враження - справді велике кіно, навіть не за форматом, а передусім, за художнім рівнем. Міжнародна творча команда (режисер і сценарист фільму - грузин Заза Буадзе, спі

Віктор Кучерук
2025.06.29 06:19
Там, де куриться туманом
Гомінка ріка,
Виглядають спозарана
Хлопця-козака.
Почалася косовиця,
А тебе нема, –
Покажися-обізвися
Хоч би крадькома.

Борис Костиря
2025.06.28 21:48
Цей твір, який сховався у пучині
Глибинних вод, потоків, бурунів,
Пропав у невідомості, що нині
Диктує нам свій первозданний гнів,
Який нам світить із очей вогнів.

Цей текст не є сакральним чи пророчим,
Він народився у боях терзань

Марія Дем'янюк
2025.06.28 20:06
В лузі серед конюшини
Виросли дзвіночки сині,
І голівками хитають,
Дзвоном бджілок відганяють.
Прилетів сердитий джміль:
"Чути дзвін ваш звідусіль!"
Не дзвенять вже ті, співають,
На гостину бджіл скликають.

Козак Дума
2025.06.28 15:06
Усе життя, по суті – пошук істини,
як путь у невідоме, в один бік.
А сенс буття – не має часу й відстані,
йому байдуже, миля, день чи вік…

І живемо, немов у невагомості,
де гаємо години, де роки.
У митях так, на рівні підсвідомості,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Сегеда / Проза

 «Всі вимерли, а я живу…»
      - Шось Толька давно до мене не заходив, племенник мій, - скаржилась одного разу баба Сіма.
       - Та ж він помер ще вторік.
      - Ти бач, а я й забула… І тата забрали, розстріляли в Вінниці, і мама померли, і брат старший погиб, і їдна сестра померла, і друга, і племенник Толька вже помер. Всі вимерли, а я живу…
       Був тоді живий ще один її брат, наймолодший, але роками не приїжджав, «бо не має часу і далеко живе» - аж в Вінниці, за 45 кілометрів від Липівця. Лише одного разу довелось мені побачити того сусідчиного брата. Я саме привіз бабі тачкою старі дошки, бо вона не мала чим палити. Аж тут з її хати виходять якісь чоловіки, вже прощаються: двоє молодших, певно племінники, і один старий, в костюмі, з паличкою, з ветеранськими орденськими планками. Баба Сіма каже йому про мене: «Це сусід, сільно хароша дитина, помагає мені, озьдо дров привіз». Її брат потиснув мені руку і відрекомендувався: «Пьотр Назаровіч. Спасібо за знакомство».
      До речі, баба Сіма розказувала, що батько її, Назарій Климентійович Святенький, як повернувся з Першої світової, то теж став російською говорити. Казав, що «привик на фронтє».
      - А ше тато вміли читати газети по-польськи. Мама сварилися: «Шо ти пшекаєш?!», а тато казали: «Ну развє я віноват, што здєсь так напісано?»…
      Дивно було потім дізнатися, що цей нібито русифікований чоловік, розстріляний згодом «совєтами» у вінницькому парку, належав до місцевої громади Української автокефальної церкви. «А тато ж нікому нічого поганого не робили - хазіювали, мали поле, тримали худобу, ходили до церкви… За шо їх було розстрілювати?» - дивувалась його дочка і через шість десятиліть. Розказувала, що як прийшли німці й розкопували в парку могили, то вона з мамою поїхали і «впізнали тата по годежі».
      - Всі вимерли, а я живу, - казала баба Сіма, і важко було зрозуміти, чи хвалилась вона, чи скаржилась. - І в Лугінах на маслозаводі робила, і в войну на тіф була заслабла, і ногу розрубала, і голову... О-о-о, тіф - то така тяжка була болячка, шо я чуть не вмерла. Вихудла, лежала, піт з мене річкою лявся, і коси всенькі вилізли. Я молодою русява була, а після тіфу нові коси чогось чорняві стали рости… Німці дуже тіфу боялися. Бувало, як хто не хоче в Німеччину на роботу їхати, то ляже, буцім слабий, а на дверах напишут по-німецьки: «Тіфус». То вже німці туди не заходят - бояця, шоб не заразитися.
      Як почалась война - наші погнали копати гокопи. І як копали, а земля ж тверда, то хтось вдарив мене кайлом ненарошно - кров голову заюшила, осьо до сих пір є шрам коло гока. Перев’язали, зажило, як на собаці. Потім німці погнали гокопи копати, і я собі в тому гокопі ногу розрубала. Повен чобіт кривлі виляла. Не знаю, як я тоді вижила. Тоже шрам великий на нозі є. Але і це зажило, як на собаці. Мала б вмерти, а живу…
      І хата в мене була завалилась, то я сама їдна хату построїла... Це було на Паску. Напекла я пасок, ковбасу зробила та й пішла до церкви. Приходю, дивлюся: а шо це в мене собаки ковбасу волочат?! Це як це вони в хату забігли? А це в мене в хаті стіна впала, повністю нема стіни! Хата ж стара була, ше тато строїли…
      І баба Сіма самотужки збудувала хату, і прожила в ній другу половину свого довгого та самотнього життя.
      - Десь мій дядько в Києві живе. Чось не приїжджают, не родичаюця... - журиться якось баба Сіма.
      - Дядько живе? Та, може, він вже давно вмер?
      - Чого вмер? - дивується баба. - Чорт їх не вóзьме - вони так багато живут!
      - Та й на скільки років він за вас старший?
      - Я знаю… Найменче - років на п’ятнадцять, а, може, й на двадцять.
      - То як вам 90, то йому вже мало б бути 105 або 110 років. Думаєте, він до сих пір живе?
      - Да? Хто його знає - може, й вмер...
      Замовкла баба Сіма, замислилась, потім каже:
      - Ти бач, це вже й дядька нема…




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-10-09 00:03:35
Переглядів сторінки твору 1017
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (5.066 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.960 / 5.39)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.808
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2023.01.29 14:44
Автор у цю хвилину відсутній