
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
2025.06.30
08:21
На подвір'ї, біля хати,
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
в кропиві та бузині
дозрівають пелехаті
чорнобривці запашні.
На порозі чорний вужик
примостився спочивать.
Квітнуть мальви, маки, ружі —
2025.06.30
05:48
Закохані до згуби
Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Лише в своїх дружин, –
Дбайливі однолюби
Додому йдуть з гостин.
Хоч ген затишна гавань,
А тут – низенький тин, –
Наліво, чи направо,
Не зверне ні один.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Дар
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дар
У житті кожного гомо сапієнса рано чи пізно наступає гормональний дисбаланс і рука тягнеться до пера. Так було і зі мною, так трапилося і з моєю жінкою – берегинею.
Вона – дитя стихії, тому і теми у неї відповідні: про погоду і природу. Як почитав перші її творіння одразу зрозумів: знається жінка і на дубах, і на кущах, і на рясці – не те що деякі писуни сучасності. Інакше і не могло бути, оскільки рослинний світ – невіддільна частина її психічної матриці, кожна травинка генетично споріднена з чарівницею, даючи їй незбагненну для людського розуму силу та здібності.
Спочатку вона творила дванадцятистопним ямбом. Погодьтеся, форма трохи складнувата для початківця, а за змістом провокативна. От як людині сторонній можна прочитати отаке:
«Ось, рецепт даю поету: щоб стояло «пістолетом» та любилося усмак -
Треба взяти трохи меду, хрону жменю перетерту – і покласти все в баняк…»
«Геніально!» вигукнув я і запропонував писати амфібрахієм. Вона і постаралася.
«Рецепт безкоштовно даю для піїтів,
Щоб не підхопити бацил:
В декокта потрібно нектару улити,
А хрону натерти в кінці.»
- А пеоном зможеш? – запитав у жінки і хитро примружився.
- Запросто,- одказала поетеса-народниця і кинулася до столу.
«В амурних справах мед потрібен всім,
Петрушка з хроном - це небес амброзія!
Готова страва! Гей, поет – вкуси!
А потім наварю чогось до прози я.»
За півгодини написала гроно геніальних строф анакрузом, перрихієм, понтоном і трибрахієм.
У мене очі стали як в окуня, який настовбурчив плавці і став у Дніпрі поперек течії. Я теж прудко писав колись, але аж так! Може, і справді геній під боком живе, а я й не помічаю?
Одне трохи докучало: жінка стала млявою, сонливою, увечері ворушу – давай кохатися, а вона вже, як правило, дрімає. За день всю психічну енергію вихлюпне в глибоку поезію і безсило падає на перину. Каже, навіть сновидінь немає.
Пройшов місяць, жінка тулиться і каже:
- Давай книжку видамо. Я вже написала, все упорядкувала. Назвала «Січневий едельвейс». А ти напиши передмову гарну. Ти жінці не відмовиш, правда? – запитала дружина і не очікуючи відповіді ствердно кивнула головою.
- А критики? А рецензія? Можливо варто почати хоча би з альманаху? – сором’язливо запитав у коханої.
- Які такі альманахи? – грізно вигукнула берегиня. – Це братські могили для поетів, а не повноцінні творчі продукти. Нащо мені ці викидні безсилої думки? Тільки книжку! Сторінок на вісімсот, не менше.
- Може у тебе є твори сумнівної якості? – обережно промацую дно поперед себе.
- У мене все вищої якості, бо написане душею та серцем! Геть сумніви, чоловіче!
«Ну да», подумав я. «Коли ти останнього разу чаклувала, то політик рачки повзав по студії та в прямому ефірі сповідав глядачам свої гріхи». Накосячила тоді моя красуня, але хіба про таке можна нагадувати, коли справа стосується таких тонких структур як поезія! Ви шо – це святе! Не дай Боже зробити зауваження – буде « развод і дєвічья хвамілія» однозначно.
- Ну, не хочеш альманаха – давай виставимо в інтернеті, хай читачі скажуть – годиться чи ні?
- Я вже все виставила. Глянь сам – тільки хвалять, кажуть «Геніально!», «Чудо», «Бравіссімо!»…
Подивився. І справді – тисячі лайків, хвалебних дописів сотні. Тільки одна відома поетеса здуру покритикувала, обізвавши творчий доробок мого сонечка ясного «гавриліадою». То сонмище поетів розтерло цю несвідому поетку на порохно.
Але засумнівався я у якості творчого продукту, дав котові Жоржику понюхати ті зошити з безсмертними творіннями. А він раз нюхнув, чхнув, підняв ногу і дав пахучу цівку прямо в розгорнуті рукописи!
І сталося диво: спалахнули зшитки блакитним сяйвом і….щезли! Ми з жінкою аж роти пороззявляли: хто знав, що наш кіт теж чаклунський?
Дружина зажурилася, але згадала, що в комп’ютері та інтернеті є її вірші також.
- Не біда, зараз роздрукую на принтері .
Кинулася до «заліза» , а там теж нічого немає – все зникло. І у фейсбуці, і на «Поетичних майстернях» і в листах, і в коментарях. А у соцмережах виставлене її фото: сидить моя люба жінка на мітлі із котом Жоржиком на руках, а внизу надпис:
«Лікую людські душі. Грошей не беру». І телефон мобільний вказано.
Упав я до ніг своїй красі, поцілував ніжно куди дотягнувся і кажу:
- Може, пора увагу і на людей звернути? Доки ти писала вірші - багато народу приходило. Декого привозили навіть на ношах.
- А що ти казав? – запитала берегиня.
- Казав, що ти хвора. Дуже хвора. І коли видужаєш – невідомо. А біля хвіртки об’яву приліпив: “ Як одужаю – приходьте. Чоловік дасть знати».
Поглянула жіночка у вікно, а на вулиці і справді з десяток стражденників вештається та у вікна зазирає, чи стала на ноги знахурка – чи ще лежить колодою. Не скажу ж я людям, що у жінки творчий сказ.
Зітхнула скрушно жінка, сльозу пустила, що не вдалася її творча кар’єра, і каже:
- Клич людей, пора справою зайнятися. А то і справді трохи того…ну сам розумієш.
Розумію її, так розумію як ніхто, оскільки до знайомства з берегинею мене теж писунка вхопила, трясця її мамі. Можливо колись на старості покажу вам як я про природу писав. І погоду. Але тихенько, коли жінка засне. Бо вона у мене ревнива.
Домовилися?
26.01.2019р.
Сповідь
Казав своїй жінці «Не дивися політичну рекламу та не читай передвиборчі обіцянки кандидатів, інакше будеш журитися». Не повірила берегиня, - сіла і проштудіювала програму Юлії Володимирівни Шенко. А я в цей час капусту у погребі перебирав: де підгнила – обрізав, де листя почало буріти – обламував пелюстя. А потім перекинувся на моркву. Полінувався восени пару ящиків покласти в поліетиленові пакети, а вона усихати почала. Доведеться півмішка почистити, нашаткувати, перетерти разом із сіллю та запхати в півлітрові баняки. А це півдня роботи. Добре що зараз зима лютує кусюча, і собаки в буди поховалися, не те що люди. То що залишається робити, як не куховарити?
Раніше ходив на зимову риболовлю. Разів п’ять провалився у річку на тонкій кризі. Останнього разу довелося проплисти у кожусі під водою метрів десять до промоїни. Насилу вибрався: лід обламувався під руками, а кожух тягнув під воду. Добре, що водяник місцевий, який залицявся до моєї дружини до нашого знайомства, підсобив – пхнув у гузно вилами так, що я кулею вилетів із води. Валянки залишив йому на дні у подяку за спасіння. Босим, підтюпцем біг до села по глибокому снігу та морозі. І що цікаво – було навіть жарко. Тут головне - не спинятися ні на хвилину, інакше гіпотермія скує миттєво.
А вдома хутенько скинув із себе мокру одежу, одягся гарненько, напився чаю гарячого з медом та глодом і влігся під боком у жінки спати. І хоч би хни – ніяка холєра не пристала! Навіть не чхав!
Так про що я? Ага, згадав!
Надивилася моя дружина – берегиня і чаклунка - передач, де владоможці вихваляють своїх лідерів та лають конкурентів і каже:
- Хоч вона баба і ротата, але мудра. Хочу їй підсобити.
Я тоді млинця жував, то ледь не подавився. Питаю:
- І як це ти їй підсобляти будеш? Згадай, до нас уже приїздив один претендент на папаху, прізвище якого закінчується на шко, то ти його одбрила. А ця відьма чим краща?
- Вона – жінка! – з пафосом мовила берегиня. І підняла палець догори. Не смій так говорити про жінок! –і луснула ложкою по столу.
- І шо ? Це ж не Ангела Меркель. Обіцянки дає, але не виконує. Не можна популістам владу давати, бо це не що інше як брехня. Як людина живе без владних повноважень, так вона і з булавою буде чинити – красти і брехати.
- Нічого ти не розумієш! – вигукнула дружина. – Людина хоче взяти на себе суспільний тягар, ощасливити власний народ, а ти їй не довіряєш! Всі мужики лише безсовісні експлуататори жіночої плоті. Все – іду їй підсобляти! – гримнула наостанок дружина і пішла на кухню.
Чухаючи потилицю влігся на дивані та ввімкнув телевізора. І на тобі – одразу натрапив на жінку з косою!
Все вона робила правильно: мудро кивала, коли хтось говорив дурниці, коли журналісти задавали слизькі питання – переводила розмову на іншу тему, громила конкурентів, і обіцяла, обіцяла, обіцяла… Все робила по фень-шую: товкла воду у ступі – тобто повторювала одні і ті ж обіцянки - сім разів поспіль. Аби краще запам’ятовувалося.
Я вже хотів перемкнути на інший канал з битвою екстрасенсів, від якої у моєї дружини піднімався тонус, але тональність і мова у політика кардинально змінилися.
Спочатку вона злетіла у повітря, за мить у неї і справді виросли на спині ангельські крила. Ну викапана фея! Їй Богу!
Гугнявий і деренчливий голос ображеної дівчинки перетворився на шикарне колоратурне сопрано. Камера телестудії взяла це диво широким планом, а фокус та позиція до кінця програми вже не мінялися: оператори втратили дар мови. А от у лідера політичної сили відкрився фонтан красномовства:
- Обіцяю, як тільки стану Президентом держави, то першим ділом посаджу до в’язниці десять найближчих соратників. Всі вони злодії, всі крадуть, всі мають офшорні рахунки та незадекларовані доходи. Не бути їм міністрами ніколи! -
Політик в прямому ефірі назвала прізвища всіх злодюг із власної політичної сили, а потім продовжила:
- Але починати потрібно, усе ж таки, із себе. Тому я чесно заявляю: є й у мене приховані доходи, а майно переписане на підставних осіб.
І давай називати банківські установи та номера банківських рахунків, де лежить бабло! Закінчила з грошима – перейшла на матеріальні цінності: такий то завод переписано на такого, такі машини та пароплави – на такого.
А потім був номер на біс. Я потім довго не спав, а як закімарив то мучили жахи.
Політик став на коліна і почав сповідатися. В прямому ефірі! В усіх гріхах, які вчинив протягом всього життя: кому показала дулю, кого вигнала з роботи, на кого зробила наклеп, кому і за що заздрила та давала хабарі.
Прожогом кинувся до дружини на кухню, а вона там у ковшику воду гладить та примовляє:
- Очищайся від усієї скверни, умий душу свою водою правди, відсторонися від лукавого, йди шляхом праведним…
Обхопивши жінку ззаду за талію я поволочив її в кімнату. Кричала вона на мене, дряпалася, навіть вкусити хотіла, але якось обійшлося. А коли заспокоїлася то показав у ютубі запис цієї програми. Дивилася жінка мовчки, аж губу до крові прикусила.
- Бач,- кажу,- до чого твоя поміч привела? Сповідь – справа глибоко інтимна. Не можна людину насильно примушувати вивертати себе навиворіт. Та ще й прилюдно! Так і покалічити можна!
А оці фокуси із крильцями? Що це таке? Ти ж доросла людина! Хоча ти і берегиня, кришталево чиста істота, але чиниш не подумавши. Шлях у пекло вистелений благими намірами – чула таке?
Запала довга мовчанка. Розгубилася моя могутня але безпорадна у простих житейських питаннях жінка. Хотіла як краще.
- Якщо наступного разу захочеш допомогти якомусь політику, спочатку біжи до мене, - резюмував я свою доповідь і погладив її по голові.
- А що ж тепер буде? – тихо запитала вона.
- Та нічого не буде,- відказую. – Люди у нас хоча і довірливі, але ж не настільки!
-Але ж треба щось міняти! - прошепотіла дружина.
- Звичайно. Колись ти зрозумієш, що найбільші зміни, які міняють цей світ у кращу сторону людина робить сама з собою: щось придумає путнє, а люди самі підхоплять і втілять ідею; щось напише гарне, а люди будуть читати самі і своїм дітям показуватимуть; посадять власними руками сад, а люди прийдуть за плодами. І коли на вогник людської душі тягнуться спраглі – це і є справжнє чудо. Тому хай усе іде як іде, а нам своє робити – лікувати людей. Чуєш, у дворі люди гомонять? Вони прийшли за чудом. За твоїм чудом зцілення. А ми тут час втрачаємо на якесь глупство.
Коли останній відвідувач покинув наше обійстя і ми, зморені, упали в подружнє ліжко, дружина довго дивилася своїми карими очима на мене і, нарешті, вимовила:
- Ти мольфар, мій муже! Але чому не користуєшся своїм даром?
Нічого їй не сказав, тільки пригорнув кріпко. Який такий дар у мені жінка розгледіла – ніяк не второпаю. Може ви підкажете, шановні читачі? Га?
25.01.2019р.
Вона – дитя стихії, тому і теми у неї відповідні: про погоду і природу. Як почитав перші її творіння одразу зрозумів: знається жінка і на дубах, і на кущах, і на рясці – не те що деякі писуни сучасності. Інакше і не могло бути, оскільки рослинний світ – невіддільна частина її психічної матриці, кожна травинка генетично споріднена з чарівницею, даючи їй незбагненну для людського розуму силу та здібності.
Спочатку вона творила дванадцятистопним ямбом. Погодьтеся, форма трохи складнувата для початківця, а за змістом провокативна. От як людині сторонній можна прочитати отаке:
«Ось, рецепт даю поету: щоб стояло «пістолетом» та любилося усмак -
Треба взяти трохи меду, хрону жменю перетерту – і покласти все в баняк…»
«Геніально!» вигукнув я і запропонував писати амфібрахієм. Вона і постаралася.
«Рецепт безкоштовно даю для піїтів,
Щоб не підхопити бацил:
В декокта потрібно нектару улити,
А хрону натерти в кінці.»
- А пеоном зможеш? – запитав у жінки і хитро примружився.
- Запросто,- одказала поетеса-народниця і кинулася до столу.
«В амурних справах мед потрібен всім,
Петрушка з хроном - це небес амброзія!
Готова страва! Гей, поет – вкуси!
А потім наварю чогось до прози я.»
За півгодини написала гроно геніальних строф анакрузом, перрихієм, понтоном і трибрахієм.
У мене очі стали як в окуня, який настовбурчив плавці і став у Дніпрі поперек течії. Я теж прудко писав колись, але аж так! Може, і справді геній під боком живе, а я й не помічаю?
Одне трохи докучало: жінка стала млявою, сонливою, увечері ворушу – давай кохатися, а вона вже, як правило, дрімає. За день всю психічну енергію вихлюпне в глибоку поезію і безсило падає на перину. Каже, навіть сновидінь немає.
Пройшов місяць, жінка тулиться і каже:
- Давай книжку видамо. Я вже написала, все упорядкувала. Назвала «Січневий едельвейс». А ти напиши передмову гарну. Ти жінці не відмовиш, правда? – запитала дружина і не очікуючи відповіді ствердно кивнула головою.
- А критики? А рецензія? Можливо варто почати хоча би з альманаху? – сором’язливо запитав у коханої.
- Які такі альманахи? – грізно вигукнула берегиня. – Це братські могили для поетів, а не повноцінні творчі продукти. Нащо мені ці викидні безсилої думки? Тільки книжку! Сторінок на вісімсот, не менше.
- Може у тебе є твори сумнівної якості? – обережно промацую дно поперед себе.
- У мене все вищої якості, бо написане душею та серцем! Геть сумніви, чоловіче!
«Ну да», подумав я. «Коли ти останнього разу чаклувала, то політик рачки повзав по студії та в прямому ефірі сповідав глядачам свої гріхи». Накосячила тоді моя красуня, але хіба про таке можна нагадувати, коли справа стосується таких тонких структур як поезія! Ви шо – це святе! Не дай Боже зробити зауваження – буде « развод і дєвічья хвамілія» однозначно.
- Ну, не хочеш альманаха – давай виставимо в інтернеті, хай читачі скажуть – годиться чи ні?
- Я вже все виставила. Глянь сам – тільки хвалять, кажуть «Геніально!», «Чудо», «Бравіссімо!»…
Подивився. І справді – тисячі лайків, хвалебних дописів сотні. Тільки одна відома поетеса здуру покритикувала, обізвавши творчий доробок мого сонечка ясного «гавриліадою». То сонмище поетів розтерло цю несвідому поетку на порохно.
Але засумнівався я у якості творчого продукту, дав котові Жоржику понюхати ті зошити з безсмертними творіннями. А він раз нюхнув, чхнув, підняв ногу і дав пахучу цівку прямо в розгорнуті рукописи!
І сталося диво: спалахнули зшитки блакитним сяйвом і….щезли! Ми з жінкою аж роти пороззявляли: хто знав, що наш кіт теж чаклунський?
Дружина зажурилася, але згадала, що в комп’ютері та інтернеті є її вірші також.
- Не біда, зараз роздрукую на принтері .
Кинулася до «заліза» , а там теж нічого немає – все зникло. І у фейсбуці, і на «Поетичних майстернях» і в листах, і в коментарях. А у соцмережах виставлене її фото: сидить моя люба жінка на мітлі із котом Жоржиком на руках, а внизу надпис:
«Лікую людські душі. Грошей не беру». І телефон мобільний вказано.
Упав я до ніг своїй красі, поцілував ніжно куди дотягнувся і кажу:
- Може, пора увагу і на людей звернути? Доки ти писала вірші - багато народу приходило. Декого привозили навіть на ношах.
- А що ти казав? – запитала берегиня.
- Казав, що ти хвора. Дуже хвора. І коли видужаєш – невідомо. А біля хвіртки об’яву приліпив: “ Як одужаю – приходьте. Чоловік дасть знати».
Поглянула жіночка у вікно, а на вулиці і справді з десяток стражденників вештається та у вікна зазирає, чи стала на ноги знахурка – чи ще лежить колодою. Не скажу ж я людям, що у жінки творчий сказ.
Зітхнула скрушно жінка, сльозу пустила, що не вдалася її творча кар’єра, і каже:
- Клич людей, пора справою зайнятися. А то і справді трохи того…ну сам розумієш.
Розумію її, так розумію як ніхто, оскільки до знайомства з берегинею мене теж писунка вхопила, трясця її мамі. Можливо колись на старості покажу вам як я про природу писав. І погоду. Але тихенько, коли жінка засне. Бо вона у мене ревнива.
Домовилися?
26.01.2019р.
Сповідь
Казав своїй жінці «Не дивися політичну рекламу та не читай передвиборчі обіцянки кандидатів, інакше будеш журитися». Не повірила берегиня, - сіла і проштудіювала програму Юлії Володимирівни Шенко. А я в цей час капусту у погребі перебирав: де підгнила – обрізав, де листя почало буріти – обламував пелюстя. А потім перекинувся на моркву. Полінувався восени пару ящиків покласти в поліетиленові пакети, а вона усихати почала. Доведеться півмішка почистити, нашаткувати, перетерти разом із сіллю та запхати в півлітрові баняки. А це півдня роботи. Добре що зараз зима лютує кусюча, і собаки в буди поховалися, не те що люди. То що залишається робити, як не куховарити?
Раніше ходив на зимову риболовлю. Разів п’ять провалився у річку на тонкій кризі. Останнього разу довелося проплисти у кожусі під водою метрів десять до промоїни. Насилу вибрався: лід обламувався під руками, а кожух тягнув під воду. Добре, що водяник місцевий, який залицявся до моєї дружини до нашого знайомства, підсобив – пхнув у гузно вилами так, що я кулею вилетів із води. Валянки залишив йому на дні у подяку за спасіння. Босим, підтюпцем біг до села по глибокому снігу та морозі. І що цікаво – було навіть жарко. Тут головне - не спинятися ні на хвилину, інакше гіпотермія скує миттєво.
А вдома хутенько скинув із себе мокру одежу, одягся гарненько, напився чаю гарячого з медом та глодом і влігся під боком у жінки спати. І хоч би хни – ніяка холєра не пристала! Навіть не чхав!
Так про що я? Ага, згадав!
Надивилася моя дружина – берегиня і чаклунка - передач, де владоможці вихваляють своїх лідерів та лають конкурентів і каже:
- Хоч вона баба і ротата, але мудра. Хочу їй підсобити.
Я тоді млинця жував, то ледь не подавився. Питаю:
- І як це ти їй підсобляти будеш? Згадай, до нас уже приїздив один претендент на папаху, прізвище якого закінчується на шко, то ти його одбрила. А ця відьма чим краща?
- Вона – жінка! – з пафосом мовила берегиня. І підняла палець догори. Не смій так говорити про жінок! –і луснула ложкою по столу.
- І шо ? Це ж не Ангела Меркель. Обіцянки дає, але не виконує. Не можна популістам владу давати, бо це не що інше як брехня. Як людина живе без владних повноважень, так вона і з булавою буде чинити – красти і брехати.
- Нічого ти не розумієш! – вигукнула дружина. – Людина хоче взяти на себе суспільний тягар, ощасливити власний народ, а ти їй не довіряєш! Всі мужики лише безсовісні експлуататори жіночої плоті. Все – іду їй підсобляти! – гримнула наостанок дружина і пішла на кухню.
Чухаючи потилицю влігся на дивані та ввімкнув телевізора. І на тобі – одразу натрапив на жінку з косою!
Все вона робила правильно: мудро кивала, коли хтось говорив дурниці, коли журналісти задавали слизькі питання – переводила розмову на іншу тему, громила конкурентів, і обіцяла, обіцяла, обіцяла… Все робила по фень-шую: товкла воду у ступі – тобто повторювала одні і ті ж обіцянки - сім разів поспіль. Аби краще запам’ятовувалося.
Я вже хотів перемкнути на інший канал з битвою екстрасенсів, від якої у моєї дружини піднімався тонус, але тональність і мова у політика кардинально змінилися.
Спочатку вона злетіла у повітря, за мить у неї і справді виросли на спині ангельські крила. Ну викапана фея! Їй Богу!
Гугнявий і деренчливий голос ображеної дівчинки перетворився на шикарне колоратурне сопрано. Камера телестудії взяла це диво широким планом, а фокус та позиція до кінця програми вже не мінялися: оператори втратили дар мови. А от у лідера політичної сили відкрився фонтан красномовства:
- Обіцяю, як тільки стану Президентом держави, то першим ділом посаджу до в’язниці десять найближчих соратників. Всі вони злодії, всі крадуть, всі мають офшорні рахунки та незадекларовані доходи. Не бути їм міністрами ніколи! -
Політик в прямому ефірі назвала прізвища всіх злодюг із власної політичної сили, а потім продовжила:
- Але починати потрібно, усе ж таки, із себе. Тому я чесно заявляю: є й у мене приховані доходи, а майно переписане на підставних осіб.
І давай називати банківські установи та номера банківських рахунків, де лежить бабло! Закінчила з грошима – перейшла на матеріальні цінності: такий то завод переписано на такого, такі машини та пароплави – на такого.
А потім був номер на біс. Я потім довго не спав, а як закімарив то мучили жахи.
Політик став на коліна і почав сповідатися. В прямому ефірі! В усіх гріхах, які вчинив протягом всього життя: кому показала дулю, кого вигнала з роботи, на кого зробила наклеп, кому і за що заздрила та давала хабарі.
Прожогом кинувся до дружини на кухню, а вона там у ковшику воду гладить та примовляє:
- Очищайся від усієї скверни, умий душу свою водою правди, відсторонися від лукавого, йди шляхом праведним…
Обхопивши жінку ззаду за талію я поволочив її в кімнату. Кричала вона на мене, дряпалася, навіть вкусити хотіла, але якось обійшлося. А коли заспокоїлася то показав у ютубі запис цієї програми. Дивилася жінка мовчки, аж губу до крові прикусила.
- Бач,- кажу,- до чого твоя поміч привела? Сповідь – справа глибоко інтимна. Не можна людину насильно примушувати вивертати себе навиворіт. Та ще й прилюдно! Так і покалічити можна!
А оці фокуси із крильцями? Що це таке? Ти ж доросла людина! Хоча ти і берегиня, кришталево чиста істота, але чиниш не подумавши. Шлях у пекло вистелений благими намірами – чула таке?
Запала довга мовчанка. Розгубилася моя могутня але безпорадна у простих житейських питаннях жінка. Хотіла як краще.
- Якщо наступного разу захочеш допомогти якомусь політику, спочатку біжи до мене, - резюмував я свою доповідь і погладив її по голові.
- А що ж тепер буде? – тихо запитала вона.
- Та нічого не буде,- відказую. – Люди у нас хоча і довірливі, але ж не настільки!
-Але ж треба щось міняти! - прошепотіла дружина.
- Звичайно. Колись ти зрозумієш, що найбільші зміни, які міняють цей світ у кращу сторону людина робить сама з собою: щось придумає путнє, а люди самі підхоплять і втілять ідею; щось напише гарне, а люди будуть читати самі і своїм дітям показуватимуть; посадять власними руками сад, а люди прийдуть за плодами. І коли на вогник людської душі тягнуться спраглі – це і є справжнє чудо. Тому хай усе іде як іде, а нам своє робити – лікувати людей. Чуєш, у дворі люди гомонять? Вони прийшли за чудом. За твоїм чудом зцілення. А ми тут час втрачаємо на якесь глупство.
Коли останній відвідувач покинув наше обійстя і ми, зморені, упали в подружнє ліжко, дружина довго дивилася своїми карими очима на мене і, нарешті, вимовила:
- Ти мольфар, мій муже! Але чому не користуєшся своїм даром?
Нічого їй не сказав, тільки пригорнув кріпко. Який такий дар у мені жінка розгледіла – ніяк не второпаю. Може ви підкажете, шановні читачі? Га?
25.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію