
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.06.24
22:53
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno AI. У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Кліп змонтов
2025.06.24
21:37
Це грім звучить чи гуркіт канонади?
Роздвоєння, як вістря боротьби,
Як відгомін Господньої тиради,
Доноситься противенством доби.
Не знаємо, де можемо спіткнутись -
На міні чи на грудах кам'яних.
Ми навіть не встигаєм озирнутись,
Роздвоєння, як вістря боротьби,
Як відгомін Господньої тиради,
Доноситься противенством доби.
Не знаємо, де можемо спіткнутись -
На міні чи на грудах кам'яних.
Ми навіть не встигаєм озирнутись,
2025.06.24
17:25
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
4.
Кася витягнула з печі каструлю з борщем. Це був улюблени
2025.06.24
17:02
Посходили співаночки рясно, мов суниці.
Посходились легіники, гей, на косовицю.
Косять так, як ще ніколи доти не косили.
Уже сонце припікає, а ще стільки сили
Позостало в руках дужих, руках молодечих,
Що готові трудитися під сам темен вечір.
Посхо
Посходились легіники, гей, на косовицю.
Косять так, як ще ніколи доти не косили.
Уже сонце припікає, а ще стільки сили
Позостало в руках дужих, руках молодечих,
Що готові трудитися під сам темен вечір.
Посхо
2025.06.24
16:33
Новинка на моєму каналі.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno.
У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для ц
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno.
У відеоряді використано 7 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для ц
2025.06.24
14:50
Густо рум'янком зацвічений сад,
Божа краса дрібних невістульок.
Ллється навколо її аромат,
З неба моргає сонячна куля.
П'янко...Ромашковий килим живий:
Цяточки жовті, біле пелюстя.
Десь заховався пустун-вітровій,
Божа краса дрібних невістульок.
Ллється навколо її аромат,
З неба моргає сонячна куля.
П'янко...Ромашковий килим живий:
Цяточки жовті, біле пелюстя.
Десь заховався пустун-вітровій,
2025.06.24
05:28
Колиска посеред кімнати
Гойдалась плавно з боку в бік,
А біля неї добра мати,
Було, втрачала співам лік.
Матуся знала достолиха
Пісень про звірів і пташню,
Тому співала довго й тихо,
І колисала аж до сну…
Гойдалась плавно з боку в бік,
А біля неї добра мати,
Було, втрачала співам лік.
Матуся знала достолиха
Пісень про звірів і пташню,
Тому співала довго й тихо,
І колисала аж до сну…
2025.06.23
22:42
Світлана завжди у неділю давала дітям гроші на морозиво і на білети в кінотеатр, але не цього разу. До зарплатні залишався тиждень, а у її гаманці лежало всього п'ять карбованців. «Колос на глиняних ногах» розвалився і всі кошти у Ощадбанку згоріли одноч
2025.06.23
21:53
Останній сніг вже сходить із арени,
Як сивина, як марево із хвиль,
Що напливає з підсвідомих терен.
Не розрізниш, де правда, а де цвіль.
Останній сніг напливами прибою
Нечутно попід двері підповза,
Де зло й добро злилися у двобої.
Як сивина, як марево із хвиль,
Що напливає з підсвідомих терен.
Не розрізниш, де правда, а де цвіль.
Останній сніг напливами прибою
Нечутно попід двері підповза,
Де зло й добро злилися у двобої.
2025.06.23
16:28
Поки тиша огортає шлях,
Рими причепились, мов реп'ях.
Бо іти у полі манівцем –
Як писати вірші олівцем,
Як етюд писати просто неба.
Кольорів багато і не треба –
Колір неба й стиглої пшенички.
Рими причепились, мов реп'ях.
Бо іти у полі манівцем –
Як писати вірші олівцем,
Як етюд писати просто неба.
Кольорів багато і не треба –
Колір неба й стиглої пшенички.
2025.06.23
13:13
Огудою тієї правди
наніс удар - нещадний весь.
І вицвіле потому завтра
заскавучало, наче, пес,
мої зализуючи рани.
І линув біль із попід вій.
У скронях пульсувало рвано.
наніс удар - нещадний весь.
І вицвіле потому завтра
заскавучало, наче, пес,
мої зализуючи рани.
І линув біль із попід вій.
У скронях пульсувало рвано.
2025.06.23
11:54
«Ні» чи «Так», а Всесвіт – проти.
Не буває «Так» чи «Ні».
Ані правди, ані йоти!
На війні як на війні!
Правда – вічне порівняння.
Нині – так, а сяк – затим.
Залишається питання:
Не буває «Так» чи «Ні».
Ані правди, ані йоти!
На війні як на війні!
Правда – вічне порівняння.
Нині – так, а сяк – затим.
Залишається питання:
2025.06.23
10:31
лиця твого все не згадаю
лиця твого все не згадаю
поцуплять риси
пси карнавальні
лиця твого
не згадаю
лиця твого все не згадаю
поцуплять риси
пси карнавальні
лиця твого
не згадаю
2025.06.23
09:58
Легендарному музикантові виповнилося 83 роки!
Від перших днів війни він активно підтримує нашу країну, виходячи на сцену з українським прапором…
Часом здається: все в Лету кануло,
мідним тазом враз накрилося…
Раптом лунає голос Маккартні -
і відчув
Від перших днів війни він активно підтримує нашу країну, виходячи на сцену з українським прапором…
Часом здається: все в Лету кануло,
мідним тазом враз накрилося…
Раптом лунає голос Маккартні -
і відчув
2025.06.23
09:55
…Ніколи не буває таке близьке до землі сонце, як у січні, коли воно, запалюючи сріблястим сяйвом зірки інею на стежках і деревах і обертаючи сніг в блискучу білу емаль, холоне в білих просторах засніжених полів. У п'ятнадцятиступневий мороз, блукаючи по
2025.06.23
05:33
Яхти трикутні вітрила
Шурхають прудко, мов крила
Білої чайки, що низько
Навстріч несеться вітриську.
Яхта завзято й бадьоро
Рине розбурханим морем,
Ріжучи вітер і хвилі
Гарно загостреним кілем.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Шурхають прудко, мов крила
Білої чайки, що низько
Навстріч несеться вітриську.
Яхта завзято й бадьоро
Рине розбурханим морем,
Ріжучи вітер і хвилі
Гарно загостреним кілем.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Дар
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дар
У житті кожного гомо сапієнса рано чи пізно наступає гормональний дисбаланс і рука тягнеться до пера. Так було і зі мною, так трапилося і з моєю жінкою – берегинею.
Вона – дитя стихії, тому і теми у неї відповідні: про погоду і природу. Як почитав перші її творіння одразу зрозумів: знається жінка і на дубах, і на кущах, і на рясці – не те що деякі писуни сучасності. Інакше і не могло бути, оскільки рослинний світ – невіддільна частина її психічної матриці, кожна травинка генетично споріднена з чарівницею, даючи їй незбагненну для людського розуму силу та здібності.
Спочатку вона творила дванадцятистопним ямбом. Погодьтеся, форма трохи складнувата для початківця, а за змістом провокативна. От як людині сторонній можна прочитати отаке:
«Ось, рецепт даю поету: щоб стояло «пістолетом» та любилося усмак -
Треба взяти трохи меду, хрону жменю перетерту – і покласти все в баняк…»
«Геніально!» вигукнув я і запропонував писати амфібрахієм. Вона і постаралася.
«Рецепт безкоштовно даю для піїтів,
Щоб не підхопити бацил:
В декокта потрібно нектару улити,
А хрону натерти в кінці.»
- А пеоном зможеш? – запитав у жінки і хитро примружився.
- Запросто,- одказала поетеса-народниця і кинулася до столу.
«В амурних справах мед потрібен всім,
Петрушка з хроном - це небес амброзія!
Готова страва! Гей, поет – вкуси!
А потім наварю чогось до прози я.»
За півгодини написала гроно геніальних строф анакрузом, перрихієм, понтоном і трибрахієм.
У мене очі стали як в окуня, який настовбурчив плавці і став у Дніпрі поперек течії. Я теж прудко писав колись, але аж так! Може, і справді геній під боком живе, а я й не помічаю?
Одне трохи докучало: жінка стала млявою, сонливою, увечері ворушу – давай кохатися, а вона вже, як правило, дрімає. За день всю психічну енергію вихлюпне в глибоку поезію і безсило падає на перину. Каже, навіть сновидінь немає.
Пройшов місяць, жінка тулиться і каже:
- Давай книжку видамо. Я вже написала, все упорядкувала. Назвала «Січневий едельвейс». А ти напиши передмову гарну. Ти жінці не відмовиш, правда? – запитала дружина і не очікуючи відповіді ствердно кивнула головою.
- А критики? А рецензія? Можливо варто почати хоча би з альманаху? – сором’язливо запитав у коханої.
- Які такі альманахи? – грізно вигукнула берегиня. – Це братські могили для поетів, а не повноцінні творчі продукти. Нащо мені ці викидні безсилої думки? Тільки книжку! Сторінок на вісімсот, не менше.
- Може у тебе є твори сумнівної якості? – обережно промацую дно поперед себе.
- У мене все вищої якості, бо написане душею та серцем! Геть сумніви, чоловіче!
«Ну да», подумав я. «Коли ти останнього разу чаклувала, то політик рачки повзав по студії та в прямому ефірі сповідав глядачам свої гріхи». Накосячила тоді моя красуня, але хіба про таке можна нагадувати, коли справа стосується таких тонких структур як поезія! Ви шо – це святе! Не дай Боже зробити зауваження – буде « развод і дєвічья хвамілія» однозначно.
- Ну, не хочеш альманаха – давай виставимо в інтернеті, хай читачі скажуть – годиться чи ні?
- Я вже все виставила. Глянь сам – тільки хвалять, кажуть «Геніально!», «Чудо», «Бравіссімо!»…
Подивився. І справді – тисячі лайків, хвалебних дописів сотні. Тільки одна відома поетеса здуру покритикувала, обізвавши творчий доробок мого сонечка ясного «гавриліадою». То сонмище поетів розтерло цю несвідому поетку на порохно.
Але засумнівався я у якості творчого продукту, дав котові Жоржику понюхати ті зошити з безсмертними творіннями. А він раз нюхнув, чхнув, підняв ногу і дав пахучу цівку прямо в розгорнуті рукописи!
І сталося диво: спалахнули зшитки блакитним сяйвом і….щезли! Ми з жінкою аж роти пороззявляли: хто знав, що наш кіт теж чаклунський?
Дружина зажурилася, але згадала, що в комп’ютері та інтернеті є її вірші також.
- Не біда, зараз роздрукую на принтері .
Кинулася до «заліза» , а там теж нічого немає – все зникло. І у фейсбуці, і на «Поетичних майстернях» і в листах, і в коментарях. А у соцмережах виставлене її фото: сидить моя люба жінка на мітлі із котом Жоржиком на руках, а внизу надпис:
«Лікую людські душі. Грошей не беру». І телефон мобільний вказано.
Упав я до ніг своїй красі, поцілував ніжно куди дотягнувся і кажу:
- Може, пора увагу і на людей звернути? Доки ти писала вірші - багато народу приходило. Декого привозили навіть на ношах.
- А що ти казав? – запитала берегиня.
- Казав, що ти хвора. Дуже хвора. І коли видужаєш – невідомо. А біля хвіртки об’яву приліпив: “ Як одужаю – приходьте. Чоловік дасть знати».
Поглянула жіночка у вікно, а на вулиці і справді з десяток стражденників вештається та у вікна зазирає, чи стала на ноги знахурка – чи ще лежить колодою. Не скажу ж я людям, що у жінки творчий сказ.
Зітхнула скрушно жінка, сльозу пустила, що не вдалася її творча кар’єра, і каже:
- Клич людей, пора справою зайнятися. А то і справді трохи того…ну сам розумієш.
Розумію її, так розумію як ніхто, оскільки до знайомства з берегинею мене теж писунка вхопила, трясця її мамі. Можливо колись на старості покажу вам як я про природу писав. І погоду. Але тихенько, коли жінка засне. Бо вона у мене ревнива.
Домовилися?
26.01.2019р.
Сповідь
Казав своїй жінці «Не дивися політичну рекламу та не читай передвиборчі обіцянки кандидатів, інакше будеш журитися». Не повірила берегиня, - сіла і проштудіювала програму Юлії Володимирівни Шенко. А я в цей час капусту у погребі перебирав: де підгнила – обрізав, де листя почало буріти – обламував пелюстя. А потім перекинувся на моркву. Полінувався восени пару ящиків покласти в поліетиленові пакети, а вона усихати почала. Доведеться півмішка почистити, нашаткувати, перетерти разом із сіллю та запхати в півлітрові баняки. А це півдня роботи. Добре що зараз зима лютує кусюча, і собаки в буди поховалися, не те що люди. То що залишається робити, як не куховарити?
Раніше ходив на зимову риболовлю. Разів п’ять провалився у річку на тонкій кризі. Останнього разу довелося проплисти у кожусі під водою метрів десять до промоїни. Насилу вибрався: лід обламувався під руками, а кожух тягнув під воду. Добре, що водяник місцевий, який залицявся до моєї дружини до нашого знайомства, підсобив – пхнув у гузно вилами так, що я кулею вилетів із води. Валянки залишив йому на дні у подяку за спасіння. Босим, підтюпцем біг до села по глибокому снігу та морозі. І що цікаво – було навіть жарко. Тут головне - не спинятися ні на хвилину, інакше гіпотермія скує миттєво.
А вдома хутенько скинув із себе мокру одежу, одягся гарненько, напився чаю гарячого з медом та глодом і влігся під боком у жінки спати. І хоч би хни – ніяка холєра не пристала! Навіть не чхав!
Так про що я? Ага, згадав!
Надивилася моя дружина – берегиня і чаклунка - передач, де владоможці вихваляють своїх лідерів та лають конкурентів і каже:
- Хоч вона баба і ротата, але мудра. Хочу їй підсобити.
Я тоді млинця жував, то ледь не подавився. Питаю:
- І як це ти їй підсобляти будеш? Згадай, до нас уже приїздив один претендент на папаху, прізвище якого закінчується на шко, то ти його одбрила. А ця відьма чим краща?
- Вона – жінка! – з пафосом мовила берегиня. І підняла палець догори. Не смій так говорити про жінок! –і луснула ложкою по столу.
- І шо ? Це ж не Ангела Меркель. Обіцянки дає, але не виконує. Не можна популістам владу давати, бо це не що інше як брехня. Як людина живе без владних повноважень, так вона і з булавою буде чинити – красти і брехати.
- Нічого ти не розумієш! – вигукнула дружина. – Людина хоче взяти на себе суспільний тягар, ощасливити власний народ, а ти їй не довіряєш! Всі мужики лише безсовісні експлуататори жіночої плоті. Все – іду їй підсобляти! – гримнула наостанок дружина і пішла на кухню.
Чухаючи потилицю влігся на дивані та ввімкнув телевізора. І на тобі – одразу натрапив на жінку з косою!
Все вона робила правильно: мудро кивала, коли хтось говорив дурниці, коли журналісти задавали слизькі питання – переводила розмову на іншу тему, громила конкурентів, і обіцяла, обіцяла, обіцяла… Все робила по фень-шую: товкла воду у ступі – тобто повторювала одні і ті ж обіцянки - сім разів поспіль. Аби краще запам’ятовувалося.
Я вже хотів перемкнути на інший канал з битвою екстрасенсів, від якої у моєї дружини піднімався тонус, але тональність і мова у політика кардинально змінилися.
Спочатку вона злетіла у повітря, за мить у неї і справді виросли на спині ангельські крила. Ну викапана фея! Їй Богу!
Гугнявий і деренчливий голос ображеної дівчинки перетворився на шикарне колоратурне сопрано. Камера телестудії взяла це диво широким планом, а фокус та позиція до кінця програми вже не мінялися: оператори втратили дар мови. А от у лідера політичної сили відкрився фонтан красномовства:
- Обіцяю, як тільки стану Президентом держави, то першим ділом посаджу до в’язниці десять найближчих соратників. Всі вони злодії, всі крадуть, всі мають офшорні рахунки та незадекларовані доходи. Не бути їм міністрами ніколи! -
Політик в прямому ефірі назвала прізвища всіх злодюг із власної політичної сили, а потім продовжила:
- Але починати потрібно, усе ж таки, із себе. Тому я чесно заявляю: є й у мене приховані доходи, а майно переписане на підставних осіб.
І давай називати банківські установи та номера банківських рахунків, де лежить бабло! Закінчила з грошима – перейшла на матеріальні цінності: такий то завод переписано на такого, такі машини та пароплави – на такого.
А потім був номер на біс. Я потім довго не спав, а як закімарив то мучили жахи.
Політик став на коліна і почав сповідатися. В прямому ефірі! В усіх гріхах, які вчинив протягом всього життя: кому показала дулю, кого вигнала з роботи, на кого зробила наклеп, кому і за що заздрила та давала хабарі.
Прожогом кинувся до дружини на кухню, а вона там у ковшику воду гладить та примовляє:
- Очищайся від усієї скверни, умий душу свою водою правди, відсторонися від лукавого, йди шляхом праведним…
Обхопивши жінку ззаду за талію я поволочив її в кімнату. Кричала вона на мене, дряпалася, навіть вкусити хотіла, але якось обійшлося. А коли заспокоїлася то показав у ютубі запис цієї програми. Дивилася жінка мовчки, аж губу до крові прикусила.
- Бач,- кажу,- до чого твоя поміч привела? Сповідь – справа глибоко інтимна. Не можна людину насильно примушувати вивертати себе навиворіт. Та ще й прилюдно! Так і покалічити можна!
А оці фокуси із крильцями? Що це таке? Ти ж доросла людина! Хоча ти і берегиня, кришталево чиста істота, але чиниш не подумавши. Шлях у пекло вистелений благими намірами – чула таке?
Запала довга мовчанка. Розгубилася моя могутня але безпорадна у простих житейських питаннях жінка. Хотіла як краще.
- Якщо наступного разу захочеш допомогти якомусь політику, спочатку біжи до мене, - резюмував я свою доповідь і погладив її по голові.
- А що ж тепер буде? – тихо запитала вона.
- Та нічого не буде,- відказую. – Люди у нас хоча і довірливі, але ж не настільки!
-Але ж треба щось міняти! - прошепотіла дружина.
- Звичайно. Колись ти зрозумієш, що найбільші зміни, які міняють цей світ у кращу сторону людина робить сама з собою: щось придумає путнє, а люди самі підхоплять і втілять ідею; щось напише гарне, а люди будуть читати самі і своїм дітям показуватимуть; посадять власними руками сад, а люди прийдуть за плодами. І коли на вогник людської душі тягнуться спраглі – це і є справжнє чудо. Тому хай усе іде як іде, а нам своє робити – лікувати людей. Чуєш, у дворі люди гомонять? Вони прийшли за чудом. За твоїм чудом зцілення. А ми тут час втрачаємо на якесь глупство.
Коли останній відвідувач покинув наше обійстя і ми, зморені, упали в подружнє ліжко, дружина довго дивилася своїми карими очима на мене і, нарешті, вимовила:
- Ти мольфар, мій муже! Але чому не користуєшся своїм даром?
Нічого їй не сказав, тільки пригорнув кріпко. Який такий дар у мені жінка розгледіла – ніяк не второпаю. Може ви підкажете, шановні читачі? Га?
25.01.2019р.
Вона – дитя стихії, тому і теми у неї відповідні: про погоду і природу. Як почитав перші її творіння одразу зрозумів: знається жінка і на дубах, і на кущах, і на рясці – не те що деякі писуни сучасності. Інакше і не могло бути, оскільки рослинний світ – невіддільна частина її психічної матриці, кожна травинка генетично споріднена з чарівницею, даючи їй незбагненну для людського розуму силу та здібності.
Спочатку вона творила дванадцятистопним ямбом. Погодьтеся, форма трохи складнувата для початківця, а за змістом провокативна. От як людині сторонній можна прочитати отаке:
«Ось, рецепт даю поету: щоб стояло «пістолетом» та любилося усмак -
Треба взяти трохи меду, хрону жменю перетерту – і покласти все в баняк…»
«Геніально!» вигукнув я і запропонував писати амфібрахієм. Вона і постаралася.
«Рецепт безкоштовно даю для піїтів,
Щоб не підхопити бацил:
В декокта потрібно нектару улити,
А хрону натерти в кінці.»
- А пеоном зможеш? – запитав у жінки і хитро примружився.
- Запросто,- одказала поетеса-народниця і кинулася до столу.
«В амурних справах мед потрібен всім,
Петрушка з хроном - це небес амброзія!
Готова страва! Гей, поет – вкуси!
А потім наварю чогось до прози я.»
За півгодини написала гроно геніальних строф анакрузом, перрихієм, понтоном і трибрахієм.
У мене очі стали як в окуня, який настовбурчив плавці і став у Дніпрі поперек течії. Я теж прудко писав колись, але аж так! Може, і справді геній під боком живе, а я й не помічаю?
Одне трохи докучало: жінка стала млявою, сонливою, увечері ворушу – давай кохатися, а вона вже, як правило, дрімає. За день всю психічну енергію вихлюпне в глибоку поезію і безсило падає на перину. Каже, навіть сновидінь немає.
Пройшов місяць, жінка тулиться і каже:
- Давай книжку видамо. Я вже написала, все упорядкувала. Назвала «Січневий едельвейс». А ти напиши передмову гарну. Ти жінці не відмовиш, правда? – запитала дружина і не очікуючи відповіді ствердно кивнула головою.
- А критики? А рецензія? Можливо варто почати хоча би з альманаху? – сором’язливо запитав у коханої.
- Які такі альманахи? – грізно вигукнула берегиня. – Це братські могили для поетів, а не повноцінні творчі продукти. Нащо мені ці викидні безсилої думки? Тільки книжку! Сторінок на вісімсот, не менше.
- Може у тебе є твори сумнівної якості? – обережно промацую дно поперед себе.
- У мене все вищої якості, бо написане душею та серцем! Геть сумніви, чоловіче!
«Ну да», подумав я. «Коли ти останнього разу чаклувала, то політик рачки повзав по студії та в прямому ефірі сповідав глядачам свої гріхи». Накосячила тоді моя красуня, але хіба про таке можна нагадувати, коли справа стосується таких тонких структур як поезія! Ви шо – це святе! Не дай Боже зробити зауваження – буде « развод і дєвічья хвамілія» однозначно.
- Ну, не хочеш альманаха – давай виставимо в інтернеті, хай читачі скажуть – годиться чи ні?
- Я вже все виставила. Глянь сам – тільки хвалять, кажуть «Геніально!», «Чудо», «Бравіссімо!»…
Подивився. І справді – тисячі лайків, хвалебних дописів сотні. Тільки одна відома поетеса здуру покритикувала, обізвавши творчий доробок мого сонечка ясного «гавриліадою». То сонмище поетів розтерло цю несвідому поетку на порохно.
Але засумнівався я у якості творчого продукту, дав котові Жоржику понюхати ті зошити з безсмертними творіннями. А він раз нюхнув, чхнув, підняв ногу і дав пахучу цівку прямо в розгорнуті рукописи!
І сталося диво: спалахнули зшитки блакитним сяйвом і….щезли! Ми з жінкою аж роти пороззявляли: хто знав, що наш кіт теж чаклунський?
Дружина зажурилася, але згадала, що в комп’ютері та інтернеті є її вірші також.
- Не біда, зараз роздрукую на принтері .
Кинулася до «заліза» , а там теж нічого немає – все зникло. І у фейсбуці, і на «Поетичних майстернях» і в листах, і в коментарях. А у соцмережах виставлене її фото: сидить моя люба жінка на мітлі із котом Жоржиком на руках, а внизу надпис:
«Лікую людські душі. Грошей не беру». І телефон мобільний вказано.
Упав я до ніг своїй красі, поцілував ніжно куди дотягнувся і кажу:
- Може, пора увагу і на людей звернути? Доки ти писала вірші - багато народу приходило. Декого привозили навіть на ношах.
- А що ти казав? – запитала берегиня.
- Казав, що ти хвора. Дуже хвора. І коли видужаєш – невідомо. А біля хвіртки об’яву приліпив: “ Як одужаю – приходьте. Чоловік дасть знати».
Поглянула жіночка у вікно, а на вулиці і справді з десяток стражденників вештається та у вікна зазирає, чи стала на ноги знахурка – чи ще лежить колодою. Не скажу ж я людям, що у жінки творчий сказ.
Зітхнула скрушно жінка, сльозу пустила, що не вдалася її творча кар’єра, і каже:
- Клич людей, пора справою зайнятися. А то і справді трохи того…ну сам розумієш.
Розумію її, так розумію як ніхто, оскільки до знайомства з берегинею мене теж писунка вхопила, трясця її мамі. Можливо колись на старості покажу вам як я про природу писав. І погоду. Але тихенько, коли жінка засне. Бо вона у мене ревнива.
Домовилися?
26.01.2019р.
Сповідь
Казав своїй жінці «Не дивися політичну рекламу та не читай передвиборчі обіцянки кандидатів, інакше будеш журитися». Не повірила берегиня, - сіла і проштудіювала програму Юлії Володимирівни Шенко. А я в цей час капусту у погребі перебирав: де підгнила – обрізав, де листя почало буріти – обламував пелюстя. А потім перекинувся на моркву. Полінувався восени пару ящиків покласти в поліетиленові пакети, а вона усихати почала. Доведеться півмішка почистити, нашаткувати, перетерти разом із сіллю та запхати в півлітрові баняки. А це півдня роботи. Добре що зараз зима лютує кусюча, і собаки в буди поховалися, не те що люди. То що залишається робити, як не куховарити?
Раніше ходив на зимову риболовлю. Разів п’ять провалився у річку на тонкій кризі. Останнього разу довелося проплисти у кожусі під водою метрів десять до промоїни. Насилу вибрався: лід обламувався під руками, а кожух тягнув під воду. Добре, що водяник місцевий, який залицявся до моєї дружини до нашого знайомства, підсобив – пхнув у гузно вилами так, що я кулею вилетів із води. Валянки залишив йому на дні у подяку за спасіння. Босим, підтюпцем біг до села по глибокому снігу та морозі. І що цікаво – було навіть жарко. Тут головне - не спинятися ні на хвилину, інакше гіпотермія скує миттєво.
А вдома хутенько скинув із себе мокру одежу, одягся гарненько, напився чаю гарячого з медом та глодом і влігся під боком у жінки спати. І хоч би хни – ніяка холєра не пристала! Навіть не чхав!
Так про що я? Ага, згадав!
Надивилася моя дружина – берегиня і чаклунка - передач, де владоможці вихваляють своїх лідерів та лають конкурентів і каже:
- Хоч вона баба і ротата, але мудра. Хочу їй підсобити.
Я тоді млинця жував, то ледь не подавився. Питаю:
- І як це ти їй підсобляти будеш? Згадай, до нас уже приїздив один претендент на папаху, прізвище якого закінчується на шко, то ти його одбрила. А ця відьма чим краща?
- Вона – жінка! – з пафосом мовила берегиня. І підняла палець догори. Не смій так говорити про жінок! –і луснула ложкою по столу.
- І шо ? Це ж не Ангела Меркель. Обіцянки дає, але не виконує. Не можна популістам владу давати, бо це не що інше як брехня. Як людина живе без владних повноважень, так вона і з булавою буде чинити – красти і брехати.
- Нічого ти не розумієш! – вигукнула дружина. – Людина хоче взяти на себе суспільний тягар, ощасливити власний народ, а ти їй не довіряєш! Всі мужики лише безсовісні експлуататори жіночої плоті. Все – іду їй підсобляти! – гримнула наостанок дружина і пішла на кухню.
Чухаючи потилицю влігся на дивані та ввімкнув телевізора. І на тобі – одразу натрапив на жінку з косою!
Все вона робила правильно: мудро кивала, коли хтось говорив дурниці, коли журналісти задавали слизькі питання – переводила розмову на іншу тему, громила конкурентів, і обіцяла, обіцяла, обіцяла… Все робила по фень-шую: товкла воду у ступі – тобто повторювала одні і ті ж обіцянки - сім разів поспіль. Аби краще запам’ятовувалося.
Я вже хотів перемкнути на інший канал з битвою екстрасенсів, від якої у моєї дружини піднімався тонус, але тональність і мова у політика кардинально змінилися.
Спочатку вона злетіла у повітря, за мить у неї і справді виросли на спині ангельські крила. Ну викапана фея! Їй Богу!
Гугнявий і деренчливий голос ображеної дівчинки перетворився на шикарне колоратурне сопрано. Камера телестудії взяла це диво широким планом, а фокус та позиція до кінця програми вже не мінялися: оператори втратили дар мови. А от у лідера політичної сили відкрився фонтан красномовства:
- Обіцяю, як тільки стану Президентом держави, то першим ділом посаджу до в’язниці десять найближчих соратників. Всі вони злодії, всі крадуть, всі мають офшорні рахунки та незадекларовані доходи. Не бути їм міністрами ніколи! -
Політик в прямому ефірі назвала прізвища всіх злодюг із власної політичної сили, а потім продовжила:
- Але починати потрібно, усе ж таки, із себе. Тому я чесно заявляю: є й у мене приховані доходи, а майно переписане на підставних осіб.
І давай називати банківські установи та номера банківських рахунків, де лежить бабло! Закінчила з грошима – перейшла на матеріальні цінності: такий то завод переписано на такого, такі машини та пароплави – на такого.
А потім був номер на біс. Я потім довго не спав, а як закімарив то мучили жахи.
Політик став на коліна і почав сповідатися. В прямому ефірі! В усіх гріхах, які вчинив протягом всього життя: кому показала дулю, кого вигнала з роботи, на кого зробила наклеп, кому і за що заздрила та давала хабарі.
Прожогом кинувся до дружини на кухню, а вона там у ковшику воду гладить та примовляє:
- Очищайся від усієї скверни, умий душу свою водою правди, відсторонися від лукавого, йди шляхом праведним…
Обхопивши жінку ззаду за талію я поволочив її в кімнату. Кричала вона на мене, дряпалася, навіть вкусити хотіла, але якось обійшлося. А коли заспокоїлася то показав у ютубі запис цієї програми. Дивилася жінка мовчки, аж губу до крові прикусила.
- Бач,- кажу,- до чого твоя поміч привела? Сповідь – справа глибоко інтимна. Не можна людину насильно примушувати вивертати себе навиворіт. Та ще й прилюдно! Так і покалічити можна!
А оці фокуси із крильцями? Що це таке? Ти ж доросла людина! Хоча ти і берегиня, кришталево чиста істота, але чиниш не подумавши. Шлях у пекло вистелений благими намірами – чула таке?
Запала довга мовчанка. Розгубилася моя могутня але безпорадна у простих житейських питаннях жінка. Хотіла як краще.
- Якщо наступного разу захочеш допомогти якомусь політику, спочатку біжи до мене, - резюмував я свою доповідь і погладив її по голові.
- А що ж тепер буде? – тихо запитала вона.
- Та нічого не буде,- відказую. – Люди у нас хоча і довірливі, але ж не настільки!
-Але ж треба щось міняти! - прошепотіла дружина.
- Звичайно. Колись ти зрозумієш, що найбільші зміни, які міняють цей світ у кращу сторону людина робить сама з собою: щось придумає путнє, а люди самі підхоплять і втілять ідею; щось напише гарне, а люди будуть читати самі і своїм дітям показуватимуть; посадять власними руками сад, а люди прийдуть за плодами. І коли на вогник людської душі тягнуться спраглі – це і є справжнє чудо. Тому хай усе іде як іде, а нам своє робити – лікувати людей. Чуєш, у дворі люди гомонять? Вони прийшли за чудом. За твоїм чудом зцілення. А ми тут час втрачаємо на якесь глупство.
Коли останній відвідувач покинув наше обійстя і ми, зморені, упали в подружнє ліжко, дружина довго дивилася своїми карими очима на мене і, нарешті, вимовила:
- Ти мольфар, мій муже! Але чому не користуєшся своїм даром?
Нічого їй не сказав, тільки пригорнув кріпко. Який такий дар у мені жінка розгледіла – ніяк не второпаю. Може ви підкажете, шановні читачі? Га?
25.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію