Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.19
11:24
Цей сон такий неповний, поверховий.
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
2026.01.19
02:19
Скажу, де добре, де погано,
Хто тут поет, а хто піїт.
Ким Ви працюєте, Тетяно?
Ану на стіл негайно звіт!
Бездарних ледарів багато,
Та попри це у темі я!
Ось я працюю лавреатом
Хто тут поет, а хто піїт.
Ким Ви працюєте, Тетяно?
Ану на стіл негайно звіт!
Бездарних ледарів багато,
Та попри це у темі я!
Ось я працюю лавреатом
2026.01.18
23:14
Є ті, які підтримують,
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
2026.01.18
19:31
Мені би дівчину із цинамону
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
Жити собі поживати
З дівчиною із цинамону
Я мрію про втечу з тобою в цю ніч
За місячним світлом шукаючи
Дівчино із цинамону
2026.01.18
16:15
Сіли діди під повітку. Сидять, розмовляють.
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
Згадують своє минуле, про бої, походи.
Жаліються: крутить кості, мабуть на негоду.
Потихеньку то старшину, то москалів лають.
Свирид каже: - Коли б знаття, що так воно буде,
Краще б з ляхами зостались, яко
2026.01.18
11:39
Якже так сталось? Якже так сталось,
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
Що дідусями друзі враз стали?
Досить залишить було їх мені,
Як забіліли чуприни, мов сніг.
З іменем кожним в’ється стежина,
Де ми сварились, де ми дружили.
Як я вцілів, уторопать незмога?
Здогад-надія серце пече:
2026.01.18
10:49
Так хочеться зануритися в сон,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
Зануритися в тишу і блаженство,
Щоб клен співав зі мною в унісон,
Утверджуючи культ багатоженства.
Так хочеться зануритися в мить,
Яка страждання й прикрощі зупинить,
Що солов'єм у глушині щемить,
2026.01.18
10:42
Тримає цупко час мене за карк,
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
Підштовхує в соснову халабуду
Сховаюсь там від оплесків, подяк
І ґвалту екзальтованого люду.
Зотліють в ямі грона орденів
У темені і тиші, під надгробком,
Все полишу: бажання, плани, гнів
2026.01.17
22:04
Пастки льодові у звичних під'їздах,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
Брили, мов у холодних печерах.
Як обігріти будинки-гнізда?
Глузду - жах божевілля перечить.
Це не північ, а страдницький Київ.
Дихання вже є густим туманом.
І не снились у снах навіть Кию,
2026.01.17
21:42
На тиждень вийшли з колії
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
І повернулись нишком в мрії
Як справжні мрійні хазяї
Супроти бестій - лиходіїв.
Заруби їхні відповзли
Кудись туди, де мокротеча,
А ми в цей час і підросли,
2026.01.17
18:08
З волоссям довшим модних галстуків - були ми
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
незмінним колоритом дискотек,
нічним звучанням парків, денним - вікон,
гротеском вуличним. І переймались віком,
заюним для тісних єднань статевих – з так
безжалісно присутніми над нами
"Бітлами", "Папл
2026.01.17
12:10
Ти мені так посміхалась,
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
Наче ми вже переспали.
Проте навіть як кого звати
Ми тоді ще не знали.
Твоє розкішне волосся
Мене всього огортало,
Й мені не було потрібне
2026.01.17
10:45
Попасти під дощ серед вільного поля.
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
Попасти під стріли небесних армад.
Потрапити в сіті, болючу неволю,
Під обстріли грізних ворожих гармат.
Попасти під дощ - це везіння чи кара,
Це поклик небес чи прокляття століть?
Пасеться далеко спокійн
2026.01.16
21:52
Дорогу бавлять ліхтарі
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
Тікають тіні вслід за снігом
Ніч розчиняється в вині
Чуття ховаються під кригу
Віддай таємне самоті
На зберігання безстрокове
Гріхів лічильник - в каятті
2026.01.16
17:14
Із Леоніда Сергєєва
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
Навколо калюжечки спирту сирого
сидять таргани В’ячеслав та Серьога,
і перший, відомий між друзів як Слава,
кумпана по вусиках гладить ласкаво:
– Ну що ти, Серього! Не бачу причини!
2026.01.16
15:52
пригрій мене
Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Боже
у серці зболілім
хоч я
твої прикрощі
а ти
мої крила
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Пісня
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пісня
Ох чудасія наше життя-буття! Інколи проходиш повз парадокси і не задумуєшся як таке може бути. Ось наприклад, таке : з весни і до пізньої осені мало не щодня працюю на городі, поливаю зелені насадження, пасинкую, удобрюю, пильную від хвороб, слідкую за сівозміною, відганяю любителів пожувати на халяву доглянуті рослини, збираю врожай та правильно його зберігаю, аби потім все те з’їсти і з весни повторити цей цикл заново. «І де тут глибинний смисл?» – запитає дехто. Потрібні пояснення? Гаразд.
Любов до природи всотав, мабуть, з молоком матері, бо скільки себе пам'ятаю наша сім'я увесь час мала власний шматок землі . Спочатку це були бабусині сотки городу, на яких я проводив частину свого дитинства. І ліс, у який із дідусем ходив мало не щодня. Завдяки матері знаю більшу частину рослин, які ростуть у наших широтах, а завдяки дідові – назви усіх дерев та кущів. Тепер маю власну землю, де відчуваю себе на своєму місці.
Скільки праці потрібно аби виростити власними руками щось путнє! Скільки любові до живого треба мати аби терпеливо доглядати за неказистими напочатку весни сходами.
Щовесни лісгоспи набирають людей для насадження нових зелених посадок навзамін вирубаних. Аби посадити гектар лісу треба тиждень щодня з ранку до вечора погупати кілком по виораних борознах, а потім аккуратно посадити однорічні саджанці. Як правило лісники працюють у парі: чоловік довбає ями, а жінка укорінює саджанці. І якщо рік не буде сухотним, та не з’явиться якоїсь пошесті - масового вильоту майського жука чи спалаху розмноження соснової гусіні, то ліс поволі зашелестить кронами, туди почнуть прилітати птахи, виростуть грибниці і гола земля перетвориться на житло для міріад маленьких створінь. Нині навчився пророщувати спори білих грибів прямо в діброві. Але про це розмова іншим разом.
А чого коштує виростити власними руками сад! І протягом усього життя доглядати за ним, як за малою дитиною. Кожне деревце напочатку потребує постійного догляду. Вчасно не побризкав настоєм із бору – зав’язі буде мало, не вніс добрива – опаде цвіт, а потім і плоди обсиплються, не полив – може засохнути гілка, невчасно побілив – і стовбури можуть потріскатися. Ослаблені рослини як магнітом притягують до себе шкідників та хвороби, тож кожен путній садівник пильнує аби все було в порядку.
І кожному дереву або рослині давай свою дієту або пишний харч. Хочеш аби плодоносили вишні та черешні – обов’язково повапнуй під кронами грунт, кортить гарного врожаю полуниці – щодва тижні годуй їх настоєм коров’яку та кропиви. Аби правильно формувалися часник та цибуля – не лінуйся їх посипати попелом. І так для кожної рослини, для кожного кущика.
А скільки поглядів у небо щодня кидає хлібороб та городник! Кожну хмарину на небі піддано грунтовному аналізу: чи крапне з неї благословенна волога, чи пробіжить краєчком, минаючи обвітрені суховієм ниви, а чи впаде лютим нищівним градом, який змете усе живе з лиця землі. А, може, прикриє поле хмарними покровами від палючого сонця?
Ось тому тільки та людина, яка живе у цьому світі, допомагає братам своїм зеленим жити і цвісти може глибоко зрозуміти красу цього казкового царства.
Читаючи поезії деяких майстрів слова, у яких природа виступає об'єктом любування пейзажами, у створення яких митець не доклав жодних зусиль - стає сумно. Брехлива та поезія. Недостовірна. Неповна. Бо виростити дуба і написати про нього пісню, чи посидіти під дубом з годинку і писнути про нього елегію – дві великі різниці. Принаймні для мене. Оцю олжу, оцю непомітну сторонньому оку різницю бачу наскрізь.
Скоро лютий. Усередині місяця, під час відлиги, необхідно обрізати виноград та повапнувати стовбури дерев. У березні буде пізно: сонячне проміння у купі з вологою та заморозками можуть пошкодити сад, і я почую як він заплаче. Той тихий голос, схожий на звук флейти, буде стрічати мене під час його відвідин щоранку аж до середини літа, допоки не перестане текти глей.
Та мій сад співає! І коли я обережно торкаюся гілок дерев , то ясно чую :
- Здрастуй, господарю! Посидь біля нас, послухай як ми співаємо!
А потім, коли одзвенить останній аккорд цієї фантастично прекрасної пісні я беру перо і пишу: те що чув, те що бачив, те що відчував.
27.01.2019р.
Любов до природи всотав, мабуть, з молоком матері, бо скільки себе пам'ятаю наша сім'я увесь час мала власний шматок землі . Спочатку це були бабусині сотки городу, на яких я проводив частину свого дитинства. І ліс, у який із дідусем ходив мало не щодня. Завдяки матері знаю більшу частину рослин, які ростуть у наших широтах, а завдяки дідові – назви усіх дерев та кущів. Тепер маю власну землю, де відчуваю себе на своєму місці.
Скільки праці потрібно аби виростити власними руками щось путнє! Скільки любові до живого треба мати аби терпеливо доглядати за неказистими напочатку весни сходами.
Щовесни лісгоспи набирають людей для насадження нових зелених посадок навзамін вирубаних. Аби посадити гектар лісу треба тиждень щодня з ранку до вечора погупати кілком по виораних борознах, а потім аккуратно посадити однорічні саджанці. Як правило лісники працюють у парі: чоловік довбає ями, а жінка укорінює саджанці. І якщо рік не буде сухотним, та не з’явиться якоїсь пошесті - масового вильоту майського жука чи спалаху розмноження соснової гусіні, то ліс поволі зашелестить кронами, туди почнуть прилітати птахи, виростуть грибниці і гола земля перетвориться на житло для міріад маленьких створінь. Нині навчився пророщувати спори білих грибів прямо в діброві. Але про це розмова іншим разом.
А чого коштує виростити власними руками сад! І протягом усього життя доглядати за ним, як за малою дитиною. Кожне деревце напочатку потребує постійного догляду. Вчасно не побризкав настоєм із бору – зав’язі буде мало, не вніс добрива – опаде цвіт, а потім і плоди обсиплються, не полив – може засохнути гілка, невчасно побілив – і стовбури можуть потріскатися. Ослаблені рослини як магнітом притягують до себе шкідників та хвороби, тож кожен путній садівник пильнує аби все було в порядку.
І кожному дереву або рослині давай свою дієту або пишний харч. Хочеш аби плодоносили вишні та черешні – обов’язково повапнуй під кронами грунт, кортить гарного врожаю полуниці – щодва тижні годуй їх настоєм коров’яку та кропиви. Аби правильно формувалися часник та цибуля – не лінуйся їх посипати попелом. І так для кожної рослини, для кожного кущика.
А скільки поглядів у небо щодня кидає хлібороб та городник! Кожну хмарину на небі піддано грунтовному аналізу: чи крапне з неї благословенна волога, чи пробіжить краєчком, минаючи обвітрені суховієм ниви, а чи впаде лютим нищівним градом, який змете усе живе з лиця землі. А, може, прикриє поле хмарними покровами від палючого сонця?
Ось тому тільки та людина, яка живе у цьому світі, допомагає братам своїм зеленим жити і цвісти може глибоко зрозуміти красу цього казкового царства.
Читаючи поезії деяких майстрів слова, у яких природа виступає об'єктом любування пейзажами, у створення яких митець не доклав жодних зусиль - стає сумно. Брехлива та поезія. Недостовірна. Неповна. Бо виростити дуба і написати про нього пісню, чи посидіти під дубом з годинку і писнути про нього елегію – дві великі різниці. Принаймні для мене. Оцю олжу, оцю непомітну сторонньому оку різницю бачу наскрізь.
Скоро лютий. Усередині місяця, під час відлиги, необхідно обрізати виноград та повапнувати стовбури дерев. У березні буде пізно: сонячне проміння у купі з вологою та заморозками можуть пошкодити сад, і я почую як він заплаче. Той тихий голос, схожий на звук флейти, буде стрічати мене під час його відвідин щоранку аж до середини літа, допоки не перестане текти глей.
Та мій сад співає! І коли я обережно торкаюся гілок дерев , то ясно чую :
- Здрастуй, господарю! Посидь біля нас, послухай як ми співаємо!
А потім, коли одзвенить останній аккорд цієї фантастично прекрасної пісні я беру перо і пишу: те що чув, те що бачив, те що відчував.
27.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
