Ох чудасія наше життя-буття! Інколи проходиш повз парадокси і не задумуєшся як таке може бути. Ось наприклад, таке : з весни і до пізньої осені мало не щодня працюю на городі, поливаю зелені насадження, пасинкую, удобрюю, пильную від хвороб, слідкую за сівозміною, відганяю любителів пожувати на халяву доглянуті рослини, збираю врожай та правильно його зберігаю, аби потім все те з’їсти і з весни повторити цей цикл заново. «І де тут глибинний смисл?» – запитає дехто. Потрібні пояснення? Гаразд.
Любов до природи всотав, мабуть, з молоком матері, бо скільки себе пам'ятаю наша сім'я увесь час мала власний шматок землі . Спочатку це були бабусині сотки городу, на яких я проводив частину свого дитинства. І ліс, у який із дідусем ходив мало не щодня. Завдяки матері знаю більшу частину рослин, які ростуть у наших широтах, а завдяки дідові – назви усіх дерев та кущів. Тепер маю власну землю, де відчуваю себе на своєму місці.
Скільки праці потрібно аби виростити власними руками щось путнє! Скільки любові до живого треба мати аби терпеливо доглядати за неказистими напочатку весни сходами.
Щовесни лісгоспи набирають людей для насадження нових зелених посадок навзамін вирубаних. Аби посадити гектар лісу треба тиждень щодня з ранку до вечора погупати кілком по виораних борознах, а потім аккуратно посадити однорічні саджанці. Як правило лісники працюють у парі: чоловік довбає ями, а жінка укорінює саджанці. І якщо рік не буде сухотним, та не з’явиться якоїсь пошесті - масового вильоту майського жука чи спалаху розмноження соснової гусіні, то ліс поволі зашелестить кронами, туди почнуть прилітати птахи, виростуть грибниці і гола земля перетвориться на житло для міріад маленьких створінь. Нині навчився пророщувати спори білих грибів прямо в діброві. Але про це розмова іншим разом.
А чого коштує виростити власними руками сад! І протягом усього життя доглядати за ним, як за малою дитиною. Кожне деревце напочатку потребує постійного догляду. Вчасно не побризкав настоєм із бору – зав’язі буде мало, не вніс добрива – опаде цвіт, а потім і плоди обсиплються, не полив – може засохнути гілка, невчасно побілив – і стовбури можуть потріскатися. Ослаблені рослини як магнітом притягують до себе шкідників та хвороби, тож кожен путній садівник пильнує аби все було в порядку.
І кожному дереву або рослині давай свою дієту або пишний харч. Хочеш аби плодоносили вишні та черешні – обов’язково повапнуй під кронами грунт, кортить гарного врожаю полуниці – щодва тижні годуй їх настоєм коров’яку та кропиви. Аби правильно формувалися часник та цибуля – не лінуйся їх посипати попелом. І так для кожної рослини, для кожного кущика.
А скільки поглядів у небо щодня кидає хлібороб та городник! Кожну хмарину на небі піддано грунтовному аналізу: чи крапне з неї благословенна волога, чи пробіжить краєчком, минаючи обвітрені суховієм ниви, а чи впаде лютим нищівним градом, який змете усе живе з лиця землі. А, може, прикриє поле хмарними покровами від палючого сонця?
Ось тому тільки та людина, яка живе у цьому світі, допомагає братам своїм зеленим жити і цвісти може глибоко зрозуміти красу цього казкового царства.
Читаючи поезії деяких майстрів слова, у яких природа виступає об'єктом любування пейзажами, у створення яких митець не доклав жодних зусиль - стає сумно. Брехлива та поезія. Недостовірна. Неповна. Бо виростити дуба і написати про нього пісню, чи посидіти під дубом з годинку і писнути про нього елегію – дві великі різниці. Принаймні для мене. Оцю олжу, оцю непомітну сторонньому оку різницю бачу наскрізь.
Скоро лютий. Усередині місяця, під час відлиги, необхідно обрізати виноград та повапнувати стовбури дерев. У березні буде пізно: сонячне проміння у купі з вологою та заморозками можуть пошкодити сад, і я почую як він заплаче. Той тихий голос, схожий на звук флейти, буде стрічати мене під час його відвідин щоранку аж до середини літа, допоки не перестане текти глей.
Та мій сад співає! І коли я обережно торкаюся гілок дерев , то ясно чую :
- Здрастуй, господарю! Посидь біля нас, послухай як ми співаємо!
А потім, коли одзвенить останній аккорд цієї фантастично прекрасної пісні я беру перо і пишу: те що чув, те що бачив, те що відчував.

27.01.2019р.