ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Шляхтич (1946) /
Вірші
Юлько верне (поема на лемківських говірках. ІІ частина )
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Юлько верне (поема на лемківських говірках. ІІ частина )
Отец, якби зрозуміли,
Што си думат коник сивий.
Покивали не молодв юж головов
І так до коника повів:
- Ти є кін, а я чоловік.
Тішся коне, жес не вордився коровов.
- Чоловіче, чоловіче.
- Хтів бис жебим іщи ричав
І що рана хтів бис іщи ня доїти.
Але, але, коню - друже,
Сам знаш як тя люблю дуже.
Але що там. Віо конику. Треба іти.
Отця привітала їмусть,
Коникови дала сіна.
Їмусть тепла, до змерзненого ся тулит.
Отец зїв. Напився вина.
-Що за зима , що за зима.
Рад би знати як ся чує малий Юлик.
З охрещеним місяц, рочок.
Юж сам входит на горбочок.
Всьо, що видит в руки бере, тата питат.
Тато вшитко му повідат,
Думат вести го до жида.
Бо жид мудрий. Навчит Юля як ся читат.
Коли Юль мав десят років,
Клима мучив юж неспокій.
Юль мудрішшій ниж “Климиха” разом з Климом
Зна писати і читати.
Знає дні, місяці, свята.
Знає чом ся небо сварит коли гримит.
Ще кус підріс, гварит тихо
Він до клима і “Климихи”
-Пустьте тату, пустьте мамо, я в світ піду.
Я не буду сіяв зерна.
Мамо, тоту, - пустьте, верну
Поки заспівают отец панахиду.
- Юльку, ти нас хцеш лишити?
- Як ми сами будем жити?
Плаче мати до подолка слези їмат.
- Юльку, сину, бій ся Бога,
- Не лишай свого порога.
Тато хворий, а ту сину іде зима.
Дармо мама , тато просит.
Юль не слухат. Його носит.
Хце йти там, де ноги несут, а Бог веде.
Зморщив лице милосерні.
-Ой не плачте, я ту верну
Та лем товдиль як ту пахти буде медом.
Непомогли слези мами.
Вона не спит юж ночами.
Просит Бога щоб залишив Юлька в хижи.
Юль не чеє і не бачит
Як старенька мати плаче.
Він хце іти, бо він читав о Парижі.
Так і зійшов з гір в долину,
Своє рідне гніздо кинув.
Як відходив то ся навіть не відвернув,
Щоб слез вітців не видіти.
Вес час гварит, треба іти...
Не плач мамо, не плач тату, я ту верну.
Ішов Юлько до вечера.
По дорозі слези втерав,
Што му личком, якби струги дощу плили.
І хтів іти і вертати,
Шкода мами, шкода тата.
Думат, як без нього вони будут жити?
Сонце на горах сідало.
Так і він ся спер о скалу.
Хотів ногам дати хоц кус відпочити.
Вкусив хліба разового,
Зітхнув і погварив з Богом.
Кус подумав,. Але що там, треба іти.
Вечір ся на гори кладе.
Здримнув би ся лем нема де.
Став моркотним і му ся не як зробило.
До села іщи далеко,
Думат, ляжу під смереком,
Кус ся здримну, та хоц кус відпочне тіло.
З-за галузи звізди світят.
З-за гір вийшов повний місяц.
А Юль лежиті якось не годен спати.
Ні, не боїться нічого,
Добре зна, коли є з Богом,
То нич му ся не повинно товдиль стати.
Якос приснув під звіздами
Снит му ся же між хмарами
Собі літат як той орел барз високо.
Снит му ся, же вшитко видит,
Гори, море і Бескиди.
З високости вшитко тішит його око.
Юль ся збудив. Протяг кости.
Смотрит, хтоси іде в гості.
Кус ся боїт. “З нами Бог...” до ся повідат.
Волос їжится як стерня.
Смотрит а ту мале серня.
А він думав, же то іде якас біда.
Кличе серня на бесіду.
Серня стоїт і не іде.
Ой не менше воно боїтся від нього.
-Нехцеш іти, лем стояти,
То си стій. Я буду спати.
Заран чекат ня в світ далека дорога.
І зас приснув. Крас сон має.
Снит му ся, на гуслях грає
Штос такого, што ся вшиткім барз подобат.
Купа люди смотрит, слухат.
Граня трафлят їм до вуха.
Але грає, але співат та хвороба...
При нім його шапка стара,
А в ній франи і дуляри.
Люди мечут, а він тягне смик і співат.
Боже, сам ся з себе тішу.
Як то добрі жем ту прийшов...
Я ту граю, а в нас в селі хібаль жнива.
Тато з мамов топчут стерня
І думают, коли верну.
Юлько в сні, в великім місті ся не сміє.
І ся збудив. І заплакав.
Жаль му мами, жаль му тата.
- Сходит сонце, лиш воно ня не загріє.
Юлько сів. Зїв скибку хліба.
- Жаль родичів. Верну хибаль
І поможу їм зібрати з поля збіжжя.
Звезу ярец і пшеницу,
Товдиль піду за границу.
Хто зна, може дійду до Парижа?
Там в Парижі в місті велькім
Носят мешти, носят шельки.
Вшитко файне, лем не гварит никт по-руски.
Я там волю своє село
Де хоц бідно а весело.
Волю керпці, но і сподні на мотузку.
Ту мі співат жайворонок.
Ту своя літат ворона.
Тота земля пахне потом моїх дідів.
Ту хоц бим і не мав хати
То я все буду багатий.
Святий Боже позволь вернути в Бескиди!
Дай клякнути під капличков,
Дай слезами вмити личко.
Позволь п*ястуком ся бити в свої груди.
Прость мі Боже гріхи мої.
Дай жити у правді Твоїй.
А не як той син, што колись зблудив.
Ту я в себе. Всьо ня тішит.
Што мі там пінязи мішок.
За границев вшитко інше і хоц яке.
Там пес гавкат як каліка.
Муха кусат а не бзикат.
Ту ядлівці, ту смереки. А там кряки.
Мавєм іти, а не піду.
Жаль кинути крас Бескиди,
Жаль кинути своє гніздо. НЕ ПОКИНУ!
Зроблю так, як ті лелеки,
Што вертают все з далека.
Я теж верну в свою рідну ЛЕМКІВЩИНУ!!!
Што си думат коник сивий.
Покивали не молодв юж головов
І так до коника повів:
- Ти є кін, а я чоловік.
Тішся коне, жес не вордився коровов.
- Чоловіче, чоловіче.
- Хтів бис жебим іщи ричав
І що рана хтів бис іщи ня доїти.
Але, але, коню - друже,
Сам знаш як тя люблю дуже.
Але що там. Віо конику. Треба іти.
Отця привітала їмусть,
Коникови дала сіна.
Їмусть тепла, до змерзненого ся тулит.
Отец зїв. Напився вина.
-Що за зима , що за зима.
Рад би знати як ся чує малий Юлик.
З охрещеним місяц, рочок.
Юж сам входит на горбочок.
Всьо, що видит в руки бере, тата питат.
Тато вшитко му повідат,
Думат вести го до жида.
Бо жид мудрий. Навчит Юля як ся читат.
Коли Юль мав десят років,
Клима мучив юж неспокій.
Юль мудрішшій ниж “Климиха” разом з Климом
Зна писати і читати.
Знає дні, місяці, свята.
Знає чом ся небо сварит коли гримит.
Ще кус підріс, гварит тихо
Він до клима і “Климихи”
-Пустьте тату, пустьте мамо, я в світ піду.
Я не буду сіяв зерна.
Мамо, тоту, - пустьте, верну
Поки заспівают отец панахиду.
- Юльку, ти нас хцеш лишити?
- Як ми сами будем жити?
Плаче мати до подолка слези їмат.
- Юльку, сину, бій ся Бога,
- Не лишай свого порога.
Тато хворий, а ту сину іде зима.
Дармо мама , тато просит.
Юль не слухат. Його носит.
Хце йти там, де ноги несут, а Бог веде.
Зморщив лице милосерні.
-Ой не плачте, я ту верну
Та лем товдиль як ту пахти буде медом.
Непомогли слези мами.
Вона не спит юж ночами.
Просит Бога щоб залишив Юлька в хижи.
Юль не чеє і не бачит
Як старенька мати плаче.
Він хце іти, бо він читав о Парижі.
Так і зійшов з гір в долину,
Своє рідне гніздо кинув.
Як відходив то ся навіть не відвернув,
Щоб слез вітців не видіти.
Вес час гварит, треба іти...
Не плач мамо, не плач тату, я ту верну.
Ішов Юлько до вечера.
По дорозі слези втерав,
Што му личком, якби струги дощу плили.
І хтів іти і вертати,
Шкода мами, шкода тата.
Думат, як без нього вони будут жити?
Сонце на горах сідало.
Так і він ся спер о скалу.
Хотів ногам дати хоц кус відпочити.
Вкусив хліба разового,
Зітхнув і погварив з Богом.
Кус подумав,. Але що там, треба іти.
Вечір ся на гори кладе.
Здримнув би ся лем нема де.
Став моркотним і му ся не як зробило.
До села іщи далеко,
Думат, ляжу під смереком,
Кус ся здримну, та хоц кус відпочне тіло.
З-за галузи звізди світят.
З-за гір вийшов повний місяц.
А Юль лежиті якось не годен спати.
Ні, не боїться нічого,
Добре зна, коли є з Богом,
То нич му ся не повинно товдиль стати.
Якос приснув під звіздами
Снит му ся же між хмарами
Собі літат як той орел барз високо.
Снит му ся, же вшитко видит,
Гори, море і Бескиди.
З високости вшитко тішит його око.
Юль ся збудив. Протяг кости.
Смотрит, хтоси іде в гості.
Кус ся боїт. “З нами Бог...” до ся повідат.
Волос їжится як стерня.
Смотрит а ту мале серня.
А він думав, же то іде якас біда.
Кличе серня на бесіду.
Серня стоїт і не іде.
Ой не менше воно боїтся від нього.
-Нехцеш іти, лем стояти,
То си стій. Я буду спати.
Заран чекат ня в світ далека дорога.
І зас приснув. Крас сон має.
Снит му ся, на гуслях грає
Штос такого, што ся вшиткім барз подобат.
Купа люди смотрит, слухат.
Граня трафлят їм до вуха.
Але грає, але співат та хвороба...
При нім його шапка стара,
А в ній франи і дуляри.
Люди мечут, а він тягне смик і співат.
Боже, сам ся з себе тішу.
Як то добрі жем ту прийшов...
Я ту граю, а в нас в селі хібаль жнива.
Тато з мамов топчут стерня
І думают, коли верну.
Юлько в сні, в великім місті ся не сміє.
І ся збудив. І заплакав.
Жаль му мами, жаль му тата.
- Сходит сонце, лиш воно ня не загріє.
Юлько сів. Зїв скибку хліба.
- Жаль родичів. Верну хибаль
І поможу їм зібрати з поля збіжжя.
Звезу ярец і пшеницу,
Товдиль піду за границу.
Хто зна, може дійду до Парижа?
Там в Парижі в місті велькім
Носят мешти, носят шельки.
Вшитко файне, лем не гварит никт по-руски.
Я там волю своє село
Де хоц бідно а весело.
Волю керпці, но і сподні на мотузку.
Ту мі співат жайворонок.
Ту своя літат ворона.
Тота земля пахне потом моїх дідів.
Ту хоц бим і не мав хати
То я все буду багатий.
Святий Боже позволь вернути в Бескиди!
Дай клякнути під капличков,
Дай слезами вмити личко.
Позволь п*ястуком ся бити в свої груди.
Прость мі Боже гріхи мої.
Дай жити у правді Твоїй.
А не як той син, што колись зблудив.
Ту я в себе. Всьо ня тішит.
Што мі там пінязи мішок.
За границев вшитко інше і хоц яке.
Там пес гавкат як каліка.
Муха кусат а не бзикат.
Ту ядлівці, ту смереки. А там кряки.
Мавєм іти, а не піду.
Жаль кинути крас Бескиди,
Жаль кинути своє гніздо. НЕ ПОКИНУ!
Зроблю так, як ті лелеки,
Што вертают все з далека.
Я теж верну в свою рідну ЛЕМКІВЩИНУ!!!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію