Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
2025.11.16
12:42
Розкажи-но нам, Миколо, як там було діло?
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
Як ви з князем Довгоруким до Криму ходили?
А то москалі собі все приписати хочуть
Та про свої перемоги тільки і торочать.
А ми чули, що й козаки там руку доклали.
І не згірше москалів тих в Криму воювали.
Ді
2025.11.16
11:46
В сфері внутрішніх відносин —
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
Вівці, гуси і кролі…
Кожне з них поїсти просить
І стареча, і малі…
В сфері зовнішніх відносин —
Поле, ліс, кущі, ріка…
Що не день, свої покоси
Кожним з них своя рука…
2025.11.16
10:21
Лечу крізь час за обрій золотий
Туди, де колисає сонце тишу.
Немає там злостивої шопти,
Мелодії лишень, пісні та вірші.
Мажорний лад обарвлює печаль,
Пастельні фарби тонуть у веселці.
Мого життя не згасла ще свіча,
Туди, де колисає сонце тишу.
Немає там злостивої шопти,
Мелодії лишень, пісні та вірші.
Мажорний лад обарвлює печаль,
Пастельні фарби тонуть у веселці.
Мого життя не згасла ще свіча,
2025.11.16
02:27
Під прицілом чарівної Геби*
блискавка не вдарила тебе?
Будеш жити поки є потреба
зачерпнути море голубе.
Мрій затято про Гаваї тихі,
в фінікових пальмах острови.
Щоб яругою блукало лихо
блискавка не вдарила тебе?
Будеш жити поки є потреба
зачерпнути море голубе.
Мрій затято про Гаваї тихі,
в фінікових пальмах острови.
Щоб яругою блукало лихо
2025.11.15
22:18
Хлопець вирвшив улаштувати
похорон свого кохання
і поклав жалобний вінок
до хвіртки своєї пасії.
Дівчина вийшла з двору
і нічого не розуміє:
хто це міг зробити?
Лише тут небо
похорон свого кохання
і поклав жалобний вінок
до хвіртки своєї пасії.
Дівчина вийшла з двору
і нічого не розуміє:
хто це міг зробити?
Лише тут небо
2025.11.15
18:28
Відтоді, як з ночов кленових
Мене життя закинуло в цей світ,
Не пригадаю дядька Хведося
Без стружок та олівця за вухом.
Теслею був знаний
Дядько на Канівщину всю.
А в Грищенцях
Його вважали ще й диваком.
Мене життя закинуло в цей світ,
Не пригадаю дядька Хведося
Без стружок та олівця за вухом.
Теслею був знаний
Дядько на Канівщину всю.
А в Грищенцях
Його вважали ще й диваком.
2025.11.15
13:36
Ще, напевне, мене пам'ятає
та, що знає – між нами війна,
та луною у небі витає:
« Це вона... це вона... це вона...»
І якби не дароване фото,
що не відаю, де заховав,
то не вірив би, нехотя, хто то
невідправлений лист написав,
та, що знає – між нами війна,
та луною у небі витає:
« Це вона... це вона... це вона...»
І якби не дароване фото,
що не відаю, де заховав,
то не вірив би, нехотя, хто то
невідправлений лист написав,
2025.11.15
10:30
Як я ходив іще у семінарську школу
Була особа там, напучувала, буцім
Як оце звернутися до Бога молитвою
Звернутися до Бога молитвою
Звернутися до Бога молитвою
Ти не у змозі звернутися до Бога молитвою!
Хто надасть мені притулок? Місце, де ховатис
Була особа там, напучувала, буцім
Як оце звернутися до Бога молитвою
Звернутися до Бога молитвою
Звернутися до Бога молитвою
Ти не у змозі звернутися до Бога молитвою!
Хто надасть мені притулок? Місце, де ховатис
2025.11.15
10:16
Я - мов раб...
Близькість з котрим
компрометує.
Ти - наче
високопоставлена
Персона...
Не дай Боже,
побачать
Близькість з котрим
компрометує.
Ти - наче
високопоставлена
Персона...
Не дай Боже,
побачать
2025.11.15
09:10
Заради забавки — маклює.
Заради вибриків — клює…
І один одного вартує,
Як жаль, по-правді, не моє…
Зірвали б куш і розділили б.
Третину їм, а решту тим,
Хто так охоче насмітили
Своїм замовленням «святим»…
Заради вибриків — клює…
І один одного вартує,
Як жаль, по-правді, не моє…
Зірвали б куш і розділили б.
Третину їм, а решту тим,
Хто так охоче насмітили
Своїм замовленням «святим»…
2025.11.14
22:47
Є ще люди на білому світі.
що не вимерли у суєті
і несуть із минулого дітям
естафету доби неоліту,
де малюють горшки не святі.
ІІ
Із минулого бачу сьогодні
що не вимерли у суєті
і несуть із минулого дітям
естафету доби неоліту,
де малюють горшки не святі.
ІІ
Із минулого бачу сьогодні
2025.11.14
21:53
Самотній пожовклий листок
Упав на підлогу печально.
Як човен у морі думок,
Лежить він один безпричально.
Самотній пожовклий листок -
Це лист невідомо від кого.
Проклав невідчутний місток
Упав на підлогу печально.
Як човен у морі думок,
Лежить він один безпричально.
Самотній пожовклий листок -
Це лист невідомо від кого.
Проклав невідчутний місток
2025.11.14
12:58
кров застрягає в жилах
треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати
у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати
у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Шляхтич (1946) /
Вірші
Юлько верне (поема на лемківських говірках. ІІ частина )
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Юлько верне (поема на лемківських говірках. ІІ частина )
Отец, якби зрозуміли,
Што си думат коник сивий.
Покивали не молодв юж головов
І так до коника повів:
- Ти є кін, а я чоловік.
Тішся коне, жес не вордився коровов.
- Чоловіче, чоловіче.
- Хтів бис жебим іщи ричав
І що рана хтів бис іщи ня доїти.
Але, але, коню - друже,
Сам знаш як тя люблю дуже.
Але що там. Віо конику. Треба іти.
Отця привітала їмусть,
Коникови дала сіна.
Їмусть тепла, до змерзненого ся тулит.
Отец зїв. Напився вина.
-Що за зима , що за зима.
Рад би знати як ся чує малий Юлик.
З охрещеним місяц, рочок.
Юж сам входит на горбочок.
Всьо, що видит в руки бере, тата питат.
Тато вшитко му повідат,
Думат вести го до жида.
Бо жид мудрий. Навчит Юля як ся читат.
Коли Юль мав десят років,
Клима мучив юж неспокій.
Юль мудрішшій ниж “Климиха” разом з Климом
Зна писати і читати.
Знає дні, місяці, свята.
Знає чом ся небо сварит коли гримит.
Ще кус підріс, гварит тихо
Він до клима і “Климихи”
-Пустьте тату, пустьте мамо, я в світ піду.
Я не буду сіяв зерна.
Мамо, тоту, - пустьте, верну
Поки заспівают отец панахиду.
- Юльку, ти нас хцеш лишити?
- Як ми сами будем жити?
Плаче мати до подолка слези їмат.
- Юльку, сину, бій ся Бога,
- Не лишай свого порога.
Тато хворий, а ту сину іде зима.
Дармо мама , тато просит.
Юль не слухат. Його носит.
Хце йти там, де ноги несут, а Бог веде.
Зморщив лице милосерні.
-Ой не плачте, я ту верну
Та лем товдиль як ту пахти буде медом.
Непомогли слези мами.
Вона не спит юж ночами.
Просит Бога щоб залишив Юлька в хижи.
Юль не чеє і не бачит
Як старенька мати плаче.
Він хце іти, бо він читав о Парижі.
Так і зійшов з гір в долину,
Своє рідне гніздо кинув.
Як відходив то ся навіть не відвернув,
Щоб слез вітців не видіти.
Вес час гварит, треба іти...
Не плач мамо, не плач тату, я ту верну.
Ішов Юлько до вечера.
По дорозі слези втерав,
Што му личком, якби струги дощу плили.
І хтів іти і вертати,
Шкода мами, шкода тата.
Думат, як без нього вони будут жити?
Сонце на горах сідало.
Так і він ся спер о скалу.
Хотів ногам дати хоц кус відпочити.
Вкусив хліба разового,
Зітхнув і погварив з Богом.
Кус подумав,. Але що там, треба іти.
Вечір ся на гори кладе.
Здримнув би ся лем нема де.
Став моркотним і му ся не як зробило.
До села іщи далеко,
Думат, ляжу під смереком,
Кус ся здримну, та хоц кус відпочне тіло.
З-за галузи звізди світят.
З-за гір вийшов повний місяц.
А Юль лежиті якось не годен спати.
Ні, не боїться нічого,
Добре зна, коли є з Богом,
То нич му ся не повинно товдиль стати.
Якос приснув під звіздами
Снит му ся же між хмарами
Собі літат як той орел барз високо.
Снит му ся, же вшитко видит,
Гори, море і Бескиди.
З високости вшитко тішит його око.
Юль ся збудив. Протяг кости.
Смотрит, хтоси іде в гості.
Кус ся боїт. “З нами Бог...” до ся повідат.
Волос їжится як стерня.
Смотрит а ту мале серня.
А він думав, же то іде якас біда.
Кличе серня на бесіду.
Серня стоїт і не іде.
Ой не менше воно боїтся від нього.
-Нехцеш іти, лем стояти,
То си стій. Я буду спати.
Заран чекат ня в світ далека дорога.
І зас приснув. Крас сон має.
Снит му ся, на гуслях грає
Штос такого, што ся вшиткім барз подобат.
Купа люди смотрит, слухат.
Граня трафлят їм до вуха.
Але грає, але співат та хвороба...
При нім його шапка стара,
А в ній франи і дуляри.
Люди мечут, а він тягне смик і співат.
Боже, сам ся з себе тішу.
Як то добрі жем ту прийшов...
Я ту граю, а в нас в селі хібаль жнива.
Тато з мамов топчут стерня
І думают, коли верну.
Юлько в сні, в великім місті ся не сміє.
І ся збудив. І заплакав.
Жаль му мами, жаль му тата.
- Сходит сонце, лиш воно ня не загріє.
Юлько сів. Зїв скибку хліба.
- Жаль родичів. Верну хибаль
І поможу їм зібрати з поля збіжжя.
Звезу ярец і пшеницу,
Товдиль піду за границу.
Хто зна, може дійду до Парижа?
Там в Парижі в місті велькім
Носят мешти, носят шельки.
Вшитко файне, лем не гварит никт по-руски.
Я там волю своє село
Де хоц бідно а весело.
Волю керпці, но і сподні на мотузку.
Ту мі співат жайворонок.
Ту своя літат ворона.
Тота земля пахне потом моїх дідів.
Ту хоц бим і не мав хати
То я все буду багатий.
Святий Боже позволь вернути в Бескиди!
Дай клякнути під капличков,
Дай слезами вмити личко.
Позволь п*ястуком ся бити в свої груди.
Прость мі Боже гріхи мої.
Дай жити у правді Твоїй.
А не як той син, што колись зблудив.
Ту я в себе. Всьо ня тішит.
Што мі там пінязи мішок.
За границев вшитко інше і хоц яке.
Там пес гавкат як каліка.
Муха кусат а не бзикат.
Ту ядлівці, ту смереки. А там кряки.
Мавєм іти, а не піду.
Жаль кинути крас Бескиди,
Жаль кинути своє гніздо. НЕ ПОКИНУ!
Зроблю так, як ті лелеки,
Што вертают все з далека.
Я теж верну в свою рідну ЛЕМКІВЩИНУ!!!
Што си думат коник сивий.
Покивали не молодв юж головов
І так до коника повів:
- Ти є кін, а я чоловік.
Тішся коне, жес не вордився коровов.
- Чоловіче, чоловіче.
- Хтів бис жебим іщи ричав
І що рана хтів бис іщи ня доїти.
Але, але, коню - друже,
Сам знаш як тя люблю дуже.
Але що там. Віо конику. Треба іти.
Отця привітала їмусть,
Коникови дала сіна.
Їмусть тепла, до змерзненого ся тулит.
Отец зїв. Напився вина.
-Що за зима , що за зима.
Рад би знати як ся чує малий Юлик.
З охрещеним місяц, рочок.
Юж сам входит на горбочок.
Всьо, що видит в руки бере, тата питат.
Тато вшитко му повідат,
Думат вести го до жида.
Бо жид мудрий. Навчит Юля як ся читат.
Коли Юль мав десят років,
Клима мучив юж неспокій.
Юль мудрішшій ниж “Климиха” разом з Климом
Зна писати і читати.
Знає дні, місяці, свята.
Знає чом ся небо сварит коли гримит.
Ще кус підріс, гварит тихо
Він до клима і “Климихи”
-Пустьте тату, пустьте мамо, я в світ піду.
Я не буду сіяв зерна.
Мамо, тоту, - пустьте, верну
Поки заспівают отец панахиду.
- Юльку, ти нас хцеш лишити?
- Як ми сами будем жити?
Плаче мати до подолка слези їмат.
- Юльку, сину, бій ся Бога,
- Не лишай свого порога.
Тато хворий, а ту сину іде зима.
Дармо мама , тато просит.
Юль не слухат. Його носит.
Хце йти там, де ноги несут, а Бог веде.
Зморщив лице милосерні.
-Ой не плачте, я ту верну
Та лем товдиль як ту пахти буде медом.
Непомогли слези мами.
Вона не спит юж ночами.
Просит Бога щоб залишив Юлька в хижи.
Юль не чеє і не бачит
Як старенька мати плаче.
Він хце іти, бо він читав о Парижі.
Так і зійшов з гір в долину,
Своє рідне гніздо кинув.
Як відходив то ся навіть не відвернув,
Щоб слез вітців не видіти.
Вес час гварит, треба іти...
Не плач мамо, не плач тату, я ту верну.
Ішов Юлько до вечера.
По дорозі слези втерав,
Што му личком, якби струги дощу плили.
І хтів іти і вертати,
Шкода мами, шкода тата.
Думат, як без нього вони будут жити?
Сонце на горах сідало.
Так і він ся спер о скалу.
Хотів ногам дати хоц кус відпочити.
Вкусив хліба разового,
Зітхнув і погварив з Богом.
Кус подумав,. Але що там, треба іти.
Вечір ся на гори кладе.
Здримнув би ся лем нема де.
Став моркотним і му ся не як зробило.
До села іщи далеко,
Думат, ляжу під смереком,
Кус ся здримну, та хоц кус відпочне тіло.
З-за галузи звізди світят.
З-за гір вийшов повний місяц.
А Юль лежиті якось не годен спати.
Ні, не боїться нічого,
Добре зна, коли є з Богом,
То нич му ся не повинно товдиль стати.
Якос приснув під звіздами
Снит му ся же між хмарами
Собі літат як той орел барз високо.
Снит му ся, же вшитко видит,
Гори, море і Бескиди.
З високости вшитко тішит його око.
Юль ся збудив. Протяг кости.
Смотрит, хтоси іде в гості.
Кус ся боїт. “З нами Бог...” до ся повідат.
Волос їжится як стерня.
Смотрит а ту мале серня.
А він думав, же то іде якас біда.
Кличе серня на бесіду.
Серня стоїт і не іде.
Ой не менше воно боїтся від нього.
-Нехцеш іти, лем стояти,
То си стій. Я буду спати.
Заран чекат ня в світ далека дорога.
І зас приснув. Крас сон має.
Снит му ся, на гуслях грає
Штос такого, што ся вшиткім барз подобат.
Купа люди смотрит, слухат.
Граня трафлят їм до вуха.
Але грає, але співат та хвороба...
При нім його шапка стара,
А в ній франи і дуляри.
Люди мечут, а він тягне смик і співат.
Боже, сам ся з себе тішу.
Як то добрі жем ту прийшов...
Я ту граю, а в нас в селі хібаль жнива.
Тато з мамов топчут стерня
І думают, коли верну.
Юлько в сні, в великім місті ся не сміє.
І ся збудив. І заплакав.
Жаль му мами, жаль му тата.
- Сходит сонце, лиш воно ня не загріє.
Юлько сів. Зїв скибку хліба.
- Жаль родичів. Верну хибаль
І поможу їм зібрати з поля збіжжя.
Звезу ярец і пшеницу,
Товдиль піду за границу.
Хто зна, може дійду до Парижа?
Там в Парижі в місті велькім
Носят мешти, носят шельки.
Вшитко файне, лем не гварит никт по-руски.
Я там волю своє село
Де хоц бідно а весело.
Волю керпці, но і сподні на мотузку.
Ту мі співат жайворонок.
Ту своя літат ворона.
Тота земля пахне потом моїх дідів.
Ту хоц бим і не мав хати
То я все буду багатий.
Святий Боже позволь вернути в Бескиди!
Дай клякнути під капличков,
Дай слезами вмити личко.
Позволь п*ястуком ся бити в свої груди.
Прость мі Боже гріхи мої.
Дай жити у правді Твоїй.
А не як той син, што колись зблудив.
Ту я в себе. Всьо ня тішит.
Што мі там пінязи мішок.
За границев вшитко інше і хоц яке.
Там пес гавкат як каліка.
Муха кусат а не бзикат.
Ту ядлівці, ту смереки. А там кряки.
Мавєм іти, а не піду.
Жаль кинути крас Бескиди,
Жаль кинути своє гніздо. НЕ ПОКИНУ!
Зроблю так, як ті лелеки,
Што вертают все з далека.
Я теж верну в свою рідну ЛЕМКІВЩИНУ!!!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
