У кохання таке різнобарв'я і поглядів, і почуттів...
Все збудеться скінчиться лиш ера вітрів.

Літепло - це вода, купіль. І що ж получається?

Поговори зі мною, не мовчи, коханий,
про те, як плачуть верби над рікою...
цитата
здалося, що сучасні кохані про верби над рікою не надто схильні замислюватися, тому ЛГ мусить сама таке споглядати.....
але не іронія це, а роздуми.

на стор фейсбуку саме на таке натрапила...
може, цікаво.........

джерело

https://www.facebook.com/profile.php?id=100008775214061&__tn__=%2CdC-R-R&eid=ARBVi9lRV2BhiD5CjaIgTPnJFGnRzG7zIrX2mdQopZaIIuuEK82b-sTsf7srvsuXVAt4S2IZNW99HarU&hc_ref=ARRdFyUMxBS74dNDEIl21a1e7KS4FQF_-WZNZuBakWC7lzGecjULT-gum617tA5UAHs&fref=nf

Сергій Іванович Запоржанин
1 год ·
БЛИСК І ВБОГІСТЬ ЖІНОЧОЇ ПОЕЗІЇ

Дивні метаморфози кояться в сучасній жіночій поезії. Здається, що жінки заполонили весь поетичний простір і я не бачу в цьому нічого доброго. Тематика їхніх віршів зводиться здебільшого до кавово-ванільних сповідей та еротичних фантазій про настовбичену плоть, шал і жах бажання, ритміку рухів, проникнення і далі за текстом. Жінки довели, що пишуть, а отже, думають виключно про чоловіків. Жінки виявилися слабшими за свої пристрасті. Жінкам можна тільки поспівчувати.
Жінку-поета легко впізнати за розставленими акцентами. У жіночих віршах кохання перетворюється на вічну війну статей з усіма її перемогами, поразками і примиреннями. Жінки-поети ведуть військові дії лише в стінах своїх спалень, ніби бояться вийти за межі власноруч створеного простору. Ніби там, за дверима, зростає небезпека розщеплення жінки-поета окремо на жінку і окремо на поета.
Жінка-поет наголошує на своїй жіночності, жінка-поет погрожує своєю жіночністю. Для жінки-поета жіночність – головний козир і найнебезпечніша зброя.
Жінку-поета видає інтонація: від істеричної до поблажливо материнської. Жінка-поет знає все: за кого виходити заміж, за кого не виходити, коли краще зачинати дитину, як консервувати помідори… Проте найбільша загроза криється в тому, що жінка-поет може перетворити свої знання на вірші.
Жінки-поети обожнюють писати про жінок-легенд. Віршовані варіації на тему загадкової жіночої душі, багаторазово переказані історії про Жанну Д’арк, Есмеральду, Офелію та Попелюшку стали невід’ємними у творчому доробку багатьох. Зрештою, кожна жінка-поет, як і її героїчні героїні, мріє про тріумфальну ходу червоною доріжкою, рясно встеленою трояндами й розбитими серцями.
Жіноча поезія має чималу читацьку аудиторію. Можна тільки здогадуватися, що змушує її прихильників купувати поетичні збірки, відвідувати помпезні театралізовані презентації, просити автографи, дарувати квіти…
Є жінки-поети, а є жінки поетів. Щасливі поєднання цих однаково важливих професій трапляються нечасто. От наприклад, Анна Ахматова, поетична дружина не менш поетичного чоловіка Миколи Гумільова. «Она пишет стихи как бы перед мужчиной, а надо как бы перед Богом», – прокоментував її публікацію Олександр Блок, очевидно, маючи на увазі ранні ахматівські вірші про те, як «муж хлестал меня узорчатым, вдвое сложеным ремнем», «мне с тобою пьяным весело», «я сошла с ума, о мальчик странный» тощо. А й справді - навіщо виносити сміття з хати?

Придурок той Запоржанин та й годі. Дівчата, не зважайте на нього. Він начитався невдалої жіночої поезії. А це - вдала!)))

то жінка, подейкували.....