Мені віднялася мова. Звуки, знаки і літери,
Дієслова, іменники та решта її частин
Років зо п`ять як зникли - від того страшного літа,
Коли я читав новини й зачитувався Толстим.

Це відбулося швидко. Фактично майже одразу -
Та класикові не варто ставити це у вину.
Я тоді перечитував «Севастопольские рассказы» -
Можливо, найкраще з усього, що я читав про війну.

Мені віднялася мова. Точніше, її забрали,
Мене не спитавши, привласнили удавані хазяї -
«Зелёные человечки», «Товарищи генералы»,
І інші, хто, як не прикро, також іі носії.

Мені віднялася мова - усна, потім письмова
Я вчив її з другого класу, хоч інших тоді не знав.
«Велика й могутня»? Та байдуже - але цією мовою
На наших родинних цвинтарях написані імена.

Мені віднялася мова - і лексика, і граматика.
Де я тепер шукатиму пари для своїх рим?
На бастіонах Сходу загуркотіли гармати,
Як у Толстого - у книжці, в якій ідеться про Крим.

І от я мовчу, розгублено руки розвівши в сторони
І що сказати, не знаю. Точніше, не маю як
Чомусь невимовно сумно, а часом - відверто соромно
За цю «правдиву і вільну», й за себе, як носія.

Отак онімів - що зробиш? - далі хіба засліпну,
З поводирем ходитиму по болотах і лісах.
Світ мене не ловитиме - нащо я здався світу?
Писатиму вже, як пишеться - «еже писах писах».

І може, одного разу на березі моря встану
І раптом відчую - невиразно, а потім усе ясніш
Цей берег, що повернувся до попереднього стану
І мову, що повертається у мій кострубатий вірш.