Замолоду раббі Елазар бен Арах був учнем самого раббана Йоханана бен Заккая, котрий, винесений з палаючого Єрусалима як покійник, зустрівся з командуючим римськими легіонами Веспасіаном і звернувсь до нього мов до імператора. На це той відповів, що юдей заслуговує подвійної смерті. Але карати не став, бо й сам сподівався, що це пророцтво здійсниться.
Так воно невдовзі й сталось. І за це Веспасіан вдовольнив прохання раббана передати йому поселення Явне, де було зібрано мудреців Талмуда у так званому Керем Явне ( Винограднику Явне).
Серед інших авторитетів у галузі Тори був один з найталановитіших учнів раббана Елазар бен Арах.
"Кипучим ключем" і "стрімким потоком" називав його вчитель. А котрийсь із товаришів сказав, що якби покласти всіх ізраїльських мудреців на одну чашу терезів, а на другу Араха, то його б переважила.
Коли раббан помер, Елазар став відвідувати цю своєрідну академію Тори дедалі рідше, а потім і зовсім не згадував про неї. На цьому, між іншим, наполягла дружина.
"Тільки час гайнуєш,- казала вона.-Краще б зайнявсь господарством. Невже неправду кажуть про тебе товариші? Тож хто до кого йде: мішок до мишей чи миші до мішка?"
Елазар прислухався до цієї, як гадалось тоді, слушної думки і поринув у щоденні клопоти, інколи згадуючи пристрасні суперечки і сподіваючись, що невдовзі котрийсь із мудреців чи, може, й усі, завітає, щоб знати і його думку.
Минав час, а ніхто чомусь не з'являвся. І закортіло Елазару самому навідатись до Явне. Прийшов, прочинив двері, прислухаючись до того, що говорили присутні. Як не напружував пам'ять, нічого не второпав. Так і поплентася з горя додому.
Відтоді й пішло серед юдеїв:"О хеврута, о мітута". Себто: "Або товариство, або смерть".