Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
а ти загубилась в тумані.
Не бійся, рідненька, не бійся,
від зостраху серце зів'яне.
Я знаю, що важко втрачати
набуті скарби мозолями —
дитячу колиску, санчата,
Сонце палає до втоми щодня.
Бабине літо накинуло сітку,
Те павутиння йому, мов броня.
Ягідки чорні смачної ожини
В лісі осіннім, мов очі блищать.
Терен з колючками попід стежину,
А може, позбувся себе?
І хтось замість тебе долю
скеровує вже: цоб-цабе.
На інше чекати годі.
«В обійми бери, сатано!»
Що зараз буде, що потім
Мовчання панує в степах.
І правда тополі й калини
Кричить, як поранений птах.
Чекаємо світлої днини,
Яка відкидатиме страх.
Вода розлилася степами,
Скляної печі,
Рукою злидня
Під плач малечі,
Ще теплій миші —
Шпаркій, голодній —
Даруй зернину,
Як преподобний!
Вони самі для себе сомельє.
Глитають чикилдиху із полови,
Носи вмочають потім в олів'є.
Сивуха з часником - найліпша страва ,
А шнапс із пивом - це делікатес!
За штоф винця кумасю кум вкривавив,
У бабусин двір, -
Уночі проник
Знову у курник.
Ухопив курча
І мерщій помчав
Звично до нори,
Де малі тхори
ГЕКТОР І АНДРОМАХА: Захід сонця над Іліоном
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Гектор – царевич, вождь троянського війська, надія Іліона, щит і жертовна кров троянського роду
ти зустрінеш мене,
поговорим про все
неземне і земне
оминаючи тему
про найголовніше
ми захочем всамітнитись
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1897. Рідний край
Сунеш по снігах одноманітних...
Потім - міст, яруга, чагарі,
під горою - селище самітне,
та забутий цвинтар на горі.
Ні душі в селі; не червоніють
у домах запалені вогні;
сліпо зруби в сутінках чорніють...
Знаю я: покинуті вони.
Пахне там холодною золою,
проваливсь димар цілком у піч,
і стоїть та хата неживою,
трусить порох з даху навсібіч.
Попід стріхи вітер лютий віє,
сипле снігом... Тільки він один
за тобою, рідний краю, скніє
посеред пустих твоїх рівнин!
Певні у новій, у кращій долі,
ми забути хочемо мерщій
цвинтар цей, і вішки в білім полі,
і пустелю в темряві нічній.
Шлях біжить, на ньому хуга грає,
потім - засипає пластовень...
Так нехай скоріш уже вмирає
цей похмурий, моторошний день.
(2019)
*** ОРИГИНАЛ ***
Родимый край
Вьется путь в снегах, в степи широкой.
Вот - луга и над оврагом мост,
Под горой - поселок одинокий,
На горе - заброшенный погост.
Ни души в поселке; не краснеют
Из-под крыш вечерние огни;
Слепо срубы в сумерках чернеют...
Знаю я, - покинуты они.
Пахнет в них холодною золою,
В печку провалилася труба,
И давно уж смотрит нежилою,
Мертвой и холодною изба.
Под застрехи ветер жесткий дует,
Сыплет снегом... Только он один
О тебе, родимый край, тоскует
Посреди пустых твоих равнин!
Мы спешим, мы ищем лучшей доли,
Мы хотим, чтоб это стало сном -
И погост, и вешки в белом поле,
И пустыня в сумраке ночном.
Путь бежит, в степи метель играет,
Хмуро сходит долгой ночи тень...
О, пускай скорее умирает
Этот жуткий, этот тусклый день!
(1897)
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
