Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.01
11:08
Зрубане дерево біля паркану,
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
на яке я дивився з вікна,
як оголена сутність речей.
Воно не було красивим,
але з ним утрачено
щось важливе,
як дороговказ до раю.
Зрубане дерево нагадує
2025.12.01
09:50
А дерева в льолях із туману
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
(білене нашвидко полотно).
Тане день, ще геть і не проглянув,
але місто огортає сном.
Скавучать автівки навіжено
в жовтооку непроглядну путь.
Ми с тобою нині як мішені,
але й це минеться теж.... мабуть.
2025.12.01
09:33
З темного боку з темного майже
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
Чекали на сумнів відтяли окраєць
Та байдуже нам хто це розкаже
Якщо не цікавить якщо не торкає…
З іншого боку світлого боку
Вернувся окраєць сумнівно відтятий…
Втрачений день вірніше півроку
Якщо не чіплятись… якщо по
2025.12.01
08:53
Ходить Гарбуз по городу,
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
Питається свого роду:
«Ой, чи живі, чи здорові
Всі родичі Гарбузові?»
Обізвалась жовта Диня —
Гарбузова господиня
І зелені Огірочки —
Гарбузові сини й дочки:
2025.12.01
08:47
Хай і була найменшою з гірчин,
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
Які Ти для любові сієш, Боже.
Посіяна, я знала, що нічим
Окрім любові прорости не зможу.
Окрім надії, окрім сподівань,
Наділеної сили слова, волі,
Щоб між зневірою і вірою ставав
2025.12.01
05:52
Бушувала ніч прибоєм,
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
Вирувала, мов окріп, -
Затуманений журбою,
Ранок стишено осліп.
Вирв навколишніх не бачить,
Як і безлічі сміття, -
Болі зносити терпляче
Научило всіх життя...
2025.12.01
02:53
Зима прийшла й теплішає усе,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
Вже сніг перетворила на тумани.
Мороз далеко -- задніх там пасе --
Мов світ укритий ковдрою омани.
Клубочиться, густюща, наче дим,
І мізки так запудрює нівроку --
Середнім. і старим, і молодим,
2025.11.30
22:20
У минуле не відправити листа:
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
Є адреса – та немає адресата.
Ти мене забула. Ти мені не рада.
Я кохаю досі. Це – моя розплата,
Це – нещастя арифметика проста...
Та і що б я написав у тім листі?
Ну, хіба про те, що не забув, на подив,
2025.11.30
21:25
Очей незнана глибина…
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
Спокус спланованих побори
І тіл задіяних струна —
Надіюсь, вірю, що на користь…
Роки - струмки підземних вод
І течія питань джерельних —
Сім’ї продовження штрихкод,
2025.11.30
19:21
Докоряла одна жінка часто чоловіку,
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
Мовляв, сам частенько їздить у місто велике,
Бачить ярмарок. А їй же удома сидіти.
Вона ж також на ярмарок хоче поглядіти.
Доконала чоловіка, згодився узяти.
От, приїхали у місто щось там продавати.
Випряг волів ч
2025.11.30
15:15
Стоїть під вікном чоловік
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
і чекає, поки йому
винесуть їжу
або келих істини.
Мандрівник у пошуках
забутих сенсів,
утраченої тривоги,
розгубленого натхнення.
2025.11.30
12:48
Не буряним Бетховен входить до мене,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
А цими сріблястими струмками,
Що на галяву вибігають сміючись,
Наввипередки мчать, вливаючись
У Шуберта і Берліоза, й Мендельсона...
Бачу його - іще не генія глухого,
А юнака, в якого віра розійшлась з довірою,
2025.11.30
10:34
Ще купаю в любистку життя золоте,
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
та мене безтурботну облиште.
Я ненавиджу старість печальну за те,
що спотворює справжні обличчя.
Хто б там що не казав — безпорадність, як рак,
тіло й мозок живий роз'їдає.
У середині груші огидний хробак
проклад
2025.11.30
06:52
Мов теплу і світлу пилюку
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
Вітрисько здійняв і несе, -
Згадалися мамині руки,
Що вміли робити усе.
В уяві постало обличчя
Вродливе, неначе весна,
Й до себе зове таємничо,
І душу втішає сповна.
2025.11.29
23:08
Я можу піти за моря, щоб тебе
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
не бачити більше й не чути.
Вже час відбілив ластовиння рябе
на личку блідому покути.
І ти посивів, як тополя в гаю,
зими не буває без срібла.
А я, божевільна, в зими на краю
2025.11.29
21:59
У сон навідавсь Елвіс Преслі
І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І напросився на ночліг…
А відчуття, що він воскреснув —
І я відмовити не зміг…
Бо в той минулий вечір наче ж
Я «самокруток» не вживав.
Ну а віскарика тим паче.
Хоча і сморіду кивав…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Дігай (1944) /
Рецензії
Я весь час у русі. Степан Лукасевич.
Степан Лукасевич. Кроки назустріч собі. Тернопіль: Джура, 2006.- 193 с.
Читачам «Вільного життя» (особливо постійним, зі стажем) немає потреби представляти автора - журналіста, науковця, бізнесмена, генерального директора ТзОВ «Завод газового обладнання «Альфа – Газпромкомплект» Степана Лукасевича.
Заслужений журналіст України Богдан Грабовський у передмові «Поле, якого не перейти» репрезентує книгу як мудру, неповторну, відповідальну, як таку, що започатковує літопис нової української дійсності.
Структура книги, її архітектоніка ретельно сплановані, поділені на три частини. Назви глав є мобільно промовистими: «Мою долю звати «Альфа», «Сіль і рани», «Вогонь слова».
Перед нами повна драматургія завершеного явища. Мемуарно зафіксовані події – свого роду театр, ритуальна гра, у якій чітко розрізнені ролі і долі учасників, багато з яких заплатили за участь у цій грі покаліченими долями. Жива атмосфера надій, запитань, дій – це наше з вами життя.
Публіцистичні есе «Вогонь слова» викликають складні почуття: енергетичний барометр показує «болить» і «дуже болить» - не нижче!
Щодо нарисів «Мою долю звати «Альфа», то на мій погляд неофіта – цикл незвичний. Чому? Успішний підприємець некорисливо відкриває секрети й тонкощі бізнесової діяльності. Цей жест видається непояснимим, бо суперечить комерційній логіці, адже всі, хто не з нами – потенційні конкуренти.
Історія «Альфи» оповідна, автобіографічна, документальна. Згідно особистого зізнання автора – сповідальна. Це не риторика – це фактаж, дійсність, конкретика. Ключові слова – праця, навчання й рух!
На завершення із задоволенням цитую автора: «Формула успіху – наполеглива, цілеспрямована праця…відчував потребу здобути щось нове – і вчився…я весь час у русі».
Я впевнена, що книга «Кроки назустріч собі» буде цікавою і корисною для всіх, хто цікавиться українським бізнесом зокрема, а також для всіх шанувальників красного слова. На мій погляд, Степан Лукаcевич – один із творців нашої з вами непростої сучасної історії.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Я весь час у русі. Степан Лукасевич.
Степан Лукасевич. Кроки назустріч собі. Тернопіль: Джура, 2006.- 193 с.
Читачам «Вільного життя» (особливо постійним, зі стажем) немає потреби представляти автора - журналіста, науковця, бізнесмена, генерального директора ТзОВ «Завод газового обладнання «Альфа – Газпромкомплект» Степана Лукасевича.
Заслужений журналіст України Богдан Грабовський у передмові «Поле, якого не перейти» репрезентує книгу як мудру, неповторну, відповідальну, як таку, що започатковує літопис нової української дійсності.
Структура книги, її архітектоніка ретельно сплановані, поділені на три частини. Назви глав є мобільно промовистими: «Мою долю звати «Альфа», «Сіль і рани», «Вогонь слова».
Перед нами повна драматургія завершеного явища. Мемуарно зафіксовані події – свого роду театр, ритуальна гра, у якій чітко розрізнені ролі і долі учасників, багато з яких заплатили за участь у цій грі покаліченими долями. Жива атмосфера надій, запитань, дій – це наше з вами життя.
Публіцистичні есе «Вогонь слова» викликають складні почуття: енергетичний барометр показує «болить» і «дуже болить» - не нижче!
Щодо нарисів «Мою долю звати «Альфа», то на мій погляд неофіта – цикл незвичний. Чому? Успішний підприємець некорисливо відкриває секрети й тонкощі бізнесової діяльності. Цей жест видається непояснимим, бо суперечить комерційній логіці, адже всі, хто не з нами – потенційні конкуренти.
Історія «Альфи» оповідна, автобіографічна, документальна. Згідно особистого зізнання автора – сповідальна. Це не риторика – це фактаж, дійсність, конкретика. Ключові слова – праця, навчання й рух!
На завершення із задоволенням цитую автора: «Формула успіху – наполеглива, цілеспрямована праця…відчував потребу здобути щось нове – і вчився…я весь час у русі».
Я впевнена, що книга «Кроки назустріч собі» буде цікавою і корисною для всіх, хто цікавиться українським бізнесом зокрема, а також для всіх шанувальників красного слова. На мій погляд, Степан Лукаcевич – один із творців нашої з вами непростої сучасної історії.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
