ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Рецензії):
2021.12.12
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
2017.03.14
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сергій Губерначук (1969 - 2017) /
Рецензії
"Я вірю у крила свого листоноші"
Контекст : "Поезії розбурханих стихій", стор. 181–183
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Я вірю у крила свого листоноші"
Це вже шоста збірка поезій Сергія Ґуберначука. Вона, як і п’ять попередніх, не зможе залишити байдужим того, хто всім серцем відчуває красу, містику, благодать, значення Слова – і особливо поетичного Слова.
Досить прочитати лише один рядок:
"Течія́ – ти чи я?" –
і він не відпускає. Відразу уявляється боротьба проти течії, яка хоче підкорити, звести кожного з особистого шляху. Зрозуміло, що, крім боротьби, потрібно неабияке вміння використовувати течію для здійснення своїх бажань, прагнень, мрій. Справжній плавець вправно підкорює велику силу течії, щоб пливти у потрібному йому напрямку. Саме тому:
"Дай, я буду таким, як хочу,
щоб не всі мене розуміли…
Ти вбачаєш у цьо́му злочин?
Я вбачаю у цьо́му – крила!.."
Коли перечитую поезії Сергія Ґуберначука, завжди згадую роман німецького прозаїка Германа Гессе "Гра в бісер", у якому описано країну майбутнього, де живуть особливо талановиті люди і йде Гра, що поєднує творчі цінності – найдосконаліші людські думки та їх втілення.
Сергій уміє грати у велику Гру слів, метафор, наголосів:
"Ніко́ли чи ні́коли?
Ніко́му чи ні́кому?"
Мова Сергія Ґуберначука багата і саме тому щедра на метафори. Чим вдумливіше читаються його вірші, тим більше асоціацій вони викликають і тим більш дорогими й незабутніми стають рядки поета.
У поезіях Сергія багато вдалих і зрозумілих метафор, наприклад, "вища освіта в дебіла" – це про нецензурну лексику, або
"Твої претензії, немов цигани,
які окупували електричку!"
Невже після цих рядків захочеться пред’являти комусь свої претензії та й ще недоречні…
У нашому житті є все: і нерозумні претензії, і нецензурна лексика, – але не це піднімає життя до рівня Життя.
На сторінках книжок Сергія Ґуберначука багато оригінальних роздумів про життя, любов, про призначення людини. Поет уміло знаходить для цього влучні слова:
"… зривав, як міг, з людей тяжкі кліше."
Через усе життя Сергій проніс любов до рідної землі, до України:
"Моя пташина Україно,
я до тебе пригорнусь чолом."
"Україну я цілую у Дніпро!"
Люблячи усім серцем рідну Україну, поет розуміє, що
"краща країна починається з кращих нас."
Біль за рідну Україну виразно відчувається у поезіях С. Ґуберначука, і все-таки:
"Золотом пишеться Боже ім’я
і промовляється золотовусто."
"За лаштунками неба за́вжди сховано рай."
Все ж таки над Україною – Небо.
Вірші Сергія неможливо просто читати – з ними необхідно розумово, душевно співпрацювати, щоб відчути духовність, якою вони пронизані. Слово у Сергія буває і ніжно ліричним, і надзвичайно гострим, іноді навіть до безжальності. Для своїх поезій поет майстерно вибирає рими, але трапляється, що йде від них, щоб відчути більшу свободу.
"Я вірю у крила свого листоноші" –
саме цей рядок став назвою післямови до книжки. Такими простими словами поет висловлює щиру віру, що його вірші й думки дійдуть до серця, западуть у пам’ять, надовго збережуться в душі читача.
Сергій Ґуберначук запрошує всіх у свій Сад Поезій. До цього Саду потрібно прийти з відкритим серцем і душею, тому що поезії не стануть тим Садом,
"яблуками всипаним,
якщо нас не буде там
з весняними квітами…"
"Яблука" у поезіях Сергія вже достигли. Тільки б не забаритися нам прийти у той час, коли Сад квітне у всій красі, щоб пізнати величезну напружену роботу, під час якої Сад після цвітіння осипає квіти, зав’язує і визріває солодкі плоди, а згодом щедро пропонує насолодитися ними.
Прийдіть до Саду Поезій Сергія Ґуберначука, щоб відчути і дізнатися про
"диво народження слова "люблю" –
у таїні неймовірно глибокій."
Ольга Діденко-Шипкова,
2019 рік.
Досить прочитати лише один рядок:
"Течія́ – ти чи я?" –
і він не відпускає. Відразу уявляється боротьба проти течії, яка хоче підкорити, звести кожного з особистого шляху. Зрозуміло, що, крім боротьби, потрібно неабияке вміння використовувати течію для здійснення своїх бажань, прагнень, мрій. Справжній плавець вправно підкорює велику силу течії, щоб пливти у потрібному йому напрямку. Саме тому:
"Дай, я буду таким, як хочу,
щоб не всі мене розуміли…
Ти вбачаєш у цьо́му злочин?
Я вбачаю у цьо́му – крила!.."
Коли перечитую поезії Сергія Ґуберначука, завжди згадую роман німецького прозаїка Германа Гессе "Гра в бісер", у якому описано країну майбутнього, де живуть особливо талановиті люди і йде Гра, що поєднує творчі цінності – найдосконаліші людські думки та їх втілення.
Сергій уміє грати у велику Гру слів, метафор, наголосів:
"Ніко́ли чи ні́коли?
Ніко́му чи ні́кому?"
Мова Сергія Ґуберначука багата і саме тому щедра на метафори. Чим вдумливіше читаються його вірші, тим більше асоціацій вони викликають і тим більш дорогими й незабутніми стають рядки поета.
У поезіях Сергія багато вдалих і зрозумілих метафор, наприклад, "вища освіта в дебіла" – це про нецензурну лексику, або
"Твої претензії, немов цигани,
які окупували електричку!"
Невже після цих рядків захочеться пред’являти комусь свої претензії та й ще недоречні…
У нашому житті є все: і нерозумні претензії, і нецензурна лексика, – але не це піднімає життя до рівня Життя.
На сторінках книжок Сергія Ґуберначука багато оригінальних роздумів про життя, любов, про призначення людини. Поет уміло знаходить для цього влучні слова:
"… зривав, як міг, з людей тяжкі кліше."
Через усе життя Сергій проніс любов до рідної землі, до України:
"Моя пташина Україно,
я до тебе пригорнусь чолом."
"Україну я цілую у Дніпро!"
Люблячи усім серцем рідну Україну, поет розуміє, що
"краща країна починається з кращих нас."
Біль за рідну Україну виразно відчувається у поезіях С. Ґуберначука, і все-таки:
"Золотом пишеться Боже ім’я
і промовляється золотовусто."
"За лаштунками неба за́вжди сховано рай."
Все ж таки над Україною – Небо.
Вірші Сергія неможливо просто читати – з ними необхідно розумово, душевно співпрацювати, щоб відчути духовність, якою вони пронизані. Слово у Сергія буває і ніжно ліричним, і надзвичайно гострим, іноді навіть до безжальності. Для своїх поезій поет майстерно вибирає рими, але трапляється, що йде від них, щоб відчути більшу свободу.
"Я вірю у крила свого листоноші" –
саме цей рядок став назвою післямови до книжки. Такими простими словами поет висловлює щиру віру, що його вірші й думки дійдуть до серця, западуть у пам’ять, надовго збережуться в душі читача.
Сергій Ґуберначук запрошує всіх у свій Сад Поезій. До цього Саду потрібно прийти з відкритим серцем і душею, тому що поезії не стануть тим Садом,
"яблуками всипаним,
якщо нас не буде там
з весняними квітами…"
"Яблука" у поезіях Сергія вже достигли. Тільки б не забаритися нам прийти у той час, коли Сад квітне у всій красі, щоб пізнати величезну напружену роботу, під час якої Сад після цвітіння осипає квіти, зав’язує і визріває солодкі плоди, а згодом щедро пропонує насолодитися ними.
Прийдіть до Саду Поезій Сергія Ґуберначука, щоб відчути і дізнатися про
"диво народження слова "люблю" –
у таїні неймовірно глибокій."
Ольга Діденко-Шипкова,
2019 рік.
Рецензія написана як післямова збірки "Поезії розбурханих стихій", Київ: ArtHuss, 2019 р.
Контекст : "Поезії розбурханих стихій", стор. 181–183
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію