
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
2025.08.31
12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Галина Михайлик /
Критика | Аналітика
Свято, що завжди з нею!
Кажуть, що в кожній людині живе поетичний дар, і треба тільки якогось поштовху, якоїсь життєвої події, щоб він пробудився… Мабуть таким чинником пробудження поетичних здібностей для Зоряни (Крук) Фенчер стала відстань від України, від рідного Львова, звідки покликала її до себе далека і незвідана заокеанська доля. Дружна родина, надійне плече і рука щирого супутника життя – і наша Зорянка постійно цвіте осяйними усмішками у своєму американському оточенні.
Але край, де зростала, де минуло дитинство, шкільні і студентські роки, де росла і мужніла, з кожним роком, з кожним місяцем і днем відгукується у душі прекрасними спогадами і чарівними образними поетичними рядками. Адже, як пише сама авторка у вірші «Львів галицький»: «Мій Львів – це є свято, що завжди зі мною!». Бо саме тут «запах дитинства в повітрі витає, батьки, діти, друзі радо стрічають»… І ще саме тут можна напитися з чистого джерела рідної мови, наговоритися, наспіватися, просто помовчати, відчуваючи тонкі вібрації свого прадавнього галицького коріння : тут «рідною мовою всі розмовляють, сильних нащадків вкраїнських плекають». А ще ніде на світі немає такої запашної кави і таких вишуканих смаколиків, таких дзвінких трамвайчиків, сильних атлантів, стильних кам'яниць і вуличок, таких неперевершених вуличних музикантів і навіть єдиної у світі скульптури «Свободи, що сидить»…
Образний світ поезій Зоряни Фенчер напоєний радістю спілкування з природою і світом у якнайширшому його вияві. Осіння пора її «… проймає аж до щему зріти красу у гамі кольоровій..». Філософські роздуми про моральні засади завершуються порадою: «Навчись відпускати, навчися прощати, навчися радіти, і будеш все мати!», бо « все, що ти робиш для Бога є знаковим, і любить усіх нас Він одинаково!». Схвильовані і щирі рядки, можливо не завжди і не всюди технічно досконалі,( адже це тільки перші поетичні спроби авторки), несуть потужний заряд доброти, любові і світла, бо саме такою – світлою і доброю, я знаю нашу Зорянку ще зі шкільних років.
І нехай зараз ми на різних земних півкулях, у різних часових поясах, у мене - день, а в неї - ніч, і навпаки, та все ж – над нами спільне небо, на якому милі маленькі янголята витрушують Божі перини, і білі пір'їнки-сніжинки однаково ніжно цілують наші лиця і тут в Україні, і там, в Америці… Недаремно ж назва цього зворушливого зимового вірша «Цілунки неба» і стала загальною для цілої збірки:
Яка краса, як сніг летить з хмарини,
це ж ангели витріпують перини…
…Я підіймаю голову і чую дотик неба!
Цілунки з неба, що мені ще треба?!
Успіхів, Тобі, мила подруго! Натхнення і багато видань Твоїх нових книг!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Свято, що завжди з нею!
Передмова до поетичної збірки Зоряни Фенчер "Цілунки з неба".- Bookwrite SD USA. First edition.Gallery Books.-2019.- 107 с.-С.5-6.

Але край, де зростала, де минуло дитинство, шкільні і студентські роки, де росла і мужніла, з кожним роком, з кожним місяцем і днем відгукується у душі прекрасними спогадами і чарівними образними поетичними рядками. Адже, як пише сама авторка у вірші «Львів галицький»: «Мій Львів – це є свято, що завжди зі мною!». Бо саме тут «запах дитинства в повітрі витає, батьки, діти, друзі радо стрічають»… І ще саме тут можна напитися з чистого джерела рідної мови, наговоритися, наспіватися, просто помовчати, відчуваючи тонкі вібрації свого прадавнього галицького коріння : тут «рідною мовою всі розмовляють, сильних нащадків вкраїнських плекають». А ще ніде на світі немає такої запашної кави і таких вишуканих смаколиків, таких дзвінких трамвайчиків, сильних атлантів, стильних кам'яниць і вуличок, таких неперевершених вуличних музикантів і навіть єдиної у світі скульптури «Свободи, що сидить»…
Образний світ поезій Зоряни Фенчер напоєний радістю спілкування з природою і світом у якнайширшому його вияві. Осіння пора її «… проймає аж до щему зріти красу у гамі кольоровій..». Філософські роздуми про моральні засади завершуються порадою: «Навчись відпускати, навчися прощати, навчися радіти, і будеш все мати!», бо « все, що ти робиш для Бога є знаковим, і любить усіх нас Він одинаково!». Схвильовані і щирі рядки, можливо не завжди і не всюди технічно досконалі,( адже це тільки перші поетичні спроби авторки), несуть потужний заряд доброти, любові і світла, бо саме такою – світлою і доброю, я знаю нашу Зорянку ще зі шкільних років.
І нехай зараз ми на різних земних півкулях, у різних часових поясах, у мене - день, а в неї - ніч, і навпаки, та все ж – над нами спільне небо, на якому милі маленькі янголята витрушують Божі перини, і білі пір'їнки-сніжинки однаково ніжно цілують наші лиця і тут в Україні, і там, в Америці… Недаремно ж назва цього зворушливого зимового вірша «Цілунки неба» і стала загальною для цілої збірки:
Яка краса, як сніг летить з хмарини,
це ж ангели витріпують перини…
…Я підіймаю голову і чую дотик неба!
Цілунки з неба, що мені ще треба?!
Успіхів, Тобі, мила подруго! Натхнення і багато видань Твоїх нових книг!
Галина Виноградська,
м.Львів, 10.10.2019.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію