Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2021.12.12
2020.01.20
2020.01.18
2019.07.07
2018.01.11
2017.11.16
2017.06.10
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тарас Ніхто (2019) /
Рецензії
Чому фільм Тарантіно "Одного разу в Голлівуді" є шедевром?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Чому фільм Тарантіно "Одного разу в Голлівуді" є шедевром?
Дякую, дякую тобі, Квентіне, що ти живий і робиш свою справу, або простіше: твориш.
А тепер маленька ремарочка: я настільки захопився аналізом та ковирянням сенсами у кінокартині, що написав перший абзац англійськими буквами, лупаючи по клавіатурі нервовими пальцями після пар.
Мистецтво з розряду твору заради твору, використання маси стилів, ліплення деяких ситуацій суто заради власного режисерського статевого задоволення, іронічно-високомірний і чесний розбір кліше та трутнів Голлівуду, новшества фільмування, доторк до реальності на межі з веселою художньою грою, і далі, далі, далі. Усе вкупі дозволяє захоплюватися талантом цього режисера та його приємним візуально, морально та змістовно твором.
Довжина фільму, вона якраз достатня щоби дивитися його із повільним, жувальним задоволенням, і хід розповіді міняє настрій глядача на творчу розслабленість та політ думки за пошуками витівок людей, що працювали над "Одного разу в Голлівуді".
Розглянемо зміст та мажорні питання. Насамперед це кіно про кіно, кіно в Голлівуді про те, як знімають кіно в Голлівуді та яким саме богемно-стильним життям живуть люди в Долині Мрії (на думку авторів). Звідси виносиш легкість історії, її природну текучість поміж маленьким та основним теперішнім сюжетом і викопуєш, мов кольорові яйця на Пасху, філософські підтексти.
Тарантіно розповідає про справжню чоловічу дружбу. Про дружбу, де двоє абсолютно різних людей, які ще й до того працюють, складають собою близьку до ідеалу пару. Вони знають гріхи один одного, вони можуть говорити, вони є нерозлийвода. Прерогативою справжньої чоловічої злуки я вважаю той факт, що і ДіКапріо, і Пітт дружать, знаючи на що спроможні і яких дров наламали згідно з їхніми спогляданнями-флешбеками в минуле. І Кліфа я не виню, бо стерви бувають просто стервами. Взаємини друзів чисті, сприймальні, і фінал стає й кінцем будь-яких аргументів на цей рахунок, а лишається поплескати та пустити сльозу.
Друга тематика це відносність творчих людей та монтування щоденних примх-комплексів-роботи. Показано так живо, що хочеться беззаперечно повірити й віднести стрічку до ряду документальних. Чого вартує тільки один комічніший Брюс Лі, який пищить, вимахується та врешті решт посилається Кліфом у піше еротичне об двері автомобіля (на жаль, дружини кінороба).
Черговим нашаруванням є вже звична тема Тарантіника: насилля та його божеська привабливість на екрані й контраст із його огидністю в реальному житті (бо ми люди свідомі, дорослі, і все розуміємо, і також режисер щедрий на інтерв'ю). Коли група Чарльза Менсона в машині перед нападом на головних характерників висмоктує з повітря причину агресії в тому, що нібито актори винні в розбещенні моральних підвалин американської свідомості, бо вони зиркали їх серіяли в підлітковості, ти просто смієшся і регочеш. Так же, як і під час самої сцени насилля й нападу, бо вона викликає тільки істеричний екстаз, випуск захованого й зажатого в грудях і вселенський гумор.
Перекиньмось на зображення, палітри та фокус камери. Погодьтеся (або дискутуйте), що тільки Квентін зумів показати ноги й стопи з таких кутів, що починаєш їх любити ще більше. От має людина певну сексуальну схильність, радує своїх однодумців та приводить до нової маленької боді-позитивної хвилі всередині черепної коробки. При тому якщо вже запаритися неймовірно і згадати про меншини (які інколи дратують:), то й тут маестро коректно ліберальний. Дивіться уважно, пізнаєте й будете всім решту розповідати про епістемологію шедевру в кінематографі.
(Підказка: чоловіків щось там теж..)
Далі б'є у вуха чудова, підібрана під епоху музика, яка переносить за нейрони в сеттинг тих років, котрі young adults не застали, і фотографує їх звуки та краєвиди США із найприємнішої сторони. Круто, що ще додати до згущика. Хіба насолоджуватися і вдихати його аромат.
Також волію відмітити інакший приколяс, який бачив і в "Тексті" Шипенка, і в "Зеровіллі" Франко. То фіксація та подвоювання-потроювання екранів на вашому моніторі чи в кінозалі. Усюди телевізори, ті хто грають дивляться серіали в фільмі, актриси ходять на сеанси зі своєю епізодичною участю і телевізор показаний як величюзний культурний стрибок епохи 60-70-х.
А ще згадати психологізм, тривогу Ділтона під час дублів та забування реплік, неймовірну харизму й силу Бута, який прямо таки дух Аполлона во плоті. Я в захваті!
Надіюся, обійшлося зі спойлерами та вам захотілося пірнути в ополонку 3-годинного забуття, а мені корить ще разок подякувати фільмодільцям і прокрутити улюблені кадри.
2020
А тепер маленька ремарочка: я настільки захопився аналізом та ковирянням сенсами у кінокартині, що написав перший абзац англійськими буквами, лупаючи по клавіатурі нервовими пальцями після пар.
Мистецтво з розряду твору заради твору, використання маси стилів, ліплення деяких ситуацій суто заради власного режисерського статевого задоволення, іронічно-високомірний і чесний розбір кліше та трутнів Голлівуду, новшества фільмування, доторк до реальності на межі з веселою художньою грою, і далі, далі, далі. Усе вкупі дозволяє захоплюватися талантом цього режисера та його приємним візуально, морально та змістовно твором.
Довжина фільму, вона якраз достатня щоби дивитися його із повільним, жувальним задоволенням, і хід розповіді міняє настрій глядача на творчу розслабленість та політ думки за пошуками витівок людей, що працювали над "Одного разу в Голлівуді".
Розглянемо зміст та мажорні питання. Насамперед це кіно про кіно, кіно в Голлівуді про те, як знімають кіно в Голлівуді та яким саме богемно-стильним життям живуть люди в Долині Мрії (на думку авторів). Звідси виносиш легкість історії, її природну текучість поміж маленьким та основним теперішнім сюжетом і викопуєш, мов кольорові яйця на Пасху, філософські підтексти.
Тарантіно розповідає про справжню чоловічу дружбу. Про дружбу, де двоє абсолютно різних людей, які ще й до того працюють, складають собою близьку до ідеалу пару. Вони знають гріхи один одного, вони можуть говорити, вони є нерозлийвода. Прерогативою справжньої чоловічої злуки я вважаю той факт, що і ДіКапріо, і Пітт дружать, знаючи на що спроможні і яких дров наламали згідно з їхніми спогляданнями-флешбеками в минуле. І Кліфа я не виню, бо стерви бувають просто стервами. Взаємини друзів чисті, сприймальні, і фінал стає й кінцем будь-яких аргументів на цей рахунок, а лишається поплескати та пустити сльозу.
Друга тематика це відносність творчих людей та монтування щоденних примх-комплексів-роботи. Показано так живо, що хочеться беззаперечно повірити й віднести стрічку до ряду документальних. Чого вартує тільки один комічніший Брюс Лі, який пищить, вимахується та врешті решт посилається Кліфом у піше еротичне об двері автомобіля (на жаль, дружини кінороба).
Черговим нашаруванням є вже звична тема Тарантіника: насилля та його божеська привабливість на екрані й контраст із його огидністю в реальному житті (бо ми люди свідомі, дорослі, і все розуміємо, і також режисер щедрий на інтерв'ю). Коли група Чарльза Менсона в машині перед нападом на головних характерників висмоктує з повітря причину агресії в тому, що нібито актори винні в розбещенні моральних підвалин американської свідомості, бо вони зиркали їх серіяли в підлітковості, ти просто смієшся і регочеш. Так же, як і під час самої сцени насилля й нападу, бо вона викликає тільки істеричний екстаз, випуск захованого й зажатого в грудях і вселенський гумор.
Перекиньмось на зображення, палітри та фокус камери. Погодьтеся (або дискутуйте), що тільки Квентін зумів показати ноги й стопи з таких кутів, що починаєш їх любити ще більше. От має людина певну сексуальну схильність, радує своїх однодумців та приводить до нової маленької боді-позитивної хвилі всередині черепної коробки. При тому якщо вже запаритися неймовірно і згадати про меншини (які інколи дратують:), то й тут маестро коректно ліберальний. Дивіться уважно, пізнаєте й будете всім решту розповідати про епістемологію шедевру в кінематографі.
(Підказка: чоловіків щось там теж..)
Далі б'є у вуха чудова, підібрана під епоху музика, яка переносить за нейрони в сеттинг тих років, котрі young adults не застали, і фотографує їх звуки та краєвиди США із найприємнішої сторони. Круто, що ще додати до згущика. Хіба насолоджуватися і вдихати його аромат.
Також волію відмітити інакший приколяс, який бачив і в "Тексті" Шипенка, і в "Зеровіллі" Франко. То фіксація та подвоювання-потроювання екранів на вашому моніторі чи в кінозалі. Усюди телевізори, ті хто грають дивляться серіали в фільмі, актриси ходять на сеанси зі своєю епізодичною участю і телевізор показаний як величюзний культурний стрибок епохи 60-70-х.
А ще згадати психологізм, тривогу Ділтона під час дублів та забування реплік, неймовірну харизму й силу Бута, який прямо таки дух Аполлона во плоті. Я в захваті!
Надіюся, обійшлося зі спойлерами та вам захотілося пірнути в ополонку 3-годинного забуття, а мені корить ще разок подякувати фільмодільцям і прокрутити улюблені кадри.
2020
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
