Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.05
19:57
Фантик зворотнього,згорнутий примхою часу,
Вовчого сліду рясніє горохом в поснуле,
Кожної миті, щоразу зриваючи саван,
Шепіт сторічний рятує забуте минуле.
Вийди на шлях не засмученим в хутрі із фугу
В напівчоботях, що вказують шлях до останку,
Не
Вовчого сліду рясніє горохом в поснуле,
Кожної миті, щоразу зриваючи саван,
Шепіт сторічний рятує забуте минуле.
Вийди на шлях не засмученим в хутрі із фугу
В напівчоботях, що вказують шлях до останку,
Не
2026.07.05
14:41
Зібралися діди якось в Клима біля двору.
Вже сонечко понад лісом було на ту пору.
Ще сутінки не настали та вже йшло до того.
Череда понад дворами стоптала дорогу.
Несла молоко із паші, пастух йшов позаду.
Хоч втомлений та з дідами привітався радо.
А
Вже сонечко понад лісом було на ту пору.
Ще сутінки не настали та вже йшло до того.
Череда понад дворами стоптала дорогу.
Несла молоко із паші, пастух йшов позаду.
Хоч втомлений та з дідами привітався радо.
А
2026.07.05
14:39
Якщо б то акварелевим потьоком
зненацька розтеклася згіркла Ява:
і той пречистий надим першокроку,
і тягле дляння поземського сплаву,
доріг - зміїсті клуби та роптіння,
пробіли днів, ночей печерна пустка,
життя і врожаїв осінні стини,
луна свічад,
зненацька розтеклася згіркла Ява:
і той пречистий надим першокроку,
і тягле дляння поземського сплаву,
доріг - зміїсті клуби та роптіння,
пробіли днів, ночей печерна пустка,
життя і врожаїв осінні стини,
луна свічад,
2026.07.05
13:59
Вступ
Творчість належить до дуже звичних, і в той самий час - до найскладніших проявів людського єства. Незважаючи на значний розвиток естетики, психології творчості, герменевтики, феноменології та когнітивних наук, відкритим залишається питання про фу
2026.07.05
13:09
Тут нікуди піти, лише на стадіон,
Порожній, сиротливий і безмовний,
Там, де біжить нечутний чемпіон
Крізь славу, гордість і тотальний морок.
Тут нікуди піти. В обличчя самоти
Подивимося тихо і печально.
Там грають фугу зречені вітри
Порожній, сиротливий і безмовний,
Там, де біжить нечутний чемпіон
Крізь славу, гордість і тотальний морок.
Тут нікуди піти. В обличчя самоти
Подивимося тихо і печально.
Там грають фугу зречені вітри
2026.07.05
10:22
королівські лучники
королівська кіннота
шикуються
у надвечірньому
вітрі
танцюючі маски
танцюють
у глядацьких енергіях
королівська кіннота
шикуються
у надвечірньому
вітрі
танцюючі маски
танцюють
у глядацьких енергіях
2026.07.05
06:00
ЕПІЛОГ: СРІБНА ЗОРЯ НАД ГАЛЛІЄЮ
Останні роки Анни були схожі на тихий золотий вечір після буремного дня. Вона більше не втручалася у дрібні придворні інтриги. Її срібна голова була зайнята іншим – вона будувала монастирі, замовляла книги в далеких зем
2026.07.04
21:21
люцифер сем кіт сіаму
усе поблизу тебе він
усе він біля ніг
сутність цього кота не пояснити
дженіфер джентіл чарівнице
ти ліворуч він праворуч
усе поблизу тебе він
усе він біля ніг
сутність цього кота не пояснити
дженіфер джентіл чарівнице
ти ліворуч він праворуч
2026.07.04
19:53
В одній тональності
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
плачуть діти всіх національностей,
одні й ті ж сльози,
солоні, невблаганні ллються.
Це музика без слів,
словами не варто відгукнуться.
Ліпше голівоньку притиснуть
і пестить, і мугикать любу маляті пісню.
2026.07.04
16:15
I How Local Harmony Becomes a Contour of Metaharmony
The Image of the Work: From a Creative Method to an Aesthetic–Philosophical Category
The foundation of traditional artistic creation, in most cases, is the aspiration toward an integral unity—whet
2026.07.04
13:59
Я не хочу дивитись в обличчя абсурду,
У обличчя сатира із масками суті.
Ти не знайдеш коштовне вино в каламуті.
Калі-юга танцює зневірену сутінь.
Хочу правді дивитись в обличчя криваве.
Хай воно проростає крізь хащі і трави,
Крізь морозну погоду,
У обличчя сатира із масками суті.
Ти не знайдеш коштовне вино в каламуті.
Калі-юга танцює зневірену сутінь.
Хочу правді дивитись в обличчя криваве.
Хай воно проростає крізь хащі і трави,
Крізь морозну погоду,
2026.07.04
13:43
липня народилася видатна українська поетеса Тетяна Левицька.
Дорога Тетяно! Від щирого серця вітаю Вас із днем народження! Зичу Вам міцного здоров'я, невичерпного натхнення, гармонії в душі. А ще бажаю Вам, щоб жодне побажання Ваших ворогів ніколи не зб
Дорога Тетяно! Від щирого серця вітаю Вас із днем народження! Зичу Вам міцного здоров'я, невичерпного натхнення, гармонії в душі. А ще бажаю Вам, щоб жодне побажання Ваших ворогів ніколи не зб
2026.07.04
12:39
Мене, зшитого за незнаними лекалами,
заносить подумки до петель річки,
чиє ім'я – Дунай або Мозель.
Для усвідомлення мого і міркувань
багато їх, але й не досить,
а мій талан земний –
долати невідомості дорогу.
Потік петляє так, мов генний код,
заносить подумки до петель річки,
чиє ім'я – Дунай або Мозель.
Для усвідомлення мого і міркувань
багато їх, але й не досить,
а мій талан земний –
долати невідомості дорогу.
Потік петляє так, мов генний код,
2026.07.04
12:27
Гвинтики і шайби,
Кручені тунелі,
Паничі кручені,
Байки і казки.
Руки, наче вила,
Губи тонкі, вчені,
Тінь ресентименту
Зваблють вовки.
Кручені тунелі,
Паничі кручені,
Байки і казки.
Руки, наче вила,
Губи тонкі, вчені,
Тінь ресентименту
Зваблють вовки.
2026.07.04
10:49
поліція моралі
міліція скорботи
мене не помічали
я брав порядні ноти
нот усього дванадцять
апостолів так само
євангеліє збацать
із греком іоанном
міліція скорботи
мене не помічали
я брав порядні ноти
нот усього дванадцять
апостолів так само
євангеліє збацать
із греком іоанном
2026.07.04
09:57
Пливуть за роками
Осінні тумани
У каламутну безодню небес.
Вже дихає в спину
Доба часоплину,
І тесля вистругує з ясена хрест.
Небіжчики кличуть
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Осінні тумани
У каламутну безодню небес.
Вже дихає в спину
Доба часоплину,
І тесля вистругує з ясена хрест.
Небіжчики кличуть
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
До подій осені 1943 р. на Волині.
Вони ввійшли в село посеред днини
Не криючись, бо на своїй землі.
Їм сторожко дивилися у спини
З півтемряви дорослі і малі.
Наказ єдиний: ляхів не жаліти,
Щоб в їхніх душах поселився жах.
Хто виживе, ще й їхніх внуків діти
Навік забули в Україну шлях.
Вони « поляки » із Польщі своєї
Злетілись на Вкраїну, як на мед,
Їм кращі землі, різні привілеї
А українцям – на стіну портрет
Їх Юзека. Старшини так учили,
Та і самі ж бо не тупі були,
Замирення тридцятого ще жило
У пам’яті. І ось вони прийшли.
Німецькі автомати й карабіни
Їх правда і вагомий аргумент,
Щоб вичистити зовсім з України
Цих клятих ляхів у один момент.
Як смолоскипи, запалали хати,
Жінки заголосили. А дядьки
У руки вила почали хапати
Аби від куль заснути на віки.
Від лементу і тріску автоматів,
Від гоготіння жаркого вогню,
Йому аж подих стало забивати,
Ще зовсім молодому легіню.
Він ляхів ненавидів … Бо так треба,
Так його завше вчила старшина,
Але до вбивства не було потреби,
Бо лях для нього – це ще не вина.
Він жив в селі, де поряд ляхи жили
І з Яцеком сусідським скрізь ходив.
І поряд на кладовищі могили
Знаходилися їх обох батьків
І тітка Ванда, наче рідна мати.
Їх не ділила на чуже й своє:
І нагодує, і відлупцювати
Могла. Хоч часто плаче коли б’є.
Зайшов рішуче у чиєсь подвір’я,
Зборов, здавалось, сумніви в собі,
Згадавши: « Україна в тебе вірить!»
І « Сумнівам не місце в боротьбі! »
Щосили стиснув автомата свого,
Поради в нього, начебто, питав,
Сердито в двері грюкнув із порога:
Чому, мовляв, ніхто не зустрічав?
Його це іще більше розпалило.
Не зустрічають. Ну, ото, я їм !
Сховатися від мене захотіли?
Так вилізете, як запалає дім!
Та двері раптом скрипнули ледь чутно,
Старенька жінка стала на поріг.
Хотів нагримать, в груди штурхнути,
Але себе перебороть не зміг.
Свинцем неначе руки налилися:
Хоча і ляшка, але жінка все ж.
« Дозволь, синочку, трохи помолитись.
Ти ж в Бога, синку, мабуть, віриш теж?»
« Молися!» - грубо спробував сказати
Та вийшло якось жалісливо все.
Враз чомусь розхотілося вбивати.
Як він тягар в серці донесе?
« Кінчай скоріше!» - кинув хтось з дороги,
Та він дивився і не поспішав.
Чи справді так усе потрібно Богу
Аби обов’язково хтось вмирав?
Він Яцека згадав і тітку Ванду.
Десь їх, можливо, також хтось вбива.
Хіба від смерті комусь легше стане?
« Тікайте, тітко, доки ще жива!
Я відвернусь, а ви хутчіш до лісу
Городами. Не хочу брать гріха!»
Хто видумав оце? Якого біса?
Кого спостигла думка ця лиха?
Та тітка чомусь не зійшла із місця
« Куди я, синку? Тут усе моє.
Пали, стріляй. Та в очі не дивися,
Бо буду сниться все життя твоє.
У цім селі діди мої ще жили,
Я у цій хаті виросла сама,
Тут чоловіка свого схоронила,
А більш нікого в мене і нема.
Куди ж я, синку? Де? Чого шукати?
Все, що мені відміряно було
Від Бога, прожила. І помирати
Я хочу тут. Бо це моє село.»
Стоїть хлопчина, автомат стискає
Та не стріля. Не бачить ворогів.
Чим все тоді закінчилось - не знаю:
Чи вбив він тоді жінку, чи не вбив.
Та знаю точно, як живий лишився
То все життя і мучивсь, і каравсь.
І хай не вбив, а все життя, як вбивця
Хоча б тому, що він за зброю взявсь.
А ті, хто змусив два народи наші
Кривавим трупом уселяти шлях,
Я проклинаю вас і душі ваші,
Мені все рівно – чи хохол, чи лях!
Вони ввійшли в село посеред днини
Не криючись, бо на своїй землі.
Їм сторожко дивилися у спини
З півтемряви дорослі і малі.
Наказ єдиний: ляхів не жаліти,
Щоб в їхніх душах поселився жах.
Хто виживе, ще й їхніх внуків діти
Навік забули в Україну шлях.
Вони « поляки » із Польщі своєї
Злетілись на Вкраїну, як на мед,
Їм кращі землі, різні привілеї
А українцям – на стіну портрет
Їх Юзека. Старшини так учили,
Та і самі ж бо не тупі були,
Замирення тридцятого ще жило
У пам’яті. І ось вони прийшли.
Німецькі автомати й карабіни
Їх правда і вагомий аргумент,
Щоб вичистити зовсім з України
Цих клятих ляхів у один момент.
Як смолоскипи, запалали хати,
Жінки заголосили. А дядьки
У руки вила почали хапати
Аби від куль заснути на віки.
Від лементу і тріску автоматів,
Від гоготіння жаркого вогню,
Йому аж подих стало забивати,
Ще зовсім молодому легіню.
Він ляхів ненавидів … Бо так треба,
Так його завше вчила старшина,
Але до вбивства не було потреби,
Бо лях для нього – це ще не вина.
Він жив в селі, де поряд ляхи жили
І з Яцеком сусідським скрізь ходив.
І поряд на кладовищі могили
Знаходилися їх обох батьків
І тітка Ванда, наче рідна мати.
Їх не ділила на чуже й своє:
І нагодує, і відлупцювати
Могла. Хоч часто плаче коли б’є.
Зайшов рішуче у чиєсь подвір’я,
Зборов, здавалось, сумніви в собі,
Згадавши: « Україна в тебе вірить!»
І « Сумнівам не місце в боротьбі! »
Щосили стиснув автомата свого,
Поради в нього, начебто, питав,
Сердито в двері грюкнув із порога:
Чому, мовляв, ніхто не зустрічав?
Його це іще більше розпалило.
Не зустрічають. Ну, ото, я їм !
Сховатися від мене захотіли?
Так вилізете, як запалає дім!
Та двері раптом скрипнули ледь чутно,
Старенька жінка стала на поріг.
Хотів нагримать, в груди штурхнути,
Але себе перебороть не зміг.
Свинцем неначе руки налилися:
Хоча і ляшка, але жінка все ж.
« Дозволь, синочку, трохи помолитись.
Ти ж в Бога, синку, мабуть, віриш теж?»
« Молися!» - грубо спробував сказати
Та вийшло якось жалісливо все.
Враз чомусь розхотілося вбивати.
Як він тягар в серці донесе?
« Кінчай скоріше!» - кинув хтось з дороги,
Та він дивився і не поспішав.
Чи справді так усе потрібно Богу
Аби обов’язково хтось вмирав?
Він Яцека згадав і тітку Ванду.
Десь їх, можливо, також хтось вбива.
Хіба від смерті комусь легше стане?
« Тікайте, тітко, доки ще жива!
Я відвернусь, а ви хутчіш до лісу
Городами. Не хочу брать гріха!»
Хто видумав оце? Якого біса?
Кого спостигла думка ця лиха?
Та тітка чомусь не зійшла із місця
« Куди я, синку? Тут усе моє.
Пали, стріляй. Та в очі не дивися,
Бо буду сниться все життя твоє.
У цім селі діди мої ще жили,
Я у цій хаті виросла сама,
Тут чоловіка свого схоронила,
А більш нікого в мене і нема.
Куди ж я, синку? Де? Чого шукати?
Все, що мені відміряно було
Від Бога, прожила. І помирати
Я хочу тут. Бо це моє село.»
Стоїть хлопчина, автомат стискає
Та не стріля. Не бачить ворогів.
Чим все тоді закінчилось - не знаю:
Чи вбив він тоді жінку, чи не вбив.
Та знаю точно, як живий лишився
То все життя і мучивсь, і каравсь.
І хай не вбив, а все життя, як вбивця
Хоча б тому, що він за зброю взявсь.
А ті, хто змусив два народи наші
Кривавим трупом уселяти шлях,
Я проклинаю вас і душі ваші,
Мені все рівно – чи хохол, чи лях!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
