
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.03
11:53
Цей поетичний ужинок присвячено нашим героям.
Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі…
І тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу.
ВІЙНА ВБИВАЄ.
ЗЕМЛЯ ЗМУЧЕНА СТОГНЕ.
БАГРЯНА ТРАВА.
Тим, хто, на превеликий жаль, вже на небі…
І тим, хто, на щастя, на землі виборює нашу з вами свободу.
ВІЙНА ВБИВАЄ.
ЗЕМЛЯ ЗМУЧЕНА СТОГНЕ.
БАГРЯНА ТРАВА.
2025.10.03
06:52
Прискорилась бійня скажена,
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
Щоб швидше мети досягти, -
І тишу гвалтують сирени,
І вибухи множать хрести.
І ходять од хати до хати
Нещастя, печалі, жалі,
Немов одніє утрати
Замало стражденній землі...
2025.10.02
22:32
Повернутися в ніщо,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
до першооснов,
перетворитися на порох,
відійти від справ,
зрозумівши суєтність
амбіцій і статусу,
повернутися
до того природного стану,
2025.10.02
20:26
Розчинились дерева й кущі
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
Після, сонця за обрієм втечі.
“Почитай мені, милий, вірші” –
Раптом, просиш ти тихо надвечір.
Після досить спекотного дня,
Прохолода приходить на поміч.
Ці хвилини – приємна платня
За незмінне “ми разом”, “ми поруч”.
2025.10.02
19:43
Невблаганно під дощем
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
Гірко плачеш без підстави.
Не навчилася іще
перед іншими лукавить.
Правда гірше від ножа
ріже слух зарозумілим.
Де ж та праведна межа,
2025.10.02
17:28
Осіннє соте" - співана поезія. Запрошую слухати.
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 14 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом а
2025.10.02
16:56
Сидять діди на Подолі. Сидять, спочивають.
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
Бо ж неділя, після церкви вже занять не мають.
Ото хіба посидіти та поговорити
У тіньочку, бо ж надворі середина літа.
Поміж ними сидить сивий, ще міцний Микита.
Йому, мабуть, нетерплячка на місці сидіти.
П
2025.10.02
13:17
Судний день перетвориться на свято...
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
Отож, натщесерце, зодягнені в усе біле,
з накинутими на плечі талітами
простують в синагоги навіть ті,
хто не молиться й порушує приписи шабату.
Кожному хочеться, щоб сталось так,
як пророкував протягом всього ж
2025.10.02
12:06
День осінній коротшає, тане,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
Дощ усі розмиває сліди.
Лунко падають долі каштани
Під шумок монотонний води.
І під звуки розкотисті туби --
Сум зненацька пошерх, порідів --
Ми кохались так пристрасно, люба,
2025.10.02
11:47
Дощем навіяна печаль
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
Покірну душу охопила, -
Штрикнула в серце, мов кинджал,
Та з тіла вимотала сили.
Чудовий настрій відняла
І стала прикрість завдавати,
Бо мрії знищила дотла,
Бо знову сам нудьгую в хаті...
2025.10.02
11:04
жовтня зустрічає свій день народження легендарний англійський рок-музикант. Мало хто знає його справжнє ім‘я Гордон Самнер, але сценічне - Стінг, що у перекладі означає «жалити», відомо кожному, хто цікавиться сучасною музикою.
Він від першого дня повном
Він від першого дня повном
2025.10.02
09:27
Сутеніло рано, як завжди наприкінці листопада.
Поет Н. зробив ковток майже зовсім холодної кави і перечитав щойно написаний вірш. Його увагу зупинив один рядок:
«І серце б‘ється, ніби птах…»
Скільки вже цих птахів билося біля серця?!
Н. закреслив «ніб
2025.10.01
22:21
Ящірка - це сенс,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
який вислизає з рук.
Чи не є Всесвіт
такою самою ящіркою?
Ми шукаємо необхідних слів,
які падають у траву
і губляться там.
Ящірка є необхідним словом,
2025.10.01
10:09
Російські окупанти офіційно стверджують, що б‘ють лише по військових об‘єктах…
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
28 вересня 2025 року внаслідок чергової нічної масованої атаки на Київ загинула
12-річна Олександра Поліщук, учениця 7-Б класу.
Знов військові об‘єкти - діти!
Витягують
2025.10.01
08:46
Знову листя опале
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
І пожовкла трава, -
І захмарена далеч,
І ріка нежива.
Німота безутішно
І самотність така,
Що незатишно віршам
У тужливих рядках.
2025.09.30
22:19
Чоловік повернувся додому
На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На батьківський тривожний поріг,
Розчинивши столітню утому,
Накопичену в сотні доріг.
Та удома його не чекали,
І батьки вже померли давно.
Поросли бур'яном рідні камені
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
2025.08.13
2025.08.04
2025.07.17
2025.06.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
До подій осені 1943 р. на Волині.
Вони ввійшли в село посеред днини
Не криючись, бо на своїй землі.
Їм сторожко дивилися у спини
З півтемряви дорослі і малі.
Наказ єдиний: ляхів не жаліти,
Щоб в їхніх душах поселився жах.
Хто виживе, ще й їхніх внуків діти
Навік забули в Україну шлях.
Вони « поляки » із Польщі своєї
Злетілись на Вкраїну, як на мед,
Їм кращі землі, різні привілеї
А українцям – на стіну портрет
Їх Юзека. Старшини так учили,
Та і самі ж бо не тупі були,
Замирення тридцятого ще жило
У пам’яті. І ось вони прийшли.
Німецькі автомати й карабіни
Їх правда і вагомий аргумент,
Щоб вичистити зовсім з України
Цих клятих ляхів у один момент.
Як смолоскипи, запалали хати,
Жінки заголосили. А дядьки
У руки вила почали хапати
Аби від куль заснути на віки.
Від лементу і тріску автоматів,
Від гоготіння жаркого вогню,
Йому аж подих стало забивати,
Ще зовсім молодому легіню.
Він ляхів ненавидів … Бо так треба,
Так його завше вчила старшина,
Але до вбивства не було потреби,
Бо лях для нього – це ще не вина.
Він жив в селі, де поряд ляхи жили
І з Яцеком сусідським скрізь ходив.
І поряд на кладовищі могили
Знаходилися їх обох батьків
І тітка Ванда, наче рідна мати.
Їх не ділила на чуже й своє:
І нагодує, і відлупцювати
Могла. Хоч часто плаче коли б’є.
Зайшов рішуче у чиєсь подвір’я,
Зборов, здавалось, сумніви в собі,
Згадавши: « Україна в тебе вірить!»
І « Сумнівам не місце в боротьбі! »
Щосили стиснув автомата свого,
Поради в нього, начебто, питав,
Сердито в двері грюкнув із порога:
Чому, мовляв, ніхто не зустрічав?
Його це іще більше розпалило.
Не зустрічають. Ну, ото, я їм !
Сховатися від мене захотіли?
Так вилізете, як запалає дім!
Та двері раптом скрипнули ледь чутно,
Старенька жінка стала на поріг.
Хотів нагримать, в груди штурхнути,
Але себе перебороть не зміг.
Свинцем неначе руки налилися:
Хоча і ляшка, але жінка все ж.
« Дозволь, синочку, трохи помолитись.
Ти ж в Бога, синку, мабуть, віриш теж?»
« Молися!» - грубо спробував сказати
Та вийшло якось жалісливо все.
Враз чомусь розхотілося вбивати.
Як він тягар в серці донесе?
« Кінчай скоріше!» - кинув хтось з дороги,
Та він дивився і не поспішав.
Чи справді так усе потрібно Богу
Аби обов’язково хтось вмирав?
Він Яцека згадав і тітку Ванду.
Десь їх, можливо, також хтось вбива.
Хіба від смерті комусь легше стане?
« Тікайте, тітко, доки ще жива!
Я відвернусь, а ви хутчіш до лісу
Городами. Не хочу брать гріха!»
Хто видумав оце? Якого біса?
Кого спостигла думка ця лиха?
Та тітка чомусь не зійшла із місця
« Куди я, синку? Тут усе моє.
Пали, стріляй. Та в очі не дивися,
Бо буду сниться все життя твоє.
У цім селі діди мої ще жили,
Я у цій хаті виросла сама,
Тут чоловіка свого схоронила,
А більш нікого в мене і нема.
Куди ж я, синку? Де? Чого шукати?
Все, що мені відміряно було
Від Бога, прожила. І помирати
Я хочу тут. Бо це моє село.»
Стоїть хлопчина, автомат стискає
Та не стріля. Не бачить ворогів.
Чим все тоді закінчилось - не знаю:
Чи вбив він тоді жінку, чи не вбив.
Та знаю точно, як живий лишився
То все життя і мучивсь, і каравсь.
І хай не вбив, а все життя, як вбивця
Хоча б тому, що він за зброю взявсь.
А ті, хто змусив два народи наші
Кривавим трупом уселяти шлях,
Я проклинаю вас і душі ваші,
Мені все рівно – чи хохол, чи лях!
Вони ввійшли в село посеред днини
Не криючись, бо на своїй землі.
Їм сторожко дивилися у спини
З півтемряви дорослі і малі.
Наказ єдиний: ляхів не жаліти,
Щоб в їхніх душах поселився жах.
Хто виживе, ще й їхніх внуків діти
Навік забули в Україну шлях.
Вони « поляки » із Польщі своєї
Злетілись на Вкраїну, як на мед,
Їм кращі землі, різні привілеї
А українцям – на стіну портрет
Їх Юзека. Старшини так учили,
Та і самі ж бо не тупі були,
Замирення тридцятого ще жило
У пам’яті. І ось вони прийшли.
Німецькі автомати й карабіни
Їх правда і вагомий аргумент,
Щоб вичистити зовсім з України
Цих клятих ляхів у один момент.
Як смолоскипи, запалали хати,
Жінки заголосили. А дядьки
У руки вила почали хапати
Аби від куль заснути на віки.
Від лементу і тріску автоматів,
Від гоготіння жаркого вогню,
Йому аж подих стало забивати,
Ще зовсім молодому легіню.
Він ляхів ненавидів … Бо так треба,
Так його завше вчила старшина,
Але до вбивства не було потреби,
Бо лях для нього – це ще не вина.
Він жив в селі, де поряд ляхи жили
І з Яцеком сусідським скрізь ходив.
І поряд на кладовищі могили
Знаходилися їх обох батьків
І тітка Ванда, наче рідна мати.
Їх не ділила на чуже й своє:
І нагодує, і відлупцювати
Могла. Хоч часто плаче коли б’є.
Зайшов рішуче у чиєсь подвір’я,
Зборов, здавалось, сумніви в собі,
Згадавши: « Україна в тебе вірить!»
І « Сумнівам не місце в боротьбі! »
Щосили стиснув автомата свого,
Поради в нього, начебто, питав,
Сердито в двері грюкнув із порога:
Чому, мовляв, ніхто не зустрічав?
Його це іще більше розпалило.
Не зустрічають. Ну, ото, я їм !
Сховатися від мене захотіли?
Так вилізете, як запалає дім!
Та двері раптом скрипнули ледь чутно,
Старенька жінка стала на поріг.
Хотів нагримать, в груди штурхнути,
Але себе перебороть не зміг.
Свинцем неначе руки налилися:
Хоча і ляшка, але жінка все ж.
« Дозволь, синочку, трохи помолитись.
Ти ж в Бога, синку, мабуть, віриш теж?»
« Молися!» - грубо спробував сказати
Та вийшло якось жалісливо все.
Враз чомусь розхотілося вбивати.
Як він тягар в серці донесе?
« Кінчай скоріше!» - кинув хтось з дороги,
Та він дивився і не поспішав.
Чи справді так усе потрібно Богу
Аби обов’язково хтось вмирав?
Він Яцека згадав і тітку Ванду.
Десь їх, можливо, також хтось вбива.
Хіба від смерті комусь легше стане?
« Тікайте, тітко, доки ще жива!
Я відвернусь, а ви хутчіш до лісу
Городами. Не хочу брать гріха!»
Хто видумав оце? Якого біса?
Кого спостигла думка ця лиха?
Та тітка чомусь не зійшла із місця
« Куди я, синку? Тут усе моє.
Пали, стріляй. Та в очі не дивися,
Бо буду сниться все життя твоє.
У цім селі діди мої ще жили,
Я у цій хаті виросла сама,
Тут чоловіка свого схоронила,
А більш нікого в мене і нема.
Куди ж я, синку? Де? Чого шукати?
Все, що мені відміряно було
Від Бога, прожила. І помирати
Я хочу тут. Бо це моє село.»
Стоїть хлопчина, автомат стискає
Та не стріля. Не бачить ворогів.
Чим все тоді закінчилось - не знаю:
Чи вбив він тоді жінку, чи не вбив.
Та знаю точно, як живий лишився
То все життя і мучивсь, і каравсь.
І хай не вбив, а все життя, як вбивця
Хоча б тому, що він за зброю взявсь.
А ті, хто змусив два народи наші
Кривавим трупом уселяти шлях,
Я проклинаю вас і душі ваші,
Мені все рівно – чи хохол, чи лях!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію