No, the Internet Has Not Killed the Printed Book. Most People Still Prefer Them.

Daniel Victor, New York Times, 2 вересня, 2016 р

Ось в чому надрукована книга буде ще довго перемагати Інтернет. Якби Michael Ignatieff написав це в #Інтернет, десь в 2013-му, нехай, текст би досі випав з усіх перших сторінок пошукових машин; книга могла б просто бути видаленою з сервера, неправильно проіндексованою. А тут, книга написана ще молодим випускником Кембріджу "Подоріж у сучасний націоналізм", надрукована в 1993-му році, досі на полицях бібліотек та простих канадців і американців, хто цікавиться темою. Або тих, кого зацікавив вже посивівший автор, який трохи не став премєр міністром Канади. (Він був лідером Ліберальної партії, офіційної опозиції в канадському парламенті 2008-2011). Майкл Ігнатьєфф наробив "багато шороху" в 2011, збудив українську громаду - якраз саме цією книгою, розділом присвяченим українському націоналізму. Яскраво програвши на всеканадських виборах він повернувся в науку, а пізніше, опосередковано, і в політику. Лише тепер в глобальну політику - зараз він очолює Вільний Університет в Будапешті. Вільний Університет чи не центр інтелектуального спротиву режиму Віктора Орбана. А ще вони (цей університет) то "#соросята". Отак його доля, як і доля його родини, без кінця переплітається з українським дискурсом, з Україною і глобальними процесами у цьому світі.

Такі як він заслуговують, на мою думку, на тексти українською мовою, про його і його книги. Особливо зараз, коли він безпосередньо не впливає на інтереси українства, і дуже впливає посередньо на глобальні процеси, як один з лідерів "соросятників", угорського інтелектуального спротиву.

****

Цього ранку я відкрив його книжку Blood and Belonging (Кров і Належність) на сторінці про націоналізм в Ольстері, Північна Ірландія. Розумний і елегантний текст на сторінці 286 про... белфастський, так званий, ламбегський барабан. Або сказати "литаври" українською.

Малоосвічений ольстерський активіст-протестант Дік вдосконавлює цей барабан цілий рік, щоб раз на рік, Дванадцятого Липня, вийти з ним на парад протестантів-оранжистів. Він ходив на ці паради скільки себе памятає, ще коли його водив батько за руку.

Автор мазками, кліпово, через портрети, малює те, що сам намагається в своїх книгах осмислити - що ж наприкінці 20-го сторічча так зарухало європейськими націоналістами?

"Дік витрачає свій рік роблячи і ремонтуючи барабани, приймаючи участь в змаганнях Ордену Оранжистів довкола країни. Дік запрошує мене на один такий поблизу Скарва. Конкурсанти і глядачи стоять в коло на авто парковці, що належить ордену; барабанщики з барабанами проходять парадно, як бики на конкурсі повз суддів. Три старих, з табелями для оцінок в руках, схиляються і слухають, прислуховуються до тієї солодкої вібрації литавр, яку самі майстри називають "серцем". В інших традиціях, скажимо на Карібських островах, акцент був би на власне вправності барабанщиків і приз пішов би до того, хто видає найбільш вправний і винахідливий барабанний бій. Але не з цим ламбегським барабаном. Бій цього барабану настільки ж рівний, як традиція Ольстеру сама по собі: несподіваний надривний звук, який звучить якісь декілька хвилин, поки барабанщик червоніє від зусилля. Як би я не намагався, не скажу який барабан має більше "серця", не скажуть і самі барабанщики. Коли виголосять переможців, це буде по-доброму несправедливо. Що більш важливо, що конкурс розчинений у споживанні багатьох стаканів Bushmill віскі і, само собою, всі стануть і заспівають "Слава Королеві"."

****

Я можу взяти олівець і зробити помітку на полях книжки. Я можу приліпити зручну пластикову закладку. Текст в Інтернет, хіба що зберігати на компютері? Але збережений, навіть правильно названий файл на компютері, його не витягнеш ось так з полиці, щоб повернутися і перечитати дві сторінки до і після. Я не знаю наскільки ця тактильність буде важлива для наступних поколінь. Наши книжки і наши файли текстів будуть викинуті, принаймні мало зрозумілими для нащадків. Тактильність книг, закладки в Мережі можуть стати неважливими, память наступних генерацій буде працювати інакше...

Майкл Ігнатьєв, його дослідження націоналізму, його елітна інтелектуальна звитяга, нарешті його "битва соросят" в Будапешті сьогодні, якраз про це: він все життя неначе намагається передати пас мяча від покоління його шляхетних предків до покоління його невідомих нащадків. Сміливо, відкриваючи і розглядаючи старі рани, холоднокровно, як належить Doctor of Philosophy з Кембріджу.