ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
2024.04.18
08:26
Циклопу треба жертва, voila,
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
2024.04.18
08:16
Не ласкає нас море життєве лазурними хвилями.
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
2024.04.18
05:58
Ширяє ластівка над мною
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
2024.04.17
21:42
У густому лісі, на дубі крислатім,
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
Знайшли собі хату
Орлиця та кішка, та свиня кирпата.
Орлиця вподобала собі верховіття,
Кішка полюбила над усе на світі
Просторе дупло. А свиня кирпата
Внизу оселилась: жолудів багато.
Жили тихо й мирно. Кожен сам
2024.04.17
14:19
А це не раша почала війну
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
та і Європа, нібито, не винна,
що не одну
годує звірину
і поїть її кров’ю України.
***
А нами управляють не каліки,
2024.04.17
09:42
Основне завдання курсу —
Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бути кращим в черзі знань…
І не бути сліпим буслом
Поміж зібраних питань…
Раптом хтось візьме і бовкне
Щось про славу, про медаль…
Якщо він… ще й осінь жовкне —
Стелить паморозь печаль…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Вірші
Минуле
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Минуле
Як забути минуле і стерти, коли
тінню ходить, мережиться перед очима,
коли ти його бачиш на лапках бджоли,
в кожнім шепоті, звуці, розтерзаній римі.
Хоч за обрій піди, пише ніч некролог,
розпанахує біль без єдиної фрази.
Чи проститься тобі, чи помилує Бог,
як у серці тримаєш на когось образу.
Розберися в собі, знищи всі бур’яни,
від жаливи хай руки печуть, а не серце.
У минулому інших й себе не вини,
струмени людям сонцем і спраглим джерельцем.
Не повія, не вкрала, не вбила... За що
так картаєш себе, душу поїдом нищиш?
Помилки ті не змити цілющим дощем,
не злетіти без крил над суєтністю вище.
Ти усе розумієш, а разом із тим,
повернутися хочеш в минуле, щоб знову
жити з чистого аркуша, райдужних рим,
розпочати із крику в колисці любові.
Повернутись туди, де торішні сніги
не лишили слідів, все одно неможливо.
За спиною минулого – прірва нудьги,
а попереду – неба свавільного злива.
Я – та сіра вовчиця, що вила вночі
на роз’ятрений місяць від горя, безсилля.
Відпускала із кліті весняних грачів,
розтирала болючих судом сухожилля.
Не втечеш від минулого, ні... не втечеш...
Від народження й «До»... за тобою – минуле:
безпорадне, святе, грішне, зболене, зле.
День, як ніч, воскресіння і смерть – промайнуло.
Невідомість попереду, очі розкрий,
вічність долі пряде гобелени із вовни.
Озирнешся в минуле, його чорторий
перетнути не зможеш – розтрощений човен.
Мозок вип’є минуле усе до краплин,
Амнезія – не вихід – провалля одчаю.
Хто ти? – Геній, маньяк, де твій батько і син?
Де коріння твого пуповина?... Не знаєш?...
Може, десь на війні чи у хащі глухій?
Світ тримає в долонях добу часоплину.
Як жахливо не знати, де батьківський дім,
хто напитись подав, а хто цілився в спину!
Все колись перемелеш на порох і дим,
скільки прожитих літ у тобі потонуло.
Краще жити з рубцями, ніж бути ніким!
Ти людина, допоки карбуєш минуле.
10.05.2020р.
тінню ходить, мережиться перед очима,
коли ти його бачиш на лапках бджоли,
в кожнім шепоті, звуці, розтерзаній римі.
Хоч за обрій піди, пише ніч некролог,
розпанахує біль без єдиної фрази.
Чи проститься тобі, чи помилує Бог,
як у серці тримаєш на когось образу.
Розберися в собі, знищи всі бур’яни,
від жаливи хай руки печуть, а не серце.
У минулому інших й себе не вини,
струмени людям сонцем і спраглим джерельцем.
Не повія, не вкрала, не вбила... За що
так картаєш себе, душу поїдом нищиш?
Помилки ті не змити цілющим дощем,
не злетіти без крил над суєтністю вище.
Ти усе розумієш, а разом із тим,
повернутися хочеш в минуле, щоб знову
жити з чистого аркуша, райдужних рим,
розпочати із крику в колисці любові.
Повернутись туди, де торішні сніги
не лишили слідів, все одно неможливо.
За спиною минулого – прірва нудьги,
а попереду – неба свавільного злива.
Я – та сіра вовчиця, що вила вночі
на роз’ятрений місяць від горя, безсилля.
Відпускала із кліті весняних грачів,
розтирала болючих судом сухожилля.
Не втечеш від минулого, ні... не втечеш...
Від народження й «До»... за тобою – минуле:
безпорадне, святе, грішне, зболене, зле.
День, як ніч, воскресіння і смерть – промайнуло.
Невідомість попереду, очі розкрий,
вічність долі пряде гобелени із вовни.
Озирнешся в минуле, його чорторий
перетнути не зможеш – розтрощений човен.
Мозок вип’є минуле усе до краплин,
Амнезія – не вихід – провалля одчаю.
Хто ти? – Геній, маньяк, де твій батько і син?
Де коріння твого пуповина?... Не знаєш?...
Може, десь на війні чи у хащі глухій?
Світ тримає в долонях добу часоплину.
Як жахливо не знати, де батьківський дім,
хто напитись подав, а хто цілився в спину!
Все колись перемелеш на порох і дим,
скільки прожитих літ у тобі потонуло.
Краще жити з рубцями, ніж бути ніким!
Ти людина, допоки карбуєш минуле.
10.05.2020р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію