ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
2024.04.23
20:00
Із І.В.Царьова (1955-2013)
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
Самі зміркуйте, в якім дерзанні
з’явилась назва у річки – Вобля!..
А ще – добряча й земля в Рязані:
ввіткнеш голоблю – цвіте голобля.
А потрясіння беріз пісенних!
2024.04.23
09:40
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
Весна квітує поміж нас,
Хоч зазирають в душі ще зловісні дії,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Єднання сила здійснюює все ж мрію.
І попри труднощі в воєнний час,
Плекає сонце життєлюбне нам надію.
Весна квітує б
2024.04.23
09:17
І слова, наче, хвилі, хвилі,
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
Гойдаються, хвилі, мов коми,
І скільки, любові, за ними,
І скільки, іще, невідомих.
І скільки, безмовних, схлипів,
У цьому, голодному, морі,
І лякає, не те, що квилить,
А те, що, не може, промовити.
2024.04.23
07:19
Хтось скаже, що банально вию вовком.
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
Для мене це є блюзом самоти.
На перехресті не простоїш довго.
А на узбіччя тяжко відійти.
Я підкотив би Принцем, наче в казці.
Та побут твій спаплюжити боюсь.
Хтось скаже – меланхолія якась це.
А як на мене, рад
2024.04.23
04:48
Віддаляється вчорашнє
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
І послаблюється шум
Од учинків безшабашних,
І від плину мрійних дум.
Тільки згадки пам'ять мучать
Повсякчасно й без пуття
Про, на жаль, скороминуче
Богом дане раз життя.
2024.04.22
21:05
Закривавлена, знищена, спалена
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
Вже не вперше й не вдруге весна.
Вона — звістка, якої чекаємо,
Але досі до нас не дійшла.
У молитвах, прокльонах "оспівана",
Хоч нема її в тому вини.
Почуттями брудними, незрілими
2024.04.22
10:25
Не блудним сином їхав в Україну
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
Із того краю, що не чужий тепер мені.
До друзів поспішав, щоб встигнути обняти,
До кладовищ, щоб до могил припасти...
...Вдивлявсь- не пізнавав знайомі видноколи,
Хоч начебто й не полишав я їх ніколи,
Та ось зненацьк
2024.04.22
08:52
Ви чули як чмихають їжаки? Ні? Дивно. Спробуйте увечері натерти пусту собачу тарілку під порогом шматочком тушкованого м’яса. Як сяде сонце – вдягніть щось балахонисте з каптуром та сядьте в кущах на ослінчику. Гарантую: на густий запах тушонки їжак
2024.04.22
08:32
Верба розплела свої коси за вітром
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
Під ними у брижах виблискує став,
Скотилися з берега запахи літа ...
Втікаючи геть очерет захитав
Сполоханий крижень. У сірої чаплі
Сьогодні в болоті скрипучий вокал,
А сонце розсипалось плесом по краплі,
2024.04.22
07:03
З гори, з Сіону видно все і скрізь! Дивись, запам’ятовуй, Єшаягу! Як паросток башанський нині зріс, яку він приписав собі звитягу.
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
- Я бачу – в наступ знову йде Арам; і смертю Манасія та Єфрем нам загрожують. Їм кістка в горлі – Храм! Хизуються – баг
2024.04.22
07:01
Словами не відтворюються ноти,
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
а ключ скрипковий – музи реверанс.
Приємно спілкуватися на дотик,
коли у тиші слово – дисонанс.
2024.04.22
05:47
Клекоче, булькає вода,
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
І піниться, мов юшка, –
Мигоче блякло, як слюда,
Повніюча калюжка.
Навколо неї, як вужі,
Снують струмки глибокі,
Бо для калюжі не чужі
Оці брудні потоки.
2024.04.21
22:16
МАГІСТРАЛ
Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бездонна ніч своєю глибиною
Створила непохитний нотний стан.
А сивий сніг спостерігав за мною:
Чи впораюсь я з болем свіжих ран?
Мелодія, пригнічена журбою
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про канюка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про канюка
Ми їдемо із татом на гарбі
Повнісінько натоптану соломи.
І голос тата: «Та цабе, Рябий!»
До мене долітає крізь утому.
Лежу собі в соломі нагорі,
Дивлюся, як хмаринки пролітають.
Гуляє саме червень надворі
І жайвір із небес мене вітає.
Воли ледь-ледь дорогою ідуть,
Нема куди їм, наче, поспішати.
Я пішки обігнав би їх, мабуть,
Але не хочу сили витрачати.
Бо ж будемо робити ще саман,
Із глиною місити цю солому.
Навіщо ж сили витрачать дарма?
Хай вже воли везуть мене додому.
І раптом якесь жалісне «пі-і-і-пі-і-і»
До мене крізь дрімоту долітає.
І тато: «Клятий каня, бач, запів!
Другого часу, начебто, не має.
Тепер дощу, напівкає, гляди.
Щоб хоч солому до дощу сховати.
Ану, Рябий, давай, хутчій ходи!
Гей, Сивий, цоб! Ану не відставати!»
«А що то – каня?» - сон увесь пропав.
«Та птах такий – канюк, онде літає».
Я придивився… Справді, птах літав.
Широко свої крила розправляє
І у повітрі зависа, немов.
«Хижак? Напевно, пта́шок виглядає?»
«Та ні, он жайвір в небі, будь здоров,
Співає і уваги не звертає.
Він вигляда мишей та ховрахів,
Ще пацюка побачить – то ухопить.
Хоч, як голодний, ловить і птахі́в.
Але із ними йому більший клопіт».
«А чому каня провіщає дощ?
Звідкіль така прикмета узялася?»
«Звідкіль? Я розповім тобі, як хоч.
А ти лежи й до неба придивляйся.
Ще встигнемо, можливо, до дощу
Потрапити урешті-решт додому.
Там мама десь зготовила борщу…»
А я аж слинку проковтнув при тому.
«Тож слухай, то було у ті роки,
Коли вода зійшла після Потопу.
Замулило піском усі струмки
І від безводдя був для світу клопіт.
Отож Орел, що птаством правував,
Зібрав усіх птахів навколо себе
І річ важливу для усіх сказав:
- Шановне птаство, нам узятись треба,
Розчистити усі річки й струмки
Аби вода знов землю оросила.
Інакше наступає час гіркий,
Бо без води нам вижити несила.
Тож розділіться кожен і гребіть
Отой пісок своїми пазурами
Аж доки і вода не побіжить!
А, хто не буде працювати з нами,
Тому ми заборонимо повік
Текучу воду на землі цій пити.
Той, хто не згоден – відійди набік,
А усі інші – починай робити.
Всі до роботи узялись пташки́,
Лишилась при орлові лише каня.
Їй, бачте,жаль червоні чобітки,
Які вона вдягала так старанно.
Не хоче у багні їх забруднить,
Бо ж, не якась, вона, мовляв, ворона…
Орел не став нічого говорить,
Лиш вдруге нагадав про заборону.
Землею скоро потекли струмки,
Які в річки зливатися поча́ли.
І пили чисту воду всі пташки,
Лиш одна каня прав таких не мала.
Літа, шукає воду дощову,
Чи то росу на листі підбирає…
Отак донині кані і живуть
Та все дощу у сушу виглядають.
Коли нема де їм води знайти,
Вони літають: «Пи-ти,пи-ти!» просять.
Як люди бачать, що канюк летить
І півкає отак, то, значить, ось-ось
На небі хмари вітром нажене
І піде дощ, що суху землю скропить».
Літав канюк, немов дражнив мене:
Дощ йому в – радість, а нам з татом – клопіт.
Повнісінько натоптану соломи.
І голос тата: «Та цабе, Рябий!»
До мене долітає крізь утому.
Лежу собі в соломі нагорі,
Дивлюся, як хмаринки пролітають.
Гуляє саме червень надворі
І жайвір із небес мене вітає.
Воли ледь-ледь дорогою ідуть,
Нема куди їм, наче, поспішати.
Я пішки обігнав би їх, мабуть,
Але не хочу сили витрачати.
Бо ж будемо робити ще саман,
Із глиною місити цю солому.
Навіщо ж сили витрачать дарма?
Хай вже воли везуть мене додому.
І раптом якесь жалісне «пі-і-і-пі-і-і»
До мене крізь дрімоту долітає.
І тато: «Клятий каня, бач, запів!
Другого часу, начебто, не має.
Тепер дощу, напівкає, гляди.
Щоб хоч солому до дощу сховати.
Ану, Рябий, давай, хутчій ходи!
Гей, Сивий, цоб! Ану не відставати!»
«А що то – каня?» - сон увесь пропав.
«Та птах такий – канюк, онде літає».
Я придивився… Справді, птах літав.
Широко свої крила розправляє
І у повітрі зависа, немов.
«Хижак? Напевно, пта́шок виглядає?»
«Та ні, он жайвір в небі, будь здоров,
Співає і уваги не звертає.
Він вигляда мишей та ховрахів,
Ще пацюка побачить – то ухопить.
Хоч, як голодний, ловить і птахі́в.
Але із ними йому більший клопіт».
«А чому каня провіщає дощ?
Звідкіль така прикмета узялася?»
«Звідкіль? Я розповім тобі, як хоч.
А ти лежи й до неба придивляйся.
Ще встигнемо, можливо, до дощу
Потрапити урешті-решт додому.
Там мама десь зготовила борщу…»
А я аж слинку проковтнув при тому.
«Тож слухай, то було у ті роки,
Коли вода зійшла після Потопу.
Замулило піском усі струмки
І від безводдя був для світу клопіт.
Отож Орел, що птаством правував,
Зібрав усіх птахів навколо себе
І річ важливу для усіх сказав:
- Шановне птаство, нам узятись треба,
Розчистити усі річки й струмки
Аби вода знов землю оросила.
Інакше наступає час гіркий,
Бо без води нам вижити несила.
Тож розділіться кожен і гребіть
Отой пісок своїми пазурами
Аж доки і вода не побіжить!
А, хто не буде працювати з нами,
Тому ми заборонимо повік
Текучу воду на землі цій пити.
Той, хто не згоден – відійди набік,
А усі інші – починай робити.
Всі до роботи узялись пташки́,
Лишилась при орлові лише каня.
Їй, бачте,жаль червоні чобітки,
Які вона вдягала так старанно.
Не хоче у багні їх забруднить,
Бо ж, не якась, вона, мовляв, ворона…
Орел не став нічого говорить,
Лиш вдруге нагадав про заборону.
Землею скоро потекли струмки,
Які в річки зливатися поча́ли.
І пили чисту воду всі пташки,
Лиш одна каня прав таких не мала.
Літа, шукає воду дощову,
Чи то росу на листі підбирає…
Отак донині кані і живуть
Та все дощу у сушу виглядають.
Коли нема де їм води знайти,
Вони літають: «Пи-ти,пи-ти!» просять.
Як люди бачать, що канюк летить
І півкає отак, то, значить, ось-ось
На небі хмари вітром нажене
І піде дощ, що суху землю скропить».
Літав канюк, немов дражнив мене:
Дощ йому в – радість, а нам з татом – клопіт.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію