ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.25
21:02
Щоб од думок бодай на час прочахла голова
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін
2024.11.25
16:54
думки - листя
кружляють
літають
танцюють
змінюють колір
стають яскравіші
падають
в повільній зйомці
кружляють
літають
танцюють
змінюють колір
стають яскравіші
падають
в повільній зйомці
2024.11.25
15:56
Це вітер зірвався такий, що не терпить птахів,
Зриває — схопивши дерева за крони — листя,
Як поет перекреслює текст не приборканих слів
Знекровлює серце, яке не вдалось перелити
В осінній пейзаж. Він здирає усю блакить
Блякле сонце небес розпорошує т
Зриває — схопивши дерева за крони — листя,
Як поет перекреслює текст не приборканих слів
Знекровлює серце, яке не вдалось перелити
В осінній пейзаж. Він здирає усю блакить
Блякле сонце небес розпорошує т
2024.11.25
14:32
Висохле джерело,
із якого нічого не ллється.
Лише камені розкидані
волають про вичерпаність.
У цьому місці засох голос,
не пробивається навіть хрип.
Ніби висохле море поезії,
розкинулася ця долина
із якого нічого не ллється.
Лише камені розкидані
волають про вичерпаність.
У цьому місці засох голос,
не пробивається навіть хрип.
Ніби висохле море поезії,
розкинулася ця долина
2024.11.25
12:41
Вони і ми - два континенти:
країна Світла і кривавий Марс…
Отож вони міжконтинентальні ракети
цілять в Дніпро - саме в кожного з нас.
Б‘ють по лікарнях, по сонцю, по дітях -
«орєшніками», «шахедами», «кинджалами»,
б‘ють, нібито відморожені бандити
країна Світла і кривавий Марс…
Отож вони міжконтинентальні ракети
цілять в Дніпро - саме в кожного з нас.
Б‘ють по лікарнях, по сонцю, по дітях -
«орєшніками», «шахедами», «кинджалами»,
б‘ють, нібито відморожені бандити
2024.11.25
11:48
Є у мене знайомиця. І така файна, що йой! Чоловіки злітаються на її красу, як мухи на мед, і це при тому що має чоловіка, моцного, мов каландайський бугай, але глухого як тетеря.
" А чому?" - запитаєте ви.
А тому що любить Мотря бахкати в бубон і тан
2024.11.25
09:50
Чужинським полем більше не ходіть
Повернетесь розбиті, може й навпіл
Ви краще душу в снах засолодіть
Не тим, що перетворюється в попіл…
Чи варто вам з кінця і у кінець
Тягти своє і змішувати з болем?
Для цього є і дощ, і вітерець
Не тільки у тональ
Повернетесь розбиті, може й навпіл
Ви краще душу в снах засолодіть
Не тим, що перетворюється в попіл…
Чи варто вам з кінця і у кінець
Тягти своє і змішувати з болем?
Для цього є і дощ, і вітерець
Не тільки у тональ
2024.11.25
05:53
За Змієві вали полину,
де неосяжна далечінь
і буду йти вперед без спину
до досконалості творінь.
Не надто вірю забобонам,
на сто питань один відвіт:
ще не народжено дракона,
який здолає наш нарід.
де неосяжна далечінь
і буду йти вперед без спину
до досконалості творінь.
Не надто вірю забобонам,
на сто питань один відвіт:
ще не народжено дракона,
який здолає наш нарід.
2024.11.25
05:17
Місячна повінь прозора й безкрая,
Ллється з безхмарних небес від темна, –
Дужчає, тихне і знову зростає,
Наче у серці моїм таїна.
Місячна повінь струмує додолу,
Шириться й плеще об ствірки воріт, –
Тіні мовчазно кружляють по колу
І звеселяють прит
Ллється з безхмарних небес від темна, –
Дужчає, тихне і знову зростає,
Наче у серці моїм таїна.
Місячна повінь струмує додолу,
Шириться й плеще об ствірки воріт, –
Тіні мовчазно кружляють по колу
І звеселяють прит
2024.11.25
01:10
На загальному тлі людства нелюди виглядають набагато помітнішими за людей.
Про «священную войну» найбільше розпинаються ті, що не мають за душею нічого святого.
Усе, що вбиває московитів – то на благо цивілізації.
«Сибір неісходима» так і пре з к
2024.11.24
21:57
По кілька сот разів «несмій»
«Не сумнівайся, ти тут зайвий»
І як чужому навздогін:
«Усіх нещасть провайдер…»
«Там не сиди і не чіпай
І не дивись… сходи в комору
І не музИч і не співай» —
Мабуть родивсь не впору?
«Не сумнівайся, ти тут зайвий»
І як чужому навздогін:
«Усіх нещасть провайдер…»
«Там не сиди і не чіпай
І не дивись… сходи в комору
І не музИч і не співай» —
Мабуть родивсь не впору?
2024.11.24
20:42
святику тридцять, сват позивний
простосердечний, а не дурний
багатослів’я для нього чуже
набої звичаєм не береже
загинути просто в будь-яку мить
повсюди розтяжок купа & мін
але казав побратим василь
простосердечний, а не дурний
багатослів’я для нього чуже
набої звичаєм не береже
загинути просто в будь-яку мить
повсюди розтяжок купа & мін
але казав побратим василь
2024.11.24
19:38
Коли сина з першого класу перевели в третій, батько вирішив поїхати з ним до Києва, показати дім, де прожив тридцять років поспіль, а головне – школу, де сам вчився.
І ось вони в Києві. Не без хвилювання заходить батько в школу і першим стрічає завгоспа
2024.11.24
13:21
Андрія Боголюбського вважають москалі
Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали
Найпершим поміж всіх великоросів.
І носяться з тим виродком ще й досі.
Чим цей «герой» прославивсь на землі?
Жорстокий був і лютий, наче звір,
Не то чужі, свої його боялись,
З підступністю й жорстокістю спізнали
2024.11.24
09:26
Коли я вийду з темноти
Ковтнути жменьку Світла
Чи хвилюватимешся ти
Що то не я, а вітер…
Чи уявлятимеш, що в ніч
Лише одне бажання
Почути знов: « не в тому річ…»
І буде ще питання:
Ковтнути жменьку Світла
Чи хвилюватимешся ти
Що то не я, а вітер…
Чи уявлятимеш, що в ніч
Лише одне бажання
Почути знов: « не в тому річ…»
І буде ще питання:
2024.11.24
08:07
Не розлюбила, а відпустила —
Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий Сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Любов не здатна відтяти крила!
Лети, як хочеш, у даль високу,
Мій волелюбний, зірчастий Сокіл.
За сніжні хмари, туди де вічність
Лоскоче вії промінням ніжним,
Несе цунамі на гострім вістрі
У сиве пір'я свавільний вітер
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про канюка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про канюка
Ми їдемо із татом на гарбі
Повнісінько натоптану соломи.
І голос тата: «Та цабе, Рябий!»
До мене долітає крізь утому.
Лежу собі в соломі нагорі,
Дивлюся, як хмаринки пролітають.
Гуляє саме червень надворі
І жайвір із небес мене вітає.
Воли ледь-ледь дорогою ідуть,
Нема куди їм, наче, поспішати.
Я пішки обігнав би їх, мабуть,
Але не хочу сили витрачати.
Бо ж будемо робити ще саман,
Із глиною місити цю солому.
Навіщо ж сили витрачать дарма?
Хай вже воли везуть мене додому.
І раптом якесь жалісне «пі-і-і-пі-і-і»
До мене крізь дрімоту долітає.
І тато: «Клятий каня, бач, запів!
Другого часу, начебто, не має.
Тепер дощу, напівкає, гляди.
Щоб хоч солому до дощу сховати.
Ану, Рябий, давай, хутчій ходи!
Гей, Сивий, цоб! Ану не відставати!»
«А що то – каня?» - сон увесь пропав.
«Та птах такий – канюк, онде літає».
Я придивився… Справді, птах літав.
Широко свої крила розправляє
І у повітрі зависа, немов.
«Хижак? Напевно, пта́шок виглядає?»
«Та ні, он жайвір в небі, будь здоров,
Співає і уваги не звертає.
Він вигляда мишей та ховрахів,
Ще пацюка побачить – то ухопить.
Хоч, як голодний, ловить і птахі́в.
Але із ними йому більший клопіт».
«А чому каня провіщає дощ?
Звідкіль така прикмета узялася?»
«Звідкіль? Я розповім тобі, як хоч.
А ти лежи й до неба придивляйся.
Ще встигнемо, можливо, до дощу
Потрапити урешті-решт додому.
Там мама десь зготовила борщу…»
А я аж слинку проковтнув при тому.
«Тож слухай, то було у ті роки,
Коли вода зійшла після Потопу.
Замулило піском усі струмки
І від безводдя був для світу клопіт.
Отож Орел, що птаством правував,
Зібрав усіх птахів навколо себе
І річ важливу для усіх сказав:
- Шановне птаство, нам узятись треба,
Розчистити усі річки й струмки
Аби вода знов землю оросила.
Інакше наступає час гіркий,
Бо без води нам вижити несила.
Тож розділіться кожен і гребіть
Отой пісок своїми пазурами
Аж доки і вода не побіжить!
А, хто не буде працювати з нами,
Тому ми заборонимо повік
Текучу воду на землі цій пити.
Той, хто не згоден – відійди набік,
А усі інші – починай робити.
Всі до роботи узялись пташки́,
Лишилась при орлові лише каня.
Їй, бачте,жаль червоні чобітки,
Які вона вдягала так старанно.
Не хоче у багні їх забруднить,
Бо ж, не якась, вона, мовляв, ворона…
Орел не став нічого говорить,
Лиш вдруге нагадав про заборону.
Землею скоро потекли струмки,
Які в річки зливатися поча́ли.
І пили чисту воду всі пташки,
Лиш одна каня прав таких не мала.
Літа, шукає воду дощову,
Чи то росу на листі підбирає…
Отак донині кані і живуть
Та все дощу у сушу виглядають.
Коли нема де їм води знайти,
Вони літають: «Пи-ти,пи-ти!» просять.
Як люди бачать, що канюк летить
І півкає отак, то, значить, ось-ось
На небі хмари вітром нажене
І піде дощ, що суху землю скропить».
Літав канюк, немов дражнив мене:
Дощ йому в – радість, а нам з татом – клопіт.
Повнісінько натоптану соломи.
І голос тата: «Та цабе, Рябий!»
До мене долітає крізь утому.
Лежу собі в соломі нагорі,
Дивлюся, як хмаринки пролітають.
Гуляє саме червень надворі
І жайвір із небес мене вітає.
Воли ледь-ледь дорогою ідуть,
Нема куди їм, наче, поспішати.
Я пішки обігнав би їх, мабуть,
Але не хочу сили витрачати.
Бо ж будемо робити ще саман,
Із глиною місити цю солому.
Навіщо ж сили витрачать дарма?
Хай вже воли везуть мене додому.
І раптом якесь жалісне «пі-і-і-пі-і-і»
До мене крізь дрімоту долітає.
І тато: «Клятий каня, бач, запів!
Другого часу, начебто, не має.
Тепер дощу, напівкає, гляди.
Щоб хоч солому до дощу сховати.
Ану, Рябий, давай, хутчій ходи!
Гей, Сивий, цоб! Ану не відставати!»
«А що то – каня?» - сон увесь пропав.
«Та птах такий – канюк, онде літає».
Я придивився… Справді, птах літав.
Широко свої крила розправляє
І у повітрі зависа, немов.
«Хижак? Напевно, пта́шок виглядає?»
«Та ні, он жайвір в небі, будь здоров,
Співає і уваги не звертає.
Він вигляда мишей та ховрахів,
Ще пацюка побачить – то ухопить.
Хоч, як голодний, ловить і птахі́в.
Але із ними йому більший клопіт».
«А чому каня провіщає дощ?
Звідкіль така прикмета узялася?»
«Звідкіль? Я розповім тобі, як хоч.
А ти лежи й до неба придивляйся.
Ще встигнемо, можливо, до дощу
Потрапити урешті-решт додому.
Там мама десь зготовила борщу…»
А я аж слинку проковтнув при тому.
«Тож слухай, то було у ті роки,
Коли вода зійшла після Потопу.
Замулило піском усі струмки
І від безводдя був для світу клопіт.
Отож Орел, що птаством правував,
Зібрав усіх птахів навколо себе
І річ важливу для усіх сказав:
- Шановне птаство, нам узятись треба,
Розчистити усі річки й струмки
Аби вода знов землю оросила.
Інакше наступає час гіркий,
Бо без води нам вижити несила.
Тож розділіться кожен і гребіть
Отой пісок своїми пазурами
Аж доки і вода не побіжить!
А, хто не буде працювати з нами,
Тому ми заборонимо повік
Текучу воду на землі цій пити.
Той, хто не згоден – відійди набік,
А усі інші – починай робити.
Всі до роботи узялись пташки́,
Лишилась при орлові лише каня.
Їй, бачте,жаль червоні чобітки,
Які вона вдягала так старанно.
Не хоче у багні їх забруднить,
Бо ж, не якась, вона, мовляв, ворона…
Орел не став нічого говорить,
Лиш вдруге нагадав про заборону.
Землею скоро потекли струмки,
Які в річки зливатися поча́ли.
І пили чисту воду всі пташки,
Лиш одна каня прав таких не мала.
Літа, шукає воду дощову,
Чи то росу на листі підбирає…
Отак донині кані і живуть
Та все дощу у сушу виглядають.
Коли нема де їм води знайти,
Вони літають: «Пи-ти,пи-ти!» просять.
Як люди бачать, що канюк летить
І півкає отак, то, значить, ось-ось
На небі хмари вітром нажене
І піде дощ, що суху землю скропить».
Літав канюк, немов дражнив мене:
Дощ йому в – радість, а нам з татом – клопіт.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію