ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Світлана Пирогова
2024.05.03 10:49
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні відчуття,
На Божу поміч щире сподівання.
Молитва - і подяка, і благання,
Очищення душі із завмиранням,
В один потік - духовності злиття.
Молитва - і подяка, і благання,
В ній розум і сердечні в

Леся Горова
2024.05.03 08:07
Зайду і трепетно відкрию скриню.
Зчорнілий дуб вже шашлем поточило.
Відчую там прозорі світлі тіні
Всіх тих, кому вона давно служила.

Уже й шафИ блищали поліроллю,
Сучасні меблі зваблювали хату.
Та мабуть не хватало сили волі

Артур Курдіновський
2024.05.03 06:09
Послухай, враже! Твій огидний дотик
Відбитий міццю наших контратак.
Ти думав, Харків мій - слухняний котик?
Запам'ятай: мій Харків - це їжак,
Злопам'ятний та дуже небезпечний!

Серця здолати наші ти не зміг.
Всі балачки про дружбу - недоречні!

Віктор Кучерук
2024.05.03 05:47
Вже не біліє снігом хата
І бур’янами поросло
Оце подвір’я довгувате,
Де найзатишніше було.
Покриті шаром пилу вікна
Вже не блищать ні вдаль, ні ввись, –
І півень той не кукурікне,
Що навстріч біг мені колись.

Ілахім Поет
2024.05.03 01:37
І доки в’ється життєва пряжа, і робить оберт веретено, а кров у жилах така гаряча – мені далеко не все одно: чи в добрім гуморі будеш зранку? І що наснилось тобі вночі? Без слів відчути б і забаганку, і все, про що ти чомусь мовчиш… Не дати сісти бодай п

Ілахім Поет
2024.05.02 22:35
В світі все невипадково
Було, буде, є…
То й співає колискову
Серденько моє.
Всі думки такі прозорі,
Світлі та легкі.
Місяць впав і згасли зорі.
Бо ж твої такі

Євген Федчук
2024.05.02 19:57
Було то все за давніх тих часів,
Коли ще старі боги правували.
І люди їх богами визнавали,
І не жаліли величальних слів.
Жилося людям сутужно тоді,
Хоч боги, наче, їм допомагали,
Своїми все ж руками здобували.
А, як бувало, рід не углядів

Іван Потьомкін
2024.05.02 12:35
Велике пошанування до батька й матері, бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого… Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою, навіть якщо живеш милостинею" Раббі Шимон бар Йохай Давно це сталось. Тоді, як в І

Світлана Пирогова
2024.05.02 11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.

І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.

Юрій Гундарєв
2024.05.02 10:26
Літери


Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.

Юрій Гундарєв
2024.05.02 10:19
Нотатки дружини письменника Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч

Тетяна Левицька
2024.05.02 08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!

Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,

Леся Горова
2024.05.02 08:05
Голубі троянди

Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.

Той куточок наснився мені: із тканини м'якої

Артур Курдіновський
2024.05.02 05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.

Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,

Віктор Кучерук
2024.05.02 04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.

Козак Дума
2024.05.01 17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.

Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19

Галюся Чудак
2023.11.15

Лінь Лінь
2023.10.26

Світлана Луценко
2023.07.27

Гельґа Простотакі
2023.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Максим Тарасівський (1975) / Проза

 Предназначение
Когда бабушка решилась на исход из нашего родового села, продала дедову хату и вместо нее купила какой-то скворечник на Днепре, я был просто раздавлен. Ни о каком подобии не могло быть и речи, и даже сравнить было нельзя эти две жизни: сельскую, в которую уходили мои корни, и садово-товарищескую, в которой было 4 сотки, а больше ничего. А в довершение судьба приготовила мне еще один удар. На берегу неподалеку от нашей дачи стоял катер на подводных крыльях.

По большому счету, тогда, в самом начале 80-х, суда на подводных крыльях были, пожалуй, самыми скоростными машинами из всех, которые я видел. Они же не ходили, а бегали, даже летали по Днепру на своих подводных крыльях. Шутка ли, 70 км в час! Автомобили по Херсону с такой скоростью не ездили, они вообще тогда, насколько я помню, не ездили, а как бы катились по городу, словно сами собой, не особо усердствуя. Поезда, на которых мне уже приходилось ездить, тоже никуда не спешили. Особенно они не спешили в разгар лета, приближаясь к пункту назначения, когда уже все давно съедено и выпито, рассказано и прочитано, а в вагоне не осталось ни одного неисследованного угла, а на моих шортах – ни одного светлого пятна. Самолеты, которыми я тогда еще ни разу не летал, и вовсе были самым медленным видом транспорта. Они передвигались высоко в небе с такой же скоростью, с какой над городом проползал густой звук их моторов. А СПК тогда с утра до ночи с неимоверной скоростью носились по Днепру, белые, легкие, изящные и стремительные. Ни на суше, ни на небе, ни на воде им не было равных в скорости – просто фантастика!

А тут вдруг не пароходство, а самый обыкновенный дачник владеет одним из этих невероятных кораблей. Катер был, конечно, много меньше любого СПК, пролетавшего мимо, но он был одной с ними крови, вне всяких сомнений. Он был длинный и узкий, безупречно белый, с невысоким стеклянным забралом перед креслом пилота, оснащенным невероятной красоты штурвалом, кнопками, рычагами и циферблатами. От непогоды кабину укрывал твердый прозрачный тент, сквозь который я и любовался всей этой роскошью. Катер стоял на особых подпорках, чтобы его кинжально-острые крылья и особой формы маленькие бронзовые винты на тонких косых валах не касались земли. Поэтому казалось, что катер постоянно находится в том стремительном движении, для которого его придумали и построили.

Смотреть на катер было невыносимо – мною владела жгучая зависть. Это не было завистничество необладания; это была зависть ошеломительного непонимания. Мне казалось невероятным, что вот так запросто и единолично можно владеть судном на подводных крыльях, как ведром или совком. При этом все остальные СПК, все эти «Метеоры», «Ракеты» и «Кометы» стояли в порту; каждый мог приобрести билет и отправится куда-нибудь на любом из них. Но только согласно утвержденному расписанию, по заранее проложенному курсу и сообща с еще сотней пассажиров – никаких неожиданностей, никакой свободы! И потому личный СПК был чем-то столь же загадочным, как и видавшие виды «иномарки», которых на весь город было несколько штук. Это даже не нынешнее «а что, так можно было?» - это извечное «так не бывает». Но тогда еще я плохо разбирался в таких нюансах и полагал, что я просто завидую владельцу. Проходя мимо катера, я багровел, а день меркнул в моих глазах. Это была настоящая пытка, изощренная и неотступная.

Прошел год, а может, и два или даже три. Катер все еще казался мне верхом судостроительного и мореходного совершенства и пределом человеческих мечтаний. Зависть моя не утихала, пока однажды я не осознал, что за все эти годы катер так ни разу и не покинул берега. Он всегда стоял на своих особых подпорках, не касаясь земли, весь такой летящий со своими острыми крыльями и маленькими винтами, но так и не долетел даже до мелкой прибрежной воды. Наверное, он так стоял даже еще дольше, чем год или два, потому что его окружала высокая поросль травы и даже каких-то кустов. Присмотревшись, я заметил ржавчину на шнуре, стянувшем прозрачный тент над кабиной; ржавчина образовалась на металлических кольцах, сквозь которые был пропущен шнур, и от каждого кольца расползалась по нему в обе стороны сантиметра на два. Прозрачный тент кое-где лопнул, в кабину проникали вода и песок. По циферблатам, кнопкам, штурвалу и креслу пилота ползали насекомые. Может быть, этот катер вообще никогда не спускали на воду?

Оказывается, бывают вещи мучительнее зависти. Теперь, проходя мимо катера, я поспешно отводил глаза. Мне было почему-то неловко; а когда по Днепру пролетали «Кометы» и «Колхиды», в памяти у меня всплывали слова: «Плывут пароходы – привет Мальчишу! Пролетают самолеты – привет Мальчишу! Пробегают паровозы – привет Мальчишу!» Произнося эту формулу над маленьким судном, я чуть не плакал, так мне бывало горько. Мне казалось, что катер погиб, и погиб зря, напрасно, совершенно бесславно, а все эти пароходы-самолеты-паровозы, которых он с легкостью мог бы обогнать, злорадствуют; их я за это люто ненавидел. А при взгляде на катер, летящий над песком за порослью травы, меня охватило какое-то новое мощное чувство. Я не мог его объяснить и сводил к одному только слову – «жалко». Но это было какое-то слишком большое «жалко», как о человеке, и даже еще больше, словно о себе самом. Но тогда мне было не под силу разобраться в нюансах сожаления – жалко мне катер, и все.

А когда прошло еще десять, двадцать или даже тридцать лет, я вдруг вспомнил тот катер. Меня вновь охватили былые чувства, и зависть, и «жалко», и даже «ненавижу», а потом в голову пришла уже готовая мысль. Тогда, на дачном берегу, я горевал не над катером, а над несбывшимся предназначением. Не найдешь его или не исполнишь – и проведешь всю жизнь, замерев на подпорках, как будто в полете, но абсолютно неподвижно…

15.06.2020




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-06-20 06:43:53
Переглядів сторінки твору 334
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.292 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.928 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці найстрогішій
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми ЕССЕ
Автор востаннє на сайті 2023.05.24 15:15
Автор у цю хвилину відсутній