Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.18
21:01
Перемовчи, перетерпи,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
Перелюби мою печаль,
Коли розхристані вітри
Крізь мене мчатимуть у даль,
Коли відступниця зима
Мене полишить на весну,
Коли давитиме вина
Холодним потом після сну,
2026.03.18
20:36
Весняного зачаття дух тонкий
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
Несе світання поспіхом несмілим.
Де снігу нерозталі п'ятаки
Дивацьким слідом поміж трав осіли,
Збігаючись до півночі у тінь.
Так схожі на потріпані мачули.
Обабіч них струмок прохлюпотів,
2026.03.18
19:12
Михайло Голодний (1903-1949; народився й провів юність в Україні)
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
Йшов загін над берегом
в цокоті підків,
на коні під прапором
командир сидів.
Голова зав’язана,
2026.03.18
19:05
Молочний місяць — золоте телятко,
Візьму тебе на руці й пригорну...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все д
Візьму тебе на руці й пригорну...
Одвічна на Землі для всіх загадка:
Хто це говорить зорями «Люблю»?
Чому стежина в небесах ясніє?
Хто йде по ній і одночасно мріє?
Чому сопілки музика бринить,
Коли, здається, все д
2026.03.18
19:04
Я був майже в приятельських стосунках з Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком – чоловими шістдесятниками, чиєю думкою дорожив кожний з причетних до красного письменства.
Не раз і не два, відвідуючи Євгена Сверстюка в Інституті ботаніки, чув від нього: «Оце н
2026.03.18
13:24
Народжується ранок, як оргазм.
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
Народжується у вогні страждань.
І кожен промінь, наче богомаз,
У первісному вихорі жадань.
Проміння пронесеться крізь пітьму,
Немов крізь павутиння і полон,
Крізь пустку ошелешену й німу,
2026.03.18
13:14
Маки цвітом в полях облетіли,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
Скоро в вікна загляне зима.
І природа слаба і безсила
Вже не схожа на себе сама.
По самотніх і голих алеях,
Там, де шурхіт опалих пожеж.
Голови не покривши своєї,
2026.03.18
09:47
Оперний співак зі світовим іменем. Володар унікального голосу - контртенору.
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
Соліст Паризької національної опери.
Перебуваючи за межами України, ніколи не припиняв переживати за її долю, завжди був у вирі подій.
Загинув у бою на Донбасі від кулі снайп
2026.03.18
06:36
Сірі котики вербові
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
І пухнасті, і м'які, -
І убрані празниково,
І завжди небоязкі
Ці сіренькі верхолази,
Ці пухнастики малі,
Що знов просяться до вази
На письмовому столі.
2026.03.18
06:35
Не шукайте її в холодних реєстрах, у переліку дат чи в тесаному камені. Вона розчинилася в Рашківському тумані, там, де Дністер зупиняє свій біг, зачувши шерех княжих подолів.
Її могила – не пагорб із хрестом, а простір між козацьким степом і молдавськи
2026.03.17
22:01
За чуттями як-от бити фарфор
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
Або сміятися
Бий фарфор, сміючись
Бий фарфор, сміючись, сміючись
За чуттями, як-от падолист
Або усміхання
Падай листям усміхаючись
2026.03.17
19:35
…У скринях окованих, серед шовків і смирни, лежало в о н о – дарунок зі Сходу, важкий і сліпучий. Намисто султана, де кожен алмаз – як сльоза, і кожен рубін – наче крапля крові пекучої. Господар Васіле Лупул надів його доньці на шию в день шлюбу: «Носи, Р
2026.03.17
17:57
Ти вже шосте коло з легкістю долаєш,
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
А я по-старечому ледве шкутильгаю.
Не стану хвалитись, що колись і я
Не одного з бігунів, як ти, обганяв.
Спогади, щоправда, в спорті не підмога,-
Попри біль і втому треба трудить ноги.
Ти вже на десятім – я ж на
2026.03.17
12:43
І
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
Що не малюй,
а йде війна,
допоки є московія
і корегує сатана
неписану історію.
ІІ
2026.03.17
12:22
…Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Руки мені розповідають про труд і людське горе. Я бачу творчі пальці — тремтячі й нервові. Руки жорстокі й хижацькі, руки працьовиті й ледарські, руки мужчини й жінки! Вас я л
2026.03.17
11:46
Ти дивишся у дзеркало
і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і не бачиш
свого відображення.
Ти розчинився у просторі,
ти злився
із безликістю кімнати.
Так дух розчиняється
у безмежних полях космосу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про річку Бегім-Чокрак
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про річку Бегім-Чокрак
Не росте у Алі худоба
Де уже він не пас її,
То пристануть якісь хвороби,
То трави з'їдять не тії.
Не худоба, а шкіра й кості -
Не заріжеш не продаси.
Вже Алі сам не свій від злості
У Аллаха поміч просив.
Та чи той не почув прохання,
Чи Алі чимось завинив.
Якось сів собі на кургані
Та від спеки враз розімлів.
Вітерець ковилу колише,
В небі хмарка якась пливе,
Жайвір часом порушить тишу,
Нагадає, що степ живе.
Розімліла стоїть отара,
Щось не надто скубе траву.
А Алі чи то спить , чи марить:
Перед ним немов наяву
Раптом виник дідок старезний
Із гирлигою у руках.
Вуса білі та довжелезні,
Хитра посмішка у очах:
-Що,- говорить,- сутужно жити?
Ну нічого, не побивайсь.
Я скажу що тобі зробити,
Щоб худоба твоя велась.
Ти на північ жени отару
Де річки степові течуть,
Де іще до цих пір татари
Свої череди не пасуть
Не спиняйся в степу аж доки
Не дійдеш однії ріки,
Що в долині тече широкій
Уже довгі-довгі віки.
Там у небі орли ширяють
Серед вільних отих степів
І високі трави ховають
Звиви й схили її берегів.
А на пагорбі на високім
Хтось чотири кургани звів.
І безкраї степи широкі
Навкруги на багато днів.
Як туди відженеш худобу,
То забудеш про біди враз.
Як не віриш то хоч би спробуй
Доки є ще у тебе час.
Дід на північ махнув рукою
І розтанув мов не було.
Тут Алі струснув головою:
Що це раптом таке найшло?
Кліпнув кілька разів очима,
Кулаками ще їх потер.
Онде вівці і він над ними
На кургані сидить тепер.
Та Алі завжди вірив в диво
Тож зібрався, як міг, мерщій
І отару погнав квапливо
Ген на північ. Був шлях важкий.
То рівнина, то яр, то балка,
То ріка на його шляху.
Сам Алі пастухом був змалку
Тож не знав у степу страху.
І дійшов він, нарешті, місця,
Про яке йому дід казав.
Навкруги Алі подивився:
Он ріка між високих трав
І орли в вишині літають,
І кургани на видноті.
Глядь, вже вівці траву скубають,
Хоч втомилися у путі
Подалися бігом до річки,
Як допались- не відженеш.
І Алі теж попив водички.
Всяку пив за життя, а все ж
Ще такої не пив ізроду.
П'єш і хочеться пить і пить.
Не даремно хвалив дід воду
Вона й мертвого оживить.
Літо ціле Алі тут товкся
Вівці наче з води росли
А коли наступила осінь
І дощі лити почали,
Повернувся Алі додому
І отару таку пригнав,
Що ураз купцеві одному
Без усяких зусиль продав.
«Де ж ти пас їх ? – усі питають.
«Де ж напасти їх можна так?»
А Алі всім відповідає:
- Над рікою Бегім – Чокрак.
Там вода така життєдайна,
Що худоба сама росте.
Хоч дорога тут і дальня,
Але варта того проте.
«Для худоби вода здорова» -
По – татарськи – «Бегім – Чокрак».
Хоч уже й не така чудова,
Тай до нині тече, однак.
Де уже він не пас її,
То пристануть якісь хвороби,
То трави з'їдять не тії.
Не худоба, а шкіра й кості -
Не заріжеш не продаси.
Вже Алі сам не свій від злості
У Аллаха поміч просив.
Та чи той не почув прохання,
Чи Алі чимось завинив.
Якось сів собі на кургані
Та від спеки враз розімлів.
Вітерець ковилу колише,
В небі хмарка якась пливе,
Жайвір часом порушить тишу,
Нагадає, що степ живе.
Розімліла стоїть отара,
Щось не надто скубе траву.
А Алі чи то спить , чи марить:
Перед ним немов наяву
Раптом виник дідок старезний
Із гирлигою у руках.
Вуса білі та довжелезні,
Хитра посмішка у очах:
-Що,- говорить,- сутужно жити?
Ну нічого, не побивайсь.
Я скажу що тобі зробити,
Щоб худоба твоя велась.
Ти на північ жени отару
Де річки степові течуть,
Де іще до цих пір татари
Свої череди не пасуть
Не спиняйся в степу аж доки
Не дійдеш однії ріки,
Що в долині тече широкій
Уже довгі-довгі віки.
Там у небі орли ширяють
Серед вільних отих степів
І високі трави ховають
Звиви й схили її берегів.
А на пагорбі на високім
Хтось чотири кургани звів.
І безкраї степи широкі
Навкруги на багато днів.
Як туди відженеш худобу,
То забудеш про біди враз.
Як не віриш то хоч би спробуй
Доки є ще у тебе час.
Дід на північ махнув рукою
І розтанув мов не було.
Тут Алі струснув головою:
Що це раптом таке найшло?
Кліпнув кілька разів очима,
Кулаками ще їх потер.
Онде вівці і він над ними
На кургані сидить тепер.
Та Алі завжди вірив в диво
Тож зібрався, як міг, мерщій
І отару погнав квапливо
Ген на північ. Був шлях важкий.
То рівнина, то яр, то балка,
То ріка на його шляху.
Сам Алі пастухом був змалку
Тож не знав у степу страху.
І дійшов він, нарешті, місця,
Про яке йому дід казав.
Навкруги Алі подивився:
Он ріка між високих трав
І орли в вишині літають,
І кургани на видноті.
Глядь, вже вівці траву скубають,
Хоч втомилися у путі
Подалися бігом до річки,
Як допались- не відженеш.
І Алі теж попив водички.
Всяку пив за життя, а все ж
Ще такої не пив ізроду.
П'єш і хочеться пить і пить.
Не даремно хвалив дід воду
Вона й мертвого оживить.
Літо ціле Алі тут товкся
Вівці наче з води росли
А коли наступила осінь
І дощі лити почали,
Повернувся Алі додому
І отару таку пригнав,
Що ураз купцеві одному
Без усяких зусиль продав.
«Де ж ти пас їх ? – усі питають.
«Де ж напасти їх можна так?»
А Алі всім відповідає:
- Над рікою Бегім – Чокрак.
Там вода така життєдайна,
Що худоба сама росте.
Хоч дорога тут і дальня,
Але варта того проте.
«Для худоби вода здорова» -
По – татарськи – «Бегім – Чокрак».
Хоч уже й не така чудова,
Тай до нині тече, однак.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
