Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.03
14:44
Хитрим, кажуть, свого часу був Павло Тетеря.
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
Обідає в Чигирині, Варшаві – вечеря.
Вмів не тільки послужити, але й прислужитись.
Ще й на тому, зрозуміло, добряче нажитись.
Наче, в‘юн на сковорідці Павло той крутився,
Але ні з чим в результаті, усе ж о
2026.05.03
13:26
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
Лишається себе картати
За невідвідані пенати,
Забуті краплі теплоти.
Пишу проникливі листи -
Цього для щастя малувато!
Здається, холод - назавжди...
2026.05.03
13:01
В котрімсь містечку раннього ранку
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
Сидів Бааль Шем Тов і крізь кільця диму
Раз по раз вдивлявся в перехожих.
«Хто це за один, що немовби
У ворота Небес задумав увійти?»-
Питає раббі в учня.
«Той, що шкарпетки шиє.
Він так щодня простує в синагогу
2026.05.03
11:10
Мріями не ходиться — ними літається.
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
в оточенні плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згор
Вони займають простір невагомості,
де речі були розкладені по місцях.
Лад не наводиться, і подовгу там ніхто
не затримується.
Місія з поверненням –
в оточенні плазми спротиву.
Назад не приймають без ризику згор
2026.05.03
10:42
Озираюсь на прожиті роки:
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
Було вдосталь і грошей, і слави.
Та, до фінішу наближаючись,
Розгубив все, наліво й направо.
Піддавався спокусам неправедним,
Все хотілось чогось, іще кращого,
Чогось більшого, чогось солодшого,
2026.05.03
10:31
Япа-тапа та-па
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
Япа-тапа чі-па
О хей-о, о хей-да
Тапа-хей-хей-да
Рікі-тата ті-да
Ха, ха, ха, ха, ха, ха
Ей
2026.05.03
09:50
звернення поета України
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
до суспільства планети Земля)
Ти споглядаєш, як убивця
вже п’ятий рік дітей вбиває,
як смерть регоче білолиця,
як шлях убивцю прокладає.
Війна для тебе – телепоказ
2026.05.03
09:43
Щотижня складає сонети,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
заупокійні куплети -
чергові «останні ноти»:
могильні плити, скорботи…
Вилизує наївних метрів -
живих і мертвих,
щоб стати членом й лавреатом,
2026.05.03
08:49
Ти там, де обіцяє Бог блаженство,
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
немає: болю, горя і пітьми,
облуди, зради і жалоби ремства,
зміїної спокуси сатани.
Де зорі пестять вічності простори,
чумацьким шляхом ходить вітровій.
Гойдає тиша спокій, наче море
папірусні кораблики надій.
2026.05.03
07:12
То замру, неначе тиша,
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
То, як вітер, засвищу, -
То писати геть полишу,
То щодня беру й пишу.
То бажаю розказати
Ким я є та звідкіля, -
То змовкаю винувато,
Мов повільна течія.
2026.05.02
23:45
Я, як Антоніо Бандерас
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
Хотів тебе іще й іще раз.
Та ти сказала: скільки можна?
Сьогодні ж піст іще, безбожник!
2026.05.02
20:57
я дійсно знаю
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
про сніги
про відчуття відлиги
подячний сонцю
що колись
зринає з-поза криги
у цім нема фальшивих нот
мій пульс ритмічний рівний
2026.05.02
16:50
назбирав доріг
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук
осінній день
у торбину виткану
зірками
не забрав мене
туди лишень
де міняють
серця стук
2026.05.02
15:48
Каравул! Знову цей поет Куриловський помирає у своєму вірші! Скільки можна це терпіти? А можливо, цього разу і справді помре? Якщо так, то я вже написав рекомендацію до Вищого Суду, після якої цей вторинний поет НАВРЯД ЧИ потрапить до Раю! Я вважаю, що та
2026.05.02
15:36
Явдохи де?...
Кругом самі Ельвіри!
Вони вже скрізь в прозорих гніздах Акви,
Ховають згенеровані клавіри
Під пильним гострим оком Бодгісаттви.
А Тростянець? А Рахів? А трембіти?
Яку хустинку загубили в горах?
Хто віднайде її під проводом освіти ,
Кругом самі Ельвіри!
Вони вже скрізь в прозорих гніздах Акви,
Ховають згенеровані клавіри
Під пильним гострим оком Бодгісаттви.
А Тростянець? А Рахів? А трембіти?
Яку хустинку загубили в горах?
Хто віднайде її під проводом освіти ,
2026.05.02
14:23
Я повітряні замки будую,
У ілюзію кутаю біль,
Поминаю Всевишнього всує,
Із минулого злизую сіль.
Над папірусом сліпну щоночі,
З лабузиння зерно дістаю
Відганяю видіння пророчі,
Що штовхають з небес в течію.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У ілюзію кутаю біль,
Поминаю Всевишнього всує,
Із минулого злизую сіль.
Над папірусом сліпну щоночі,
З лабузиння зерно дістаю
Відганяю видіння пророчі,
Що штовхають з небес в течію.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про річку Бегім-Чокрак
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про річку Бегім-Чокрак
Не росте у Алі худоба
Де уже він не пас її,
То пристануть якісь хвороби,
То трави з'їдять не тії.
Не худоба, а шкіра й кості -
Не заріжеш не продаси.
Вже Алі сам не свій від злості
У Аллаха поміч просив.
Та чи той не почув прохання,
Чи Алі чимось завинив.
Якось сів собі на кургані
Та від спеки враз розімлів.
Вітерець ковилу колише,
В небі хмарка якась пливе,
Жайвір часом порушить тишу,
Нагадає, що степ живе.
Розімліла стоїть отара,
Щось не надто скубе траву.
А Алі чи то спить , чи марить:
Перед ним немов наяву
Раптом виник дідок старезний
Із гирлигою у руках.
Вуса білі та довжелезні,
Хитра посмішка у очах:
-Що,- говорить,- сутужно жити?
Ну нічого, не побивайсь.
Я скажу що тобі зробити,
Щоб худоба твоя велась.
Ти на північ жени отару
Де річки степові течуть,
Де іще до цих пір татари
Свої череди не пасуть
Не спиняйся в степу аж доки
Не дійдеш однії ріки,
Що в долині тече широкій
Уже довгі-довгі віки.
Там у небі орли ширяють
Серед вільних отих степів
І високі трави ховають
Звиви й схили її берегів.
А на пагорбі на високім
Хтось чотири кургани звів.
І безкраї степи широкі
Навкруги на багато днів.
Як туди відженеш худобу,
То забудеш про біди враз.
Як не віриш то хоч би спробуй
Доки є ще у тебе час.
Дід на північ махнув рукою
І розтанув мов не було.
Тут Алі струснув головою:
Що це раптом таке найшло?
Кліпнув кілька разів очима,
Кулаками ще їх потер.
Онде вівці і він над ними
На кургані сидить тепер.
Та Алі завжди вірив в диво
Тож зібрався, як міг, мерщій
І отару погнав квапливо
Ген на північ. Був шлях важкий.
То рівнина, то яр, то балка,
То ріка на його шляху.
Сам Алі пастухом був змалку
Тож не знав у степу страху.
І дійшов він, нарешті, місця,
Про яке йому дід казав.
Навкруги Алі подивився:
Он ріка між високих трав
І орли в вишині літають,
І кургани на видноті.
Глядь, вже вівці траву скубають,
Хоч втомилися у путі
Подалися бігом до річки,
Як допались- не відженеш.
І Алі теж попив водички.
Всяку пив за життя, а все ж
Ще такої не пив ізроду.
П'єш і хочеться пить і пить.
Не даремно хвалив дід воду
Вона й мертвого оживить.
Літо ціле Алі тут товкся
Вівці наче з води росли
А коли наступила осінь
І дощі лити почали,
Повернувся Алі додому
І отару таку пригнав,
Що ураз купцеві одному
Без усяких зусиль продав.
«Де ж ти пас їх ? – усі питають.
«Де ж напасти їх можна так?»
А Алі всім відповідає:
- Над рікою Бегім – Чокрак.
Там вода така життєдайна,
Що худоба сама росте.
Хоч дорога тут і дальня,
Але варта того проте.
«Для худоби вода здорова» -
По – татарськи – «Бегім – Чокрак».
Хоч уже й не така чудова,
Тай до нині тече, однак.
Де уже він не пас її,
То пристануть якісь хвороби,
То трави з'їдять не тії.
Не худоба, а шкіра й кості -
Не заріжеш не продаси.
Вже Алі сам не свій від злості
У Аллаха поміч просив.
Та чи той не почув прохання,
Чи Алі чимось завинив.
Якось сів собі на кургані
Та від спеки враз розімлів.
Вітерець ковилу колише,
В небі хмарка якась пливе,
Жайвір часом порушить тишу,
Нагадає, що степ живе.
Розімліла стоїть отара,
Щось не надто скубе траву.
А Алі чи то спить , чи марить:
Перед ним немов наяву
Раптом виник дідок старезний
Із гирлигою у руках.
Вуса білі та довжелезні,
Хитра посмішка у очах:
-Що,- говорить,- сутужно жити?
Ну нічого, не побивайсь.
Я скажу що тобі зробити,
Щоб худоба твоя велась.
Ти на північ жени отару
Де річки степові течуть,
Де іще до цих пір татари
Свої череди не пасуть
Не спиняйся в степу аж доки
Не дійдеш однії ріки,
Що в долині тече широкій
Уже довгі-довгі віки.
Там у небі орли ширяють
Серед вільних отих степів
І високі трави ховають
Звиви й схили її берегів.
А на пагорбі на високім
Хтось чотири кургани звів.
І безкраї степи широкі
Навкруги на багато днів.
Як туди відженеш худобу,
То забудеш про біди враз.
Як не віриш то хоч би спробуй
Доки є ще у тебе час.
Дід на північ махнув рукою
І розтанув мов не було.
Тут Алі струснув головою:
Що це раптом таке найшло?
Кліпнув кілька разів очима,
Кулаками ще їх потер.
Онде вівці і він над ними
На кургані сидить тепер.
Та Алі завжди вірив в диво
Тож зібрався, як міг, мерщій
І отару погнав квапливо
Ген на північ. Був шлях важкий.
То рівнина, то яр, то балка,
То ріка на його шляху.
Сам Алі пастухом був змалку
Тож не знав у степу страху.
І дійшов він, нарешті, місця,
Про яке йому дід казав.
Навкруги Алі подивився:
Он ріка між високих трав
І орли в вишині літають,
І кургани на видноті.
Глядь, вже вівці траву скубають,
Хоч втомилися у путі
Подалися бігом до річки,
Як допались- не відженеш.
І Алі теж попив водички.
Всяку пив за життя, а все ж
Ще такої не пив ізроду.
П'єш і хочеться пить і пить.
Не даремно хвалив дід воду
Вона й мертвого оживить.
Літо ціле Алі тут товкся
Вівці наче з води росли
А коли наступила осінь
І дощі лити почали,
Повернувся Алі додому
І отару таку пригнав,
Що ураз купцеві одному
Без усяких зусиль продав.
«Де ж ти пас їх ? – усі питають.
«Де ж напасти їх можна так?»
А Алі всім відповідає:
- Над рікою Бегім – Чокрак.
Там вода така життєдайна,
Що худоба сама росте.
Хоч дорога тут і дальня,
Але варта того проте.
«Для худоби вода здорова» -
По – татарськи – «Бегім – Чокрак».
Хоч уже й не така чудова,
Тай до нині тече, однак.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
