Гренада – останній карібів оплот,
Якого іспанці зломить не зуміли,
Бо люто каріби його боронили
Від зайд усіляких заморських. І от
На землю ступили французькі солдати,
Зійшли з величезних своїх кораблів
Аби прихопити й цієї землі,
До рук своїх райський куточок прибрати.
Для них усього лиш малий острівець,
Який для карібів був всім їхнім світом,
В якому їм вільно хотілося жити.
Та мрії французи звели нанівець.
Зійшлись два світи до смертельного бою -
Стріла проти кулі, лук проти гармат.
Карібам дороги не бу́ло назад,
Лиш світ свій останній прикривши собою.
Поклавши немало солдатів своїх,
Французи урешті карібів здолали,
На скелю високу над морем загнали
Останніх, хто зброю тримати ще міг.
І нікуди бідним карібам діватись:
Попереду смерть і позаду вона.
Скінчилася їх безнадійна війна.
Французи горлають вже: -Хутко здавайтесь!
Живими залишимо. Будете ви
На острові цьому для нас слугувати!
Здавайтесь, не бійтесь!Чого вам вмирати?
Хто зброю складе – залишиться живий!
Радіють французи рабам своїм новим,
Вже ціну складають – ніяк не складуть.
Куди ж вони дінуться? Скоро зійдуть
Зі скелі, а вже і кайдани готові.
На заході небо червоним взялось,
Кривавило море, об камені билось.
Карібам, звичайно, теж жити хотілось,
Але не такою ціною. І ось
Французи жахнулись аж до заніміння,
Не сміли очам довіряти своїм:
Каріби зі скелі один за одним
Кидались донизу на гостре каміння.
Один за одним. І ніхто не спинивсь,
Ніхто ні на мить не схотів допустити,
Що зможе в неволі і далі він жити.
Останній востаннє навкруг подививсь.
Як птаха униз його тіло упало
І море безмовно зімкнулось над ним.
Не стало карібів на острові тім,
Але і свободи на ньому не стало.